Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 квітня 2019 року

Київ

справа №813/4956/17

адміністративне провадження №К/9901/64861/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,

суддів - Пасічник С.С., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2018 (судді Попко Я.С., Хобор Р.Б., Гінда О.М.)

у справі № 813/4956/17

за позовом Концерну «Містшляхбуд»

до Головного управління ДФС у Львівській області

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2017 року Концерн «Містшляхбуд» (далі - позивач, концерн) звернулось до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Львівській області (далі - відповідач, податковий орган, ГУ ДФС у Львівській області), в якому просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 13.07.2017 № 0011901402.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14.03.2018 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2018 скасовано рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14.03.2018 та задоволено позовні вимоги.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2018 та залишити в силі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14.03.2018.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржуване судове рішення законним, обґрунтованим та прийнятими у відповідності до норм законодавства, а тому просив суд касаційну скаргу податкового органу залишити без задоволення, рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 12.06.2017 по 16.06.2017 посадовою особою відповідача згідно із підпунктами 16.1.5, 16.1.7 пункту 16.1 статті 16, підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, на підставі наказу від 09.06.2017 № 2336 була проведена документальна позапланова виїзна перевірка Концерну «Міцстшляхбуд» по взаємовідносинах із ТОВ «Сорбіс інвестбуд» за період грудень 2016 року, січень 2017 року, за результатами якої складено акт від 23.06.2017 № 829/13-01-14-02/35047482 та зроблено висновок про порушення позивачем, зокрема, вимог пункту 185.1 статті 185 та пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України. Концерн «Містшляхбуд» завищено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в результаті відсутності реального вчинення господарських операцій з ТОВ «Західтрансбуд» на загальну суму 501 448 грн. в тому числі - грудень 2016 року у сумі 501 448 гривень; підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 та абзаців першого, другого пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, оскільки позивачем завищено податковий кредит з податку на додану вартість в результаті відсутності реального вчинення господарських операцій з ТОВ «Сорбіс Інвестбуд» на загальну суму 496 782 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем 13.07.2017 прийнято податкове повідомлення-рішення № 0011901402, яким зменшено суму податкового кредиту на 496 782 грн та зменшено на 501 448 грн суму податкового зобов'язання.

Як вбачається з акту перевірки від 23.06.2017 № 829/13-01-14-02/35047482 та доводів касаційної скарги підставою визначення позивачу вказаних грошових зобов'язань слугували висновки перевіряючого про безпідставність формування показнизників податкової звітності по господарським взаємовідносинам з контрагентами ТОВ «Західтрансбуд» та ТОВ «Сорбіс Інвестбуд», які не спричиняють реального настання правових наслідків обумовлених ними. При цьому податковий орган посилався на податкову інформацію з баз даних податкового органу щодо контрагента позивача. Податковий орган зазначає, що до перевірки не було надано у повному обсязі первинні документи, які б могли свідчити про реальність господарських операцій з вказаними контрагентами.

Крім того, обґрунтування, наведені відповідачем у касаційній скарзі, містять вимоги здійснити переоцінку встановлених судами обставин справи, а також додатково перевірити докази, що не входить в межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судом касаційної інстанції).

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з тих мотивів, що встановлені судом фактичні обставини справи свідчать про те, що документи, складені позивачем та ТОВ «Сорбіс Інвестбуд» складені формально, без наміру щодо виникнення та виконання зобов'язань, і лише з метою документального оформлення виконання робіт, які в дійсності виконані самим позивачем, з однією метою - отримати податкову вигоду шляхом формування валових витрат (зменшити оподатковуваний дохід) та податкового кредиту (безпідставно отримати відшкодування з Державного бюджету України). Таким чином, господарські операції позивача з ТОВ «Сорбіс Інвестбуд» є фіктивними в частині особи, яка їх виконувала, а тому первинні документи, якими оформлено виконання цих операцій виключно для отримання податкової вигоди, містять недостовірну інформацію і не можуть вважатися первинними документами у розумінні бухгалтерського, а тим більше податкового обліку.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, з чим погоджується колегія суддів суду касаційної інстанції, виходи з наступних мотивів.

Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Право на нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення, зокрема, операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Відповідно до пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, для отримання права сформувати податковий кредит із сум податку на додану вартість платник податку на додану вартість повинен мати оформлені належним чином податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, згідно КВЕД основними видами господарської діяльності Концерну «Містшляхбуд» є будівельно-монтажні роботи, інші спеціальні будівельні роботи, виготовлення виробів з бетону для будівництва.

