Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 червня 2018 року

Київ

справа №822/764/17

провадження №К/9901/33309/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Стрелець Т.Г.,

суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши в письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу № 822/764/17

за позовом ОСОБА_1 до військової частини А4009 м. Старокостянтинів Хмельницької області про стягнення заборгованості, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду (постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді - Матохнюка Д.Б., суддів: Сапальової Т.В., Боровицького О.А.) від 15 червня 2017 року

у с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до військової частини А4009 м. Старокостянтинів Хмельницької області про стягнення добових витрат за час відрядження в розмірі 9060,00 грн та індексацію заборгованості із заробітної плати в сумі 2017,49 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що згідно з наказом командира він був відряджений в іншу військову частину, і в подальшому термін відрядження продовжувався. Однак після прибуття до пункту постійної дислокації йому безпідставно відмовили у виплаті добових витрат, на які позивач має права відповідно до закону.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року адміністративний позов задоволено частково.

Зобов'язано військову частину А4009 м. Старокостянтинів Хмельницької області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 добових витрат за період з грудня 2014 року по серпень 2015 року включно.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції, постановляючи вказане рішення, виходив з того, що відповідач безпідставно не нарахував та не виплатив позивачу добові витрати за час перебування у відрядженнях з 25 грудня 2014 року по 10 серпня 2015 року, оскільки факт перебування позивача у відрядженні підтверджується наявними у справі доказами.

Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2017 року постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року скасовано та залишено адміністративний позов ОСОБА_1 без розгляду, з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду та неповажності причин такого пропуску.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить зазначене вище судове рішення скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що добові витрати за час відрядження є гарантійними та компенсаційними виплатами, передбаченими чинним законодавством, а тому є додатковою заробітною платою відповідно до структури заробітної плати, встановленої статтями 2, 12 Закону України «Про оплату праці» та статтею 233 Кодексу законів про працю України. Відтак, заявник касаційної скарги вважає, що звернення до суду з цим позовом не обмежується будь-яким строком.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 4 липня 2017 року відкрито провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2017 року.

У липні 2017 року військова частина А4009 м. Старокостянтинів Хмельницької області направила заперечення на касаційну скаргу, в яких просила касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

5 березня 2018 року вказана касаційна скарга ОСОБА_1 надійшла до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши і обговоривши доводи касаційної скарги та заперечень на неї, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 проходив службу на посаді юрисконсульта у військовій частині А4009.

Згідно з наказом від 25 грудня 2014 року №282 позивач відбув у відрядження у термін з 25 грудня 2014 року по 23 січня 2015 року у розпорядження командира військової частини А 4152 (с. Нова Любомирка, Рівненська область) для виконання заходів бойової підготовки в навчальних підрозділах.

У подальшому, термін відрядження позивача неодноразово продовжувався, він повернувся до військової частини А4009 лише 10 серпня 2015 року.

Згідно зі статтею 94 Кодексу законів про працю України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 121 Кодексу законів про працю України визначено, що працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв'язку з службовими відрядженнями.

Працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством.

Відповідно до пункту 1.1 Інструкції про порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних Сил України витрат на службові відрядження в межах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 29 серпня 2011 року № 530, для покриття особистих витрат під час відрядження військовослужбовцям здійснюються виплата добових та відшкодування витрат на наймання житлового приміщення, а також на проїзд до місця відрядження та назад.

З наведеного слідує, що добові витрати за час перебування у відрядженні є однією із видів компенсації, яка відшкодовується працівникам у зв'язку з службовими відрядженнями, і така компенсація не є складовою заробітною плати.

У зв'язку з цим колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що положення статті 233 Кодексу законів про працю України, згідно з якими у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, в даному випадку не застосовуються.

Відповідно до частини першої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою статті 99 КАС України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

В силу частини першої статті 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.

Позовну заяву подано до суду лише у березні 2017 року тоді як про порушення своїх прав позивач дізнався у серпні 2015 року, тобто з пропуском строку звернення до суду, встановленого частиною другою статті 99 КАС України. Суд апеляційної інстанції, встановивши відсутність поважних причин для пропуску такого строку, правильно залишив позовну заяву без розгляду.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Враховуючи наведене, суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення і погоджується з висновками суду апеляційної інстанції у справі.

Згідно статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом апеляційної інстанції винесено законне й обґрунтоване рішення, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.

З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2017 року у справі №822/764/17 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Г. Стрелець

Судді О. В. Білоус

І. Л. Желтобрюх