Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 квітня 2020 року

Київ

справа №815/2065/17

адміністративне провадження №К/9901/30228/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,

суддів - Смоковича М.І.,

Шевцової Н.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої особи ОСОБА_2

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 травня 2017 року (головуючий суддя - Свида Л.І.)

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2017 року (головуючий суддя - Ступакова І.Г., судді - Бітов А.І., Лук`янчук О.В.)

у справі № 815/2065/17

за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої особи ОСОБА_2

до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області

про визнання неправомірним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

В квітні 2017 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої особи ОСОБА_2 (далі - позивач, скаржник, ОСОБА_1 ) звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - відповідач, ГУДМС України в Одеській області), в якому просила:

визнати неправомірним та скасувати наказ ГУ ДМС України в Одеській області №58 від 27.03.2017 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

зобов`язати відповідача у відповідності з процедурою, передбаченою ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання ОСОБА_1 та її неповнолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 18 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2017 року, в задоволенні адміністративного позову ГУ ДМС України в Одеській області №58 від 27.03.2017 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов`язання ГУ ДМС України в Одеській області у відповідності з процедурою, передбаченою ст. 8 Закону, прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання ОСОБА_1 та її неповнолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту - відмовлено повністю.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що, звертаючись до міграційного органу позивачка не вказала причини виїзду з країни громадянської належності, які б підпадали під критерії, передбачені п.1, п.13 ч.1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», зокрема, згідно заяви-анкети від 16 березня 2017 року вбачається, що звернення позивачки за захистом в Україні обумовлено відсутністю в країні громадянської належності роботи та житла. Також, позивачкою не надано фактів недозволеного поводження ні відносно себе, ні відносно близьких членів сім`ї. Не надано доказів перебування членами сім`ї жодної політичної, релігійної, військової або громадської організації. До інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були пов`язані з расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами, причетним ніколи не була. Крім того, в Киргизстані проживають її та чоловіка родичі, які не зазнають будь-яких переслідувань, та їх життю нічого не загрожує. При цьому, позивачка неодноразово приїжджала на Батьківщину, перебувала там певний час та поверталася до України, що свідчить про відсутність будь якої небезпеки життя та здоров`я заявника в країні громадянської належності. До того ж, за інформацією по країні походження в квітні 2010 року відбувалися революційні дії в Киргизтані, які закінчилися та з жовтня 2010 року ситуація в країні стабілізувалась, було проведено референдум з прийняттям нової Конституції країни та на даний час будь-яких військових дій на території країни не відбувається. Відтак, суди дійшли висновку, що ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої особи ОСОБА_2 звернулася до органу міграційної служби не за міжнародним захистом, а в пошуках шляхів легалізації на території Україні, оскільки перебуває на її території незаконно, а відтак основною ціллю звернення до міграційної служби стало намагання влаштувати умови кращого проживання, що в свою чергу є намаганням знайти країну з кращими умовами життя.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

30 серпня 2017 року на адресу суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої особи ОСОБА_2 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 травня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2017 року, в якій, скаржниця, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані рішення судів, та прийняти нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування поданої касаційної скарги ОСОБА_1 вказує на те, що судами попередніх інстанцій не враховано, що у позивачки наявні обґрунтовані підстави для визнання її як біженцем, так і особою, що потребує додаткового захисту, оскільки по відношенні до скаржниці існує ризик переслідувань за ознаками належності до національної меншини-узбек. Скаржниця також зауважує, що судами не досліджена інформація по країні походження щодо положення у ній національних меншин. Відтак, з урахуванням того, що повідомлені позивачкою обставини підтверджуються інформацією по країні походження, скаржниця стверджує, що її заява не може бути визнана очевидно необґрунтованою та підлягала розгляду за повною процедурою.

