Історія справи

Ухвала КАС ВП від 18.08.2020 року у справі №813/2737/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 813/2737/16

адміністративні провадження № К/9901/37764/18, К/9901/37763/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В. П.,

суддів: Васильєвої І. А., Пасічник С. С.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційні скарги Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 та Залізничної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27.04.2017 року (суддя Кедик М. В. ) та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2017 року (головуючий суддя Заверуха О. Б., судді: Ніколін В. В., Рибачук А. І.) у справі №876/6242/17 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Залізничної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (надалі - позивач, підприємець, платник податків) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Залізничної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (надалі відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 10.06.2016 року №0001021303, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування на суму 76842,38 грн., з яких 61473,91 грн. - основне зобов'язання, 15368 грн. - штрафні (фінансові) санкції; №0001031303, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок з доходів фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, із доходів платника податку у вигляді заробітної плати на суму 510 грн. - штрафні (фінансові) санкції; №001011303, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем військовий збір на суму 2586,88 грн., з яких 2253,51 грн. - основне зобов'язання, 563,37 грн. - штрафні (фінансові санкції); рішення від 19.07.2016 року №00012001303 про застосування штрафних санкцій; вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 20.07.2016 року №Ф-00001211303 на суму 133009,29 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що перевіряючими під час проведення перевірок не було враховано витрати, понесені на придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг від різних постачальників, витрати на паливно-мастильні матеріали, не вірно визначені витрати понесені та сплачені банківськими платежами. Вважає, що в акті перевірки контролюючим органом не відображені інші отримані та сплачені товарно-матеріальні цінності та послуги від постачальника на суму 347780 грн.

Зазначає, що відповідно до форми таблиці додатка 5 сума чистого доходу розраховується за кожен місяць окремо, а не діленням чистого доходу за рік на кількість календарних місяців.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27.04.2017 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач 06.06.2017 року подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, просив його скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2017 року апеляційну скаргу задоволено частково, постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27.04.2017 року скасовано в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.06.2016 року №0001031303 та прийнято в цій частині нову постанову про задоволення позову, визнане протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 10.06.2016 року №0001031303.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2017 року в частині задоволених позовних вимог та залишити в силі постанову Львівського окружного адміністративного суду від
27.04.2017 року у справі № 813/2737/16 залишити без змін.

В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, та вказує на невідповідність висновків суду апеляційної інстанції фактичним обставинам справи, які, на думку податкового органу, полягають у неврахуванні судом, що підприємець здійснював оплату фізичним особам - підприємцям за придбані товари, а не фізичним особам, тому є податковим агентом та повинен відображати такі доходи у розрахунку №1-ДФ.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач також звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27.04.2017 року і постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2017 року в частині відмови в задоволенні апеляційної скарги та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Позивач вказує на невідповідність висновків судів фактичним обставинам справи, які, на думку товариства, полягають у неврахуванні судом, що понесені на придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг від різних постачальників, витрати на паливно-мастильні матеріали, не вірно визначені витрати понесені та сплачені банківськими платежами. Вважає, що в акті перевірки контролюючим органом не відображені інші отримані та сплачені товарно-матеріальні цінності та послуги від постачальника на суму 347780 грн. Зазначає, що відповідно до форми таблиці додатка 5 сума чистого доходу розраховується за кожен місяць окремо, а не діленням чистого доходу за рік на кількість календарних місяців.

