Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24.01.2018 Київ К/9901/874/18 824/942/13

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,

суддів - Пасічник С.С., Юрченко В.П.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернівцях Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області

на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 21.06.2013 (суддя Бойко О.Я.)

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10.09.2013 (судді: Ватаманюк Р.В., Білоус О.В., Залімський І.Г)

у справі № 824/942/13-а

за позовом Приватного підприємства «МІК Трейдінг»

до Державної податкової інспекції у м. Чернівцях

про скасування рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2013 року Приватне підприємство «МІК Трейдінг» (далі - позивач, ПП «МІК Трейдінг») звернулось до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернівцях (далі - відповідач, ДПІ у м. Чернівцях), в якому просило суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 26.12.2012 № 0003090232 та № 0003100232.

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 21.06.2013, яка залишена без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10.09.2013, адміністративний позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 26.12.2012 № 0003100232 та № 0003090232.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій щодо задоволених позовних вимог, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 21.06.2013 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10.09.2013 і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими та прийнятими у відповідності до норм діючого законодавства, а тому просив суд касаційну скаргу податкового органу залишити без задоволення, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.01.2018 касаційну скаргу разом з матеріалами справи було передано судді-доповідачу Васильєвій І.А. та визначено склад колегії суддів, до якої також входять судді: Пасічник С.С. та Юрченко В.П.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 20.11.2012 по 26.11.2012 та з 27.11.2012 по 28.11.2012, на підставі направлень від 20.11.2012 № 002391, № 002392, № 002393, підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, пункту 78.2 статті 78, пункту 82.2 статті 82 Податкового кодексу України та відповідно до наказів від 20.11.2012 № 1424 та від 26.11.2012 № 1475 посадовими особами ДПІ у м. Чернівцях була проведена документальна позапланова виїзна перевірка приватного підприємства «МІК ТРЕЙДІНГ» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.02.2011 по 30.09.2012, за результатами якої складено акт від 05.12.2012 № 1526/22-2/37505134 та зроблено висновок про порушення позивачем вимог: - підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток у розмірі 131 696 грн.; - пункту 44.1 статті 44, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет у розмірі 2412519 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем 26.12.2012 прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0003100232, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальному розмірі 164 620 грн., з яких 131 696 - за основним платежем та 32 924 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0003090232, яким позивачу зменшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 3 008 680 грн., з яких 2 406 944 грн. - за основним платежем та 601 736 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Як слідує з акту перевірки від 05.12.2012 № 1526/22-2/37505134, підставами для визначення позивачу зазначених податкових зобов'язань слугували висновки перевіряючих про неправомірність формування позивачем складу витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським взаємовідносинам із контрагентом-постачальником позивача сирійською фірмою «AKROUM FOR TRADE» IMPORT-EXPORT-TRANSPORТ, оскільки первинні документи за вказаним імпортним контрактом оформлені не у відповідності до норм чинного на момент виникнення правовідносин законодавства із зазначенням неправдивих відомостей, а відтак імпортні операції між позивачем та вказаним контрагентом є нереальними.

Аналогічними доводами обґрунтована і касаційна скарга податкового органу.

Суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Згідно пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються з: - витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; - інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; - крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Отже, показники доходів та витрат безпосередньо впливають на об'єкт оподаткування.

Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Із зазначених правових норм вбачається, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку. Разом з тим, дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції. Правильність відображення в податковому обліку господарських операцій відповідно до їх реального змісту повинна здійснюватись виключно на підставі норм податкового законодавства. А відтак, якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображено в укладених платником податків договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Також, згідно пунктів 36.1, 36.5 статті 36, пункту 38.1 статті 38, пункту 44.1 статті 44, пункту 47.1 статті 47, пункту 49.2 статті 49 Податкового кодексу України, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Отже, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту та витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, реальність проведення господарських операцій підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, а саме: контрактом купівлі-продажу між директором Руденко В.В. та сирійською фірмою «AKROUM FOR TRADE» IMPORT-EXPORT-TRANSPORТ, як продавця, в особі директора Chassan Nicola Haddat, №1/AKROUM/MIK на продаж товару, по ціні, в асортименті згідно з специфікацією та інвойсами, які є невід'ємною частиною даних контрактів. На виконання умов контракту сторонами були підписані специфікації на поставку товару. Розрахунок з постачальником товару підтверджується банківською випискою. Крім того, поставлений товар пройшов митне оформлення із відповідною сплатою митного збору та податку на додану вартість, що підтверджується платіжними документами і вантажно-митними деклараціями.

В матеріалах справи в повному об'ємі наявні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом. Зазначені документи, як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог чинного на момент виникнення правовідносин законодавства.

Інших доводів, які б свідчили, що судами першої та апеляційної інстанцій було ухвалено рішення з порушенням норм матеріального чи процесуального права, в касаційній скарзі не наведено.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність формування позивачем податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Згідно частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

Керуючись статтями 243, 246, 250, 341, 343, 349, 350 , 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернівцях Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області залишити без задоволення.

Постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 21.06.2013 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10.09.2013 у справі № 824/942/13-а залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя (підпис)І.А. Васильєва Судді: (підпис) С.С. Пасічник (підпис) В.П. Юрченко