Історія справи

Ухвала КАС ВП від 25.06.2020 року у справі №803/553/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 червня 2020 року

Київ

справа №803/553/17

адміністративне провадження №К/9901/31551/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Головного управління ДФС у Волинській області

на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 11 липня 2017 року (головуючий суддя - Плахтій Н.Б.)

та на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2017 року (колегія суддів: головуючий суддя - Сапіга В.П., судді - Нос С.П., Обрізко І.М.)

у справі №803/557/17

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДФС у Волинській області

про часткове скасування поджаткових повідомлень - рішень, вимоги про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач, платник) звернулась до Волинського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (далі - відповідач, контролюючий орган, ГУ ДФС у Волинській області), в якому просила, з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог: частково скасувати: податкові повідомлення-рішення від 07.02.2017 №0000481700 в сумі 18 579,63 грн; від 07.02.2017 №0000501700 в сумі 1 017,79 грн; вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07.02.2017 №Ф-0000521700 в сумі 36 666,63 грн; рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 07.02.2017 №0000541700 в сумі 4 558,21 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про безпідставність висновків контролюючого органу про завищення позивачем у 2013 та 2015 роках суми витрат з огляду на те, що понесені позивачем на здійснення перевезень у 2013 та 2015 роках витрати документально підтверджені та пов`язані з господарською діяльністю платника, а тому правомірно відображені у періоді, в якому вони були понесені. Вказує, що не отримання платником у тому ж звітному періоді, в якому понесені витрати прибутку, не може бути підставою для позбавлення її права відображати у податковому обліку суми понесених витрат. Крім того, позивач зазначає про безпідставність висновків контролюючого органу про завищення платником витрат у 2013 році по придбанню автошин, оскільки позивачем підтверджено їх використання у своїй господарській діяльності.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 11 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2017 року, адміністративний позов задоволено повністю, визнано протиправними та скасовано:

- податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС України у Волинській області від 07 лютого 2017 року №0000481700 в частині збільшення суми грошового зобов`язання в розмірі 18 579, 63 грн, в тому числі: 14 863, 70 грн за податковими зобов`язаннями та 3 715, 93 грн за штрафними (фінансовими) санкціями;

- податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС України у Волинській області від 07 лютого 2017 року №0000501700 в частині збільшення суми грошового зобов`язання в розмірі 1 017, 79 грн, в тому числі: 814, 23 грн за податковими зобов`язаннями та 203, 56 грн за штрафними (фінансовими) санкціями;

- вимогу Головного управління ДФС України у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) від 07 лютого 2017 року №Ф-0000521700 в частині сплати суми недоїмки в розмірі 36 666, 63 грн;

- рішення Головного управління ДФС України у Волинській області про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 07 лютого 2017 року №0000541700 в частині застосування штрафних санкцій в розмірі 4 558, 21 грн;

- присуджено на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Волинській області судовий збір у розмірі 1 600 грн 00 коп.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що чинне законодавство України не містить заборони щодо відображення платником сум понесених ним витрат в деклараціях за відповідні звітні періоди, у разі якщо доходи за надані послуги у цих періодах не надійшли. Також суди зазначили, що позивачем підтверджено фактичне понесення ним витрат на придбання автошин у ФОП ОСОБА_2 у періоді, що перевірявся для їх подальшого використання у своїй господарській діяльності, а тому вказані господарські операції є такими, що відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Не погодившись з зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає про відсутність у позивача права на відображення у податкових деклараціях за відповідні звітні періоди витрат не пов`язаних з отриманням у цих звітних періодах доходів, а також витрат на придбання автошин.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 02 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.

25 жовтня 2017 року від позивача надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких позивач зазначає про законність і обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій та безпідставність доводів, викладених у касаційній скарзі.

01 березня 2017 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).

Пунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, щокасаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, Ковельською об`єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Волинській області (далі - Ковельська ОДПІ) проведено документальну планову виїзну перевірку позивача щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору, дотримання законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, за період з 01.01.2013 по 31.12.2015.

За результатами перевірки Ковельською ОДПІ складено акт від 25.11.2016 №158/03-06-17-АЮ162775 (далі - Акт перевірки).

Згідно з висновками Акту перевірки, Ковельською ОДПІ встановлено порушення позивачем вимог:

- пп. «а» п.176.1, ст.176, п.177.10 ст.177 Податкового кодексу України, п.6. ст.128 Господарського кодексу України, встановлено неналежне ведення обліку доходів і витрат, перекручення даних обліку доходів і витрат;

- пп. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163, п. 177.2, п. 177.3 ст. 177 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем завищено витрати та занижено об`єкт оподаткування - чистий оподатковуваний дохід за 2013 рік на суму 62 554, 17 грн, за 2014 рік на суму 18 219, 65 грн, за 2015 рік на суму 126 694, 22 грн. Як наслідок встановлено заниження платником податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб від провадження підприємницької діяльності за 2013 - 2015 роки в загальній сумі 28 594, 94 грн, в т.ч: за 2013 рік на 8 578, 09 грн, за 2014 рік - 1 421, 37 грн, за 2015 рік - 18 595, 48 грн;