Верховний Суд, переглянувши рішення попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційних скарг.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом проведено перевірку позивача щодо своєчасності, достовірності, повноти, нарахування та сплати податків і зборів за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2015 року, про що 25 травня 2016 складено акт №766/13-03-13-03/ НОМЕР_1 (надалі - акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення вимог пункту 4 частини 1 статті 4, пункту 4 частини 2 статті 6, частини 1 пункту 2 статті 7, пункту 11 статті 8, статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", в результаті чого занижено суму єдиного внеску з сум доходу, на який нараховується єдиний внесок за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2015 року на загальну суму 133009,29 грн, в т. ч. за 2014 рік в сумі 75825,41 грн та 2015 рік в сумі 57183,88 грн; пункту 177.10 статті 177 Податкового кодексу України в частині не ведення обліку доходів та витрат за 2014 рік та 2015 рік; пунктів 177.1, 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України в частині перекручення даних в поданій декларації про майновий стан і доходи за 2014 рік та 2015 рік, що привело до несплати до бюджету податку на доходи фізичних осіб в сумі 61473,91 грн, в т. ч. 2014 рік - 35007,91 грн, 2015 рік - 26466,0 грн; пункту 162.1 статті 162, підпункту 163.1.1 пункту 163.1, статті 163 пункту 16.1 підрозділу 10 перехідних положень Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано військовий збір за 2015 рік в сумі 2253,51 грн; розділу ІІІ Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом Державної податкової служби України від 24.12.2010 року №1020, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 13.01.2011 року за №46/18784, підпункту "б" пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України в частині неподання до податкового органу інформації про суми доходів нарахованих (виплачених) на користі суб'єктів господарської діяльності - фізичних осіб за перший, третій квартал 2014 року та перший квартал 2015 року.

На підставі акту перевірки контролюючим органом винесено податкову вимогу від
25.05.2016 року №Ф - 0000991303 на суму 133009,29 грн., яка була оскаржена підприємцем в адміністративному порядку.

За результатами адміністративного оскарження зазначеної вимоги, Головне управління Державної фіскальної служби у Львівській області скасувало спірну вимогу податкового органу в частині визначення донарахованої суми з єдиного внеску у розмірі 5405,88 та зобов'язано податковий орган винести нову вимогу.

Контролюючим органом 20.07.2016 року винесено податкову вимогу №Ф - 00001211303 на суму 127603,41 грн.

Контролюючим органом 10.06.2016 року прийняті податкові повідомлення-рішення №0001021303, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування на суму 76842,38 грн, з яких 61473,91 грн - основне зобов'язання, 15368 грн - штрафна (фінансова) санкція; № 0001031303, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються податковими агентами, із доходів платника податку у вигляді з/п на суму 510,00 грн. - штрафна (фінансова) санкція; №001011303, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем військовий збір на суму 2586,88 грн, з яких 2253,51 грн - основне зобов'язання, 563,37 грн - штрафна (фінансова) санкція; рішення від 19.07.2016 № 00012001303 про застосування штрафних санкцій.

Рішення від 10.06.2016 року №00012001303 про застосування штрафних санкцій також оскаржене позивачем в адміністративному порядку, за результатами чого Головне управління ДФС у Львівській області скасувало рішення від 10.06.2016 року №00012001303 про застосування штрафних санкцій частково в сумі 540,59 грн.

Контролюючим органом прийнято рішення від 19.07.2016 року №00012001303 про застосування штрафних санкцій.

Вважаючи, що перелічені рішення податкового органу прийняті всупереч вимогам чинного законодавства та порушують права позивача, останній звернувся до суду з вказаним позовом.

Судами попередніх інстанцій встановлено та не спростовується доводами касаційної скарги, що між позивачем та приватним підприємством укладено договір про надання юридичних послуг від 01.03.2014 року №01/03/01, за умовами якого позивачеві надавались послуги з правового супроводження господарської діяльності. Фізичною особою також придбавались паливно-мастильні матеріали.

Позивач здійснював оплату за придбаний товар постачальникам, надані послуги, єдиний соціальний внесок за кожний поточний календарний місяць.

Всього витрати за даними перевірки у 2014 році становлять 649638,81 грн, а саме: витрати понесені на придбання товару в сумі 548155,07 грн, інші витрати (послуги банку, послуги ПП "ВНВ-Аудит" (37527378), будівельні послуги, єдиний соціальний внесок, господарські витрати) в сумі 101483,74 грн.

Всього витрати за даними перевірки у 2015 році становлять 708114,54 грн, а саме витрати понесені на придбання товару в сумі 680551,15 грн, інші витрати, єдиний соціальний внесок, господарські витрати в сумі 27563,39 грн.

