ПОСТАНОВА

Іменем України

21 серпня 2018 року

Київ

справа №820/2303/17

адміністративне провадження №К/9901/45650/18

№К/9901/43872/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 820/2303/17

за позовом ОСОБА_3

до Головного управління Держгеокадастру в Харківській області

про скасування рішення,

за касаційними скаргами Головного управління Держгеокадастру в Харківській області, ОСОБА_3

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05 липня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_3 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі по тексту - відповідач), в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Держгеокадастру у Харківській області щодо відмови ОСОБА_3 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га, розташованої за межами населених пунктів на території Орільської селищної ради Лозівського району Харківської області, яке викладено в листі від 22 серпня 2016 року № М-14613/0/6-14234/0/21-16 та листі від 28 квітня 2017 року № М-8736/0/6-9511/0/21-17.

- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Харківській області надати ОСОБА_3 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га, розташованої за межами населених пунктів на території Орільської селищної ради Лозівського району Харківської області, згідно клопотання від 25 липня 2016 року та заяви від 30 березня 2017 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, проте відповідачем неправомірно відмовлено йому у наданні дозволу. Позивач вважає рішення відповідача протиправними, у зв'язку із чим звернувся до суду.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 05 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2017 року, адміністративний позов ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання протиправною та скасування відмови, зобов'язання вчинити дії задоволено частково.

Визнано протиправним відмову Головного управління Держгеокадастру у Харківській області у наданні ОСОБА_3 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої за межами населених пунктів на території Орільської селищної ради Лозівського району Харківської області, орієнтовною площею 2 га, оформлену листами від 22 серпня 2016 року № М-14613/0/6-14234/0/21-16 та листі від 28 квітня 2017 року № М-8736/0/6-9511/0/21-17.

Зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_3 від 25 липня 2016 року та заяву від 30 березня 2017 року. Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2 га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Орільської селищної ради Лозівського району Харківської області за межами населеного пункту відповідно до вимог Земельного кодексу України з урахуванням висновків суду.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відмова відповідача, оформлена листом від 22 серпня 2016 року № М-14613/0/6-14234/0/21-16 та листом від 28 квітня 2017 року № М-8736/0/6-9511/0/21-17, у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки не ґрунтується на вимогах закону та є протиправною.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині покладення обов'язку на Головне управління Держгеокадастру у Харківській області надати ОСОБА_3 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га, розташованої за межами населених пунктів на території Орільської селищної ради Лозівського району Харківської області , згідно клопотання від 25 липня 2016 року та заяви від 30 березня 2017 року, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з неправомірності втручання суду в дискреційні повноваження відповідача, а тому належними способом захисту прав позивача є покладення обов'язку на відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_3 від 25 липня 2016 року та заяву від 30 березня 2017 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Орільської селищної ради Лозівського району Харківської області за межами населеного пункту відповідно до вимог Земельного кодексу України з урахуванням висновків суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій, вважаючи їх винесеними з неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права позивач та відповідач звернулися із касаційними скаргами, в яких просить постанову Богунського районного суду м. Житомира від 09 серпня 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 року скасувати. Крім того, позивач просить повністю задовольнити позовні вимоги, а відповідач просить у суду відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга Головного управління Держгеокадастру в Харківській області подана 10 листопада 2017 року, касаційна скарга ОСОБА_3 подана 13 листопада 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 820/2303/17 за касаційною скаргою Головного управління Держгеокадастру в Харківській області, а ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження по цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_3; витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

Згідно з пунктом 4 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом - КАС України) касаційні скарги на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, а саме: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І. та Коваленко Н.В.

Верховний Суд ухвалою від 08 серпня 2018 року прийняв до провадження адміністративну справу № 820/2303/17та призначив її до розгляду ухвалою від 20 серпня 2018 року в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів на 21 серпня 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду від 20 серпня 2018 року було відмовлено в задоволенні клопотання позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, яке надійшло разом з касаційною скаргою.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 25 липня 2016 року ОСОБА_3 на підставі статті 118 Земельного кодексу Украйни звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га, розташованої за межами населених пунктів на території Орільської селищної ради Лозівського району Харківської області.

