Історія справи

Ухвала КАС ВП від 28.01.2018 року у справі №826/2778/14

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 вересня 2019 року

Київ

справа №826/2778/14

адміністративне провадження №К/9901/6636/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Калашнікової О. В.,

суддів - Білак М. В., Губської О. А.,

за участю:

секретаря судового засідання - Носадчої О. Е.

позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Коваль Є. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу №826/2778/14

за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання дій протиправними, скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 серпня 2014 року (головуючий суддя - Катющенко В. П., судді - Дегтярьова О. В., Гарник К. Ю.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2016 року (головуючий суддя - Шурко О. І., судді - Василенко Я. М., Степанюк А. Г. )

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У лютому 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України, в якому просив:

1.1. Визнати незаконним його звільнення з роботи за пунктом 4 статті 40 Кодексу законів про працю України;

1.2. Визнати протиправними дії відповідача щодо проведення атестації 20 січня 2014 року після повідомлення позивачем про припинення трудових правовідносин та під час хвороби позивача;

1.3. Скасувати наказ Міністерства юстиції України від 03 лютого 2014 року № 178/к про звільнення позивача з роботи за пунктом 4 статті 40 Кодексу законів про працю України як незаконний та поновити позивача на роботі;

1.4. Стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16 січня 2014 року по день постановлення рішення у справі (на дату звернення до суду - 3219,04 грн. );

1.5. Стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію за відрив від звичайних занять, пов'язану з прибуттям до суду - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати з урахуванням судових засідань на час винесення рішення по справі (участь у першому судовому засіданні - 22,83 грн. );

1.6. Стягнути з відповідача на користь позивача у рахунок відшкодування моральної шкоди - 20000 грн.

2. Позовна заява мотивована тим, що наказом заступника Міністра юстиції України - керівника апарату Іващенком Ю. І від 03 лютого 2014 року №178/к "Про звільнення ОСОБА_1" позивача звільнено з посади головного спеціаліста відділу внутрішнього аудиту діяльності апарату та територіальних органів Управління внутрішнього аудиту 03 лютого 2014 року за прогул без поважних причин, на підставі пункту 4 статті 40 Кодексу законів про працю України. Вважає своє звільнення незаконним, а наказ таким, що підлягає скасуванню, оскільки ним подавалась заява до відповідача про звільнення на підставі частини 3 статті 38 Кодексу законів про працю України з 15 січня 2014 року, отже з 16 січня 2014 року позивач не перебував у трудових відносинах з відповідачем. Крім того, відповідачем не враховано, що на момент звільнення позивач хворів. Також позивач зазначав про не проведення розрахунку з ним у день звільнення та не видачу трудової книжки. Крім того, посилався на порушенням чинного законодавства України при проведенні атестації позивача без його участі та не врахування при цьому перебування позивача на лікарняному.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 серпня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

4. Рішення судів мотивовані тим, що відсутні підстави для визнання незаконним звільнення ОСОБА_1 за пунктом 4 статті 40 Кодексу законів про працю України та скасування наказу про звільнення від 03 лютого 2014 року №178/к, відсутні підстави для поновлення позивача на роботі та, відповідно, про визнання недійсним запису до трудової книжки про звільнення з роботи за пунктом 4 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями, ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення.

6. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17 травня 2016 року відкрито провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 серпня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2016 року.

7. Верховний Суд прийняв до провадження вищезазначену касаційну скаргу.

8. Аргументи сторони, яка подала касаційну скаргу:

8.1. Суд апеляційної інстанції неповно з'ясував обставини справи, що мають значення для справи, не звернув увагу на неправильну кваліфікацію судом першої інстанції правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, допустив неправильне тлумачення закону щодо порядку звільнення працівника за частиною 3 статті 38 Кодексу законів про працю України.

8.2. Судами не надано правової оцінки обставинам, за яких відповідачем було видано наказ від 03 лютого 2014 року №178/к "Про звільнення ОСОБА_1", оскільки зазначений наказ видано під час хвороби 03 лютого 2014 року позивача.

8.3. Судами не надано правової оцінки причинам, які спонукали позивача до розірвання трудового договору з відповідачем.

