Історія справи

Ухвала КАС ВП від 22.01.2019 року у справі №819/132/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 січня 2019 року

м. Київ

справа №819/132/16

адміністративне провадження №К/9901/7532/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Стародуба О.П., Мороз Л.Л.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2016 року (суддя Чепенюк О.В.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2016 року (головуючий суддя Нос С.П., судді: Яворський І.О., Кухтей Р.В.) у справі №819/132/16 за позовом ОСОБА_1 до Тернопільської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування розпорядження,-

ВСТАНОВИВ:

12 лютого 2016 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулася до суду з позовом до Тернопільської обласної державної адміністрації (далі по тексту - відповідач), в якому просила поновити строк звернення до суду та визнати протиправним та скасувати розпорядження відповідача № 167 від 18 квітня 1997 року «Про передачу у власність культових споруд і майна, яке в них знаходиться, релігійним громадам населених пунктів області» в частині передачі у власність релігійній громаді УАПЦ м. Бучач Тернопільської області церкви св. Михаїла.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що станом на дату прийняття оспорюваного розпорядження така юридична особа як УАПЦ м. Бучач вже не існувала, оскільки Всеукраїнським Православним Собором 25-26 червня 1992 року об'єднано Українську Автокефальну Православну Церкву з частиною Української Православної Церкви (Московського Патріархату) та створено Українську Православну Церкву Київського Патріархату (далі УПЦ КП). Оскільки Українська Автокефальна Православна Церква юридично перестала існувати в 1992 році, то не могла діяти і така юридична особа як УАПЦ м.Бучач. При цьому про існування оскаржуваного розпорядження ОСОБА_1 стало відомо лише 12 січня 2016 року, коли на сесії Бучацької міської ради розглядалось питання про надання церковній громаді Святого Архистратига Михаїла УАПЦ дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування будівлі церкви Святого Архистратига Михаїла, в обґрунтування якої заявником було додане спірне розпорядження від 18 квітня 1997 року № 167.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2016 року, в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку звернення до суду з адміністративним позовом відмовлено. Позовну заяву ОСОБА_1 до Тернопільської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування розпорядження залишено без розгляду.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що розпорядженням голови Тернопільської обласної державної адміністрації № 167 від 18 квітня 1997 року «Про передачу у власність культових споруд і майна, яке в них знаходиться, релігійним громадам населених пунктів області» передано у власність релігійної громади УАПЦ м. Бучач церкву Святого Михаїла. Зі змісту розпорядження вбачається, що воно прийняте після розгляду поданих документів віруючих та пропозицій місцевих органів влади, керуючись статтею 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», та враховуючи, що у наведених населених пунктах інших претендентів на культові споруди немає (а. с. 48).

Відповідно до спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань станом на 24 лютого 2016 року в Єдиному державного реєстрі містяться відомості про діючу юридичну особу зареєстровану 25 серпня 1991 року Бучацьку парафію храму Святого Архистратига Михаїла УАПЦ, засновником якої є релігійна громада Української Автокефальної Православної Церкви (а. с. 42-44, 83-86).

В жовтні, грудні 2012 року Бучацькою міською радою неодноразово приймались рішення по розгляду питань з приводу ситуації між релігійними громадами міста Бучач, зокрема, парафіянами релігійної громади «Парафія Святого Архистратига Михаїла» УПЦ КП і Бучацької парафії храму Святого Архистратига Михаїла УАПЦ. Зі змісту таких рішень вбачаться, що одним зі спірних питань було оформлення права власності на нерухоме майно церкву Святого Архистратига Михаїла (а. с. 51-54).

Залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що як ОСОБА_1, так і релігійна громада «Парафія Святого Архистратига Михаїла» Тернопільсько-Бучацької УПЦ КП дізналися про існування оскаржуваного розпорядження у грудні 2012 року. При цьому релігійна громада скористалася правом оскарження спірного рішення в судовому порядку та 16 січня 2013 року було відкрито провадження в адміністративній справі за позовом релігійної громади «Парафія Святого Архистратига Михаїла» Тернопільсько-Бучацької УПЦ КП, до якої належить і позивач. Обставини стосовно того, що про існування розпорядження відповідача № 167 від 18 квітня 1997 року ОСОБА_1 стало відомо ще у 2012 році, позивачем визнано в ході судового розгляду справи, разом з тим, поважних причин пропуску строку звернення до суду наведено не було.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати ухвали судів першої та апеляційної інстанцій та ухвали нове рішення щодо задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про обізнаність позивача про існування оскаржуваного розпорядження, адже звернення релігійної громади «Парафія Святого Архистратига Михаїла» УПЦ КП в м. Бучач у грудні 2012 року в особі представника Гнатів Г.В. до суду не вказує на факт доведення у вказаний період до відома позивача зміст розпорядження № 167 від 18 квітня 1997 року. Наголошує на тому, що про порушення свої прав та законних інтересів ОСОБА_1 дізналась лише 12 січня 2016 року під час розгляду на пленарному засіданні третьої сесії сьомого скликання Бучацької міської ради Тернопільської області заяви про надання дозволу Церковній громаді церкви Св. Арх. Михаїла УАПЦ на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування будівлі церкви Св. Арх. Михаїла за адресою: вул. Баштова, 1а, після ознайомлення із змістом вказаного розпорядження. Направлення листів та прийнятих Бучацькою міською радою рішень щодо оформлення права власності на нерухоме майно з посиланням на спірне розпорядження представникам загальних зборів релігійної громади не може вважатись належним доказом обізнаності позивача про зміст оскаржуваного розпорядження та його наслідки. Також зазначено про те, що з 2012 року релігійною громадою вживалися заходи щодо пошуку доказів для обґрунтування позову, а тому висновки судів щодо пропуску позивачем строку звернення до суду без поважних причин є помилковим.

Відповідач правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (тут і далі по тексту - в редакції чинній до 15 грудня 2017 року) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з пунктом сьомим частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною другою статті 4 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом першим частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Разом з тим, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Виникнення спірних правовідносин у справі, яка розглядається, обумовлено незгодою позивача як члена релігійної громади парафії Свято-Миколаївської церкви та церкви Святого Архистратига Михаїла Української Православної церкви Київського Патріархату з правомірністю набуття релігійною громадою Української Автокефальної Православної Церкви в м. Бучачі права власності на культову споруду і майно, що в ній знаходиться, а саме церкви св. Михаїла, що знаходиться за адресою: м. Бучач, вул. Баштова, 1а, з посиланням на те, що позивач та інші члени парафії позбавлені можливості та гарантованого права віросповідання та участі у релігійних обрядах, хоча церква була побудована на спільні кошти для потреб усіх парафіян різних конфесій та національностей. Тобто, предметом розгляду в цій справі є не стільки рішення Тернопільської обласної державної адміністрації як суб'єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки законність набуття УАПЦ в м. Бучачі права власності на церкву св. Михаїла, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.

На підставі частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Оскільки спірні правовідносини пов'язані із захистом порушеного права власності релігійної громади, до якої відноситься і позивач, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства. Водночас, і питання додержання строків звернення до суду має вирішувати повноважний суд за правилами відповідного судочинства.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу господарського судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Аналогічний підхід до застосування норм права у подібних правовідносинах висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 04 квітня 2018 року у справі № 826/3202/16, від 20 червня 2018 року у справі №814/803/17.

За нормами частини третьої статті 3 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Статтею 354 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і, зокрема, закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтею 238 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Враховуючи, що судами першої та апеляційної інстанції були порушені правила юрисдикції, колегія суддів приходить до висновку про скасування ухвали Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2016 року у справі №819/132/16 та закриття провадження у справі.

Керуючись статтями 345, 354, 356 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2016 року у справі №819/132/16 скасувати.

Провадження у справі № 819/132/16 закрити.

Роз'яснити позивачу, що даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

О.П. Стародуб

Л.Л. Мороз ,

Судді Верховного Суду