Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 січня 2019 року

Київ

справа №813/4400/15

адміністративне провадження №К/9901/25366/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою Державного підприємства «Львіввугілля» в особі відокремленого підрозділу Управління «Західвуглепостач» ДП «Львіввугілля» на постанову Львівського окружного адміністративного суду у складі головуючого судді Карп'як О.О. від 19 листопада 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Макарика В.Я., суддів: Большакової О.О. Глушка І.В. від 17 березня 2016 року у справі за позовом Державного підприємства «Львіввугілля» в особі відокремленого підрозділу Управління «Західвуглепостач» ДП «Львіввугілля» до Сокальської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року Державне підприємство «Львіввугілля» в особі відокремленого підрозділу Управління «Західвуглепостач» ДП «Львіввугілля» (далі - позивач/Підприємство) звернулось до суду з адміністративним позовом до Сокальської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (далі - відповідач/Інспекція), в якому просило визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28 травня 2015 року №0004231720.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправним нарахуванням відповідачем позивачу як податковому агенту штрафних санкцій за утримання і неперерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб на підставі статті 127 Податкового кодексу України в розмірі 50% та 75%, оскільки ним раніше протягом 1095 днів штрафні санкції за вчинення діянь, передбачених цієї статтею Податкового кодексу України, не застосовувалися.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що скільки факт несвоєчасної сплати (несплати) податку з доходів фізичних осіб (з урахуванням місячного податкового періоду) мав місце два і більше рази за період з травня 2012 року по вересень 2014 року, то податковий орган обґрунтовано застосував до позивача штраф в розмірі 25%, 50% та 75% відповідно за перше, друге, третє і подальші порушення.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, а саме пункту 127.1 статті 127 Податкового кодексу України, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю.

При цьому в касаційній скарзі зазначає, що судами попередніх інстанцій безпідставно не прийнято до уваги те, що контролюючий орган протиправно застосував до нього штраф в розмірі 50% та 75% суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету, оскільки не накладав на позивача штраф у відповідності до пункту 127.1 статті 127 Податкового кодексу України протягом останніх 1095 днів, що виключає наявність повторності та підстав для застосування штрафу в таких розмірах. Крім того, наголошує, що судами не наведено жодних висновків щодо правильності застосування до спірних правовідносин положень статті 127 Податкового кодексу України.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач з доводами та вимогами скаржника не погоджується та просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін. При цьому зазначає, що касаційна скарга не містить доводів на спростування висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а її суть зводиться лише до переоцінки наявних у матеріалах справи доказів, яким, на його думку, суди надали належну правову оцінку та прийняли законні і обґрунтовані рішення.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05 квітня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України й протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду визначено колегію суддів для розгляду касаційної скарги у складі судді-доповідача Пасічник С.С., суддів Васильєвої І.А., Юрченко В.П.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами планової виїзної перевірки відокремленого підрозділу Управління «Західвуглепостач» ДП «Львіввугілля» з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2011 року по 30 вересня 2014 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2011 року по 30 вересня 2014 року відповідачем складено акт від 05 травня 2015 року №524/22-00/26360693, яким встановлено порушення позивачем зокрема підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16, пункту 54.2 статті 54, статті 167, підпунктів 168.1.2, 168.1.4, 168.1.5 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України в частині несвоєчасної сплати податку на доходи фізичних осіб в сумі 282 249, 83 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 28 травня 2015 року №0004231720, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на доходи фізичних осіб» у розмірі 83 839, 16 за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відповідно до підпункту «а» пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані: своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок.

Згідно із підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

За змістом підпункту 168.1.2 статті 168.1 статті 168 Податкового кодексу України податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.

Підпунктом 168.1.5 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України визначено, що якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.

