Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24.01.2018 Київ К/9901/2990/18 справа №806/684/14 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Пасічник С.С., суддів Васильєвої І.А., Юрченко В.П., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду у складі судді Черняхович І.Е. від 07 травня 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Хаюка С.М., Бондарчука І.Ф., Моніча Б.С. від 24 вересня 2014 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Коростенський завод залізобетонних шпал» до Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

в с т а н о в и в:

Приватне акціонерне товариство «Коростенський завод залізобетонних шпал» (далі - Товариство) звернулося до суду з позовом до Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області (далі - Інспекція) про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 03 лютого 2014 року №0000092201.

Обґрунтовуючи позовну заяву, позивач зазначив, що висновки відповідача про порушення позивачем положень податкового законодавства щодо фактичного нездійснення господарських операцій із контрагентом та відсутності підстав для формування сум податкового кредиту не відповідають фактичним обставинам та спростовуються наданими доказами.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 07 травня 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2014 року, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 03 лютого 2014 року №0000092201.

Суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, дійшли висновку, що операції між позивачем та його контрагентом є реальними, факт їх вчинення та наявність ділової мети підтверджується належними доказами, а відтак, за твердженням судів, позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за результатами таких операцій.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Інспекція подала касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач посилався на те, що операції між позивачем та його контрагентом безпідставно розцінені судами як фактично здійснені, оскільки в ході проведення перевірки не встановлено наявності належним чином оформлених документів, які підтверджують факт транспортування товару (піску) від ТОВ «ТБС-Інвест» до позивача, а у доданих до перевірки товарно-транспортних накладних зазначені транспортні засоби, які не належать ТОВ «ТБС-Інвест», та водії, які не працюють на цьому підприємстві; крім того, позивач придбав пісок у ТОВ «ТБС-Інвест» за ціною, вищою від реальної ціни на такий товар.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20 жовтня 2014 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Позивач в письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій, які він просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

Справу згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 січня 2018 року передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду Пасічник С.С. (суддя-доповідач), Васильєвої І.А., Юрченко В.П.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією за результатами проведеної планової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства по взаємовідносинам із ТОВ «ТБС-Інвест» за серпень, вересень, жовтень 2013 року складено акт №62/22-01/00282406 від 20 січня 2014 року, за висновками якого позивачем порушено вимоги пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого ПрАТ «Коростенський завод залізобетонних шпал» занижено суму податку на додану вартість у розмірі 376193 грн., в тому числі за серпень 2013 року в сумі 83333 грн., за вересень 2013 року в сумі 83339 грн., за жовтень 2013 року в сумі 209521 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 03 лютого 2014 року №0000092201, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 564290 грн., в тому числі: за основним платежем 376193 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 188097 грн.

Фактичною підставою прийняття вказаниого податкового повідомлення-рішення стали висновки відповідача про те, що позивач безпідставно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за результатами операцій з контрагентом ТОВ «ТБС-Інвест».

Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про невідповідність вимогам чинного законодавства оскарженого податкового повідомлення-рішення з огляду на наступне.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За визначенням статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Водночас, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв'язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: не пов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій та не спростовується відповідачем у касаційній скарзі, взаємовідносини ПАТ «Коростенський завод залізобетонних шпал» з ТОВ «ТБС-Інвест» здійснювались згідно договору від 19 червня 2013 року №13/110, відповідно до умов якого позивач придбав у ТОВ «ТБС-Інвест» товарно-матеріальні цінності (пісок) на умовах поставки DDP (згідно Інкотемс-2000).

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що фактичне постачання ТОВ «ТБС-Інвест» позивачу товарно-матеріальних цінностей (піску) та їх оприбуткування підтверджується наявними в матеріалах справи копіями товарно-транспортних накладних, видаткових накладних, податкових накладних, рахунків-фактур, платіжних доручень на оплату товарів, приходних ордерів.

При дослідженні зазначених документів судами попередніх інстанцій встановлено, що такі містять всі необхідні реквізити, відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», тобто є первинними документами у розумінні цього Закону, а тому у повній мірі підтверджують фактичне виконання сторонами умов зазначеного договору, реальне здійснення спірних господарських операцій, обумовлених ним, та використання придбаних товарів за такими в межах власної господарської діяльності.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, яка була чинною на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанції, яка кореспондується з частиною 2 статті 77 чинного на даний час Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням наведеного положення процесуального закону, відповідач як суб'єкт владних повноважень повинен був довести на підставі відповідних доказів ту обставину, що допущені в деяких первинних документах помилки та недоліки спростовують фактичне здійснення операцій з транспортування вантажів.

Доводам же контролюючого органу про те, що автомобілі, якими надавалися транспортні послуги з перевезення, належать фізичним або юридичним особам, відмінним від ТОВ «ТБС-Інвест», суди першої та апеляційної інстанцій оцінку надавали та цілком обґрунтовано виходили з того, що такі обставини стосується самого перевізника (контрагента позивача) і його взаємовідносин з власниками транспортних засобів. Відтак, за умови недоведеності відповідачем нездійснення передачі транспортних засобів фактичними власниками у користування підприємству-перевізнику передчасним є висновок про неможливість використання таких транспортних засобів при перевезенні товару.

Слід зазначити, що Порядок заповнення товарно-транспортної накладної визначений Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, що затверджені Наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №363 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за №128/2568. Згідно з пунктом 11.7 цих правил перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Таким чином, юридичними документами, що призначені для обліку на шляху переміщення товарно-матеріальних цінностей, є товарно-транпортні накладні, наявність яких у даному випадку встановлена судами в ході розгляду справи, а тому обставини відсутності у покупця реєстру товарно-транспортних накладних, на які звертає увагу відповідач, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нездійснення поставки товару позивачу.

Колегія суддів також вважає доречним відхилення судами попередніх інстанцій доводів Інспекції про завищення позивачем ціни на пісок, оскільки, з огляду на встановлення судами факту придбання позивачем піску за ціною, яка включає у себе доставку товару та податок на додану вартість, та відсутності доведення з боку податкового органу зворотнього, обов'язок щодо чого покладений на останнього підпунктом 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, підстави вважати вказану у договорі, укладеному між ПАТ «Коростенський завод залізобетонних шпал» та ТОВ «ТБС-Інвест», ціну необґрунтованою та такою, що не відповідала рівню звичайної (ринкової) ціни на момент здійснення спірних операцій, відсутні.

До того ж, згідно з встановленими судами першої та апеляційної інстанцій обставинами податковим органом раніше проводилась зустрічна звірка ТОВ «ТБС-Інвест» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за серпень та вересень 2013 року (довідка ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 26 грудня 2013 року №1294/26-58-22-07-17/37739942), за результатами якої порушення по взаємовідносинам позивача з ТОВ «ТБС-Інвест» відсутні. Натомість, в ході її проведення встановлено факт придбання ТОВ «ТБС-Інвест» піску у третьої особи - ТОВ «Дарко» та здійснення його транспортування шляхом самовивозу покупцем з кар'єру, що, у свою чергу, свідчить про визнання податковим органом факту наявності піску у ТОВ «ТБС-Інвест» та можливості його реалізації позивачу.

Доводи ж касаційної скарги за наведеного не дають підстав для висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень, а тому підстави для скасування ухвалених судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано скасували податкове повідомлення-рішення від 03 лютого 2014 року №0000092201 та прийняли рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з частиною третьою статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 360 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В

Касаційну скаргу Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 07 травня 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2014 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

Суддя - доповідач С.С. Пасічник

Судді: І.А. Васильєва

В.П. Юрченко