Історія справи

Ухвала КАС ВП від 23.07.2019 року у справі №810/4659/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 липня 2019 року

Київ

справа №810/4659/15

касаційне провадження №К/9901/7558/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Желєзного І.В, Шарапи В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства «Білдгрупменеджмент» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 18.11.2015 (головуючий суддя: Лиска І.Г.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2016 (головуючий суддя: Мальничук В.П., судді: Грищенко Т.М., Мацедонська В.Е.) у справі №810/4659/15 за позовом Приватного підприємства «Білдгрупменеджмент» до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Бучанського міського управління юстиції Київської області Бойко Вікторії Григорівни, Реєстраційної служби Бучанського міськрайонного управління юстиції Київської області, Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції Київської області, третя особа: ОСОБА_1 про визнання дій незаконними, рішень протиправними, скасування рішень, зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2015 року Приватне підприємство «Білдгрупменеджмент» (далі- ПП «Білдгрупменеджмент») звернулось до суду з позовом до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Бучанського міського управління юстиції Київської області Бойко Вікторії Григорівни, Реєстраційної служби Бучанського міськрайонного управління юстиції Київської області, Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції Київської області, третя особа: ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1), в якому просило:

визнати незаконними дії відповідачів щодо державної реєстрації права власності та видачі свідоцтва про право власності на ім'я ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1, розташовану в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1;

визнати протиправними та скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1, розташовану в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1.;

визнати протиправними та скасувати рішення державного реєстратора про видачу свідоцтва про право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1, розташовану в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1;

зобов'язати відповідачів внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1, розташовану в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1;

визнати незаконними дії державного реєстратора щодо відкриття відповідного розділу у Державному реєстрі прав, та присвоєння реєстраційного номеру такому об'єкту та формування реєстраційної справи.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що у державного реєстратора були відсутні правові підстави для проведення реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_1, оскільки подані на реєстрацію документи не відповідали вимогам чинного законодавства.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 18.11.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2016, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

При вирішенні справи суди виходили з того, що даний спір є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суду апеляційної інстанції, виходили з того, що у державного реєстратора були відсутні визначені Законом України від 01.07.2004 №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №1952-IV) підстави для відмови ОСОБА_1 у державній реєстрації права власності на об'єкт нерухомості. Поданий на реєстрацію пакет документів містив усі визначені законодавством документи на підставі яких здійснюється державна реєстрація прав та обтяжень.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ПП «Білдгрупменеджмент» подало касаційну скаргу, у якій з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права просило скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 18.11.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2016, прийняти нове рішення про задоволення позову. В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник зазначив, що поданий на реєстрацію пакет документів не містив документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, а отже державний реєстратор не мав законних підстав для проведення реєстрації права власності на спірний об'єкт нерухомості (квартиру).

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25.03.2016 відкрито касаційне провадження у справі.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У січні 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

В порядку ст. 31 КАС України, п. 15 Перехідних положень КАС України за результатами автоматизованого розподілу від 10.06.2019 визначений новий склад суду.

Ухвалою Верховного Суду від 22.07.2019 справу прийнято до провадження та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до ст.345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

На адресу суду від ОСОБА_1 надійшли письмові заперечення на касаційну скаргу, у яких останній з посиланням на законність та обґрунтованість рішень судів першої та апеляційної інстанцій просив суд залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а судові рішення без змін.

Інші учасники справи правом на подання відзиву не скористались.

Верховний Суд переглянув оскаржені судові рішення у межах доводів касаційної скарги з урахуванням вимог ст. 341 КАС України з'ясував повноту фактичних обставин справи, встановлених судами, перевірив правильність застосування норм матеріального і процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 30.07.2013 між ПП «Білдгрупменеджмент» та ОСОБА_1 було укладено договір №КМ2/1-4-АДРЕСА_2 про резервування квартири, за умовами якого за ОСОБА_1 закріплена квартира, розташована в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2, з наступними характеристиками: №квартири АДРЕСА_2, тип квартири 1-Б, кількість кімнат - 1, поверх - 9, загальна проектна площа - 47, 95 кв.м.

Цього ж дня між ТОВ «Фордон Есет Менеджмент», яке діє від імені та за рахунок ІВНВІФ «Ірпінська інвестиційна група», за участі торговця цінними паперами - ТОВ «Про Капітал Сек"юрітіз», та ОСОБА_1 було укладенно договір купівлі-продажу цінних паперів №БВ-1388/13, за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити на умовах, передбачених цим договором, цінні папери, а саме: облігації цільові (серія Е), іменні, бездокументарні, емітовані ПП «Білдгрупменеджмент», міжнародний ідентифікаційний номер (ISIN) UA4000145908, номінальною вартістю 379,81 грн., у кількості 480 шт. за ціною 753,09 грн. за 1 цінний папір. Загальна вартість цінних паперів становить 361 483, 20 грн.

28.03.2014 між ПП «Білдгрупменеджмент» та ОСОБА_1 було підписано акт прийому - передачі житлового приміщення №115, в якому зазначено, що ОСОБА_1 прийнято квартиру АДРЕСА_3

25.11.2014 муж сторонами були підписанні акти виконаних зобов'язань до договору купівлі - продажу цінних паперів № БВ -1388U3 від 13.07.2013 та акт приймання - передачі цінних паперів до договору купівлі - продажу цінних паперів № БВ -1388U3 від 13.07.2013.

