Історія справи

Ухвала КАС ВП від 31.05.2018 року у справі №815/6851/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 січня 2019 року

м. Київ

справа №815/6851/15

адміністративне провадження №К/9901/13110/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Мороз Л.Л.,

суддів: Гімона М.М., Стародуба О.П.,

розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу 815/6851/15

за позовом ОСОБА_1 до Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі - Управління державної реєстрації) про зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2016 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Стас Л.В., суддів Турецької І.О., Косцової І.П., -

ВСТАНОВИВ:

02 грудня 2015 року ОСОБА_1, звернулася з позовом, в якому просила зобов'язати Управління державної реєстрації здійснити державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,0399 га за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, отриману у власність за нотаріально посвідченим 04 листопада 2008 року та зареєстрованим у реєстрі правочинів за №947 договором дарування 7/10 частин розташованого на ній житлового будинку.

Позов ОСОБА_1 обґрунтувала тим, що вона за цивільно-правовою угодою отримала право власності на 7/10 частин житлового будинку та на земельну ділянку площею 0, 0399 га, на якій він розміщений. Проте, за наявних в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право власності ОСОБА_1 на житловий будинок, відповідач протиправно відмовляє їй у державній реєстрації права власності на земельну ділянку, на якій розміщений зазначений об'єкт.

Одеський окружний адміністративний суд постановою від 02 лютого 2016 року задовольнив позовні вимоги.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, виходив з того, що відповідачем було протиправно відмовлено позивачу у реєстрації речового права, а саме права власності земельної ділянки, оскільки позивачем були подані належні документи, які дають змогу встановити їх відповідність заявленому праву.

Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 12 травня 2016 року скасував постанову суду першої інстанції, ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позовних вимог.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції керувався тим, що позивачем не було подано документ, що підтверджує виникнення речових прав на земельну ділянку, тому державний реєстратор виконав вимоги Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) та перевірив відповідність заявлених прав та поданих документів вимогам законодавства.

05 червня 2016 року ОСОБА_1 звернулась до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2016 року, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2016 року - залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована, зокрема, тим, що в оспорюваному рішенні державного реєстратора не було наведено чітких підстав прийняття такого рішення із застосуванням альтернативних підстав відмови «…або...». При цьому, скаржниця зазначила, що оскаржуваною постановою апеляційного суду фактично визнано правомірним перешкоджання відповідача у вчиненні новим власником заходів щодо оформлення відповідних речових прав на земельну ділянку відповідно до вимог Закону № 1952-IV.

Вищий адміністративний суд України ухвалою 06 вересня 2016 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи.

17 жовтня 2016 року від Головного територіального управління до суду касаційної інстанції надійшли заперечення на вказану касаційну скаргу, в яких воно просить залишити останню без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

Пунктом 4 частини першої розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частини третя статті 3 КАС України).

Касаційний адміністративний суд заслухав у попередньому судовому засіданні доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, та, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Суди встановили, що 04 листопада 2008 року згідно договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського округу Сегенченко І.М. і зареєстрованого у реєстрі правочинів за №947, - ОСОБА_1 прийняла в дар 7/10 (сім десятих) частин житлового будинку № 43 «Б» з господарсько - побутовими будівлями розташований в АДРЕСА_1, розташований на земельній ділянці площею 399 кв.м., що належить Дарувальнику (ОСОБА_3) на підставі Державного акта про право власності на землю від 24 травня 2007 року НОМЕР_2, що також передається в дар Обдаровуваній (ОСОБА_1) Дарувальником, відповідно до договору дарування, та на земельній ділянці площею 419 кв.м., що належить Обдаровуваній на підставі Державного акта про право власності на землю від 21 січня 2002 року №1262/6414.

Позивачем було подано до Державного реєстратора заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняту 30 вересня 2015 року за реєстраційним №13581912 для проведення державної реєстрації права власності форма власності: приватна на земельну ділянку, що розташована Одеська область, АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1.

