Історія справи

Ухвала ККС ВП від 03.01.2018 року у справі №278/307/17
Ухвала КАС ВП від 18.01.2018 року у справі №278/307/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 березня 2018 року

Київ

справа №278/307/17

адміністративне провадження №К/9901/1663/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Мороз Л.Л., Бучик А.Ю.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства оборони України на постанову Житомирського районного суду Житомирської області від 2 червня 2017 року (головуючий суддя Зубчук І.В.) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 1 листопада 2017 року (головуючий суддя Охрімчук І.Г., судді: Капустинський М.М., Моніч Б.С.) у справі №278/307/17 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа: Житомирський обласний військовий комісаріат Міністерства оборони України, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання призначити та виплатити одноразову грошову допомогу, -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, третя особа: Житомирський обласний військовий комісаріат Міністерства оборони України, в якому просив визнати протиправним і скасувати рішення Міністерства оборони України про відмову йому в призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому інвалідності ІІ групи, з 26 грудня 2013 року та зобов'язати Міністерство оборони України вирішити питання щодо призначення та виплати позивачу, як інваліду ІІ групи з 26 грудня 2013 року, одноразової грошової допомоги.

В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що відповідач неправомірно відмовив йому в нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги в розмірі 30-місячного грошового забезпечення як інваліду ІІ групи, яка передбачена Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2011-ХІІ).

Постановою Житомирського районного суду Житомирської області від 2 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 1 листопада 2017 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому інвалідності 2 групи, з 26 грудня 2013 року та зобов'язано Міністерство оборони України вирішити питання щодо призначення та виплати позивачу одноразову грошову допомогу, у розмірі 30-місячного грошового забезпечення, як інваліду 2 групи, з 26 грудня 2013 року, відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №499 зі змінами в редакції Постанови Кабінету Міністрів України № 815 від 25 липня 2011 року (далі - Порядок №499). У решті позовних вимог відмовлено..

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що з 05 березня 1973 року по 25 червня 2004 року ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах. Звільнений в запас наказом Головнокомандувача Військово-Повітряних Сил Збройних Сил України від 03 червня 2004 року №121 за станом здоров'я та згідно з наказом командира військової частини А2038 від 21 червня 2004 року №114 виключений зі списків особового складу частини (а.с.11).

Свідоцтвом про хворобу ВЛК військової частини А1065 від 20 лютого 2004 року №25 затвердженим 9 ВЛК Міністерства оборони України встановлено, що отримана ОСОБА_1 травма ТАК пов'язана з виконанням обов'язків військової служби (а.с.12-13)

Позивачу була встановлена ІІІ група інвалідності з 28 квітня 2004 року, що підтверджувалася 06 червня 2005 року, 18 червня 2008 року та 10 березня 2011 року (а.с.18-21), а з 26 грудня 2013 року встановлено ІІ групу інвалідності (а.с.22).

Позивачу встановлено статус інваліда війни (а.с.24).

06 жовтня 2015 року позивач звернувся до Житомирського об'єднаного міського військового комісаріату із заявою та усіма належними додатками стосовно призначення йому виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням IІ групи інвалідності, яка пов'язана з виконанням обов'язків військової служби (а.с.25).

Проте, рішенням комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 08 липня 2016 року №54 відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги особам, які звільнені з військової служби та інвалідність (а.с.26).

Суди визнали таку відмову протиправною, мотивуючи своє рішення тим, що особа набуває право на отримання одноразової грошової допомоги в разі встановлення їй інвалідності та не залежить від первинного чи повторного встановлення такої інвалідності. Посилаючись на норми Закону №2011-ХІІ та Порядку №499, суди вказали, що право позивача на отримання одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи виникло з моменту встановлення йому ІІ групи інвалідності з 26 грудня 2013 року, внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, у зв'язку з чим відповідач повинен вирішити питання про призначення і виплату йому одноразової грошової допомоги у розмірі 30-місячного грошового забезпечення.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Міністерство оборони подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові. Касаційна скарга обґрунтована тим, що положення статті 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», які передбачають право особи на отримання грошової допомоги, набули чинності 10 травня 2006 року. Оскільки вперше позивачу встановлена ІІІ група інвалідності у 2004 році, тобто до запровадження законодавцем одноразової грошової допомоги, підстави для її виплати відсутні.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу".