9. Відповідач відзиву на касаційну скаргу не надавав.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

10. ОСОБА_1 перебував на державній службі та з 21 листопада 2011 року обіймав посаду головного спеціаліста відділу контролю за діяльністю центрального апарату та територіальних органів Контрольно-ревізійного управління Міністерства юстиції України. З 25 січня 2012 року переведений на посаду головного спеціаліста відділу внутрішнього аудиту діяльності апарату та територіальних органів Управління внутрішнього аудиту Міністерства юстиції України.

11.10 січня 2014 року позивач звернувся із заявою до заступника Міністра юстиції - керівника апарату Іващенка Ю. І. про звільнення його з роботи 15 січня 2014 року відповідно до частини 3 статті 38 Кодексу законів про працю України. Крім того, у заяві просив провести розрахунок та виплату належної йому заробітної плати, зокрема, з урахуванням судових рішень, вихідної допомоги та грошової компенсації за невикористані відпустки за 2013-2014 роки.

12. Листом від 14 січня 2014 року №14-Я/31 відповідач повідомив ОСОБА_1 про те, що зазначені у заяві позивача факти перевірені Національним агентством України з питань державної служби та Державною інспекцією України з питань праці та порушень з боку Міністерства юстиції України не встановлено. Також зазначено, що оскільки Міністерство юстиції України дотримується вимог законодавства про працю та умов трудового договору, підстави для звільнення позивача відповідно до частини 3 статті 38 Кодексу законів про працю України відсутні.

13.15 січня 2014 року позивачем на адресу заступника Міністра юстиції - керівника апарату Іващенка Ю. І. направлено лист, яким повернуто службове посвідчення Міністерства юстиції України від 10 січня 2012 року №769 та зазначено, що оскільки за даних обставин згоди роботодавця щодо звільнення з роботи законодавством не вимагається, позивач вважає трудовий договір розірваним у визначений ним строк, який надійшов на адресу Міністерства юстиції України 24 січня 2014 року та зареєстровано за вх. № Я-1203.

14. Доповідною запискою начальника Управління внутрішнього аудиту Власової І. А. від 20 січня 2014 року №18-48/16 повідомлено заступника Міністра юстиції - керівника апарату Іващенка Ю. І. про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці протягом 16 та 17 січня 2014 року.

15. За фактом відсутності позивача на роботі посадовими особами Міністерства юстиції України складені відповідні акти від 16 січня 2014 року, 17 січня 2014 року та 20 січня 2014 року.

16.20 січня 2014 року заступник Міністра юстиції - керівник апарату Іващенко Ю. І. направив позивачу лист №14-48/40, у якому просив надати письмові пояснення щодо причин відсутності 16,17 та 20 січня 2014 року на робочому місці.

17. Цього ж дня відповідачем на адресу ОСОБА_1 надіслана телеграма з повідомленням про те, що в Міністерстві юстиції України 20 січня 2014 року відбулась атестація працівників Управління внутрішнього аудиту, а тому позивачу необхідно прибути до Департаменту кадрової роботи та державної служби для ознайомлення з результатами атестації.

18. За фактом відсутності позивача на роботі посадовими особами Міністерства юстиції України також складені відповідні акти від 21 січня 2014 року, 22 січня 2014 року, 23 січня 2014 року, 24 січня 2014 року, 25 січня 2014 року, 27 січня 2014 року, 28 січня 2014 року, 29 січня 2014 року, 30 січня 2014 року, 31 січня 2014 року та 03 лютого 2014 року.

19. Наказом заступника Міністра - керівника апарату Іващенка Ю. І від 03 лютого 2014 року №178/к "Про звільнення ОСОБА_1" позивача звільнено з посади головного спеціаліста відділу внутрішнього аудиту діяльності апарату та територіальних органів Управління внутрішнього аудиту 03 лютого 2014 року за прогул (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин, пункт 4 статті 40 Кодексу законів про працю України.

20. Листом від 04 лютого 2014 року №14-48/95 відповідачем на адресу ОСОБА_1 надіслано копію вищевказаного наказу та запропоновано прибути до Департаменту кадрової роботи та державної служби для отримання трудової книжки.

21. Вказаний лист позивач отримав 06 лютого 2014 року та 07 лютого 2014 року отримав трудову книжку у відповідача з відповідними записами.

РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

22. Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку

23. За правилами частини 3 статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

24. Приписами частини 1 статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

25. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

26. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

27. Частиною 6 статті 43 Конституції України гарантовано громадянам захист від незаконного звільнення.