05 жовтня 2017 року судом касаційної інстанції отримано заперечення відповідача на касаційну скаргу, в якому зазначено, що суди першої та апеляційної інстанцій вирішили спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права на підставі всебічно з`ясованих обставин справи, а тому підстав для їх скасування чи зміни - відсутні.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 вересня 2017 року за даною касаційною скаргою відкрито касаційне провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 21 квітня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої особи ОСОБА_2 призначено до касаційного розгляду в попередньому судовому засіданні.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ОСОБА_1 є громадянкою Киргизстану, уродженкою м. Джалал -Абад, за національністю - узбечка, за віросповіданням - мусульманка - сунітка, рідна мова узбекська, на середньому рівні розуміє російську, має незакінчену середню освіту, яку здобула протягом 1980-1988 років в загальноосвітній школі №82 в м. Джалал-Абад. У період з 1991-1993 років працювала на швейній фабриці «Кележік», з 1993 року по теперішній час не працює, не була членом жодної політичної, молодіжної, військової, громадської чи інших організацій в країні громадянської належності так і за її межами. За сімейним станом перебуває в шлюбі з громадянином Киргизстану ОСОБА_4 , з яким має спільного неповнолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_1 виїхала разом з родиною з Киргизстану в червні 2010 року авіарейсом Ош (Киргизстан) - Москва (РФ). На території РФ перебувала протягом трьох діб, після чого виїхала до України потягом сполученням Москва (РФ) - Одеса (Україна). Кожні три місяці позивач виїжджала з України до кордону з РФ з метою проставляння виїзду/в`їзду в Україну з метою продовження терміну легального перебування в Україні. В січні 2012 року позивач повернулася до м. Джалал - Абад (Киргизстан) з метою догляду за хворим батьком, де перебувала протягом трьох місяців. Під час перебування в Киргизстані (м. Джалал - Абад) позивач зверталася до державної реєстраційної служби Киргизстану з метою оформлення нового паспортного документу. 09.01.2012 року ОСОБА_1 отримала новий паспортний документ серії НОМЕР_1 терміном дії до 09.01.2022 року. Виїзд з Киргизстану до України відбувся в квітні 2012 року авіарейсом Ош (Киргизстан) - Москва (РФ) - Одеса (Україна). В червні 2014 року позивач втретє виїхала до Киргизстану з метою відвідування близьких родичів, а саме матері, яка проживає в Киргизстані та знаходилась там протягом місяця. 20.07.2014 року позивач виїхала з Киргизстану до України літаком, авіасполученням Ош (Киргизстан) - Москва (РФ) - Одеса (Україна). У Киргизстані (м. Джалал - Абад) залишилися проживати мати позивача та її брат з родиною (дружина та троє дітей). Також в Киргизстані проживають близькі родичі її чоловіка, зокрема, сестра ОСОБА_5 , рідний брат проживає в Узбекистані.

Причиною виїзду ОСОБА_1 з країни громадянської належності за даними анкетування та співбесіди з нею є відсутність сенсу їхати до Киргизстану враховуючи відсутність там роботи та житла, яке згоріло через військові дії 2010 року. На час військових дій, які мали місце на території Киргизстану в травні 2010 року позивач разом із родиною (чоловіком та сином) переїхала до Узбекистану у м. Ханабад, де прожила протягом 9 діб у міській школі. З м. Ханабад повернулася разом із родиною до Киргизстану (м. Джалал - Абад), де оселилася у батьків, оскільки її родинний будинок було знищено під час військових дій. Через відсутність майна та роботи чоловік позивача прийняв рішення виїхати з Киргизстану до України, куди його запросив друг. Під час проживання та приїздів до Киргизстану (м. Джалал - Абад) позивач не зазнавала жодних переслідувань або дискримінації ані з боку офіційної влади Киргизстану, ані з боку недержавних агентів.

ОСОБА_1 16 березня 2017 року звернулася до Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області із заявою-анкетою №38 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (аркуші справи 44-46).

За результатами розгляду особової справи № 2017OD0033 громадянки Киргизстану ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої особи ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області 27 березня 2017 року, на підставі п. 6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», складений висновок щодо відмови в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (аркуші справи 89-93).

Наказом Головного Управління Державної міграційної служби України в Одеській області №58 від 27 березня 2017 року, у відповідності до п. 6 ст. 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно громадянки Киргизстану ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої особи ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , особова справа № 2017OD0033 (аркуш справи 86).

ОСОБА_1 29 березня 2017 року отримала повідомлення № 5/1-83/1 від 27.03.2017 року про відмову їй та її неповнолітній дитині в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видане на підставі наказу ГУ ДМС України в Одеській області № 58 від 27.03.2017 року (аркуші справи 10-11), не погодилася із прийнятим наказом та оскаржила його до суду.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Частина 2 статті 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пункт 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI): біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Пункт 1 частини 1 статті 1 Закону № 3671-VI: особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Абзац 7 частини 1 статті 6 Закону № 3671-VI:Не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні.

Частина 6 статті 8 Закону № 3671-VI: Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Підпункт 2 пункту А Конвенції про статус біженців від 28.07.1951 (далі - Конвенція): У цій Конвенції термін "біженець" означає особу, яка: внаслідок подій, які відбулися до 1 січня 1951 р., і через обгрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань.

Пункт 5 ст.4 Директиви Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" від 27 квітня 2004 року № 8043/04 (далі - Директиви № 8043/04): заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: - заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; - усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; - твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; - заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Пункт 45 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (далі - Керівництва): особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування.

Пункт 66 Керівництва: для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення достатньо обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Пункт 95 Керівництва: У кожному окремому випадку усі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, а потім особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити усі доводи та достовірність тверджень заявника.

