Ухвала КАС ВП від 20.09.2018 року у справі №826/2686/18

Друк

Пошук

570

Переглядів

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

касаційний адміністративний суд верховного суду ( КАС ВП )

Історія справи

Ухвала КАС ВП від 20.09.2018 року у справі №826/2686/18

Державний герб України

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 квітня 2020 року

Київ

справа №826/2686/18

провадження №К/9901/58638/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Данилевич Н. А., Шевцової Н. В.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору Національний банк України про визнання протиправними та скасування постанов, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2018 року, прийняту у складі колегії суддів: Беспалова О. О. (головуючий), Губської О. А., Парінова А. Б.

І. Суть спору

1. У лютому 2018 року ОСОБА_1 (надалі також позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (надалі також відповідач, Орган ДВС), третя особа - Національний банк України (надалі - НБУ), в якому просив:

1.1. визнати протиправною та скасувати постанову Органу ДВС від 2 січня 2018 року про стягнення виконавчого збору в розмірі 169634,78 гривень по виконавчому провадженню № 34181903;

1.2. визнати протиправною та скасувати постанову Органу ДВС від 2 січня 2018 року про стягнення виконавчого збору в розмірі 320540,15 гривень по виконавчому провадженню № 34182467.

2. В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 стверджував про порушення відповідачем вимог Конституції України, Закону України «Про виконавче провадження», Закону України «Про іпотеку», що призвело до прийняття протиправних постанов та, як наслідок, позивач був двічі притягнутий до майнової відповідальності у вигляді подвійного стягнення виконавчого збору по кожному виконавчому провадженню.

3. Відповідач позов не визнав, вказавши, що дії державного виконавця були правомірними, а спірні постанови винесені законно.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

4. Виконавче провадження № 34181903 відкрито під час дії Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (надалі - Закон № 606-XIV) у рамках виконання виконавчого листа № 1016/1041/2012 від 19 липня 2012 року, виданого Макарівським районним судом Київської області, в рахунок погашення боргу за кредитним договором № 15 від 6 листопада 2008 року в розмірі 50000000,00 гривень за основним боргом, прострочених відсотків за користування кредитом в сумі 3569972,01 гривень та пені у сумі 58110,85 гривень, а всього - 53628082,85 гривень, та звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки № 15/3 від 5 січня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лаванда Н. О. та зареєстрованого в реєстрі за № 20, - земельну ділянку, що розташована в с. Мар`янівка Макарівського району Київської області, кадастровий номер 3222782600:05:020:0095, загальною площею 3,1009 га, що оцінена (на дату укладення договору іпотеки) в розмірі 6285214,21 гривень та належить на праві власності згідно Державного акту на право власності на Земельну ділянку серії ЯЕ № 810754 ОСОБА_1 , шляхом продажу її на прилюдних торгах.

5. Аналогічно, виконавче провадження № 34182467 відкрито під час дії Закону № 606-XIV з виконання виконавчого листа № 1016/98/2012 від 8 травня 2012 року, виданого Макарівським районним судом Київської області, в рахунок погашення боргу за кредитним договором № 15 від 6 листопада 2008 року в розмірі 50000000,00 гривень за основним боргом, прострочених відсотків за користування кредитом в сумі 3569972,01 гривень і пені у сумі 58110,85 гривень, і звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки № 15/5 від 5 січня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лаванда Н. О. та зареєстрованого за № 18, земельну ділянку, що розташована в с. Мар`янівка Макарівського району Київської області, кадастровий номер 3222782600:05:020:0110, загальною площею 6,2771 га, що оцінена (на дату укладення договору іпотеки) в розмірі 12723053,99 гривень, шляхом продажу її на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.

6. У 2017 році зазначені земельні ділянки виставлені державним виконавцем на прилюдні торги, які не відбулись у зв`язку з відсутністю учасників.

7. Стягувач, НБУ, виявив бажання залишити за собою нереалізоване майно, у зв`язку з чим 2 січня 2018 року державний виконавець Органу ДВС виніс постанови про закінчення виконавчих проваджень № 34181903, № 34182467.

