Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 березня 2019 року

Київ

справа №814/168/16

адміністративне провадження №К/9901/14772/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мороз Л.Л.,

суддів: Гімона М.М., Бучик А.Ю.,

розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу №814/168/16

за позовом ОСОБА_2 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 березня 2016 року, ухвалену у складі головуючого судді Князєва В.С., та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2016 року, постановлену колегією суддів у складі: головуючого судді Кравця О.О., суддів: Домусчі С.Д., Коваля М.П.,

в с т а н о в и в :

У лютому 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича, в якому просив:

- визнати протиправними дії Уповноваженої особи щодо включення ОСОБА_2 до Реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ "Дельта Банк" до сьомої черги у сумі 4265578,81 грн.;

- зобов'язати Уповноважену особу внести зміни в реєстр акцептованих кредиторських вимог на відшкодування коштів при ліквідації ПАТ "Дельта Банк" і включити ОСОБА_2 до четвертої черги такого реєстру на загальну суму 4395853,78 грн.;

- зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб затвердити зміни в реєстрі акцептованих кредиторських вимог на відшкодування коштів при ліквідації ПАТ "Дельта Банк" в частині включення ОСОБА_2 до четвертої черги такого реєстру на загальну суму 4395853,78 грн.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що віднесення Уповноваженою особою частини його грошових вимог до сьомої черги задоволення акцептованих вимог кредиторів АТ «Дельта банк» є протиправним, оскільки суперечить положенням пункту 4 частини першої статі 52 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI), відповідно до яких такі вимоги належать до четвертої черги задоволення вимог кредиторів.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 березня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

Суди встановили, що 11.09.2014 між позивачем та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» було укладено договори банківського вкладу № 0000700868084 на суму 50000,00 дол. США та № 10003008630462 на суму 2100000,00 грн.

До зазначених договорів було укладено додаткові угоди, якими була встановлена індивідуальна відсоткова ставка.

На підставі постанови Правління Національного банку України (далі - НБУ) від 2 березня 2015 року № 150 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» до категорії неплатоспроможних» виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 2 березня 2015 року № 51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта банк», згідно з яким з 3 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію строком на три місяці з 3 березня по 2 червня 2015 року включно та призначено Уповноважену особу.

8 квітня 2015 року виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 71 «Про внесення змін до рішення виконавчої дирекції Фонду від 2 березня 2015 року № 51», яким, зокрема, запроваджено тимчасову адміністрацію в АТ «Дельта банк» на шість місяців з 3 березня по 2 вересня 2015 року включно.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 3 серпня 2015 року № 147 «Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Дельта банк» строк здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Дельта банк» продовжено до 2 жовтня 2015 року включно.

Постановою Правління НБУ від 2 жовтня 2015 року № 664 прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ «Дельта банк».

11.01.2016 виконавчою дирекцією Фонду було прийнято рішення про затвердження Реєстру кредиторських вимог АТ «Дельта Банк», що було офіційно оприлюднено на сайті, та вказано, що задоволення вимог кредиторів здійснюватиметься за рахунок коштів, одержаних в результаті ліквідації та реалізації майна банку у черговості, визначеній статтею 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

21.01.2016 позивач отримав довідку № 05-3225806 про включення його до Реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ «Дельта Банк» на загальну суму 4395853,78 грн., в т.ч. до четвертої черги у сумі 130274,97 грн. та до сьомої черги у сумі 4265578,81 грн. у якій зазначено, що задоволення кредиторських вимог гр. ОСОБА_2 здійснюватиметься в строки та розміри, визначені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та в черговості, що передбачена пунктом 4 частини першої статті 52 цього Закону.

Позивач, вважаючи такі дії відповідача щодо віднесення частини грошових вимог до 7 черги задоволення акцептованих вимог кредиторів протиправними, звернувся до суду з цим позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, мотивував своє рішення тим, що оскільки вклад було розміщено на індивідуальних умовах (підвищена відсоткова ставка), кредиторські вимоги позивача обґрунтовано відповідачем було віднесено до акцептованих вимог кредиторів сьомої черги.

Не погоджуючись із такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач оскаржив їх у касаційному порядку. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суди попередніх інстанцій, розглядаючи справу по суті, виходили з того, що цей спір є адміністративним.

Колегія суддів з такими висновками судів попередніх інстанцій, які виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів, не погоджується з огляду на таке.

Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Як встановлено, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом до Уповноваженої особи, направленим на включення до 4 черги задоволення грошових вимог до Реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ «Дельта банк» шляхом внесення відповідних змін до Реєстру акцептованих вимог кредиторів та внесення пропозицій про затвердження змін виконавчою дирекцією Фонду.

У зв'язку з цим слід зазначити, що правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом № 4452-VI. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За змістом статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема, акумулювання коштів, отриманих із джерел, визначених статтею 19 цього Закону; здійснення регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснює процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організовує відчуження всіх або частини активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.

На підставі частини п'ятої статті 34 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Відповідно до частини другої статті 37 зазначеного Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом.

За приписами частини першої статті 54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Таким чином, за змістом наведених правових норм на Фонд, який є юридичною особою публічного права, покладено функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Зі свого боку, уповноважена особа Фонду виконує від його імені делеговані Фондом повноваження щодо забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені наявністю кредиторських вимог (майнових вимог фізичної особи до суб'єкта господарювання - Банку, що ліквідується), які задовольняються у порядку черговості, визначеної статтею 52 Закону № 4452-VI, за рахунок коштів, одержаних внаслідок ліквідації та продажу майна Банку.

Повноваження уповноваженої особи Фонду щодо складення Реєстру акцептованих вимог кредиторів та внесення змін до цього Реєстру визначені пунктом 3 частини першої статті 48 Закону № 4452-VI.

Відповідно до частини першої статті 52 зазначеного Закону кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів у певній черговості. Зокрема, у четвертій черзі задовольняються грошові вимоги вкладників - фізичних осіб у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основні функції Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом тимчасової адміністрації та ліквідації.

Зазначене дає підстави стверджувати, що оскільки лише Фонду за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а спірні правовідносини випливають з укладеного між Банком і фізичною особою договору, Уповноважена особа та Фонд у цьому випадку діють як представники сторони договірних відносин.

Беручи до уваги наведене та враховуючи суть спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що спір про включення кредиторських вимог до Реєстру акцептованих вимог кредиторів не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому провадження у адміністративній справі підлягає закриттю.

Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли між фізичною особою ОСОБА_2 та юридичною особою - АТ «Дельта банк» в особі Уповноваженої особи, а тому, враховуючи суб'єктний склад учасників справи, цей спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Тому відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 та частини першої статті 354 КАС ухвалені у цій справі в порядку адміністративного судочинства судові рішення підлягають скасуванню, а провадження в адміністративній справі - закриттю.

Керуючись статтями 343, 349, 354, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 березня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2016 року скасувати.

Провадження у адміністративній справі №814/168/16 за позовом ОСОБА_2 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про зобов'язання вчинити певні дії, - закрити.

Роз'яснити позивачу право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

Л.Л. Мороз

М.М. Гімон

А.Ю. Бучик ,

Судді Верховного Суду