Підприємцем включено до витрат за результатами первинних документів (чеків) представлених до перевірки та доданих до матеріалів справи, що підтверджують факт оплати за паливно-мастильні матеріали платником товарів/послуг, у 2014 році на загальну суму 11132,88 грн, без ПДВ 9276,83 грн, у 2015 році на загальну суму 33605,21 грн, без ПДВ 28003,22 грн.

Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України.

Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України.

За вимогами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За приписами пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать: витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат; витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу); обов'язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов'язкове страхування життя або здоров'я працівників у випадках, передбачених законодавством; суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Отже, з аналізу норм податкового законодавства як в редакції, чинній на 2014 рік, так і в редакції, чинній у 2015 році, вбачається, що фізична особа-підприємець має право включити до складу витрат відповідні суми, підтверджені розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, які безпосередньо пов'язані з отриманням доходів та господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця, і які підпадають під перелік витрат операційної діяльності.

Висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства стосовно завищення витрат позивачем вмотивовано тим, що не всі валові витрати підприємця підтверджені документально, а щодо нарахування позивачу сум військового збору та єдиного внеску, то такі рішення прийняті з підстав завищення витрат підприємця.

Судами попередніх інстанцій встановлено та не спростовано доводами касаційної скарги, що позивачем не підтверджено належними доказами зв'язку витрат на придбання паливно-мастильних матеріалів із його господарською діяльністю.

Таким чином, Суд вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій, що до витрат фізичної особи - суб'єкта господарювання, платника ПДВ, який здійснює неспеціалізовану оптову торгівлю будівельними товарами, можливе включення сум витрат, нарахованих (сплачених) у зв'язку з придбанням паливно-мастильних матеріалів, за умов використання таких товарів і послуг в оподатковуваних операціях у межах їх господарської діяльності, що відображають реальність господарської операції за наявності їх і документально оформлення та підтвердження відповідних витрат та відображення їх в і бухгалтерському та податковому обліку.

Стосовно рішення контролюючого органу від 19.07.2016 року №00012001303 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, Суд зазначає наступне.

Відповідно до Закону України від 08.07.2010 року №2464 "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (надалі - Закон №2464), визначаються правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Частиною першою статті 4 Закону 2464 визначено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

За приписами пункту 1 частини 2 статті 6 Закону №2464 платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 7 та частини 11 статті 8 Закону №2464 для фізичних осіб - підприємців (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування) єдиний внесок установлюється у розмірі 34,7 відсотка суми доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, в якому отримано дохід (прибуток).

Платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частині 1 статті 4 Закону №2464 зобов'язані оплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (частина 8 статті 9 Закону №2464).

За вимогами пункту 3 статті 9 Закону №2464 обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску.

За змістом пункту 6 частини 1 статті 1 Закону №2464 сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Закону України від 08.07.2010 року №2464 "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених Законом №2464, є недоїмкою.

Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів відповідно до вимог частини 3 статті 25 Закону №2464.

Пунктом 3 частини 11 статті 25 Закону №2464 встановлено, що орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску штрафні санкції за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 5 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

За висновками акту перевірки заниження сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з сум доходу, на який нараховується єдиний внесок, призвело до застосування до позивача штрафних санкцій в розмірі 12760,33
грн.

Касаційний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про обґрунтованість рішення податкового органу від 19.07.2016 року №00012001303 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

Враховуючи правомірність зазначеного рішення, Суд зазначає про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині скасування вимоги від
21.04.2016 року №1226-13.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Підпунктом 176.1. статті 176 Податкового кодексу України передбачено, що платники податку зобов'язані вести облік доходів і витрат в обсягах, необхідних для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі якщо такий платник податку зобов'язаний відповідно до цього розділу подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податкову знижку.

За змістом статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" проведення господарських операцій суб'єкта господарювання підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік.