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно від 05 жовтня 2015 року №25030631 було відмовлено у внесенні змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у зв'язку з тим, що подані документи не відповідають вимогам, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

В рішенні зазначено що заявником заявлено право на державну реєстрацію права власності на вищезазначену земельну ділянку.

У відповідності з договором дарування від 04 листопада 2008 року №947, наданого заявником, ОСОБА_1 належить право власності на 7/10 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1.

Вказані невідповідності не дають змоги встановити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та, як наслідок, провести державну реєстрацію права власності на вищезазначену земельну ділянку.

Позивач, будучи незгодною з вказаним рішенням, подала заяву до в.о. заступника начальника Головного територіального управління юстиції з питань державної реєстрації Головного управління юстиції в Одеській області ОСОБА_4 по факту відмови у державній реєстрації права власності в якому просила усунути порушення, допущені державним реєстратором 05 жовтня 2015 року при прийнятті рішення №25030631 про відмову у державній реєстрації права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,0399 га за адресою: АДРЕСА_1, отриману у власність за договором дарування 7/10 частин розташованого на ній житлового будинку, посвідченого нотаріально 04.11.2008 року і зареєстрованого у реєстрі правочинів за №947.

Відповідачем було надано відповідь від 05 листопада 2015 року № Д-1597-08.3 згідно якої позивачем не було подано документ, що підтверджує виникнення речових прав на земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, який раніше подавався до реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції.

За інформацією отриманою від відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Одеського міського управління юстиції встановили, що встановлено, що 17 червня 2015 року позивачем подано заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень для проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1. Разом з заявою подано, зокрема, дублікат договору дарування від 04.11.2008 року № 730, відповідно до якого ОСОБА_3 подарував, а ОСОБА_1, прийняла в дар земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1.

В ході розгляду зазначеної заяви державний реєстратор речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Тартачна К.М. встановила, що заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна. Ураховуючи викладене та керуючись статтею 24 Закону № 1952-IV, пунктами 20 та 28 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 (далі - Порядок № 868), державним реєстратором Тартачною К.М. було прийнято рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень №22311508 від 23 червня 2015 року.

Як встановлено судом, відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 16 - 20), дійсно зареєстровано обтяження речових прав на нерухоме майно, а саме арешт нерухомого майна (3/10 частини), особа майно/права якої обтяжуються - ОСОБА_1. Підстава виникнення обтяження: ухвала суду від 06 червня 2015 року у справі № 520/7941/15-ц.

Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У преамбулі Закону № 1952-IV зазначено, що цей Закон визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна.

Відповідно до статті 2 Закону № 1952-ІV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частина друга статті 9 Закону України № 1952-ІV передбачає прямий обов'язок державного реєстратора під час розгляду заяви про реєстрацію встановити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку:

1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви;

2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень;

3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації;

4) внесення записів до Державного реєстру прав;

5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;

6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Згідно з частиною четвертою статті 15 Закону № 1952-IV державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Відповідно до статті 15 Закону № 1952-IV Кабінет Міністрів України постановою від 17 жовтня 2013 року № 868 затвердив Порядок № 868, який визначає процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.

Для проведення державної реєстрації речових прав необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення таких прав на нерухоме майно, та інші документи, визначені цим Порядком.

Для проведення державної реєстрації речового права на нерухоме майно, що є похідним від права власності, одночасно з проведенням державної реєстрації права власності на таке майно заявником подаються документи, необхідні для проведення державної реєстрації права власності на таке майно та державної реєстрації речового права, що є похідним від нього (пункту 36 Порядку № 868).

Документи, що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, визначені у пункті 37 Порядку, відповідно до підпункту 1 якого, це - укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно чи його дублікат.

У пункті 1 частини першої статті 19 Закону № також визначено, що державна реєстрація прав проводиться на підстав договорів, укладених у порядку, встановленому законом.