8. У той же день державний виконавець Органу ДВС виніс оскаржувані постанову про стягнення виконавчого збору в розмірі 169634,78 гривень у виконавчому провадженні № 34181903 і постанову про стягнення виконавчого збору в розмірі 320540,15 гривень у виконавчому провадженні № 34182467 на підставі статей 3, 27, 40 Закону № 1404-VIII.

9. Так, у постанові від 2 січня 2018 року ВП № 34181903 зазначено: «стягувач, Національний банк України, виявив бажання залишити за собою нереалізоване майно, а саме: земельна ділянка, що розташована за адресою: с. Мар`янівка, Макарівського району, Київської області, кадастровий номер 3222782600:05:020:0095, загальною площею 3,1009 га, шляхом заліку його забезпечених вимог в рахунок ціни майна третіх торгів, яка складає 1696347,80 грн. Згідно статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. Таким чином, виконавчий збір підлягає стягненню з боржника в розмірі 169634,78 грн.».

10. Постанова від 2 січня 2018 року ВП № 34182467 обґрунтована тим, що «стягувач, Національний банк України, виявив бажання залишити за собою нереалізоване майно, а саме: земельна ділянка, що розташована за адресою: с. Мар`янівка, Макарівського району Київської області, кадастровий номер 3222782600:05:020:0110, загальною площею 6,2771 га, шляхом заліку його забезпечених вимог в рахунок ціни майна третіх торгів, яка складає 3205401,50 грн. Згідно зі статтею 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. Таким чином, виконавчий збір підлягає стягненню з боржника в розмірі 320540,15 грн.».

11. Не погоджуючись із цими постановами, позивач звернувся до суду.

12. Суд першої інстанції також установив, що, отримавши постанови про відкриття виконавчих проваджень, з метою недопущення примусового виконання рішень, бажаючи добровільно виконати рішення суду, ОСОБА_1 здійснив дії щодо добровільного виконання судових рішень.

13. Оскільки чинне законодавство не передбачало звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження безпосередньо боржником, ОСОБА_1 звернувся до компетентних органів з проханням надати роз`яснення щодо самостійного і добровільного виконання ним рішень Макарівського районного суду Київської області, а також неодноразово заявляв про свою готовність виконати рішення судів.

14. У вересні 2012 року позивач звернувся до Органу ДВС та Міністерства юстиції України з питань надання роз`яснень і консультацій з приводу порядку самостійного виконання рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, якщо проведення прилюдних торгів здійснюється за ініціативою державного виконавця, а також щодо порядку добровільного виконання рішення суду, на що належних роз`яснень не отримав.

15. 27 листопада 2013року по вищенаведеним виконавчим провадженням № 34181903 та № 34182467 державним виконавцем прийняті постанови про стягнення виконавчого збору, які були скасовані рішеннями судів, що набрали законної сили.

16. Так, постанова про стягнення виконавчого збору по виконавчому провадженню № 34181903 визнана протиправною та скасована постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 лютого 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 3 липня 2014 року.

17. Постанова про стягнення виконавчого збору по виконавчому провадженню № 34182467 визнана протиправною та скасована рішенням Макарівського районного суду Київської області від 29 лютого 2017 року, яке набрало законної сили.

18. Указаними судовими рішеннями встановлені обставини неможливості боржником ОСОБА_1 самостійно виконати рішення суду.

19. Також суд першої інстанції зазначив, що виконати рішення суду боржник не мав можливості, при цьому державний виконавець не здійснював примусові заходи по відношенню до боржника, державний виконавець здійснював процесуальні виконавчі дії, направлені на передачу іпотечного майна на реалізацію. У період дії Закону № 1404-VIII державний виконавець не примушував боржника виконувати рішення суду, а позивач продовжував всіляко сприяти виконанню.

20. ОСОБА_1 надав копії правовстановлюючих документів на земельні ділянки, які підлягали продажу за рішенням суду, з`являвся на всі виклики державного виконавця, не оскаржував оцінку вартості земельних ділянок та результати прилюдних торгів з метою уникнення затягування виконання рішення суду.