Згідно з частиною 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що відсутність первинних документів на підтвердження проведення господарських операцій унеможливлює відображення таких операцій у податковому обліку, відповідно і декларування таких операцій у податковій звітності не є підтверджуючим фактом результатів їх проведення, оскільки без належних документів не можливо підтвердити правильність складання податкової звітності, повноту оприбуткування торгової виручки, правильність заповнення книги підприємця тощо.

Підпунктами 44.6, 44.7 статті 44 Податкового кодексу України врегульовано питання підтвердження даних, визначених у податковій звітності в тому числі в разі їх втрати. У разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

У разі якщо посадова особа контролюючого органу, яка здійснює перевірку, відмовляється з будь-яких причин від врахування документів, наданих платником податків під час проведення перевірки, платник податків має право до закінчення перевірки надіслати листом з повідомленням про вручення та з описом вкладеного або надати безпосередньо до контролюючого органу, який призначив проведення перевірки, копії таких документів (засвідчені печаткою платника податків (за наявності печатки) та підписом платника податків - фізичної особи або посадової особи платника податків - юридичної особи). Протягом п'яти робочих днів з дня отримання акту перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, які підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності. У разі якщо під час проведення перевірки платник податків надає документи менше ніж за три дні до дня її завершення або коли надіслані у передбаченому абзацом першим цього пункту порядку документи надійшли до контролюючого органу менше ніж за три дні до дня завершення перевірки, проведення перевірки продовжується на строк, визначений Підпунктами 44.6, 44.7 статті 44 Податкового кодексу України. У разі якщо надіслані у передбаченому абзацом першим цього пункту порядку документи надійшли до контролюючого органу після завершення перевірки або у разі надання таких документів відповідно до абзацу другого цього пункту, контролюючий орган має право не приймати рішення за результатами проведеної перевірки та призначити позапланову документальну перевірку такого платника податків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що первинні документи, які були долучені до матеріалів справи під час розгляду справи в суді першої інстанції, не надавались платником податку контролюючому органу ні під час проведення перевірки, ні під час процедури адміністративного оскарження спірних рішень податкового органу.

За таких обставин, Касаційний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення адміністративного позову в цій частині.

Касаційний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про помилковість висновків суду першої інстанції стосовно відмови в задоволенні позовних вимог позивача в частині визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 10.06.2016 року №0001031303, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів платника податку у вигляді заробітної плати.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач здійснював оплату фізичним особам - підприємцям за придбані товари.

Податковим органом в акті перевірки визначено, що позивач протиправно не подавав податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь згаданих платників податку і сум утриманого з них податку за формою 1-ДФ за перший, третій квартал 2014 року та перший квартал 2015 року, чим порушив Порядок заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум отриманого з них податку, затверджений наказом Державної податкової служби України від 24.12.2010 року №1020, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 13.01.2011 року за №46/18784, підпункт "б" пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України від
02.12.2010 року №2755-ІV із змінами та доповненнями.

Контролюючим органом прийняте спірне податкове повідомлення рішення від
10.06.2016 року №0001031303, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів платника податку у вигляді заробітної плати.

Проте, судами попередніх інстанцій встановлено розбіжність між встановленим податковим органом порушенням зазначеним у акті перевірки та порушенням, на підставі якого було прийняте оскаржуване податкове повідомлення рішення, оскільки позивач не використовував працю найманих осіб у період, що перевірявся.

Зазначене не спростовується доводами касаційної скарги.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.06.2016 року №0001031303.

Доводи касаційних скарг позивача та відповідача не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального права.

Всупереч вимог частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, податковим органом не доведено у встановленому чинним законодавством порядку, що позивач використовував працю найманих осіб у період, що перевірявся.

Частинами 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених Частинами 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, зважаючи на встановлені обставини, що підтверджуються доказами, судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

За правилами частини 2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини 1 статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частиною 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 та Залізничної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27.04.2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2017 року у справі №876/6242/17 залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2017 року у справі №876/6242/17 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ. П. Юрченко І. А. Васильєва С. С. Пасічник