Історія справи

Ухвала КАС ВП від 23.09.2019 року у справі №825/298/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 вересня 2019 року

Київ

справа №825/298/17

адміністративне провадження №К/9901/44413/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бучик А. Ю.,

суддів: Мороз Л. Л., Рибачука А. І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2017 року у складі судді Клопот С. Л. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2017 року у складі колегії суддів:

Безименної Н. В., Кучми А. Ю., Троян Н. М. у справі № 825/298/17 за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Ніжинське міжміське бюро технічної інвентаризації" Чернігівської обласної ради в особі державного реєстратора Бондаренко Вікторії Олександрівни, треті особи: Данівська сільська рада Козелецького району, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИЛ:

ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач) звернулась до суд позовом, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (відкриттям розділу), індексний номер: ~organization0~ від 25.03.2016 116645640, державного реєстратора комунального підприємства "Ніжинське міське бюро технічної інвентаризації" Бондаренко В. О., яким 19.03.2016 о 07:10:51 було зареєстровано за ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 кожному по 1/3 частини житлового будинку загальною площею 88,5 кв. м. (житлова площа 49,1 кв. м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 на 1/3 частини земельної ділянки на підставі державного акту, серія та номер: ІІІ - ЧН № 013213, виданого Данівською сільською радою
08.02.2002, місцезнаходження земельної ділянки: АДРЕСА_1 0,25 га. );

- зобов'язати комунальне підприємство "Ніжинське міжміське бюро технічної інвентаризації" в особі державного реєстратора Бондаренко В. О., у зв'язку із скасуванням на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав внести до Державного реєстру прав на нерухоме майно запис про скасування державної реєстрації прав за ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, кожному по 1/3 частини житлового будинку загальною площею 88,5 кв. м. (житлова площа 49,1 кв. м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 на 1/3 частини земельної ділянки на підставі державного акту, серія та номер: ІІІ - ЧН № 013213, виданого Данівською сільською радою 08.02.2002, місцезнаходження земельної ділянки: АДРЕСА_1, площа 0,25 га. );

- постановити окрему ухвалу, яку направити до Чернігівської обласної ради як засновника комунального підприємства "Ніжинське міське бюро технічної інвентаризації" та Міністерства юстиції України для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону під час прийняття оскаржуваного рішення, та притягнення винних осіб до встановленої законом відповідальності.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2017 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2017 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що позивач є фактичним власником житлового будинку по АДРЕСА_1, тому відповідач, не з'ясувавши вказаних обставин, не мав права приймати будь-які рішення про реєстрацію (перереєстрацію) об'єкта нерухомості на користь третіх осіб.

Відзиву на касаційну скаргу учасниками справи до суду не подано.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

У ході розгляду справи судами встановлено, що 19 березня 2016 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до державного реєстратора прав на нерухоме майно Комунального підприємства "Ніжинське міське бюро технічної інвентаризації" Чернігівської обласної ради Бондаренко В. О. з заявою про державну реєстрацію права власності на житловий будинок, розташований за адресою АДРЕСА_1, до якої додали:

- державний акт на право власності на земельну ділянку, серія та номер: ІІІ - ЧН №013213, виданий 08.02.2002, видавник: Данівська сільська рада;

- виписку із погосподарської книги, серія та номер: 95, виданий 09.03.2016, видавник Данівська сільська рада, козелець кого району, Чернігівської області;

- технічний паспорт, серія та номер: б/н, виданий 12.05.2015, видавник: ФОП ОСОБА_5

25.03.2016 Державним реєстратором прав на нерухоме майно Комунального підприємства "Ніжинське міське бюро технічної інвентаризації" Чернігівської обласної ради Бондаренко В. О. було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №~organization1~, яким проведено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на зазначений житловий будинок, що розташований за адресою АДРЕСА_1, по 1/3 частки кожному.

Не погоджуючись з рішенням державного реєстратора про державну реєстрацію права власності та їх обтяжень № ~organization2~, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що державному реєстратору було надано всі необхідні документи для проведення державної реєстрації права власності на зазначений житловий будинок.

Вирішуючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Проте, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини 1 статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно із частиною 2 статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини 2 статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте, сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

За правилами пункту 1 частини 1 статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних судових рішень; далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Ураховуючи те, що позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного права позивача, який вважає себе власником житлового будинку та на момент звернення до суду право власності на спірний будинок зареєстроване за третіми особами у справі, Верховний Суд, незважаючи на участь у спорі суб'єкта владних повноважень, дійшов висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим, а має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема від 28 серпня 2018 року у справі №820/8219/15 (провадження №11-582апп18) та від 11 вересня 2018 року у справі №817/2398/15 (провадження №11-354апп18), і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від такого висновку.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

За нормами частини 3 статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 5 частини 1 стаття 349 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

Згідно зі статтею 354 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтею 354 Кодексу адміністративного судочинства України. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 354 Кодексу адміністративного судочинства України, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Таким чином, судові рішення підлягають скасуванню у повному обсязі із закриттям провадження у даній справі.

Відповідно до статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі, зокрема, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства (пункт 1).

Відповідно до частини першої статті 239 Кодексу, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Керуючись статтями 345, 354, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2017 року у справі № 825/298/17 скасувати.

Провадження у справі № 825/298/17 закрити.

Роз'яснити позивачеві, що справу належить розглядати в порядку цивільного судочинства.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий А. Ю. Бучик

Судді: Л. Л. Мороз

А. І. Рибачук