ПОСТАНОВА

Іменем України

23 червня 2018 року

Київ

справа №826/18036/16

касаційне провадження №К/9901/48288/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,

розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду 22.03.2018 (головуючий суддя - Кузьменко В.В., судді - Василенко Я.М., Степанюк А.Г.) за позовом ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2) до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві (далі - Інспекція) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 07.11.2017 позов задовольнив повністю.

Інспекція оскаржила це рішення до Київського апеляційного адміністративного суду, який ухвалою від 14.12.2017 залишив апеляційну скаргу без руху з підстав її невідповідності вимогам частини шостої статті 187 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) щодо додання до апеляційної скарги документа про сплату судового збору та встановив п'ятиденний строк для усунення недоліків апеляційної скарги з моменту вручення копії цієї ухвали.

В межах встановленого судом строку Інспекція подала до суду апеляційної інстанції заяву про відстрочення сплати судового збору, яку обґрунтувала відсутністю фінансування для сплати судового збору, на підтвердження чого надала повідомлення Управління ДКС України у Оболонському районі м. Києва від 10.11.2017 №01-04/716 про стягнення з Інспекції коштів на підставі виконавчого листа у справі № 826/2945/16 та про не проведення з 10.11.2017 платежів Інспекції крім захищених видатків, визначених бюджетним кодексом України.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 28.12.2017 клопотання Інспекції задовольнив частково: продовжив Інспекції строк для усунення недоліків апеляційної скарги на п'ять днів, починаючи з дня отримання копії цієї ухвали.

В межах встановленого судом строку Інспекція вдруге подала до суду апеляційної інстанції заяву про відстрочення сплати судового збору, яку обґрунтувала аналогічними обставинами, на підтвердження яких повторно надала повідомлення Управління ДКС України у Оболонському районі м. Києва від 10.11.2017 №01-04/716 та службову записку завідувача сектору фінансування, бухгалтерського обліку та звітності від 29.12.2017 № 92/26-54-05 про те, що станом на 29.12.2017 на рахунку Інспекції сума грошових коштів по КЕКВ 2800 «Інші видатки» становить 0,50 грн.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 22.01.2018 у задоволенні клопотання Інспекції відмовив, апеляційну скаргу Інспекції повернув, оскільки скаржник не виконав вимог ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху.

08.02.2018 Інспекція вдруге звернулась до Київського апеляційного адміністративного суду із апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 23.02.2018 залишив апеляційну скаргу без руху з підстав її невідповідності: вимогам пункту 1 частини п'ятої статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції від 15.12.2017) щодо додання до апеляційної скарги документа про сплату судового збору; вимогам частини третьої статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції від 15.12.2017) щодо подання заяви про поновлення строку на апеляційної оскарження та встановив десятиденний строк для усунення недоліків апеляційної скарги з дня вручення копії цієї ухвали.

В межах встановленого судом строку Інспекція подала до суду апеляційної інстанції заяву про усунення недоліків апеляційної скарги, у якій просила поновити пропущений з поважних причин строк на апеляційне оскарження (з огляду на відсутність можливості сплатити судовий збір), а також відстрочити сплату судового збору, з огляду на те, що у Інспекції відсутнє фінансування на сплату судового збору, на підтвердження чого втретє надала повідомлення Управління ДКС України у Оболонському районі м. Києва від 10.11.2017 №01-04/716 та службову записку завідувача сектору фінансування, бухгалтерського обліку та звітності від 09.01.2018 № 1/26-54-05 про те, що станом на 09.01.2018 на рахунку Інспекції по КЕКВ 2800 «Інші видатки» грошові кошти відсутні.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 22.03.2018 клопотання Інспекції про відстрочення сплати судового збору залишив без задоволення та відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Інспекції на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.11.2017. Висновок суду про відсутність підстав для задоволення клопотання Інспекції про відстрочення сплати судового збору та про відсутність підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження обґрунтований тим, що обмежене фінансування бюджетної установи не є підставою для її звільнення від сплати судового збору, відстрочення або розстрочення його сплати, з урахуванням того, що важкий матеріальний стан сторони входить до предмету доказування, тоді як доводи скаржника щодо необхідності відстрочення сплати та неспроможності сплатити судовий збір не підтверджені жодними належними і допустимими доказами, а також зважаючи на те, що Інспекція не є тим суб'єктом, на якого поширюються положення статті 8 Закону України «Про судовий збір» (у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII) в частині відстрочення або розстрочення сплати судового збору.

