Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 квітня 2019 року

Київ

справа №820/766/17

касаційне провадження №К/9901/2017/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.,

розглянув у судовому засіданні без повідомлення сторін касаційну скаргу Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м.Харкова Головного управління ДФС у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.07.2017 (суддя Мар'єнко Л.М.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2017 (головуючий суддя - Старостін В.В., судді: Бегунц А.О., Рєзнікова С.С.) у справі №820/766/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство Інсайт» до Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м.Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство Інсайт» звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м.Харкова Головного управління ДФС у Харківській області, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 09.12.2016 №0001481402.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 26.07.2017 позов задовольнив.

Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 26.09.2017 залишив без змін постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.07.2017.

Центральна об'єднана державна податкова інспекція м.Харкова Головного управління ДФС у Харківській області звернулася 17.10.2017 до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, у якій просила постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.07.2017 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2017скасувати, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зокрема, наголошує на безтоварності господарських операцій з придбання позивачем товарів у Товариства з обмеженою відповідальністю «Тревіс Групп» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Борисфен-Груп-ЛТД». Крім того, вказує на те, що законність господарської діяльності контрагентів позивача була предметом дослідження в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні від 10.08.2016 №32016100110000177.

Переглядаючи оскаржені судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи на підставі встановлених фактичних обставин у справі правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство Інсайт» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю «Тревіс Групп» за березень 2016 року та включення до податкової звітності за серпень 2016 року суми податкового кредиту по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю «Борисфен-Груп-ЛТД» за червень 2016 року, за результатами якої складено акт від 18.11.2016 №4602/20-30-14-02-08/38494270.

На підставі зазначеного акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.12.2016 №0001481402 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 199009,5грн., в тому числі: за основним платежем у сумі 132673 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 66336,5 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у зв'язку з неправомірним формуванням податкового кредиту з податку на додану вартість за наслідками господарських операцій з придбання товару (матеріалів верхнього будування колії) у Товариства з обмеженою відповідальністю «Тревіс Групп» на підставі договору від 10.03.2016 №1003-16/01 та у Товариства з обмеженою відповідальністю «Борисфен-Груп-ЛТД» на підставі договору від 01.06.2016 №01-06.

Свою позицію податковий орган обґрунтовує безтоварним характером таких операцій. У підтвердження таких висновків відповідач вказує на те, що за результатами контрольних заходів щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «Тревіс Групп» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Борисфен-Груп-ЛТД» встановлено неможливість реального здійснення такими платниками податків господарських операцій.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до підпункту а) пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З системного аналізу наведених норм вбачається, що за умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товару (робіт, послуг), яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, дотримання ним вимог податкового законодавства при формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість, а також оформлення таких операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст, підстави для позбавлення платника податку права на податковий кредит, який у подальшому прийняв участь у формуванні бюджетного відшкодування, відсутні.

В той же час, недоліки в оформленні окремих документів не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарської операції та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю.

Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваних господарських операцій, судові інстанції встановили, що вони є реальними та підтверджуються долученими Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство Інсайт» до матеріалів справи належним чином оформленими копіями документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку для такого виду послуг та які містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій, а саме: договори поставки, специфікації до договорів, видаткові накладні, платіжні доручення, податкові накладні, оборотно-сальдові відомості.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент вирішення справи в судах попередніх інстанцій) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Разом з тим, за результатами дослідження наявності ділової мети та економічної доцільності у позивача при укладенні спірних господарських операцій судами встановлено, що придбання позивачем у Товариства з обмеженою відповідальністю «Тревіс Групп» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Борисфен-Груп-ЛТД» активів пов'язане з господарською діяльністю Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство Інсайт» (з метою подальшої реалізації, а також для використання при наданні послуг з капітального ремонту приміщень), що підтверджується належними первинними документами (договір на виконання робіт, договір субпідряду, акт списання активів, довідки про вартість виконаних будівельних робіт та інші).

Крім того, судами попередніх інстанцій достовірно встановлено факт наявності у позивача матеріально-технічних ресурсів, необхідних для здійснення господарської діяльності, що підтверджується відповідними договорами оренди приміщень, додатковими угодами та актами приймання-передачі.

Аргументи податкового органу в обґрунтування недобросовісності контрагентів позивача на постановлену у кримінальному провадженні №32016100110000177 ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 17.05.2017 у справі №761/16628/17 судами попередніх інстанцій обґрунтовано відхилено, оскільки вказане кримінальне провадження відкрите стосовно службових осіб Товариства з обмеженою відповідальністю «Паритет-Агро», який є контрагентом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тревіс Групп» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Борисфен-Груп-ЛТД», а зазначене судове рішення не містить посилань на обставини щодо фіктивності позивача як платника податків або можливої фіктивності його постачальників, як-от: пояснень посадових осіб щодо їх непричетності до фінансово-господарської діяльності очолюваних суб'єктів господарювання, судових рішень, вироків тощо.

За таких обставин, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про безпідставність твердження контролюючого органу про неправомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за здійсненими з контрагентами господарськими операціями ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м.Харкова Головного управління ДФС у Харківській області без задоволення, а оскаржуваних судових рішень судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м.Харкова Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.07.2017 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2017 у справі №820/766/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Т.М.Шипуліна Л.І.Бившева В.В.Хохуляк