Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 лютого 2019 року

Київ

справа №820/5481/17

адміністративне провадження №К/9901/49448/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення Харківського окружного адміністративного суду у складі головуючого судді Бабаєва А.І. від 18 грудня 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Присяжнюк О.В., суддів: Русанової В.Б., Курило Л.В. від 02 квітня 2018 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправним та скасування наказу,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2017 року ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (далі - відповідач/Управління), в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ від 26 травня 2017 року №2217 про проведення фактичної перевірки.

В обґрунтування заявлених вимог послався на те, що оскаржуваний наказ є протиправним, оскільки не містить конкретної інформації, яка стала підставою для його прийняття. Крім того, періодом діяльності, що перевіряється, у наказі зазначено - з 01 січня 2016 року по день закінчення перевірки, в той час як предметом фактичної перевірки є діяльність, яка має місце на час її проведення.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що оскільки ГУ ДФС у Харківській області є органом ліцензування роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами на території Харківської області, то вказаний контролюючий орган уповноважений здійснювати контроль за дотриманням законодавства у сфері виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, як і приймати накази для проведення фактичних перевірок дотримання вимог у вказаній сфері законодавства. Крім того, суди зазначили, що відповідачем реалізована надана спірним наказом компетенція на проведення перевірки, отже він вичерпав свою дію фактом його виконання.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

У касаційній скарзі позивач посилається на помилковість висновків судів попередніх інстанцій про наявність підстав для призначення фактичної перевірки відповідно до спірного наказу, оскільки підстави, визначені у пункті 80.2 статті 80 Податкового кодексу, для його прийняття відсутні. Крім того, період відповідно до призначеної перевірки охоплює і період діяльності позивача, що вже був перевірений раніше, однак судами не були співставлені ані періоди перевірок, ані їх предмети та не враховано правові висновки, висловлені у постановах Верховного Суду України у справах №21-425а14, №826/5689/13-а.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач з доводами скаржника не погоджується, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін. При цьому зазначає, що позивачем належними та допустимими засобами доказування не спростовано законність прийняття оскаржуваного наказу. Вказує, що фактичну перевірку позивача було проведено на підставі підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України в рамках здійснення функцій по контролю за дотриманням вимог діючого законодавства у сфері виробництва і обігу алкогольних напоїв та тютюнових виробів, про що зазначено в оскаржуваному наказі. Також звертає увагу, що позов у даній справі не містить посилання на наявність іншого акту перевірки, який, в свою чергу, був наданий лише під час апеляційного розгляду справи. Крім того, наголошує, що оскільки позивачем допущено працівників контролюючого органу до проведення перевірки, то в подальшому предметом розгляду справи в суді можуть бути лише виявлені в ході перевірки порушення вимог чинного законодавства.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_2 здійснює господарську діяльність за адресою - м. Харків, вул. Іллінська, 27/29.

Позивачем було отримано ліцензію №162033641469 на роздрібну торгівлю алкогольними напоями та №162033661470 на роздрібну торгівлю тютюновими виробами, які були дійсні з 23 березня 2016 року по 23 березня 2017 року.

Головним управлінням ДФС у Харківській області на підставі підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України прийнято наказ від 26 травня 2017 року №2217, яким призначено проведення фактичної перевірки магазину за адресою: АДРЕСА_1, господарську діяльність в якому організовує та здійснює фізична особа - підприємець ОСОБА_2 (податковий номер НОМЕР_1), за період діяльності суб'єкта господарювання з 01 січня 2016 року по день закінчення перевірки (включно).

30 травня 2017 року посадовими особами відповідача проведена фактична перевірка магазину за адресою: АДРЕСА_1 на підставі зазначеного вище наказу та направлень від 29 травня 2017 року №334, №335, які були отримані 30 травня 2017 року продавцем ОСОБА_3

За результатами проведення перевірки відповідачем складено акт від 01 червня 2017 року №4263/20-40-40-01-10/НОМЕР_1 «Про результати фактичної перевірки з питань додержання суб'єктами господарювання вимог, встановлених законодавством України, які є обов'язковими до виконання при здійсненні виробництва і обігу підакцизних товарів», яким встановлено порушення позивачем вимог пунктів 13, 36 статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» та постанови Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2008 року №957 «Про встановлення розміру мінімальних оптово-відпускних і роздрібних цін на окремі види алкогольних напоїв».

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно із підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Підпунктом 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України встановлено, що фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав: у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.

В ході судового розгляду справи встановлено, що оскаржуваний наказ прийнято на підставі доповідної записки начальника управління контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів, погодженою в.о. заступника начальника ГУ ДФС у Харківські області від 23 травня 2017 року №420/20-40-40-02-11 з інформацією щодо суб'єктів господарювання, які декларують незначні обсяги акцизного податку з роздрібної реалізації підакцизних товарів, якою запропоновано провести фактичну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

З урахуванням зазначеного, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що оскаржуваний наказ прийнятий на підставі та у спосіб, передбачений чинним податковим законодавством.

Крім того, судами встановлено, що позивачем фактично допущено посадових осіб відповідача до проведення фактичної перевірки без зауважень щодо оформлення оскаржуваного наказу. Фактична перевірка позивача проведена та за її результатами складено акт.

Так, згідно із підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Податкового кодексу України платник податків має право оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб).

Виходячи з наведеного, платниками податків до суду можуть бути оскаржені рішення, дії, бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які порушують права, свободи та інтереси. При цьому ці рішення, дія або бездіяльність у будь-якому випадку повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин. Отже, задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті позовні вимоги, які відновлюють фактично порушені права, свободи та інтереси особи у сфері публічно-правових відносин.

Відтак, позови платників податків, спрямовані на оскарження рішень (у тому числі наказів про призначення перевірки), дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту винесення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки. Тобто, саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе. Водночас, допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні податкової перевірки.

Таким чином, наказ є актом одноразового застосування та вичерпує свою дію фактом його виконання, а отже, задоволення позову не може призвести до відновлення порушених прав платника податків. А за результатами реалізації прав, що випливають із вказаного наказу, податковим органом складено не лише акт перевірки, а й прийняті податкові повідомлення-рішення.

Отже, податковим органом фактично була реалізована його компетенція на проведення перевірки та оформлення результатів такої перевірки, у зв'язку з чим оспорюваний наказ не є таким, що порушує права позивача та інтереси шляхом обмежень у реалізації його прав чи безпідставного покладення на нього необґрунтованих обов'язків, а відтак, задоволення позовної вимоги про визнання протиправним та скасування наказу не призведе до поновлення порушеного права позивача, оскільки, по-перше, такий наказ відповідача не є юридично значимим для позивача, по-друге, після проведення перевірки права платника податків порушують лише наслідки проведення відповідної перевірки.

Враховуючи факт допущення позивачем посадових осіб контролюючого органу до перевірки, у спірних правовідносинах актом, що має певні правові наслідки, породжує права та обов'язки для платника податків є рішення податкового органу (акт індивідуальної дії), прийняте за результатами проведеної перевірки.

Доводи ж касаційної скарги за наведеного не дають підстав для висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права при ухваленні судових рішень, а тому підстави для їх скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.

За правилами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2018 року у справі №820/5481/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко,

Судді Верховного Суду