Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 травня 2018 року

Київ

справа №816/1255/17

адміністративне провадження №К/9901/474/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білоуса О.В.,

суддів - Желтобрюх І.Л., Смоковича М.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року (головуючий суддя Ральченко І.М., судді - Бершов Г.Є., Катунов В.В.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області, треті особи: Чутівський районний суд Полтавської області, Головне управління Державного казначейства України в Полтавській області про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

У серпні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області (далі - ТУ ДСА України в Полтавській області), треті особи: Чутівський районний суд Полтавської області, Головне управління Державного казначейства України в Полтавській області, в якому просив: визнати протиправною відмову ТУ ДСА України в Полтавській області у здійснені нарахування та виплати за період з 1 січня 2017 року по 30 червня 2017 року суддівської винагороди, виходячи з розміру посадового окладу у розмірі 32 000 грн (визначеному відповідно до частини третьої статті 133 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VІ) - 10 мінімальних заробітних плат, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, визначеної статтею 8 Закону України від 21 грудня 2016 року №1801- VІІІ «Про Державний бюджет України на 2017 рік» (далі - Закон - №1801- VІІІ) - 3200 грн), з виплатою щомісячних доплат за вислугу років та за зайняття адміністративної посади, а також допомоги на оздоровлення; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити суддівську винагороду за період з 1 січня 2017 року по 30 червня 2017 року, виходячи з розміру посадового окладу, 10 мінімальних заробітних плат, встановленого частиною третьою статті 133 Закону № 2453-VІ, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати у розмірі 3200 грн, встановленого на 1 січня 2017 року відповідно до Закону №1801-VІІІ, з виплатою щомісячних доплат: за перебування на адміністративній посаді у період з 1 січня 2017 року по 16 травня 2017 року - 10% від посадового окладу та за вислугу років: з 1 січня 2017 року по 29 травня 2017 року у розмірі 40 % від посадового окладу та з 30 травня 2017 року по 30 червня 2017 року у розмірі 50 % від посадового окладу, а також допомогу на оздоровлення, з урахуванням виплачених сум.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2017 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність ТУ ДСА в Полтавській області в частині ненарахування та невиплати позивачу суддівської винагороди у розмірі, встановленому частиною першою статті 133 Закону № 2453-VІ, тобто 10 мінімальних заробітних плат, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом № 1801-VIII, за період з 1 січня 2017 року по 30 червня 2017 року. Зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_2 суддівську винагороду за період з 1 січня 2017 року по 30 червня 2017 року, за період фактичної роботи, допомогу на оздоровлення у розмірі, встановленому частинами другою, третьою та п'ятою статті 133, статтею 134 Закону № 2453-VІ, тобто виходячи із посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2017 року Законом №1801-VІІІ, у розмірі 3200 грн, з виплатою доплати за вислугу років з 1 січня 2017 року по 28 травня 2017 року у розмірі 40% від посадового окладу, з 29 травня 2017 по 30 червня 2017 року у розмірі 50% від посадового окладу та з виплатою доплати за перебування на адміністративній посаді у розмірі 10 відсотків від посадового окладу з 1 січня 217 року по 16 квітня 2017 року та з 15 по 16 травня 2017 року, з урахуванням проведених виплат за вказаний період.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове, яким у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з ухваленим у справі судовим рішенням, ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду апеляційної інстанції скасувати, постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2017 року залишити в силі.

В обґрунтування скарги зазначив, що суд апеляційної інстанції не врахував, що пунктом 23 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII) передбачено отримання до проходження кваліфікаційного оцінювання суддею суддівської винагороди, визначеної відповідно до положень цього Закону. Також, Законом № 1402-VIII чітко встановлено, що суддівська винагорода не може визначатися іншими нормативно-правовими актами (частина перша статті 135). Тому, на думку скаржника, у суду апеляційної інстанції не було підстав для застосування Закону України від 6 грудня 2016 року №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №1774-VІІІ) і визначеного ним порядок розрахунку суддівської винагороди. Скаржник посилається на рішення Конституційного Суду України від 8 червня 2016 року у справі №4-рп/2016 та Європейську хартію про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року і наголошує на неможливості звуження змісту і обсягу гарантій незалежності суддів, в тому числі, щодо їх належного матеріального і соціально-побутового забезпечення.

