Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24.01.2018 Київ К/9901/3598/18 807/1502/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Стрелець Т. Г.,

суддів - Білоуса О. В., Желтобрюх І. Л.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 807/1502/15

за позовом ОСОБА_1 до Закарпатської митниці Державної фіскальної служби України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, стягнення моральної шкоди, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду, прийняту 04 січня 2016 року у складі: головуючого - Гаврилка С.Є. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду, постановлену 29 лютого 2016 року у складі колегії суддів: головуючого - Запотічного І.І., суддів: Довгої О.І., Ліщинського А.М.,

В С Т А Н О В И В:

04.08.2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Закарпатської митниці Державної фіскальної служби України про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки з 27 грудня 2011 року по 15 липня 2015 року розрахунку при звільненні у розмірі 210910,14 грн.; стягнення з відповідача компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку порушенням термінів її виплати та стягнення збитків з урахуванням індексу інфляції у розмірі 4904,88 грн.; стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 100000 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач при звільненні позивача за угодою сторін 27 грудня 2011 року зобов'язаний був виплатити кошти позивачеві як компенсацію за час вимушеного прогулу з дати його протиправного звільнення 26 травня 2010 року до дня поновлення на роботі 27 грудня 2011 року. У зв'язку з тим, що зазначені кошти були виплачені позивачеві за рішенням суду лише 15 липня 2015 року, то у позивача наявне право на виплату йому середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Крім того, позивач з посиланням на статтю 34 Закону України "Про оплату праці" та статтю 95 частину 5 КЗпП України просить стягнути 4904,88 грн. як заборгованість за невиплачену заробітну плату з урахуванням індексу інфляції. Також позивач просить стягнути 100000 грн. як компенсацію заподіяної моральної шкоди.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 січня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 лютого 2016 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить вищезазначені судові рішення скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідач направив на адресу Вищого адміністративного суду України письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких просив залишити касаційну скаргу без задоволення, постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 січня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 лютого 2016 року - без змін.

11 січня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 січня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 лютого 2016 року передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Справу розглянуто в попередньому судовому засіданні з врахуванням повноважень суду, встановлених частиною 3 статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши і обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і наданої ними правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2011 року по справі № 2а-2480/10/0770 задоволено змінений позов ОСОБА_1. Визнано протиправним та скасовано наказ по особовому складу Державної митної служби України від 26 травня 2010 року № 916-к в частині припинення з 26 травня 2010 року перебування на державній службі в митних органах України відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 30 Закону України «Про державну службу» ОСОБА_1. Поновлено на державній службі в Державній митній службі України ОСОБА_1 на посаді начальника сектора відділу митного оформлення 1 відділу митного оформлення 2 митного поста «Тиса» Чопської митниці та зобов'язано Голову Державної митної служби України видати відповідний наказ. Допущено негайне виконання постанови суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника сектора відділу митного оформлення 1 відділу митного оформлення 2 митного поста «Тиса» Чопської митниці.

Згідно змісту вказаної постанови суду позивач в процесі судового розгляду справи, збільшував позовні вимоги та, крім іншого, просив суд стягнути з Чопської митниці на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 26 травня 2010 року по день поновлення на роботі; також просив суд стягнути солідарно з Державної митної служби України та Чопської митниці на його користь завдану моральну шкоду в сумі п'ять тисяч гривень. В подальшому, в ході судового розгляду справи позивач подав суду клопотання відповідно до статті 137 КАС України про зменшення позовних вимог, викладених у пунктах 4 та 5 заяви про збільшення позовних вимог, дане клопотання приєднане судом до матеріалів справи та продовжено слухання справи з урахуванням зменшених позовних вимог.

27 грудня 2011 року Державною митною службою України, на виконання постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2011 року у справі № 2а-2480/10/0770, прийнято наказ № 2703-к «По особовому складу митних органів», яким поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника сектору митного оформлення 2 відділу митного оформлення 2 митного поста «Тиса» Чопської митниці з 27 травня 2010 року.