Встановлено, що між Концерном «Містшляхбуд» та ТОВ «Сорбіс інвестбуд» укладено договір поставки №06/06 від 06.06.2016 року, відповідно до якого ТОВ «Сорбіс Інвестбуд» (постачальник), а Концерн «Містшляхбуд» (покупець). Згідно договору постачальник зобов'язується передати товари у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього на умовах договору.

Згідно додатку №1 до договору №06/06 від 06.06.2016 року постачальник буде вважатися таким, який виконав зобов'язання з поставки товару, якщо він поставив товар за адресою: вул. Городоцька,166, м. Львів та у с. Заріччя Старосамбірського району Львівської області.

Крім того, між ТОВ «Сорбіс інвестбуд» (виконавець) та Концерном «Містшляхбуд» (замовник) укладено договір №01/09 від 01.09.2016 року про надання послуг. Згідно умов договору виконавець зобов'язується надати замовнику послуги автокрана В/п 63тн. та В/п 40тн., а замовник зобов'язується прийняти і оплатити надані послуги.

Також, між Концерном «Містшляхбуд» (виконавець) та ТОВ «Західтрансбуд» (замовник) укладено договір надання послуг від 01.10.2016. Згідно умов договору виконавець зобов'язується надати замовнику послуги автокрана В/п 63тн. та В/п 40тн., а замовник зобов'язується прийняти і оплатити надані послуги.

Між Концерном «Містшляхбуд» (постачальник) та ТОВ «Західтрансбуд» (покупець) укладено договір поставки № 01/2010 від 01.10.2010, згідно якого постачальник зобов'язується надати товари у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього на умовах договору.

Позивачем на підтвердження реальності господарських операцій представлено договори, податкові накладні, видаткові накладні, отримані від ТОВ «Сорбіс інвестбуд» (№№ 421, 423, 424 від 30.12.2016 року), акти надання послуг, отриманих від ТОВ «Сорбіс інвестбуд» (№№ 419,420 від 30.12.2016 року, картка рахунку 631 по взаєморозрахунках з ТОВ «Сорбіс інвестбуд» за період з 01.12.2016 по 31.01.2017 року, журнал ордер і відомість по рахунку 201 «Сировина й матеріали» за період з 01.12.2016 року по 31.01.2017 року, картка рахунку 943 за період з 01.12.2016 року по 31.01.2017 року, видаткові накладні на реалізацію матеріалів ТОВ «Західтрансбуд»: №РН-0000022, №РН-0000023, №РН-0000043, №РН-0000236, №РН-0000500, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.12.2016 року №ОУ-0000022, укладених з ТОВ «Західтрансбуд», податкові накладні, картка рахунку 361 по взаєморозрахунках з ТОВ «Західтрансбуд» за період з 01.12.2016 року по 31.01.2017 року.

Таким чином, в матеріалах справи наявні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами. Зазначені документи, як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог діючого на момент виникнення правовідносин законодавства і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність формування позивачем податкового кредиту відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Відсутність основних засобів у контрагента, так само як і податкова інформація про інші порушення податкової дисципліни, допущені контрагентом платника податків або третіми особами у відносинах з контрагентом, не є свідченням нереальності господарських операцій, за умови їх підтвердження належними і допустимими первинними документами, як підставами формування бухгалтерського обліку.

Реальність здійснення господарської операції повинна досліджуватися на підставі первинних документів, складених за результатами таких операцій та не може ґрунтуватися виключно на отриманій податковій інформації з баз даних податкового органу.

Податковий орган наділений такою сукупністю повноважень, належна реалізація яких надає можливість виявити податкові правопорушення, допущені контрагентом при здійсненні своєї господарської діяльності, та притягнути саме його до відповідальності, що охоплюється принципом індивідуальної відповідальності платника податків.

Крім того, відсутність окремих первинних документів, як і їх дефектність, не є свідченням нереальності господарських операцій, якщо зі змісту та сукупності інших документів можливо встановити зміст та обсяг виконаних господарських операцій.

Відсутність транспортних документів на перевезення товарно-матеріальних цінностей з наслідками формування бази оподаткування податком на додану вартість не є обов'язковими при оподаткуванні операцій за договорами купівлі - продажу чи поставки, вони є обов'язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення, а отже відсутність у позивача товарно-транспортних накладних не може бути самостійним доказом безтоварності господарських операцій проведених з контрагентами, натомість факт передання товару позивачеві та, відповідно, набуття права власності на нього, підтверджується видатковими накладними, які наявні в матеріалах справи.

Виходячи з наведеного, суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами мали реальний характер, що зумовлює хибність висновків податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з контрагентами за період, що перевірявся, а відтак, вони не можуть бути покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального права.

Згідно частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись статтями 243, 246, 250, 341, 345, 349, 350 , 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2018 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.А. ВасильєваСудді: С.С. Пасічник В.П. Юрченко