30.12.2014 Рішенням сесії шостого скликання Ірпінської міської ради Київської області №4580-64-VI «Про перецменування вулиць м. Ірпеня було вирішено: перейменувати вулиці, які знаходяться в м. Ірпені, а саме: .... вул. Карла Маркса на вул. Університетську».

31.07.2015 до Реєстраційної служби Бучанського МУЮ у Київській області від ОСОБА_1, яка діяла в інтересах ОСОБА_1, надійшла заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності) за адресою: АДРЕСА_1. До заяви подано пакет документів.

За результатами розгляду заяви та поданих до неї документів державним реєстратором 12.08.2015 прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №23620785, яким вирішено провести державну реєстрацію права власності на квартиру, що розташована в АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 та відкрити розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційну справу на об'єкт нерухомого майна.

ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно.

Вважаючи, що державна реєстрація проведена без наявності на те правових підстав, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …». Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».

Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатись ця справа, Верховний Суд виходить з такого.

Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду із цим позовом, якщо не зазначено інше) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

За визначенням пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС (у чинній редакції), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Також статтею 6 КАС (стаття 5 КАС у чинній редакції) визначено право на звернення до суду органів в інтересах інших осіб/органів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб, а також органів, яким законом надане право на представництво інтересів інших осіб, з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

У випадку, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює владних управлінських функцій щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами КАС України ознак справи адміністративної юрисдикції та відповідно не повинен вирішуватися адміністративним судом.

При цьому необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і такі управлінські функції суб'єкт здійснює саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

Водночас визначальними ознаками приватноправових відносин є, зокрема, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб'єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Відповідно до статті 2 Закону Закон №1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Статтею 16 Закону Закон №1952-IV визначено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі заяви власника, іншого правонабувача, сторони правочину, за яким виникло право, уповноваженої ними особи або державного кадастрового реєстратора у випадках, передбачених цим Законом.

З наведеного можна зробити висновок, що правовідносини у сфері державної реєстрації виникають виключно між суб'єктом звернення за вчиненням реєстраційних дій як власником або володільцем майна та державним реєстратором як суб'єктом, уповноваженим на здійснення реєстраційних дій. При цьому правовідносини, які виникають між цими суб'єктами, носять публічний характер, оскільки мають на меті підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно.

Разом з тим, якщо внаслідок посвідчення набуття, переходу або припинення речового права особою шляхом вчинення певних реєстраційних дій на майно порушуються права та/або інтереси інших осіб публічного або приватного права, то правовідносини втрачають публічний характер.

Оскільки метою оскарження реєстраційних дій особою, яка вважає, що вчиненими стосовно власника або володільця майна реєстраційними діями порушено її права та/або інтереси, є припинення такого набутого речового права, то спір набуває приватноправового характеру.

У межах спірних правовідносинах встановлено, що ПП «Білдгрупменеджмент» звернулось до адміністративного суду з позовом про визнання протиправними дій та рішень державного реєстратора щодо державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1, яка знаходиться в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 та видачі свідоцтва про право власності на ім'я ОСОБА_1, оскільки, на думку позивача, реєстрація права власності за третьою особою відбулась на підставі документів оформлених з порушенням вимог законодавства.

Отже, виникнення спірних правовідносин обумовлено незгодою позивача з правомірністю набуття третьою особою права власності на спірний об'єкт нерухомого майна (квартири), що стало підставою для оскарження реєстраційних дій з державної реєстрації права власності (реєстрація переходу права власності) на це майно.

Тобто, предметом цього спору є підставність й законність набуття ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно, яке на думку позивача, набуто ними у неналежний спосіб, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

Відповідно до положень статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК, у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду з цим позовом, якщо не зазначено інше) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦПК суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Статтею 30 ЦПК визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Аналогічні норми закріплені у статтях 4, 19 та 42 ЦПК у чинній редакції.

Згідно з п. 10 ч. 1 ст.16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, (…), їхніх посадових і службових осіб.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, (…), якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (ч. 1 ст. 21 ЦК України).

Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Зважаючи на наведене та враховуючи суть та суб'єктний склад спірних правовідносин, Верховний Суд дійшов висновку, що спір про визнання неправомірними дій державного реєстратора щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, внесення запису про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно за іншою особою, скасування рішення державного реєстратора про видачу на ім'я третьої особи свідоцтва про право власності має розглядатися як спір, що пов'язаний із захистом цивільних прав позивача на нерухоме майно, яке вже зареєстровано за іншою особою.

Аналогічну правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня, 30 жовтня та 13 листопада 2018 року, від 26 червня 2019 року у справах №806/1641/17 (провадження №11-696апп18), №809/973/14 (провадження №11-858апп18), №809/649/14 (провадження №11-859апп18), №809/876/14 (провадження №11-60апп19) відповідно.

Згідно пунктом 5 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі.

Відповідно до пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Частиною першою статті 354 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтею 238 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

За наведеного правового регулювання та встановлених обставин, судовий захист порушених прав позивача слід здійснювати за правилами цивільного судочинства, що в свою чергу виключає можливість розгляду даної справи за правилами адміністративного судочинства, в зв'язку з чим за правилами статті 354 КАС України провадження у справі підлягає закриттю.

Керуючись статтями 238, 345, 349, 354, 355, 356, 359 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Білдгрупменеджмент» задовольнити частково.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 18.11.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2016 у справі №810/4659/15 скасувати, а провадження у справі - закрити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

І. В. Желєзний

В. М. Шарапа