21. Крім того, суд першої інстанції звернув увагу на те, що по кожному виконавчому провадженню на разі одночасно існують по дві постанови про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 :

21.1. по виконавчому провадженню № 34181903 - постанова про стягнення виконавчого збору від 27 листопада 2013 року в розмірі 5362808,00 гривень і постанова про стягнення виконавчого збору від 2 січня 2018 року в розмірі 169634,78 гривень;

21.2. по виконавчому провадженню № 34182467 - постанова про стягнення виконавчого збору від 27 листопада 2013 року в розмірі 5362808,00 гривень і постанова про стягнення виконавчого збору від 2 січня 2018 року в розмірі 320540,15 гривень.

ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

22. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 25 червня 2018 року адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнив повністю:

22.1. визнав протиправною та скасував постанову Органу ДВС від 2 січня 2018 року про стягнення виконавчого збору в розмірі 169634,78 гривень по виконавчому провадженню № 34181903;

22.2. визнав протиправною та скасував постанову Органу ДВС від 2 січня 2018 року про стягнення виконавчого збору в розмірі 320540,15 гривень по виконавчому провадженню № 34182467.

23. Таке своє рішення суд першої інстанції мотивував безпідставністю постанов відповідача про стягнення виконавчого збору, дійшовши висновку про те, що оскаржувані постанови підлягають скасуванню як такі, що прийняті державним виконавцем на підставі норм Закону, який звужує права боржника, та із застосуванням зворотної дії в часі закону, який не скасовує, а навпаки покладає додаткову відповідальність на особу.

24. Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 23 липня 2018 року скасував рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2018 року й ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

25. Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позивач у встановлений для самостійного виконання строк не сплатив у жодній сумі заборгованість, яка зазначена у виконавчих листах, а також не вчинив дій по зміні способу і порядку виконання судових рішень, а тому державний виконавець правомірно виніс оскаржувані постанови про стягнення з нього як боржника у виконавчих провадженнях виконавчого збору.

26. При цьому апеляційний суд зазначив, що при вирішенні цього спору застосуванню підлягають положення Закону № 606-XIV.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

27. Позивач подав касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення ним норм процесуального права.

28. У касаційній скарзі автор просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

29. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому, наполягаючи на безпідставності останньої, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

V. Нормативне регулювання й оцінка Верховного Суду

30. Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

31. 8 лютого 2020 року набрали чинності зміни до КАС України, внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

32. За правилом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного Закону касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

33. За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.

34. Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

35. З огляду на приписи зазначеної норми процесуального закону, обґрунтованим визнається судове рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними, допустимими та достовірними доказами.

36. Це означає, що судове рішення має міститись пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.

37. Європейський суд з прав людини (надалі - Суд) неодноразово у своїх рішеннях наголошував на необхідності надання оцінки аргументам учасників справи, які мають значення для розгляду справи в суді.

38. З-поміж іншого, у пункті 25 Рішення у справі «Проніна проти України» (від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00) Суд зазначив, що у цій справі заявниця зверталась до національних судів з вимогою вирішити її спір щодо пенсії з органами соціального забезпечення. Заявниця посилалася, зокрема, на положення статті 46 Конституції, заявляючи, що її пенсія не повинна бути нижчою за прожитковий мінімум. Однак національні суди не вчинили жодної спроби проаналізувати позов заявниці з цієї точки зору, попри пряме посилання у кожній судовій інстанції. Не у компетенції Суду вирішувати, який шлях міг би бути найадекватнішим для національних судів при розгляді цього аргументу. Однак, на думку Суду, національні суди, цілком ігноруючи цей момент, хоча він був специфічним, доречним та важливим, не виконали свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції. Відповідно, було порушення цього положення.

