Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 лютого 2018 року

Київ

справа №815/5908/15

адміністративне провадження №К/9901/1484/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бевзенка В.М.,

суддів: Шарапи В.М., Данилевич Н.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21.04.2017 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.09.2017 у справі №815/5908/15 за позовом ОСОБА_2 до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання дій протиправними, визнання протиправною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження,

УСТАНОВИВ:

У жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із позовом до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, в якому просив:

визнати дії Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області щодо не надіслання стягувачу постанови про закінчення виконавчого провадження з виконання виконавчого листа по адміністративній справі №815/4221/14 неправомірними та зобов'язати відповідача надати таку постанову під час судового засідання;

визнати постанову Управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області від 28 січня 2015 року про закінчення виконавчого провадження з виконання виконавчого листа по адміністративній справі №815/4221/14 незаконною та скасувати її.

Одеський окружний адміністративний суд постановою від 21 квітня 2017 року, яку залишив без змін Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 14 вересня 2017 року, позов задовольнив частково.

Визнав протиправною та скасував постанову відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області про закінчення виконавчого провадження від 28 січня 2015 року з виконання виконавчого листа по адміністративній справі №815/4221/14.

Стягнув з Головного територіального управління юстиції в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 243,60 грн.

В решті позовних вимог - відмовив.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати судове рішення суду першої інстанції, та апеляційної інстанції - прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог касаційної скарги Головне територіальне управління юстиції в Одеській області зазначило, що рішення суду не виконано Відділом Держземагенства у Біляївському районі Одеської області з поважних причин, у зв'язку з чим державним виконавцем не застосовувались до нього заходи примусового виконання, а саме, винесення постанов про накладення штрафу та направлення подання (повідомлення) до правоохоронних органів. Отже, на думку відповідача, оскаржена постанова Управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області від 28 січня 2015 року про закінчення виконавчого провадження з виконання виконавчого листа по адміністративній справі №815/4221/14 винесена у відповідності до вимог чинного законодавства.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у касаційній скарзі, правильність застосування судами норм процесуального та матеріального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд робить висновок, що касаційна скарга не може бути задоволена з таких підстав.

Задовольняючи позовну заяву частково, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідачем безпідставно закінчено виконавче провадження з примусового виконання постанови відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області про закінчення виконавчого провадження від 28 січня 2015 року з виконання виконавчого листа по адміністративній справі №815/4221, у зв'язку з чим вказана постанова має бути скасована. У задоволенні іншої частини позовних вимог суд першої інствнції відмовив з посиланням на те, що скасування оскаржуваної постанови є належним та достатнім способом захисту порушених прав позивача.

Позивач вважає постанову від 28 січня 2015 року про закінчення виконавчого провадження з виконання виконавчого листа по адміністративній справі №815/4221/14 незаконною та такою, що має бути скасовано, а дії відповідача щодо не надіслання йому вказаної постанови неправомірними, в зв'язку з чим звернувся до суду з позовом про визнання дій протиправними, визнання протиправною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року (Далі - Закон (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону мають бути примусово виконані (далі - рішення).

Стаття 5 Закону передбачає, що вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України. Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Законом передбачено гарантії прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні. Державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Державний виконавець роз'яснює особам, які беруть участь у виконавчому провадженні або залучаються до проведення виконавчих дій, їхні права згідно з вимогами цього Закону. Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені в порядку, встановленому цим Законом (стаття 6 Закону).

Частина перша, друга статті 11 Закону передбачають, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно пункту 8, 13 частини третьої статті 11 Закону державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право:

звертатися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа, про встановлення чи зміну порядку і способу виконання, про відстрочку та розстрочку виконання рішення;

накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

У разі якщо викладена у виконавчому документі резолютивна частина рішення є незрозумілою, державний виконавець або сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення відповідного рішення (стаття 34 Закону).

Відповідно до частин другої та третьої статті 34 Закону, у разі якщо зміст виконавчого документа є незрозумілим, державний виконавець або сторони виконавчого провадження мають право звернутися до органу (посадової особи), який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення змісту цього документа. Суд або орган (посадова особа), який видав виконавчий документ, зобов'язаний розглянути заяву державного виконавця у десятиденний строк з дня її надходження і у разі необхідності дати відповідне роз'яснення рішення чи змісту документа, не змінюючи їх редакції.

Відповідно до статті 27 Закону у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Частиною третьої статті 75 Закону передбачено, що у разі, якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, і повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав.

Слід наголосити, що правова природа діяльності органів державної виконавчої служби та її основне призначення полягає саме в примусовому виконанні рішень суду, які набрали законної сили, що і є підставою для негайного їх виконання. Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов'язок. У таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень.

Державний виконавець зобов'язаний вживати захо дів примусового виконання рішень, встановлених Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. На державного виконавця покладено обов'язок використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та закон них інтересів громадян і юридичних осіб.

Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.

Як правильно встановлено судами, підставою для закінчення відповідачем оскаржуваного виконавчого провадження став лише лист Відділу Держземагентства у Біляївському районі Одеської області від 19 січня 2015 року про неможливість виконання судового рішення у зв'язку з відсутністю у нього належних повноважень, такий лист не може розцінюватися як відмова у самостійному виконанні судового рішення, проте свідчить про наявність обставин, що ускладнюють виконання цього рішення.

Державний виконавець може прийняти рішення про закінчення виконавчого провадження за пунктом 11 частини 1 статті 49 Закону лише у передбачених законом випадках за умовою попереднього настання та вчинення певних дій. Зокрема, прийняттю такого рішення має передувати відмова боржника самостійно виконати судове рішення, накладення на боржника штрафу, а також внесення правоохоронним органам відповідного подання (повідомлення). Лише після вжиття усіх передбачених законом заходів, за умов неможливості виконати рішення суду, державний виконавець має право закінчити виконавче провадження.

Завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом (стаття 11 Закону).

Із системного аналізу вказаних вище норм Суд робить висновок, що відповідач, користуючись повноваженнями, наданими йому законом, мав можливість звернутися до суду із заявами про встановлення способу і порядку виконання судового рішення, або про заміну сторони виконавчого провадження, тобто використати всі засоби для забезпечення виконання рішення суду.

За таких обставин, Суд, вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому робить висновок про відсутність підстав для їх скасування.

За правилами частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не оскаржується.

...........................

...........................

...........................

В.М. Бевзенко

В.М. Шарапа

Н.А. Данилевич

Судді Верховного Суду