Згідно пункту 15 Порядку № 868 під час розгляду заяви про державну реєстрацію і документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями, зокрема щодо:

1) обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у встановлених законом випадках);

2) повноважень заявника;

3) відомостей про нерухоме майно, речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах;

4) наявності обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до закону;

5) наявності факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

Аналогічні положення містяться у пункті 1 частини другої статті 9 Закону № 1952-IV.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що позивач 30 вересня 2015 року не подав документ, що підтверджує виникнення речових прав на земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, який раніше подавався до реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції.

За правилами частини першої статті 16 Закону № 1952-IV у разі виникнення, переходу або припинення права власності на житловий будинок, будівлю або споруду з одночасним виникненням, переходом або припиненням речових прав на земельну ділянку, на якій вони розташовані, подається одна заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на такі об'єкти.

При цьому одна заява подається лише у разі, якщо права на житловий будинок, будівлю, споруду та земельну ділянку, на якій вони розташовані, реєструються щодо однієї особи.

За загальним правилом, до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, установлених договором. У випадку, якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування, при цьому документом, який посвідчує право на землю є відповідні документи, які видавалися при її наданні.

Як встановлено судами, то договором від 04 листопада 2008 року № 947 визначено розмір земельної ділянки, яка передається в дар позивачу разом із нерухомим майном.

Тобто, на думку колегії суддів вказаний договір є достатньою підставою для вчинення реєстраційної дії.

Разом з цим, пунктом 10 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2011 року № 1141 передбачено, що під час розгляду заяви (запиту) державний реєстратор здійснює пошук у Державному реєстрі прав відомостей про: нерухоме майно; право власності та суб'єкта цього права; інші речові права та суб'єкта цих прав; іпотеку та суб'єкта цього права; обтяження прав на нерухоме майно та суб'єкта цих прав.

Відповідно до пункту 20 Порядку № 868 за результатами розгляду заяви про державну реєстрацію та документів, необхідних для її проведення, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або рішення про відмову в такій реєстрації.

Аналіз наведених норм матеріального права свідчить про те, що прямий обов'язок Державного реєстратора під час розгляду заяви про реєстрацію встановити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

У справі, яка розглядається судом першої інстанції встановлено, що на час звернення позивача до державного реєстратора з заявою, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано обтяження речових прав на нерухоме майно, а саме арешт нерухомого майна (3/10 частини), особа майно/права якої обтяжуються - ОСОБА_1

Підставою виникнення вказаного обтяження зазначено ухвалу суду від 08 червня 2015 року у справі № 520/7941/15-ц.

Колегія суддів зазначає, що у вказаній цивільній справі ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 08 червня 2015 року було вжито заходи забезпечення позову: накладено арешт на 3/10 частин житлового будинку з надвірними спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1

Вказаний арешт був скасований рішенням апеляційного суду Одеської області від 08 вересня 2016 року.

Арешт майна полягає у обмеженні розпорядження, володіння і користування майном, тобто накладення арешту на майно є обмеженням прав власника і як наслідок є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій щодо такого майна до часу зняття такого обмеження.

Отже колегія суддів вважає, що наявність в Єдиному реєстрі заборон запису про заборону відчуження майна є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій до того часу, поки таке обтяження не буде зняте.

При цьому колегія суддів зазначає, що оскільки користування нерухомістю неможливе без користування земельною ділянкою, то обмеження прав власника, накладені ухвалою суду на нерухоме майно позивача, стосується й земельної ділянки, яка розташована під цим об'єктом.

Тому, на думку колегії суддів, правильним є висновок суду апеляційної інстанції про відмову в задоволені позовних вимог, проте, з мотивів викладених у цій постанові.

Відповідно до частини четвертої статті 351 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Керуючись статтями 343, 349, 351, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Змінити постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2016 року у справі № 815/6851/15 року в частині її мотивування. Резолютивну частину постанови апеляційного суду - залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

Л.Л. Мороз

М.М. Гімон

О.П. Стародуб,

Судді Верховного Суду