22 серпня 2016 року Головне управління Держгеокадастру у Харківській області направило позивачу лист № М-14613/0/6-14234/0/21-16, відповідно до якого ОСОБА_3 повідомлено, що земельний масив, на якому він бажає отримати земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, передбачається для резервування та подальшого виділення земельних ділянок учасникам антитерористичної операції та членам сімей загиблих, враховуючи що, вирішення питання по суті можливо після повного першочергового забезпечення учасників антитерористичної операції та членів сімей загиблих земельними ділянками.

30 березня 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області з заявою, в якій запропонував невідкладно розглянути клопотання від 25 липня 2016 року та надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

28 квітня 2017 року листом № М-8736/0/6-9511/0/21-17 Головне управління Держгеокадастру у Харківській області повідомило позивача, що його попередня заява про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, разом з графічними матеріалами, Головним управлінням розглянута та заархівована. Відповідно до пункту 257 Типової інструкції з діловодства у центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року № 1242, вилучення документів із справи постійного зберігання забороняється.

Позивач не погодився із відмовою Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, у зв'язку з чим оскаржив її до суду.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга позивача обґрунтована тим, що зобов'язання повторно розглянути питання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою не є ефективним способом захисту прав позивача, оскільки не виключає подальші протиправні рішення суб'єкта владних повноважень. Ефективним та належним способом захисту, який виключить подальші протиправні рішення відповідача та забезпечить примусове виконання рішення є зобов'язання надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Касаційна скарга відповідача обґрунтована тим, що заява позивача розглянута відповідачем у встановлений статтею 118 ЗК України строк, та надано обґрунтовану письмову відповідь № М-14613/0/6-14234/0/21-16 від 22 серпня 2016 року. Позивачу було роз'яснено (а не відмовлено), що з метою зняття соціальної напруги відповідачем вживаються заходи щодо виявлення земель запасу, складання їх переліків, з подальшим наданням відповідних пропозицій. Одночасно зазначеним листом відповідачем зазначалося, що земельний масив, на якому позивач бажає отримати земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, передбачається для резервування та подальшого виділення земельних ділянок учасникам антитерористичної операції та членам сімей загиблих. Тому, вирішення питання позивача по суті можливе після повного першочергового забезпечення учасників антитерористичної операції та членів сімей загиблих земельними ділянками.

Відповідачем заперечень або відзиву на касаційну скаргу позивача не подано, як і позивачем на касаційну скаргу відповідача, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.

НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД

Норми матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Земельні відносини в Україні, відповідно до статті 3 Земельного кодексу України (далі за текстом - ЗК України) регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

За приписами частини четвертої статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно з частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною сьомою статті 118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Пунктами 1, 2 розпорядженням Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2015 року № 898-р "Питання забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками" встановлено, що з метою забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками: Державній службі з питань геодезії, картографії та кадастру і обласним та Київській міській державним адміністраціям за участю органів місцевого самоврядування визначити протягом місяця на території відповідної області та м. Києва земельні ділянки для відведення учасникам антитерористичної операції та сім'ям загиблих учасників антитерористичної операції; Державній службі з питань геодезії, картографії та кадастру, обласним та Київській міській державним адміністраціям забезпечити: розгляд у першочерговому порядку звернень учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції щодо відведення їм земельних ділянок; розміщення на власних офіційних веб-сайтах інформації про місце розташування, цільове призначення та площу земельних ділянок, які можуть бути відведені учасникам антитерористичної операції та сім'ям загиблих учасників антитерористичної операції; надання в десятиденний строк після подання учасниками антитерористичної операції або членами сімей загиблих учасників антитерористичної операції заяв про надання їм земельних ділянок відповідної інформації Державній службі у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Харківського окружного адміністративного суду від 05 липня 2017 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2017 року відповідає, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тож суди попередніх інстанцій мали з'ясувати, зокрема, чи було оскаржувані дії та рішення Головного управління Держгеокадастру у Харківській області здійснені, зокрема, у межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням встановленої процедури, а також, чи були такі дії (бездіяльність) здійснені пропорційно та своєчасно.

Розглядаючи доводи касаційних скарг стосовно правомірності чи неправомірності відмови відповідача у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, суд касаційної інстанції зазначає наступне.

Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122 Земельного кодексу України.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.

Крім того, колегія суддів акцентує увагу на тому, що відповідно до статті 118 Земельного кодексу України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб'єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року в справі № 815/5987/14 та Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.

Лист-відповідь відповідача за № М-14613/0/6/-14234/0/21-16 від 22 серпня 2016 року та лист № М-8736/0/6-9511/0/21-17 від 28 квітня 2017 року щодо розгляду заяви (клопотання) позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки і викладене в ньому обґрунтування прийнятого рішення по заяві не містить визначених частиною сьомою статті 118 ЗК України підстав для відмови у задоволенні клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Проте, з листа №М-14613/0/6/-14234/0/21-16 від 22 серпня 2016 року вбачається, що відмова відповідача у задоволенні клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ґрунтується на приписах розпорядження Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2015 року № 898-р "Питання забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками".

Однак, в ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено, що на час розгляду відповідачем клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність земельна ділянка, про надання дозволу на розробку землеустрою якої звернувся позивач, була визначена як земельна ділянка для відведення учасникам антитерористичної операції та сім'ям загиблих учасників антитерористичної операції.

Отже, відмова відповідача з тих підстав, що земельний масив, на якому позивач бажає отримати земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства передбачається для резервування та подальшого виділення земельних ділянок учасникам антитерористичної операції та членам сімей загиблих, є безпідставною і не містить належного фактичного обґрунтування.

Враховуючи, що лист-відповідь відповідача за № М-14613/0/6-14234/0/21-16 від 22 серпня 2016 року щодо розгляду заяви (клопотання) позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не містить визначених частиною сьомою статті 118 ЗК України підстав для відмови у задоволенні клопотання позивача, а посилання відповідача на приписи розпорядження Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2015 року № 898-р є безпідставними, то за таких обставин колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що відмова відповідача у наданні позивачу запитуваного дозволу є протиправною.

Отже, виходячи з фактичних обставин цієї справи та наведених вище норми законодавства, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що відмова відповідача, оформлена листом - відповіддю за № М-14613/0/6-14234/0/21-16 від 22 серпня 2016 року, у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, а, отже, дане рішення відповідача, ухвалене ним як суб'єктом владних повноважень, є незаконним та таким, що порушує законні права та інтереси позивача на відведення у власність спірної земельної ділянки.

У зв'язку із викладеним, судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, оформлене листом М-14613/0/6-14234/0/21-16 від 22 серпня 2016 року про відмову у наданні ОСОБА_3 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Орільської селищної ради Лозівського району Харківської області за межами населеного пункту та зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_3 від 25 липня 2016 року (вхідний номер № М-14613/0/6-14234/0/21-16 від 22 серпня 2016 року) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність.

Таким чином, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позову ОСОБА_3

При цьому колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги позивача щодо зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою, оскільки відповідачем не приймалось рішення щодо надання або відмови в наданні такого дозволу позивачу. В рішенні, викладеному в листі від 22 серпня 2016 року № М-14613/0/6-14234/0/21-16 відповідач повідомив позивача, що вирішення питання по суті можливо після повного першочергового забезпечення учасників антитерористичної операції та членів сімей загиблих земельними ділянками.

У зв'язку із чим Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій, поклавши обов'язок на Головне управління Держгеокадастру у Харківській області повторно розглянути клопотання та заяву позивача з урахуванням висновків суду обрали ефективний, належний та достатній спосіб захисту прав позивача.

Покладення на відповідача обов'язку надати позивачу дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за відсутністю рішення відповідача по суті цього питання є втручанням у дискреційні повноваження Головного управління Держгеокадастру у Харківській області.

Системний аналіз положень статті 2 КАС України в кореспонденції з приписами статті 6 Конституції України, якою закріплений принцип розподілу державної влади, дає можливість дійти висновку, що суд не може перебирати на себе функцій суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта.

Зі змісту рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R/80/2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Слід зазначити, що з приписів норм діючого права є неприпустимим підміна судом суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта. Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за відповідними критеріями.

Таким чином, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо відмови в задоволенні цієї частини позовних вимог та відхиляє доводи касаційної скарги позивача.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Верховного Суду вважає вірними висновки судів першої та апеляційної інстанцій, що відмова відповідача, оформлена листом від 22 серпня 2016 року № М-14613/0/6-14234/0/21-16 та листом від 28 квітня 2017 року № М-8736/0/6-9511/0/21-17, у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки не ґрунтується на вимогах закону та є протиправною.

Касаційні скарги не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведений висновок суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення такого аргументу.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04 від 10 лютого 2010 року): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) від 09 грудня 1994 року, серія A,303-A, п. 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.

Тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди попередніх інстанції, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги Головного управління Держгеокадастру в Харківській області та ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05 липня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко