Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 травня 2018 року

Київ

справа №804/559/16

адміністративне провадження №К/9901/13679/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши в порядку письмового провадженнязаяву про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 23 лютого 2017 року (колегія суддів: О.І. Степашко, О.А. Веденяпін, С.Е. Острович) Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області у справі№ 804/559/16за позовом ОСОБА_2доДержавної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській областіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (далі - ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 9909-17 від 08 грудня 2015 року.

В обґрунтування позову зазначено, що транспортний податок з фізичних осіб, визначений у статті 267 Податкового кодексу України, був запроваджений згідно Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VІІІ, який набрав чинності з 01 січня 2015 року. Вимога щодо сплати даного податку у 2015 році суперечить принципу стабільності податкового законодавства. Зміни до Податкового кодексу України, внесені за кілька днів до початку бюджетного періоду 2015 року, можуть застосовуватись до позивача не раніше 2016 року.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 на праві власності належить легковий автомобіль «Lexus GX460» 2011 року випуску з об'ємом двигуна 4608 куб. см, державний номер НОМЕР_1, право власності на який зареєстровано 08 квітня 2011 року, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу.

08 грудня 2015 року ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська винесено податкове повідомлення-рішення форми «Ф» №9909-17 від 08 грудня 2015 року, яким позивачу нараховане грошове зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб на суму 25000,00грн

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2016 року постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2016 року та прийнято нову, якою позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 9909-17 від 08 грудня 2015 року.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 23 лютого 2017 року постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2016 року залишив без змін.

У заяві про перегляд рішення суду касаційної інстанції Верховним Судом України ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська, посилаючись на неоднакове застосування Вищим адміністративним судом України підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267, підпункту 267.6.2 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України у подібних правовідносинах, просить скасувати рішення суду апеляційної та касаційної інстанції та залишити рішення суду першої інстанції в силі.

Прикладом неоднакового застосування зазначених вище норм матеріального права ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська вважає рішення Вищого адміністративного суду України від 28 вересня 2016 року у справі К/800/10935/16, в якому, на переконання заявника, суд касаційної інстанції ці норми права застосував по-іншому і дійшов протилежних, але правильних за змістом правових висновків.

Так, у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України, залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог, застосувавши при цьому норми підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267, підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, дійшов висновку, що рішення місцевих рад стосовно транспортного податку, прийняті в 2015 році, не могли бути застосовані в цьому ж 2015 році. Такі рішення могли передбачати плановим лише 2016 рік і саме з цього періоду транспортний податок міг вважатись встановленим місцевою радою.

У рішенні від 28 вересня 2016 року, яке надано заявником на підтвердження неоднакового правозастосування, Вищий адміністративний суд України у подібних правовідносинах, застосувавши норми підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267, підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, дійшов протилежного висновку, а саме: транспортний податок, як обов'язковий місцевий податок, підлягає сплаті, виходячи з норм ст. 267 ПК, починаючи з січня 2015 року, безвідносно до прийняття місцевою радою рішення щодо цього податку в порядку, встановленому підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 ст. 12 ПК.

Касаційний адміністративний суду у складі Верховного Суду на підставі аналізу наведених рішень суду касаційної інстанції вважає, що цей суд неоднаково застосував одні й ті ж норми матеріального права у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, Суд виходить із такого.

Законом України від 28.12.2014 року № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» (далі - Закон №71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки та плата за землю.

Згідно із пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України, в редакції Закону №71-VIII, місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Відповідно до пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом а перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Отже, встановлення податку на майно, зокрема в частині транспортного податку, є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.

Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Наведеною нормою передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Причому норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим).

Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.

Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.

В даному випадку із запровадженням транспортного податку на 2015 рік відповідні норми Закону №71-VIII набрали чинності з 01.01.2015. Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов'язку щодо встановлення транспортного податку. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення транспортного податку.

При цьому, виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, в 2015 році не можна було визначити плановим періодом 2015 рік.

Плановим відповідно до норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України є період після того, в якому приймається відповідне рішення ради.

Отже, рішення місцевих рад щодо транспортного податку, прийняті у 2015 році, могли встановлювати плановим лише 2016 рік.

Ураховуючи наведене, висновок суду касаційної інстанції у справі, що розглядається про відсутність у контролюючого органу правових підстав для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення у 2015 році, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, а тому у задоволенні заяви ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська про перегляд судового рішення слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись пунктом першим частини першої розділу 7 «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

........................

........................

...........................

В.П.Юрченко І.А.ВасильєваС.С.Пасічник Судді Верховного Суду