28. Статтею 1 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-XII, що діяв на момент виникнення спірних правовідносин в редакції зі змінами, внесеними згідно із Законом від 28.12.2007 №107-VІ (надалі - ~law37~), державна служба в Україні визначалася як професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

29. Частиною 3 статті 38 Кодексу законів про працю України встановлено, що працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

30. Відповідно до пункту 4 статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

31. Статтею 51 КЗпП України встановлено гарантії забезпечення права громадян на працю, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

32. Відповідно до частини 1 статті 147 Кодексу законів про працю України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення

33. Статтею 148 Кодексу законів про працю України визначено, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

34. Відповідно до статті 149 Кодексу законів про працю України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

34.1. Відповідно до частини 4 статті 149 Кодексу законів про працю України стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

35. Відповідно до частини 2 статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

36. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

37. Як вже було зазначено, частиною 3 статті 38 Кодексу законів про працю України встановлено, що працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

38. Позивач просив звільнити його із займаної посади за частиною 3 статті 38 Кодексу законів про працю України в зв'язку з невиконанням Міністерством юстиції України умов трудового договору з 16 січня 2014 року.

39. Проте, листом Міністерства юстиції України від 14 січня 2014 року позивача було повідомлено про відсутність підстав для його звільнення відповідно до частини 3 статті 38 Кодексу законів про працю України.

40. З цього приводу колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що відповідно до наявної в матеріалах справи постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 травня 2013 року по справі № 826/1708/13-а за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, начальника управління внутрішнього аудиту Міністерства юстиції України Пицика Я. М. про визнання протиправними дій та скасування наказу, що була залишена в силі ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2013 року та набрала законної сили, було частково задоволено позов ОСОБА_1: визнано протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України щодо не здійснення контролю за доведенням ОСОБА_1 начальником управління внутрішнього аудиту Міністерства юстиції України Пициком Я. М. наказу Міністерства юстиції України від 01 серпня 2011 року № 1929/5 "Про затвердження Положення про преміювання працівників центрального апарату Міністерства юстиції" та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 07 березня 2013 року № 265/к "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1" як незаконний з часу видання.

41. Зазначеними судовими рішеннями встановлено, що в порушення вимог статей 29, 30 Закону України "Про оплату праці", якими передбачено, що при укладанні з працівником трудового договору (контракту) роботодавець доводить до його відома умови оплати праці, підстави, згідно з якими можуть проводитися відрахування у випадках, передбачених законодавством відповідачем не було ознайомлено позивача з наказом Міністерства юстиції України від 01 серпня 2011 року № 1929/5 "Про затвердження Положення про преміювання працівників центрального апарату Міністерства юстиції".

42. Також, вказаними судовими рішеннями встановлено протиправний характер наказу Міністерства юстиції України від 07 березня 2013 року № 265/к "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1".

43. Слід також зазначити, що посилання відповідача на Акт службового розслідування Нацдержслужби України від 12 червня 2013 року, як на підтвердження відсутності порушень відповідачем законодавства про працю, колегія суддів Верховного Суду вважає необгрунтованим з урахуванням наступного.

44. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 листопада 2013 року у справі № 826/13742/13-а частково задоволено позов ОСОБА_1 до Національного агентства України з питань державної служби про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії. Визнано протиправною бездіяльність Національного агентства України з питань державної служби щодо не проведення повного та об'єктивного службового розслідування фактів, викладених у скарзі ОСОБА_1 від 11 травня 2013 року щодо питань не доведення ОСОБА_1 всіх документів з питань діяльності Управління внутрішнього аудиту Міністерства юстиції України протягом 2012-2013 рр. як працівнику підрозділу, відносно проходження ним державної служби.

45. Отже, колегія суддів Верховного Суду вважає, що зазначені вище судові рішення підтверджують невиконання Міністерством юстиції України законодавства про працю стосовно ОСОБА_1, що і стало підставою для звернення позивача до відповідача із заявою про звільнення на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України.

46. Крім цього, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2014 року зазначену вище постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 листопада 2013 року в частині відмови в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про не проведення повного та об'єктивного службового розслідування щодо вивчення ОСОБА_1 під час проведення внутрішнього аудиту стану фінансово-господарської діяльності Головного управління юстиції у Закарпатській області питань, не передбачених програмою аудиту скасовано та прийнято в цій частині нове рішення про задоволення позову. В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 листопада 2013 року залишено без змін.