ТУ ДСА України в Полтавській області скористалося своїм правом та надіслало до суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваного судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Постановою Верховної Ради України від 30 листопада 2006 року № 405-V ОСОБА_2 обрано безстроково на посаду судді Чутівського районного суду Полтавської області.

Згідно наказу Чутівського районного суду Полтавської області від 20 грудня 2006 року №29/о «Про обрання безстроково» з 30 листопада 2006 року позивача зараховано на посаду судді цього ж суду.

Рішенням зборів суддів Чутівського районного суду Полтавської області від 16 квітня 2015 року ОСОБА_2 обрано на посаду голови Чутівського районного суду Полтавської області строком на два роки, але не більше як на строк повноважень судді, з 17 травня 2015 року по 16 квітня 2017 року.

Відповідно до наказу Чутівського районного суду Полтавської області від 16 квітня 2015 року №11-ос «Про обрання ОСОБА_2 на посаду голови Чутівського районного суду Полтавської області» позивачу встановлено щомісячну доплату за перебування на адміністративній посаді у розмірі 10 % посадового окладу судді місцевого суду.

Наказом Чутівського районного суду Полтавської області від 18 квітня 2017 року №3-ос ОСОБА_2 припинено виплату щомісячної доплати за перебування на адміністративній посаді, що була встановлена наказом №11-ос від 16 квітня 2015 року.

Згідно з наказом Чутівського районного суду Полтавської області від 15 травня 2017 року №4-ос позивач з 15 травня 2017 приступив до здійснення адміністративних повноважень голови Чутівського районного суду Полтавської області до обрання на посаду голови Чутівського районного суду Полтавської області відповідно до вимог статті 20 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Пунктом 2 цього наказу з 15 травня 2017 року ОСОБА_2 встановлено, як виконуючому обов'язки голови Чутівського районного суду Полтавської області, щомісячну доплату за перебування на адміністративній посаді в розмірі 10 % посадового окладу судді місцевого суду.

Наказом Чутівського районного суду Полтавської області від 30 травня 2017 року №6-ос з 29 травня 2017 року ОСОБА_2 встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 50% посадового окладу, у зв'язку з наявністю стажу роботи 20 років.

Згідно штатного розпису Чутівського районного суду Полтавської області на 2017 рік посадові оклади суддів затверджені на рівні 16 000 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги дійшов висновку, що ТУ ДСА України в Полтавській області порушено право ОСОБА_2 на передбачений законодавством розмір суддівської винагороди, виходячи з посадового окладу у розмірі 10 мінімальних заробітних плат, визначених статтею 8 Закону №1801-VІІІ, починаючи з 1 січня 2017 року, що є конституційною гарантією незалежності судді.

Суд апеляційної інстанцій, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що пунктом 3 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VІІІ установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень. Суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин норм даного Закону, як такого, що прийнятий пізніше ніж Закон №1402-VIII, частиною третьою статті 133 якого визначено, що посадовий оклад суддів місцевого суду складає 10 мінімальних заробітних плат. Також, суд апеляційної інстанції при прийнятті рішення врахував те, що згідно приписів статті 148 Закону №1402-VIII фінансування судів в України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету, згідно кошторисів та щомісячних розписів видатків, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. Водночас, статті 23, 51 Бюджетного кодексу України забороняють бюджетним установам виходити за межі фонду заробітної плати та здійснювати бюджетні платежі за відсутності бюджетного призначення. Суд посилався на рішення Конституційного Суду України від 26 грудня 2016 року у справі №20-рп/2011, в якому вказано, що механізм реалізації соціально-економічних прав може бути змінений державою у разі неможливості їх фінансового забезпечення.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду погоджується із зазначеними висновками суду апеляційної інстанції, враховуючи наступне.

Стаття 130 Конституції України гарантує, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Відповідно до частини першої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з пунктом 1 частини третьої даної статті Закону №1402-VIII, базовий розмір посадового окладу для судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

При цьому, пунктом 23 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

За змістом статті 83 Закону №1402-VIII кваліфікаційне оцінювання проводиться Вищою кваліфікаційною комісією суддів України з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); професійна етика; доброчесність. Кваліфікаційне оцінювання за критерієм професійної компетентності проводиться з урахуванням принципів інстанційності та спеціалізації. Підставами для призначення кваліфікаційного оцінювання є: заява судді (кандидата на посаду судді) про проведення кваліфікаційного оцінювання, у тому числі для участі у конкурсі; рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про призначення кваліфікаційного оцінювання судді у випадках, визначених законом.

Пунктом 23 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII встановлено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18 - 20, ст. 132 із наступними змінами).

Зокрема, частиною третьою статті 133 Закону №2453-VI визначено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Отже, у порядку встановленому Конституцією України, Законом №1402-VIII визначено розмір посадового окладу для суддів місцевих судів, який до проходження суддею кваліфікаційного оцінювання складає 10 мінімальних заробітних плат.

Відповідно до статті 3 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон №108/95-ВР) мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці. Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 40 Бюджетного кодексу України законом про Державний бюджет України визначається розмір мінімальної заробітної плати на відповідний бюджетний період.

Статтею 8 Закону №1801-VIII установлено в 2017 році мінімальну заробітну плату в місячному розмірі з 1 січня - 3200 гривень.

Разом з тим, частиною першою статті 8 Закону №108/95-ВР передбачено, що держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, а також шляхом оподаткування доходів працівників.

1 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Пунктом 3 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

Таким чином, в межах здійснення державного регулювання оплати праці, передбаченого статтею 8 Закону №108/95-ВР, державою прийнято Закон №1774-VIIІ, яким встановлено особливі умови визначення посадових окладів працівників, а саме, шляхом застосування в якості розрахункової величини мінімальної заробітної плати на рівні 1600 гривень, а не 3200 гривень.

Норми даного Закону, незважаючи на те, що вони впливають на числове вираження розміру суддівської винагороди, безпосередньо не стосуються її визначення, адже ними врегульовано виключно порядок застосування мінімальної заробітної плати.

Так, Законом №1774-VIIІ не вносились зміни до Закону №2453-VI і розмір суддівської винагороди залишився на рівні 10 мінімальних заробітних плат. Водночас, Законом №1774-VIII було лише змінено підходи до визначення розміру мінімальної заробітної плати, зокрема, шляхом запровадження нової методології визначення мінімальної заробітної плати, як нижньої межі оплати праці, що гарантується державою.

Колегія суддів не погоджується з твердженнями скаржника щодо наявності суперечностей між нормами пункту 3 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII та нормами статті 130 Конституції України, частини першої статті 135 Закону №1402-VIII щодо можливості визначення розміру винагороди судді виключно законом про судоустрій.

Стаття 22 Конституції України гарантує, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

За змістом статті 8 Закону України від 25 грудня 2015 року №928-VIII «Про Державний бюджет України на 2016 рік», установлено у 2016 році мінімальну заробітну плату в місячному розмірі: з 1 січня - 1378 гривень, з 1 травня - 1450 гривень, з 1 грудня - 1600 гривень.

З урахуванням норм статті 133 Закону №2453-VI, розмір суддівської винагороди, починаючи з 1 січня 2017 року, порівнюючи з його розміром, що діяв протягом 2016 року, не змінився.

Тому, є безпідставними посилання скаржника на звуження обсягу та змісту його прав внаслідок прийняття Закону №1774-VIII.

За таких обставин і правового регулювання суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені у касаційній скарзі не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, тому підстави для скасування ухваленого судового рішення та задоволення касаційної скарги відсутні.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В.Білоус

Судді І.Л.Желтобрюх

М.І.Смокович