- пп. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163, пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України щодо заниження об`єкту оподаткування та неутримання і неперерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб за 2013 рік в сумі 627, 98 грн, за 2014 рік в сумі 1 191, 65 грн;

- пп. «а» п. 176.2 ст. 176, пп. 168.1.2, пп. 168.1.4 п. 168,1 ст. 168 Податкового кодексу України, позивачем несвоєчасно перераховано до бюджету податок на доходи фізичних осіб за 2013 рік в сумі 1 589, 79 грн, за 2014 рік в сумі 2 836, 23 грн, за 2015 рік в сумі 3 225, 89 грн. За прострочення встановлених строків нарахована пеня у розмірах визначених п.129.4 ст.129 ПК України;

- п. 1 ч. 2 ст. 6, п. 2 ч. 1 ст. 7, ч. 2 ст. 9, абзацу 3 ч. 8 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», а саме заниження бази нарахування єдиного внеску та ненарахування, необчислення та несплата єдиний соціальний внесок за 2013 рік в сумі 21 706, 31 грн, за 2014 рік в сумі 6 322, 40 грн, за 2015 рік в сумі 43 962, 89 грн;

- п.п. 1.2, пп. 1.6 п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, а саме заниження суми військового збору, яка підлягає сплаті до бюджету за результатами 2015 року на суму 1 900, 41 грн.

На підставі Акту перевірки, Ковельською ОДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 15.12.2016:

- №0056141301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на загальну суму 35 743, 67 грн, з яких за податковими зобов`язаннями - 28 594, 94 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 7 148, 73 грн;

- №0056261301, яким платнику визначено суму грошового зобов`язання з податків та зборів, у тому числі з податку на доходи фізичних осіб, пені на загальну суму 6 360, 80 грн, з яких за податковим зобов`язанням - 1 191, 65 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 4 760, 92 грн, сума пені відповідно до п.п. 129.1.3 п. 129.1 ст. 129 Податкового кодексу України - 364, 23 грн;

- №0056181301, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, із доходів платника податку у вигляді заробітної плати, у розмірі 510 грн;

- №0056171301, яким платнику збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору на загальну суму 2 375, 51 грн, з яких за податковими зобов`язаннями 1 900, 41 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 475, 10 грн;

- податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.12.2016 №Ф-0056201301 зі сплати єдиного внеску в сумі 71 991, 60 грн;

- рішення від 15.12.2016 №0056211301 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в сумі 8 284, 48 грн.

Не погодившись з зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, рішенням про застосування штрафних санкцій та вимогою про сплату боргу (недоїмки), позивач оскаржила їх в адміністративному порядку.

Рішенням ГУ ДФС у Волинській області про результати розгляду первинної скарги від 18.01.2017 №44/ФОП/03-20-10-03-06 податкове повідомлення-рішення від 15.12.2016 №0056141301 про збільшення грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб частково скасовано в частині нарахованого податку з доходів фізичних осіб в сумі 9 655, 83 грн (основний платіж 7 724, 67 грн, штрафна (фінансова) санкція 1 931, 16 грн); податкове повідомлення-рішення від 15.12.2016 №0056171301 про збільшення грошового зобов`язання з військового збору частково скасувати в частині зайво нарахованого військового збору в сумі 656, 98 грн (основний платіж 522, 59 грн, штрафна (фінансова) санкція 131, 39 грн); вимогу від 15.12.2016 №Ф-0056201301 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску частково скасовано в частині зайво нарахованого єдиного внеску в сумі 18 329, 36 грн та вирішено вважати вимогу відкликаною з дня прийняття даного рішення; рішення від 15.12.2016 №0056211301 про застосування штрафних санкцій донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску частково скасовано в частині зайво застосованої штрафної санкції в сумі 1 954, 07 грн та прийнято рішення вважати відкликаним з дня прийняття даного рішення, а скаргу ФОП ОСОБА_1 від 27.12.2016 №26 задоволено частково, зобов`язано Ковельську ОДПІ прийняти та направити платнику нові податкові повідомлення-рішення, вимогу та рішення з урахуванням вищезазначеного, у відповідності до вимог чинного законодавства.

На підставі вищевказаного рішення, ГУ ДФС у Волинській області 07.02.2017 прийнято:

- податкове повідомлення-рішення №0000481700, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 26 097, 84 грн, з яких за податковими зобов`язаннями - 20 870, 27 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 5 217, 57 грн;

- податкове повідомлення-рішення №0000501700, яким платнику збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору в розмірі 1 718, 53 грн, в тому числі за податковими зобов`язаннями - 1 374, 82 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 343,71 грн;

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0000521700 зі сплати єдиного внеску в розмірі 53 662, 24 грн;

- рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0000541700 в розмірі 6 330, 41 грн.