47. Також, листом від 28 липня 2014 року №4071/13-14 Національне агентство України з питань державної служби повідомило позивача, що зазначеними вище судовими рішеннями встановлені обставини щодо неповного та необ'єктивного проведення Нацдержслужбою України службового розслідування фактів, викладених у скарзі. "У зв'язку з цим керівництвом Нацдержслужби України отримано пояснення від членів комісії з проведення розслідування, зокрема від начальника Контрольного управління. Слід зазначити, що виявлені обставини мали місце під час проведення службового розслідування та складання акта за його результатами, тобто 12 червня 2013 року".

48. Враховуючи, що факт порушення Міністерством юстиції України вимог трудового законодавства стосовно ОСОБА_1 встановлено зазначеними судовими рішеннями, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що заява позивача про звільнення на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України у визначений ним строк з 15 січня 2014 року підлягала задоволенню.

49. В порушення наведеної правової норми відповідачем не було звільнено позивача з наведених підстав, натомість згідно з наказом заступника Міністра - керівника апарату Іващенка Ю. І від 03 лютого 2014 №178/к "Про звільнення ОСОБА_1" ОСОБА_1 звільнено з посади головного спеціаліста відділу внутрішнього аудиту діяльності апарату та територіальних органів Управління внутрішнього аудиту 03 лютого 2014 за прогул без поважних причин на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України.

50. Таким чином, працедавець самостійно змінив визначену працівником причину звільнення з роботи з усіма несприятливими для працівника наслідками, а тому оскаржуваний наказ заступника Міністра - керівника апарату Іващенка Ю. І від 03 лютого 2014 року №178/к "Про звільнення ОСОБА_1" за прогул є протиправним.

51. Визнання наказу заступника Міністра - керівника апарату Іващенка Ю. І від 03 лютого 2014 року №178/к "Про звільнення ОСОБА_1" протиправним є підставою для подальшого внесення роботодавцем змін до трудової книжки позивача у відповідності до вимог передбачених Інструкцією "Про порядок ведення трудових книжок працівників", затвердженою Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, відповідно до пункту 2.10 якої, зміни запису відомостей про роботу проводяться у разі визнання звільнення незаконним та поновлення на попередній роботі.

52. Статтею 351 КАС України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

53. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

54. Зробивши помилковий висновок про обґрунтованість та правомірність звільнення позивача, суди попередніх інстанцій не встановили та не дослідили питань щодо стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди та компенсації, пов'язаної з участю у судових засіданнях.

55. Тож судами першої та апеляційної інстанцій не з'ясовано обставини справи щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди та компенсації, пов'язаної з участю у судових засіданнях, які мають значення для правильного їх вирішення, що є порушенням статей 9, 242, 308 КАС України.

56. При встановленні наведених фактів судами першої та апеляційної інстанцій порушені норми процесуального права, які призвели до прийняття необґрунтованого судового рішення і не можуть бути перевірені та усунуті судом касаційної інстанції.

57. При цьому Верховний Суд зазначає, що діє в межах повноважень визначених статтею 341 КАС України, частиною другою якої встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

58. За правилами пункту 1 частини 2 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

59. Таким чином, Верховний Суд приходить до висновку, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди та компенсації, пов'язаної з участю у судових засіданнях, підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 351, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

постановив:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 серпня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2016 року - скасувати.

3. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання дій протиправними, скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

4. Визнати протиправними дії Міністерства юстиції України щодо проведення 20 січня 2014 року атестації головного спеціаліста відділу внутрішнього аудиту діяльності апарату та територіальних органів Управління внутрішнього аудиту Міністерства юстиції України Яценка Йосипа Васильовича.

5. Визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 03 лютого 2014 року № 178/к про звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу внутрішнього аудиту діяльності апарату та територіальних органів Управління внутрішнього аудиту Міністерства юстиції України за пунктом 4 статті 40 Кодексу законів про працю України.

6. Поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу внутрішнього аудиту діяльності апарату та територіальних органів Управління внутрішнього аудиту Міністерства юстиції України з 03 лютого 2014 року.

7. Адміністративну справу №826/2778/14 в частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 16 січня 2014 року по день постановлення рішення у справі, моральної шкоди та компенсації, пов'язаної з участю у судових засіданнях направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.........................................

О. В. Калашнікова

М. В. Білак

О. А. Губська,

Судді Верховного Суду