39. Відповідно до Висновку Консультативної ради європейських суддів від 18 грудня 2008 року № 11 (2008) до уваги Комітету міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, якість судового рішення залежить, головним чином, від якості його обґрунтування, при цьому викладення підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але є насамперед гарантією проти свавілля, оскільки, по-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати доводи, що становлять основу рішення та забезпечують його правомірність; по-друге, дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система. Підстави прийняття рішення повинні бути узгодженими, чіткими, недвозначними й несуперечливими та давати можливість читачеві прослідкувати логіку міркувань, що призвели до ухвалення суддею рішення. До того ж, обґрунтування повинно засвідчувати дотримання суддею принципів, проголошених Європейським судом з прав людини (а саме додержання прав сторони захисту та права на справедливий суд). Крім того, визнаючи повноваження судді тлумачити закон, слід пам`ятати також і про обов`язок судді сприяти встановленню юридичної визначеності, адже вона гарантує передбачуваність змісту та застосування юридичних норм, сприяючи тим самим забезпеченню високоякісної судової системи.

40. Суд апеляційної інстанції наведеного дотримався не у повній мірі.

41. Так, за приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

42. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, на час відкриття спірних виконавчих проваджень урегульовано Законом № 606-XIV, відповідно до статті 1 якого виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

43. Згідно з частиною першою статті 6 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

44. Державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 11 Закону № 606-XIV).

45. Згідно з частиною другою статті 25 Закону № 606-XIV державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

46. Відповідно до частини першої статті 27 Закону № 606-XIV у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

47. Згідно з частиною першою статті 28 Закону № 606-XIV у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.

48. 5 жовтня 2016 року набрав чинності Закон № 1404-VIII, згідно з яким примусове виконання рішень проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

49. За змістом пункту 7 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

50. Відповідно до статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

51. Частиною другою статті 27 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

52. Відповідно до пункту 15 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі, якщо коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна (за виконавчим документом про звернення стягнення на заставлене майно), недостатньо для задоволення вимог стягувача - заставодержателя, а також якщо майно, яке є предметом іпотеки, передано іпотекодержателю або придбано ним відповідно до вимог Закону України «Про іпотеку» за виконавчим документом про звернення стягнення на майно, яке є предметом іпотеки.

53. Частиною першою статті 40 Закону № 1404-VIII визначено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, не стягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

54. За приписами частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

55. Отже, після змін у правовому регулюванні відповідно до Закону № 1404-VIII підставою для винесення постанови про стягнення виконавчого збору є повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1-4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто. При цьому, виконання постанови про стягнення виконавчого збору відбувається в порядку, передбаченому для примусового виконання виконавчих документів.

56. При цьому, як зауважено вище, за змістом пункту 7 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

57. Як уже зазначено, за висновком суду апеляційної інстанції, при вирішенні цього спору застосуванню підлягають положення Закону № 606-XIV.

58. Указаний висновок прямо суперечить приписам реченню другому пункту 7 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII.

59. Отже, суд апеляційної інстанції допустив порушення норм матеріального права. Це порушення потягнуло подальшу неправильну оцінку фактичних обставин справи та апеляційний перегляд судового рішення суду першої інстанції, що виявилось у ненаданні належної оцінки дотримання з боку відповідача вимог Закону № 1404-VIII при винесенні спірних постанов.

60. Також апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, не спростував більшості висновків останнього, зокрема, щодо наявності декількох постанов про стягнення виконавчого збору у відповідних виконавчих провадженнях, неможливості виконання з боку позивача судових рішень тощо, проігнорувавши при цьому відповідні аргументи позивача, покладені в основу позову.

61. Отже, рішення суду першої інстанції не можна визнати законним і обґрунтованим.

62. Своєю чергою, Верховний Суд у силу приписів статті 341 КАС України не може виправити зазначені помилки апеляційного суду.

VІ. Висновки по суті вимог касаційної скарги

63. Зважаючи на приписи статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване судове рішення - скасуванню із направленням справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

64. Під час нового розгляду необхідно детально дослідити спірні правовідносини з урахуванням висновків і мотивів, наведених у цій постанові, та надати оцінку спірним правовідносинам крізь призму частини другої статті 2 КАС України із урахуванням установленого статтею 6 цього Кодексу принципу верховенства права.

VІI. Судові витрати

65. Оскільки адміністративна справа повертається на новий розгляд до суду першої інстанції, питання про розподіл судових витрат у порядку статті 139 КАС України не вирішується.

Керуючись пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX, статтями 260, 341, 344, 349, 350, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX, Верховний Суд