Згідно з п.п. 99-100 глави II Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців УВКБ ООН, що необхідно розуміти під відмовою в захисті, повинно бути визначено у відповідності з обставинами справи. Якщо виявиться, що заявнику відмовлено в послугах (тобто відмова видати національний паспорт, чи продовжити термін його дії, чи відмова в дозволі повернутися на свою територію), які, зазвичай, отримують його співгромадяни, то це може розглядатися, як відмова в захисті. Термін «не бажає» відноситься до тих біженців, які відмовляються прийняти захист уряду країни свого громадянського походження. Його значення розкривається фразою «внаслідок таких побоювань». Коли особа бажає скористатися захистом свої країни, таке бажання, як правило, несумісне з твердженням, що вона перебуває за межами своєї країни «в силу цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань». В будь - якому випадку, якщо захист зі сторони країни своєї громадянської належності доступний, і немає ніяких підстав для відмови в силу цілком обґрунтованих побоювань від цього захисту, то дана особа не потребує міжнародного захисту та не являється біженцем.

Стаття 40 Директиви Європейського Парламенту та Ради ЄС «Про загальні процедури надання та позбавлення міжнародного захисту» від 26 червня 2013 року № 2013/32/EU: з метою прийняття рішення про прийнятність розгляду заяви про надання міжнародного захисту відповідно до статті 33 (2) (г), повторну заяву про надання міжнародного захисту має бути попередньо вивчено на предмет нових відомостей або висновків, які виникли або були подані заявником щодо того, чи може він/вона кваліфікуватися як біженець відповідно до Директиви 2011/95/ЄС. Якщо після попереднього вивчення, зазначеного в пункті 2 цієї статті, виникнуть чи заявником будуть представлені нові відомості або висновки, які значно підвищують ймовірність того, що заявник може кваліфікуватися як біженець відповідно до Директиви 2011/95/ЄС, заява розглядається далі відповідно до II глави. Держави-члени можуть встановлювати додаткові причини для розгляду повторної заяви. Держави-члени можуть прийняти рішення про подальший розгляд заяви, тільки якщо цей заявник не з власної вини був не в змозі обґрунтувати обставини, описані в параграфах 2 і 3 цієї статті, в ході проведення попередньої процедури, зокрема, здійснюючи своє право на ефективний засіб правового захисту відповідно до статті 46.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), внесені Законом України від 15.01.2020 № 460-ІХ, за правилом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що відповідно до частини 1 статті 341 КАС України, Суд переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).

Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом щодо статусу біженця 1967 року визначено, що поняття «біженець» включає в себе 4 основних підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця: 1) особа повинна знаходиться за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) неможливість або побоювання користуватися захистом країни походження; 3) особа повинна мати цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань; 4) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расова належність; б) релігія; в) національність (громадянство); г) належність до певної соціальної групи; д) політичні погляди.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач не переслідувався в країні громадянської належності за конвенційними ознаками статусу біженця; до неї не застосовувалось фізичне насилля, або утиски в регіоні постійного проживання; залишала країну походження не з причин переслідування його особисто чи членів його сім`ї, а в пошуках роботи та житла; не вказала яким чином порушувалися його права на батьківщині. До того ж, позивачка неодноразово поверталася до Киргизстану, проживаючи там певний період часу, що також є ознакою відсутності загрози життю та здоров`я заявниці.

Таким чином Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо того, що твердження позивача щодо небезпеки, яка їй загрожує в Киргизстані особисто є безпідставними і не мають реального підґрунтя, а отже немає підстав зважати, що заявник має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Крім того, Суд вважає вірними висновки судів попередніх інстанцій, що отримання позивачкою у Киргизстані національного паспорту є додатковим підтвердженням добровільного користування захистом країни громадянської належності, оскількии відповідно до пп. 99-100 Керівництв, саме отримання паспорту, як бажання особи скористатися захистом країни національної належності не може бути сумісно з твердженнями заявника щодо обґрунтованих побоювань переслідувань у даній країні.

Твердження позивача про недослідження судами попередніх інстанцій ситуації по країні походження заявниці, Суд вважає необґрунтованими, оскільки згідно тексту рішень вбачається зазначення судами того, що в квітні 2010 року відбувалися революційні дії в Киргизстані, які закінчилися та з жовтня 2010 року ситуація в країні стабілізувалась, було проведено референдум з прийняттям нової Конституції країни. На даний час будь-яких військових дій на території країни не відбувається.

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає зазначені в касаційній скарзі доводи ОСОБА_1 безпідставними та правомірно спростованими судами першої та апеляційної інстанцій, а висновки судів - правильними, обґрунтованими, та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, з огляду на що і підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 343, п.1 ч.1.ст.349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої особи ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 травня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.

Суддя-доповідач Н.А. Данилевич

Судді М. І. Смокович

Н. В. Шевцова