Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23.01.2018 Київ К/9901/2251/17 810/2108/16 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді - доповідача - Олендера І.Я.,

суддів - Гончарової І.А., Ханової Р.Ф.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2016 року (Лиска І.Г.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду (Троян Н.М.) від 5 жовтня 2017 року у справі №810/2108/16 за позовом Приватного підприємства фірми «Каменяр» до Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство фірма «Каменяр» (далі - позивач, ПП фірма «Каменяр») звернулось до суду з позовом до Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі - відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 6 червня 2016 року №0008181501, яким до позивача застосовано штраф у розмірі 20 333,40 грн.

В обґрунтування позовних вимог ПП фірма «Каменяр» зазначило, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправними та підлягає скасуванню, оскільки відповідач прийняв його на підставі вимоги, яка скасована рішенням суду, яке набрало законної сили.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 5 жовтня 2017 року, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення відповідача від 6 червня 2016 року №0008181501. Стягнено на користь позивача судовий збір у розмірі 1 378,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з думкою якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що позивачем не було порушено граничного терміну сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання з податку на додану вартість, в наслідок чого, відповідачем безпідставно застосовано до спірних правовідносин положення статті 126 Податкового кодексу України. Крім того, враховуючи скасування грошового зобов'язання за результатами судового оскарження, нараховані штрафні санкції також підлягають скасуванню в силу пункту 57.4 статті 57 Податкового кодексу України.

Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, контролюючий орган подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 5 жовтня 2017 року та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ПП фірма «Каменяр».

У доводах касаційної скарги відповідач обмежується виключно цитуванням норм матеріального та процесуального права, посилається на невідповідність висновків судів обставинам справи, які, на думку контролюючого органу, полягають у недотриманні всебічного та повного дослідження дати складання та дати подання уточнюючого розрахунку, з огляду на встановлення податковим законодавством обов'язкових реквізитів податкової звітності, натомість доводів щодо неправильного застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права не наводить.

Касаційний розгляд справи проведено у попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року №2147-VІІІ, що діє з 15 грудня 2017 року).

Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач подав до контролюючого органу уточнюючі розрахунки податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за період з липня 2011 року по травень 2014 року, які контролюючим органом не визнано податковою звітністю та прийнято податкову вимогу від 30 травня 2014 року №2159-25 з податку на додану вартість у розмірі 182 536,76 грн.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2014 року у справі №810/5129/14, яка набрала законної сили 23 лютого 2015 року, адміністративний позов ПП фірма «Каменяр» задоволено частково. Визнано протиправними дії відповідача щодо ненадання статусу податкової звітності уточнюючим розрахункам податкових зобов'язань з податку на додану вартість ПП фірми «Каменяр», у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за період з липня 2011 року по травень 2014 року та визнано протиправною та скасовано податкову вимогу відповідача від 30 травня 2014 року №159-25 на суму 182 536,76 грн.

Разом з тим, фахівцями контролюючого органу проведено камеральну перевірку з питань своєчасності сплати узгоджених податкових зобов'язань з податку на додану вартість ПП фірма «Каменяр», за результатами якої складено акт від 6 червня 2016 року №000058/10-13-15-01/13735594

Відповідно до висновків контролюючого органу, викладених у акті перевірки, позивачем порушено граничні терміни сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання з податку на додану вартість протягом строків, визначених пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України

На підставі акту перевірки контролюючим органом прийнято оскаржуване позивачем податкове повідомлення - рішення від 06 червня 2016 року№0008181501, яким на підставі статті 126 Податкового кодексу України, за затримку сплати суми грошового зобов'язання у розмірі 101 667,00 грн. нараховано штраф у розмірі 20% у сумі 20 333,40 грн.

Так, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України визначено, що платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно підпункту 14.1.175 пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України, податковим боргом є сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

За змістом пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В силу приписів пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України, у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

При цьому, якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період, то штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.

Таким чином, вказаними нормами вставлено право платника податку, у разі виявлення помилок у поданій ним податковій звітності, внести відповідні зміни шляхом подання уточнюючого розрахунку.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що якщо платником податків самостійно виявлено помилку в поданій ним податковій звітності і подано до податкового органу уточнюючий розрахунок з виправленням помилок з урахуванням вимог статті 50 Податкового кодексу України, у податкового органу відсутні підстави для застосування штрафних санкцій, передбачених пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України, оскільки, з поданням уточнюючого розрахунку податкова звітність є виправленою і нівелює правові наслідки помилки, допущеної при її поданні.

З матеріалів справи вбачається, що уточнюючу декларацію з виправленими показниками подано позивачем до моменту проведення перевірки та винесення спірного податкового повідомлення-рішення.

Матеріалами справи підтверджується своєчасне подання позивачем до податкового органу відповідної звітності, самостійне усунення виявлених недоліків шляхом подання уточнюючих розрахунків, яким в судовому порядку підтверджено статус податкової звітності.

Крім того, колегія суддів відхиляє доводи скаржника щодо недотримання платником податків вимог пункту 48.3 статті 48 Податкового кодексу України, у частині відсутності у податковій декларації обов'язкових реквізитів, як підстави для висновку щодо порушення позивачем граничного терміну сплати податкового зобов'язання та застосування штрафних санкцій, оскільки підставою для притягнення платника податків до відповідальності у вигляді штрафу є несвоєчасна сплата узгодженої суми грошового зобов'язання протягом строків, визначених податковим законодавством.

Відповідно до положень пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Відтак, притягнення платника податків до відповідальності у вигляді штрафу з підстав, визначених цією нормою, передбачене саме за несплату узгодженої суми грошового зобов'язання. При цьому, за змістом вказаної норми розмір штрафу залежить від кількості днів затримки строку сплати суми грошового зобов'язання та визначається у відсотках від погашеної суми податкового боргу.

Так, подання платником податків у встановленому порядку контролюючому органу уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань чинним податковим законодавством не визначено як джерело погашення податкового боргу, а тому, з врахуванням встановлених у даній справі обставин, застосування до позивача штрафу є безпідставним.

Згідно пункту 57.4 статті 57 Податкового кодексу України пеня та штрафні санкції, нараховані на суму грошового зобов'язання (її частку), скасовану за результатами адміністративного чи судового оскарження, також підлягають скасуванню, а якщо такі пеня та санкції були сплачені, вони підлягають зарахуванню в рахунок погашення податкового боргу, грошових зобов'язань або поверненню в порядку, встановленому статтею 43 цього Кодексу.

Відтак, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що оскільки податкова вимога скасована рішенням суду, яке набрало законної сили, і у позивача був відсутній обов'язок щодо сплати грошового зобов'язання зазначеного у вимозі, спірне податкове повідомлення-рішення за порушення позивачем граничних термінів сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання з податку на додану вартість протягом строків, визначених пунктом 57.1 статті 57 Податкового Кодексу України, підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 5 жовтня 2017 року слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359, пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 5 жовтня 2017 року у справі №810/2108/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді І.Я. Олендер

І.А. Гончарова

Р.Ф. Ханова