Відповідно до статті 41 цього Закону (у редакції, чинній на час звернення позивача до відповідача) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом №2011-ХІІ.

Статтею 16 Закону № 2011-ХІІ (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності) передбачалося, що військовослужбовці, а також військовозобов'язані, призвані на збори, підлягають державному обов'язковому особистому страхуванню на випадок загибелі або смерті в розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня населення України на час загибелі або смерті, а також в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів), у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визначається у відсотковому відношенні від загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті. Умови страхування і порядок виплат страхових сум військовослужбовцям і військовозобов'язаним, призваним на збори, та членам їх сімей встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Підпунктом "б" пункту 6 Умов державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядок виплат їм та членам їх сімей страхових сум, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року N488, встановлено, що НАСК "Оранта" виплачує страхові суми у разі втрати застрахованим працездатності, що сталася внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних в період проходження служби (зборів), - у розмірі залежно від ступеня втрати працездатності, що визначається у процентному відношенні до загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті.

Частиною другою статті 16 Закону №2011-ХІІ (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності) передбачалося, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 Порядку №499 встановлено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, що сталися після 1 січня 2007 року, здійснюється згідно з Порядком.

Згідно з підпунктом 2 пункту 2 Порядку (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) у разі настання інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби одноразова грошова допомога інвалідам ІІ групи виплачується у розмірі 30-місячного грошового забезпечення.

У пункті 2 Порядку також зазначено, що у разі встановлення більшого відсотка втрати працездатності або в разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Таким чином, законодавством визначені однакові умови для виплати військовослужбовцям як страхових сум, так і одноразової грошової допомоги.

Проаналізувавши положення зазначених редакцій статті 16 Закону №2011-ХІІ та зміст постанов №№ 488, 499, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про те, що "обов'язкове особисте державне страхування" та "одноразова грошова допомога" є двома рівнозначними компенсаційними механізмами соціального захисту військовослужбовців, які спрямовані на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Верховний Суд України неодноразово усував розбіжності у застосуванні норм статті 16 Закону №2011-ХІІ, висловивши правовий висновок, що право на отримання вказаної допомоги після звільнення з військової служби мають особи, які отримали інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби незалежно від часу настання інвалідності та часу звільнення.

Тобто, застосування статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", пов'язується не з фактом звільнення позивача зі служби, а з часом встановлення йому інвалідності внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження військової служби, незалежно від строку, що минув після звільнення з військової служби.

Предметом спору у цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу як інваліду ІІ групи.

Другу групу інвалідності позивачу було встановлено 26 грудня 2013 року, до цього часу ані страхової виплати, ані одноразової грошової допомоги позивач не отримував.

Станом на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності (26 грудня 2013 року), Закон №2011-ХІІ викладно в іншій редакції, якою закріплено право на отримання грошової допомоги у розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України, в залежності від ступеня втрати працездатності.

Частиною 2 статті 16 Закону №2011-ХІІ (в редакції діючій на час звернення позивача до відповідача із заявою) встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога, зокрема, за пунктом 4 - встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Отже, враховуючи умови Порядку №499 (діючого на час встановлення цієї групи інвалідності), встановлення ОСОБА_1 ІІ групи інвалідності, неотримання ним до цього страхових виплат та допомог, колегія суддів приходить до висновку про правильність висновків судів, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 30-місячного грошового забезпечення за останньою посадою.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, у зв'язку з чим підстави для скасування судових рішень, в межах її доводів, відсутні.

Щодо доводів Міноборони, що здійснення страхових виплат не належить до компетенції відповідача, колегія суддів їх до уваги не приймає, оскільки предметом розгляду даної справи було встановлення права позивача на отримання одноразової грошової допомоги, а не страхових виплат, які до моменту внесення змін до законодавства здійснювалися НАСК «ОРАНТА».

Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.

Постанову Житомирського районного суду Житомирської області від 2 червня 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 1 листопада 2017 року у справі №278/307/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз

А.Ю. Бучик ,

Судді Верховного Суду