Інспекція оскаржила ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2018 до Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, який ухвалою від 08.05.2018 відкрив касаційне провадження у даній справі. Обґрунтовуючи невідповідність ухваленого у справі судового рішення суду апеляційної інстанції нормам процесуального права, Інспекція посилається на те, що суд апеляційної не врахував фінансового становища податкового органу, наслідком чого стало повторне звернення до суду із апеляційною скаргою з порушенням строку. При цьому Інспекція зазначає, що діяла сумлінно, звернувшись до суду із апеляційною скаргою на постанову суду першої інстанції вперше у строк, встановлений законом, а відсутність фінансування на сплату судового збору не є його виною. Також скаржник посилався на те, ДФС України та її територіальні органи не можуть передбачити скільки у наступному році буде проведено перевірок та скільки платників податків будуть оскаржувати здійснені податковим органом донарахування грошових зобов'язань у судовому порядку та, як наслідок, скільки необхідно коштів для сплати судового збору за подання апеляційних та касаційних скарг. Крім іншого скаржник вважає, що застосування процесуальних обмежень апеляційним судом не є об'єктивним та виправданим, а тому має місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 14.06.2018 закінчив підготовку справи до касаційного розгляду, визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами і призначив справу до розгляду в порядку письмового провадження з 19.06.2018.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

За змістом частин другої, третьої статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції від 15.12.2017) вирішення питання про відкриття апеляційного провадження обумовлено, зокрема, відповідністю апеляційної скарги вимогам статті 296 цього Кодексу та строками її подання.

Відповідно до пункту 1 частини п'ятої статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції від 15.12.2017) до апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору.

Положеннями частини третьої статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції від 15.12.2017) встановлено, що апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Частиною третьою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції від 15.12.2017) передбачено, що строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Відповідно до положень пункту 4 частини першої, частини другої статті 299 зазначеного Кодексу, в разі якщо строк на звернення з апеляційною скаргою пропущено з причин, які не визнані судом поважними, або в разі якщо апеляційна скарга подана суб'єктом владних повноважень після спливу одного року з дня складення повного тексту оскаржуваного судового рішення (незалежно від поважності причини пропуску строку апеляційного оскарження), суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі.

За таких обставин та з огляду на завдання адміністративного судочинства Київський апеляційний адміністративний суд, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження (ухвала від 22.03.2018) діяв відповідно до норм Кодексу адміністративного судочинства України.

Також колегія суддів зазначає, що Інспекція є територіальним органом ДФС, тобто є державним органом, що здійснює адміністрування податків, зборів, платежів.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» «право на суд» не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими.

Фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 «Інші поточні платежі», розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом.

Після прийняття Закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період до затвердження в установлений законодавством термін бюджетного розпису на поточний рік в обов'язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси (з довідками про зміни до них у разі їх внесення).

У пункті 45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 №228, зазначено, що під час складання на наступний рік розписів відповідних бюджетів, кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету та планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів) і помісячних планів використання бюджетних коштів враховуються обсяги здійснених видатків і наданих кредитів з бюджету згідно з тимчасовими розписами відповідних бюджетів та тимчасовими кошторисами, тимчасовими планами використання бюджетних коштів і тимчасовими помісячними планами використання бюджетних коштів.

З урахуванням наведеного та беручи до уваги, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, суд вважає, що обставини, пов'язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору тощо не можуть бути підставою для реалізації суб'єктом владних повноважень права на апеляційне/касаційне оскарження у будь-який необмежений час після закінчення такого строку та, відповідно, підставою для поновлення зазначеного строку.

У справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини «... підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок … і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси…».

Тобто, виходячи з принципу «належного урядування», державні органи загалом, і податкові органи зокрема, зобов'язати діяти вчасно та в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді поновлення судами строку на оскарження судових рішень та виправляти допущені органами державної влади помилки за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно (у даному випадку - за рахунок платника податку у зв'язку з порушенням принципу остаточності судового рішення, прийнятого на користь такого платника податку).

У ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку апріорі не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору податковим органом чи тимчасова відсутність таких коштів. Це пов'язано з тим, що держава має дотримуватись принципу «належного урядування» та не може отримувати вигоду від порушення правил та обов'язків, встановлених нею ж.

Наведене спростовує доводи касаційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи викладене вище, касаційна скарга Інспекції підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2018 - без змін.

Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 349, статті 350, частинами 1, 5 статті 355, статтями 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві залишити без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2018 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк

Т.М. Шипуліна