Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

21.02.2018 Київ А/9901/25/18 800/452/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши заяву ОСОБА_2 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 2 листопада 2017 року (про відмову у відкритті провадження) по справі №800/452/17 за позовом ОСОБА_2 до Вищої ради правосуддя про визнання незаконним та скасування рішення Вищої ради правосуддя від 29 вересня 2017 року № 2952/0/15-17 "Про внесення подання Президентові України про призначення ОСОБА_3 на посаду судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду",

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом, у якому просив визнати незаконним та скасувати рішення Вищої ради правосуддя від 29 вересня 2017 року №2952/0/15-17 "Про внесення подання Президентові України про призначення ОСОБА_3 на посаду судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду".

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що член Вищої ради правосуддя (Голова Верховного Суду України) ОСОБА_4 у порушення частини другої статті 35 Закону України "Про запобігання корупції" взяв участь у розгляді кандидата на посаду судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ОСОБА_3 на пленарному засіданні Вищої ради правосуддя, що відбулося 22 вересня 2017 року, в умовах реального конфлікту інтересів (це обумовлено спільною роботою ОСОБА_4 та ОСОБА_3 протягом тривалого часу у Верховному Суді України). Вважає, що відповідно до вимог частини першої статті 67 Закону України "Про запобігання корупції" оскаржуване рішення підлягає скасуванню.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 2 листопада 2017 року відмовлено ОСОБА_2 у відкритті провадження за його позовною заявою, оскільки оскаржуване рішення Вищої ради правосуддя не породжує для позивача права на захист, тобто права на звернення із вказаним адміністративним позовом.

Не погоджуючись із ухвалою Вищого адміністративного суду України від 2 листопада 2017 року, ОСОБА_2 звернувся із заявою про її перегляд з підстави, установленої пунктом 4 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства (у редакції, яка була чинною до 15 грудня 2017 року), у якій просить скасувати оскаржувану ухвалу суду, а справу передати на розгляд до Вищого адміністративного суду України.

Заяву про перегляд судових рішень ОСОБА_2 обґрунтував тим, що згідно із положеннями статті 67 Закону України "Про запобігання корупції", статті 1711 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, яка була чинною до 15 грудня 2017 року), він як громадянин України має право вимагати дотримання порядку призначення суддів Касаційних судів у складі Верховного Суду, оскільки юрисдикція цієї найвищої судової інстанції поширюється на усі правовідносини у державі, та вправі оскаржити акт Вищої ради правосуддя на загальних підставах.

Від Вищої ради правосуддя надійшов відзив, у якому суб'єкт владних повноважень просив відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_2, оскільки оскаржуване рішення жодним чином не стосується та не порушує його прав та інтересів.

Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (який набрав чинності 15 грудня 2017 року; далі - Закон № 2147-VIII) Кодекс адміністративного судочинства України викладено в новій редакції.

Підпунктом 1 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII) встановлено, що заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

Перевіривши наведені у заяві доводи, суд приходить до висновку, що заява не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, яка була чинною до 15 грудня 2017 року) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, яка була чинною до 15 грудня 2017 року) встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до частини другої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, яка була чинною до 15 грудня 2017 року) право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто оскаржити такий акт інші особи не можуть.

Таке ж правило має застосовуватись і до правових актів індивідуальної дії, зокрема актів Вищої ради правосуддя, особливості провадження у справах щодо яких встановлені статтею 1711 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, яка була чинною до 15 грудня 2017 року), оскільки вказана правова норма регламентує подібні правовідносини.

Право на захист - самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.

ОСОБА_2 оскаржує рішення Вищої ради правосуддя, згідно з яким ухвалено внести подання Президентові України про призначення ОСОБА_3 на посаду судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. Проте такий акт породжує права й обов'язки тільки для суб'єкта, якому його адресовано.

Таким чином, відсутність у будь-кого, в тому числі і заявника ОСОБА_2, прав чи обов'язків у зв'язку із виданням оскаржуваного рішення Вищої ради правосуддя не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

Оскільки у заявника відсутні підстави на оскарження зазначеного правового акта індивідуальної дії, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала Вищого адміністративного суду України від 2 листопада 2017 року про відмову у відкритті провадження у справі ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, тому в задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд зазначеного судового рішення слід відмовити.

Керуючись статтями 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року), підпунктом 1 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII),

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 2 листопада 2017 року (про відмову у відкритті провадження) по справі №800/452/17 за позовом ОСОБА_2 до Вищої ради правосуддя про визнання незаконним та скасування рішення Вищої ради правосуддя від 29 вересня 2017 року № 2952/0/15-17 "Про внесення подання Президентові України про призначення ОСОБА_3 на посаду судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду" відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, яка була чинною до 15 грудня 2017 року).

Головуючий суддя В.П. Юрченко Судді І.А. Васильєва С.С. Пасічник