Вважаючи зазначені податкові повідомлення - рішення, рішення про застосування штрафних санкцій та вимогу протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України (далі - ПК України) в редакції, що була чинною на момент їх виникнення.

Згідно з вимогами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до п. 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п. 117.1 ст. 177 ПК України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності,

оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця (п. 177.2 ст. 177 ПК України).

Підпунктом 177.4 статті 177 ПК України (у редакції 2013 року) встановлено, що до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Відповідно до пп. 138.1.1, 138.1.2 статті 138 ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1. ст.. 139 ПК України).

Підпунктом 177.4.1 пункту 177.4 статті 177 ПК України (у редакції 2015 року) встановлено, що до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать:177.4.1. витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат.

Згідно з пунктом177.10 статті 177 ПК України фізичні особи - підприємці зобов`язані вести книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.

Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Пунктом 4 частини 1 статті 4 цього Закону встановлено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування , та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 7 Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім`ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок (ч. 2 ст. 9 Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»).

Відповідно до пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.

Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.

Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.

Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу.

З аналізу вищевикладених норм вбачається, що об`єктом оподаткування фізичної особи - підприємця є чистий оподатковуваний дохід.

Чистий оподатковуваний дохід визначається як різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними із проведенням господарської діяльності такої фізичної особи-підприємця.

Витрати, що пов`язані з проведенням господарської діяльності фізичної особи-підприємця мають бути підтверджені належно оформленими первинними документами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач здійснює господарську діяльність та надає послуги з міжнародних вантажних перевезень та внутрішніх вантажних перевезень на загальній системі оподаткування.

Висновки контролюючого органу про завищення позивачем витрат у 2013 та у 2015 роках, висновувались на тому, що платником включено до декларацій суми витрат за 2013 рік в сумі 35 065, 50 грн та за 2015 рік у сумі 54 282, 02 грн, не пов`язаних з доходами, отриманими позивачем у відповідних звітних періодах. Відповідач зазначив про протиправність декларування позивачем суми витрат по даті надання послуг з перевезення транспортними засобами, а не по факту оплати грошових коштів контрагентами за надані послуги, а також протиправність віднесення позивачем до складу витрат витрати, понесені платником на обслуговування та ремонт автошин.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивачем у 2013 та 2015 роках надавалися послуги з перевезення транспортними засобами, на підтвердження чого платником надано копії свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів, банківських виписок, копій договорів про надання транспортно-експедиторських послуг, перевезень, заявок до договорів на автоперевезення міжнародних товарно-транспортних накладних, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), тощо (том 1 а.с.150-174, 212-240).

Фактичне надання позивачем послуг перевезень також не заперечується контролюючим органом.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що у зв`язку з понесеними позивачем у 2013 та 2015 роках витратами, останнім у 2014 та 2016 роках був отриманий дохід, що підтверджується наявними в матеріалами справи копіями банківських виписок (а.с.150-154).

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що збитковість господарської діяльності не може бути підставою для визначення такої діяльності як негосподарської. Неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов`язана з його господарською діяльністю, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції або отримати дохід у майбутніх періодах, про що обґрунтовано вказали суди попередніх інстанцій.

Крім того, між ФОП ОСОБА_1 (Замовник) та ФОП ОСОБА_2 (Виконавець) було укладено договір про надання послуг з технічного обслуговування та ремонту автошин, відповідно до якого замовник дає доручення, а виконавець зобов`язується за плату надати послуги з технічного обслуговування та ремонту автошин Замовника на VOLVO AC8668BE (причеп GUNG НОМЕР_1), MERCEDES-BENZ НОМЕР_2. Замовник сплачує виконавцю послуги з технічного обслуговування та ремонту автошин протягом 14 банківських днів з моменту видачі рахунку-фактури (а.с.214-215).

На підтвердження фактичного виконання умов зазначеного договору, позивачем надано копії видаткових накладних на придбання шин та дисків, квитанцій, свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів, тощо, що також підтверджують правомірність формування позивачем сум витрат (а.с.237-239).

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

Судами попередніх інстанцій в повній мірі встановлено фактичні обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення.

Доводи касаційної скарги не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) в запереченні на адміністративний позов, в апеляційній скарзі та з урахуванням яких суди попередніх інстанцій вже надавали оцінку встановленим обставинам справи.

У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції було надано належну оцінку доказам, наданим позивачем та зібраним судами на підставі Кодексу адміністративного судочинства України та іншим обставинами, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо формування витрат.

З огляду на вищевикладене, Верховний Суд також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність донарахування позивачу суми грошових зобов`язань з військового збору в розмірі 1 718, 53 грн, єдиного внеску в розмірі 53 662, 24 грн та застосування до позивача штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 6 330, 41 грн.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає

касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм законодавства, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення без змін.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Волинській області залишити без задоволення.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 11 липня 2017 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2017 року- без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова