ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

24 січня 2019 року

справа №2а-3621/12/1470

адміністративне провадження №К/9901/25121/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.,

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2012 року (суддя Лісовська Н.В.)

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2015 року (колегія суддів Домусчі С.Д., Вербицька Н.В., Кравець О.О.)

у справі №2а-3621/12/1470

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість,

У С Т А Н О В И В:

У липні 2012 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - фізична особа-підприємець, платник податків, позивач у справі) звернулася до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25 червня 2012 року № 0001061701, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 34120 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 1251 грн., з мотивів безпідставності його прийняття.

03 жовтня 2012 року постановою Миколаївського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2015 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

У квітні 2016 року позивачем до Вищого адміністративного суду України подано касаційну скаргу.

18 квітня 2016 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження та витребувано справу №2а-3621/12/1470 з Миколаївського окружного адміністративного суду.

04 жовтня 2016 року справа №2а-3621/12/1470 надійшла до Вищого адміністративного суду України.

19 лютого 2018 року справу №2а-3621/12/1470 разом із матеріалами касаційного провадження К/9901/25121/18 передано до Верховного Суду.

У касаційній скарзі позивач посилається на порушення судами норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач своїм правом на подання відзиву (заперечень) на касаційну скаргу не скористався, що не є передбаченою процесуальним законодавством неможливістю для розгляду та вирішення справи.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що відповідачем зокрема згідно з підпунктом 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного, та іншого законодавства платника податку за період з 01 січня 2010 року по 24 травня 2012 року, за результатами якої складено акт № 1518/17-200-2243200247 від 07 червня 2012 року (далі - акт перевірки).

Наказ керівника податкового органу на підставі якого проведено перевірку №433 від 24 травня 2012 року судами попередніх інстанцій не досліджувався, обставини щодо державної реєстрації позивача, як фізичної особи-підприємця не встановлені та докази щодо загальної правоздатності, а саме електронного повідомлення від державного реєстратора про внесення до ЄДР рішення щодо припинення підприємницької діяльності від 28 грудня 2011 року та спеціальної правоздатності, а саме реєстрації платником податку на додану вартість та моменту такої реєстрації, включення та виключення з Реєстру платників на додану вартість під час попередніх судових розглядів не встановлені та належні докази такого включення (виключення) до матеріалів справи не долучені.

Погоджуючись з висновками податкового органу суди попередніх інстанцій висновувалися на тому, що позивачем порушено приписи пункту 184.7 статті 184 розділу V Податкового кодексу України, внаслідок чого занижені податкові зобов'язання з податку на додану вартість за квітень 2011 року у сумі 29120 грн., які підлягали визначенню за результатами умовного продажу нежитлового приміщення при анулюванні свідоцтва платника податку на додану вартість та підпункт 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» за третій квартал 2010 року щодо формування податкового кредиту на суму 5000 грн.

Відтак, актом перевірки податкового органу встановлено два податкових правопорушення.

25 червня 2012 року керівником податкового органу згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України на підставі акта перевірки винесено податкове повідомлення-рішення №0001061701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 35 371 грн. 00 коп., у тому числі 34 120 грн. 00 коп. - за основним платежем з посиланням виключно на положення підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР, та підпункту 184.7 статті 184 розділу 5 Податкового кодексу України (пункту 7 підрозділу 10 розділу 20 Перехідні положення) та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 1 251 грн. 00 коп. відповідно до частини першої пункту 123.1 статті 123 цього кодексу.

Щодо податкового правопорушення положень пункту 184.7 статті 184 Податкового кодексу України.

Не зважаючи на період за який здійснювалась перевірка, а саме з 01 січня 2010 року по 24 травня 2012 року, суди попередніх інстанцій висновувалися на тому, що в ході перевірки встановлено, що у жовтні 2008 року від'ємне значення податку на додану вартість виникло через включення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість в зв'язку з придбанням позивачем нежитлового приміщення згідно договору купівлі-продажу комунального майна від 20 жовтня 2008 року вартістю 174 720 грн. 00 коп., в тому числі податку на додану вартість - 29 120 грн. 00 коп.

Суд зазначає, що актом перевірки, дві копії якого долучені до матеріалів справи, жодна з яких не завірена належним чином у відповідності до вимог частини четвертої статті 79 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції, яка діяла на час вирішення справи судами попередніх інстанцій, зазначено про те, що позивач зареєстрована платником додатку на додану вартість на підставі заяви від 02 лютого 2009 року, що підтверджується Свідоцтвом від 12 лютого 2009 року №100187062, яке анульоване 29 квітня 2011 року (сторінка актів 12), іншої реєстрації позивача платником податку на додану вартість акт перевірки не утримує.

Відтак, Суд визнає недоведеними обставини формування позивачем податкового кредиту у жовтні 2008 року.

Щодо підстав визначення податкових зобов'язань у квітні 2011 року внаслідок прийняття рішення позивачем 29 квітня 2011 року про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість та подання відповідної заяви.

Оцінюючи спір у цій частині суди попередніх інстанцій висновувались на тому, що позивачем на виконання вимог положень статті 184 Податкового кодексу України не проведено умовного продажу зазначеного нежитлового приміщення та не нараховано податкові зобов'язання виходячи із звичайної ціни, таким чином податкові зобов'язання у квітні 2011 року занижено на суму 29 120 грн. 00 коп., мотивуючи цей висновок тим, що відповідно до підпункту 14.1.2 пункту 14.1. статті 14, підпункту 14.1.138 пункту 14.1. статті 14, статті 145 цього кодексу, нерухоме майно є необоротними активами суб'єкта господарювання, а відтак у позивача виникає обов'язок відображення умовного продажу нежитлової будівлі у податковій звітності.

Буквальний аналіз положень підпункту 184.7 статті 184 Податкового кодексу України яким визначено правові наслідки анулювання реєстрації платника податку на додану вартість, зокрема те, якщо необоротні активи, суми податку по яких були включені до складу податкового кредиту, не були використані в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, такий платник податку в останньому звітному (податковому) періоді не пізніше дати анулювання його реєстрації як платника податку зобов'язаний визначити податкові зобов'язання по таких необоротних активах виходячи із звичайної ціни відповідних необоротних активів.

Застосовуючи ці положення податковий орган з доводами якого погодилися суди попередніх інстанцій врахували виключно ознаку того, що позивачем було придбане у жовтні 2008 року нежитлове приміщення, яке належить до необоротних активів, при цьому доказів того, що це приміщення не було використано позивачем в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності впродовж 2008 - 2011 років не встановлено податковим органом під час перевірки та не оцінено судами попередніх інстанцій впродовж судових розглядів.

Прийнятним, є також доводи позивача щодо не визначення податковим органом звичайної ціни необоротних активів станом на квітень 2011 року, як бази обчислення податкового зобов'язання.

Відтак, істотні обставин, що мають значення для визначення податкових зобов'язань за правилами пункту 184.7 статті 184 Податкового кодексу України судами попередніх інстанцій не встановлені.

Щодо завищення податкового кредиту за 3 квартал 2010 року.

Оцінюючи спір у цій частині суди попередніх інстанцій висновувалися на тому, що при проведенні перевірки податковим органом встановлений факт включення позивачем у ІІІ кварталі 2010 року до складу податкового кредиту податку на додану вартість по господарській операції з Товариством з обмеженою відповідальністю «Янгагро», яка не підтверджена відповідними документами, оскільки позивач до перевірки не надав будь-яких угод, укладених з Товариством з обмеженою відповідальністю «Янгагро» на постачання товарів, не надав товарно-транспортні накладні з відмітками про передачу та отримання товару, а також інші документи, що підтверджують факт перевезення товарів та по яких відбувався би рух товару від продавця (постачальника) Товариством з обмеженою відповідальністю «Янгагро» до покупця, а також не надав документів, що підтверджують прийняття товарів, а саме журнал реєстрації довіреностей.

Судами попередніх інстанцій зазначено про критичну оцінку доданої до перевірки податкової накладної від 31 серпня 2010 року № 1371, що виписана Товариством з обмеженою відповідальністю «Янгагро» для Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, з посиланням на те, що для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Суд зазначає, що в основу податкового правопорушення податковим органом покладена неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Янгагро" з його контрагентами, що спричинило визнання правочину між позивачем та цим контрагентом нікчемним з посиланням на статтю 228 Цивільного кодексу України. При цьому оцінка товарної накладної від 31 серпня 2010 року №137, якою підтверджено факт поставки (прийому - передачі) конкретного товару та дослідження того, що господарська операція позивача з його контрагентом змінила фінансовий стан позивача або вплинула на отримання нею доходу судами попередніх інстанцій не здійснена.

Суд визнає, що наявність у позивача відповідних первинних документів як підстав для бухгалтерського обліку господарських операцій, якими зафіксовані факти їх здійснення, відповідно до частини першої та другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є необхідною умовою для формування податкового кредиту. Обставини щодо самого факту здійснення господарської операції є істотними умовами які підлягають встановленню судами попередніх інстанцій.

Неприйнятним є довід податкового органу про неможливість проведення звірки податковим органом контрагента позивача з його контрагентами, з огляду на те, що зафіксований актом податкової інспекції факт неможливості проведення звірки посвідчує виключно цю обставино і жодним чином не впливає на склад податкового правопорушення в розумінні статті 109 Податкового кодексу України.

Висновок податкового органу щодо нікчемності правочину є неприйнятним з огляду на те, що він знаходиться за межами компетенції податкового органу, можливість визнання якого встановлена в силу закону або в судовому порядку, а не актом перевірки контролюючого органу.

Оцінюючи спірне податкове повідомлення-рішення, як акт індивідуальної дії, суди попередніх інстанцій не надали оцінку правомірності застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Суд визнає, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, тим самим порушили норми процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, що є підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2015 року у справі №2а-3621/12/1470 скасувати.

Справу №2а-3621/12/1470 направити до Миколаївського окружного адміністративного суду на новий розгляд.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф. Ханова

Судді: І.А. Гончарова

І.Я. Олендер