Таким чином, податковий агент зобов'язаний перерахувати до бюджету утриманий податок під час виплати доходу, а якщо оподаткований дохід нараховується, але не виплачується платнику податку, то податок підлягає сплаті (перерахуванню) у строки, встановлені Податковим кодексом України для місячного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 127.1 статті 127 Податкового кодексу України ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Дії, передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Згідно із підпунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Таким чином, положення статті 126 Податкового кодексу України щодо застосування штрафної санкції застосовується у випадку, коли має місце несвоєчасність сплати платником податків узгодженої суми грошового зобов'язання. При цьому розмір такої санкції прямо залежить від часу затримки такої сплати.

Тобто, у разі, якщо платник податків не сплачує суми самостійно визначеного грошового зобов'язання протягом строків, передбачених Податковим кодексом України, такий платник податків притягується до відповідальності відповідно до статті 126 Податкового кодексу України.

В свою чергу, положеннями статті 127 Податкового кодексу України встановлюється як міра відповідальності, яка покладається на платника податків, в тому числі і на податкового агента, саме за несплату (неперерахування) податків, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, при чому відповідність розміру штрафних санкцій за вчинення такого порушення визначається (обчислюється) не з часу затримки такої несплати, як передбачено статтею 126 Податкового кодексу України, а з кількості разів допущених таких порушень протягом певного періоду часу. Тобто склад порушення передбачає, що нарахування, сплата чи утримання податку не відбулися до чи на момент виплати доходу.

Вказане узгоджується із висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові №21-2919а15 від 10 листопада 2015 року.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Підприємством в періоді, що перевірявся, подавалися до контролюючого органу податкові розрахунки сум доходу, нарахованого на користь платників податку на доходи фізичних осіб, а також суми утриманого з них податку за встановленою формою 1-ДФ, однак податок з доходів фізичних осіб до бюджету перераховувався невчасно.

Врахувавши відсутність заперечень позивача щодо несвоєчасної сплати ним до бюджету суми податку на доходи фізичних осіб у розмірі 282 249, 83 грн., суди першої та апеляційної інстанцій визнали правомірним застосування до ВП «Управління «Західвуглепостач» штрафних (фінансових) санкцій на підставі статті 127 Податкового кодексу України.

Разом з тим, погоджуючись із позицією контролюючого органу про правомірність притягнення позивача до відповідальності, передбаченої зазначеною вище статтею Податкового кодексу України, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що дії, які полягають у несвоєчасній сплаті податку на доходи фізичних осіб, не відповідають складу правопорушення, встановленого статтею 127 Податкового кодексу України. При цьому в ході судового розгляду справи суди не надали оцінку кваліфікації діянь Підприємства, здійснену податковим органом, та не перевірили висновки акта перевірки щодо виду порушення, допущеного позивачем.

Так, судами не встановлено чи порушено позивачем (і які саме) строки сплати узгодженої суми грошового зобов'язання з податку на доходи чи податок ним як податковим агентом ненараховувася, неутримувався та/або несплачувався (неперераховувався) до або під час виплати доходу.

Враховуючи те, що штрафні санкції за несвоєчасну сплату податку на доходи фізичних осіб повинні накладатись у розмірі, встановленому пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України, а не в розмірі, визначеному пунктом 127.1 статті 127 цього Кодексу, є підстави вважати, що висновки судів про відмову у задоволенні позову є передчасними.

Таким чином, суди попередніх інстанцій залишили поза межами дослідження та не перевірили й не встановили наявність фактичних обставин (або їх відсутність) щодо порушення позивачем норм податкового законодавства, наведених в акті перевірки, у зв'язку з якими відповідачем були нараховані позивачу штрафні санкції та прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

За правилами статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно із статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій вказаним вимогам не відповідають, оскільки судами не з'ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення.

Враховуючи, що допущені порушення норм процесуального права не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати нові обставини, судові рішення на підставі статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства «Львіввугілля» в особі відокремленого підрозділу Управління «Західвуглепостач» ДП «Львіввугілля» задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2016 року у справі №813/4400/15 скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко,

Судді Верховного Суду