Разом з тим, постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2012 року постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2011 року по справі № 2а-2480/10/0770 - скасовано та прийнято нову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду від 29 жовтня 2013 року постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2012 року скасовано, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Чопської митниці Державної митної служби України про скасування наказу та поновлення на роботі залишено в силі.

У подальшому, ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою, у якій (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) просив стягнути із Закарпатської митниці ДФС як правонаступника Чопської митниці Міндоходів заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 27 травня 2010 року по 26 грудня 2011 року у сумі 95384,88 грн.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 03 березня 2015 року в справі № 807/962/14, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2015 року, з Чопської митниці Міндоходів на користь позивача стягнуто заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 27 травня 2010 року по 26 грудня 2011 року у сумі 95384,88 грн.

Згідно виписки по картковому рахунку: 4149497844538993, кошти за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 згідно рішення суду перераховано 15 липня 2015 року.

Переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням доводів касаційної скарги, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у Верховному Суді виходить з наступного.

Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Згідно статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

За змістом частин 1, 2 статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Аналіз вказаних норм свідчить, що зобов'язання виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу виникає у роботодавця з рішення органу, який розглядав трудовий спір.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у постанові Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2011 року по справі № 2а-2480/10/0770, якою позивача поновлено на раніше займаній посаді, суд не вирішив питання про виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки позивач відкликав такі вимоги.

Разом з цим, позивач лише у 2014 році звернувся до суду з позовом щодо стягнення на його користь з Чопської митниці Міндоходів заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 27 травня 2010 року по 26 грудня 2011 року у сумі 95384,88 грн. Зазначені кошти були виплачені позивачеві за рішенням суду 15 липня 2015 року.

При звільненні позивача 27 грудня 2011 року за угодою сторін у відповідача не існувало законодавчо встановленого обов'язку або обов'язку, встановленого рішенням суду, щодо виплати позивачеві заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 27 травня 2010 року по 26 грудня 2011 року.

Відповідно до пункту 57 рішення Європейського суду з прав людини від 8 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» (заява №377/02), остаточне рішення від 04.10.2010 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм Кодексу законів про працю. У зв'язку з цим Суд зазначає, що відповідно до статті 117 Кодексу «при відсутності спору щодо суми» заборгованості із заробітної плати, звільнені працівники мають право на компенсацію за несвоєчасну виплату такої заборгованості за період «фактичного розрахунку» (частина перша статті 117), а «при наявності спору про розміри сум» заборгованості із заробітної плати компенсація повинна бути виплачена, якщо спір вирішено на користь працівника (частина друга статті 117). Особливу увагу слід звернути на те, що частина друга статті 117 Кодексу, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.

У пункті 65 цього рішення Суд зазначив, що вимоги заявниці щодо компенсації за період з 8 липня 1997 по 18 березня 1999 року не мають жодного правового підґрунтя (див. пункти 56 і 57 вище). Зокрема, стаття 117 Кодексу законів про працю не могла бути розтлумачена як така, що встановлює право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як вона була присуджена заявниці за рішенням суду.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із судами попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки з 27 грудня 2011 року по 15 липня 2015 року розрахунку при звільненні у розмірі 210910,14 грн.

Також колегія суддів погоджується із судами попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог щодо стягнення компенсації втрати частини заробітку, стягнення збитків та моральної шкоди, оскільки такі вимоги є похідними від попередньої позовної вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки з 27 грудня 2011 року по 15 липня 2015 року розрахунку при звільненні у розмірі 210910,14 грн.

За таких обставин, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у Верховному Суді вважає, що суди першої і апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судами першої і апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 січня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Закарпатської митниці Державної фіскальної служби України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, стягнення моральної шкоди - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Т. Г. Стрелець

Судді О. В. Білоус

І. Л. Желтобрюх