Історія справи

Ухвала КАС ВП від 02.03.2018 року у справі №808/2525/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 січня 2020 року

Київ

справа №808/2525/15

адміністративне провадження №К/9901/25718/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів - Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 24.06.2015 (суддя - Калашник Ю.В.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2015 (головуючий суддя - Сафронова С.В., судді: Поплавський В.Ю., Чепурнов Д.В.) у справі №808/2525/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжнафтопродуктгруп» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Запоріжнафтопродуктгруп» (далі - ТОВ «Запоріжнафтопродуктгруп») звернулося до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі - СДПІ з ОВП у м. Запоріжжі) від ід 30.10.2014 № 0000284200 та № 0000274200.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 24.06.2015, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2015, позов задоволено.

Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, СДПІ з ОВП у м. Запоріжжі оскаржила їх у касаційному порядку.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 24.06.2015, ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2015 та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, підпунктів 201.1, 201.2 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Доводи СДПІ з ОВП у м. Запоріжжі зводяться до того, що під час розгляду справи судами попередніх інстанцій неповно з`ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення справи по суті, неправильно застосовано норми матеріального права, що стало причиною скасування правомірно прийнятих податкових повідомлень-рішень. Так, відповідач посилається на безпідставність формування позивачем податкового кредиту за результатом договірних відносин з ТОВ «Талис Плюс», ТОВ «Барилит Плюс» та ТОВ «Київ Ліквід Петролеум», з огляду на безтоварність проведених операцій, оскільки договірні відносини між сторонами укладено без мети настання реальних правових наслідків, носять протиправний характер, спрямовані на незаконне формування показників податкової звітності; у ланцюгу постачання відсутні фактичні виробники бензину; підприємством не надано документів, передбачених Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України; до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за фактом скоєння посадовими особами ТОВ «Запоріжнафтопродуктгруп» кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 212 Кримінального кодексу України. Також відповідач зазначає, що дефектність первинних документів не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції. Зокрема, зазначає про вірогідність виконання підписів на акті приймання-передачі нафтопродуктів № 140531000000143 від 31.05.2014 та у податковій накладній ТОВ «Барилит Плюс» №279 від 31.05.2014, згідно висновку спеціаліста № 186 від 14.08.2014 не Афоніною І.Ф. (директором ТОВ «Барилит Плюс»), а іншою особою з уподобанням її підпису.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу ТОВ «Запоріжнафтопродуктгруп» зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2016 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 24.06.2015 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2015 у справі №808/2525/15.

Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 № 2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали касаційної скарги № 826/16482/15 за правилами підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» цього кодексу.

Ухвалою Верховного Суду від 24.12.2019 призначено розгляд адміністративної справи № 808/2525/15 до касаційного розгляду у судовому засіданні на 21.01.2020 о 12.00 год.

Сторони в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як з`ясовано судами попередніх інстанцій, СДПІ з ОВП у м. Дніпропетровську проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Запоріжнафтопродуктгруп» з питань правильності обчислення від`ємного значення податку на додану вартість за червень 2014 року.

За результатами проведеної перевірки складений акт від 18.09.2014 № 299/28-04-42/37221323, в якому відображено висновок про порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198, пунктів 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від`ємне значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду на загальну суму 7 201 350 грн., в тому числі по періодам: червень 2014 року - 7 201 350 грн., та занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до Державного бюджету України на загальну суму 13 994 618 грн., в тому числі по періодам: червень 2014 року 13 994 618 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем 30.10.2014 прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000284200, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 20 991 927 грн., у т.ч. за основним платежем 13 994 618 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 6 997 309 грн. та № 0000274200 від 30.10.2014, згідно з яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість за червень 2014 року у розмірі 7 201 350 грн.

За результатами адміністративного оскарження зазначені податкові повідомлення-рішення залишено без змін.

Фактичною підставою для збільшення позивачу суми грошового зобов`язання став висновок контролюючого органу про безпідставність формування позивачем податкового кредиту за результатом взаємовідносин з ТОВ «Талис Плюс», ТОВ «Барилит Плюс» та ТОВ «Київ Ліквід Петролеум» на підставі договорів постачання нафтопродуктів № 30/05-1П від 30.05.2014, 12/14-П від 27.03.2014, № 2904-1-НП від 29.04.2014, № 2904-2-НП від 29.04.2014, № 3004-1-НП від 30.04.2014, № 3004-28-НП від 30.04.2014Є, № 01/14 від 01.05.2014, № 01/68 НП від 01.05.2014. з огляду на безтоварність проведених господарських операцій, тобто таких, які спрямовані на надання податкової вигоди з метою несплати податків до бюджетів, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних правових наслідків та з метою ухилення від сплати податків. Також відповідач посилався на податкову інформацію постачальників позивача, де вказано про відсутність у них в достатній кількості майна, основних фондів та трудових ресурсів, необхідних для провадження фактичної господарської діяльності та виконання договірних зобов`язань перед контрагентами, відсутність підприємств за місцезнаходженням, що свідчить про відсутність реального вчинення господарських операцій з отримання товарно-матеріальних цінностей від спірних постачальників та їх подальше використання в господарській діяльності.

Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з правомірності формування позивачем податкового кредиту за господарськими операціями з контрагентами з огляду на те, що факт вчинення спірних операцій підтверджується належними первинними документами, складеними за результатом дійсних, реально виконаних правочинів. Висновок податкового органу щодо фіктивності укладених правочинів є неправомірним, оскільки належними первинними документами підтверджено настання реальних правових наслідків, зміну майнового стану сторін, а також безпосередній зв`язок проведених операцій із господарською діяльністю позивача. Суди спростували доводи суб`єкта владних повноважень стосовно формування позивачем показників податкової звітності з порушенням норм податкового законодавства.

Частиною третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Вказані вимоги законодавства зобов`язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин, з метою з`ясування об`єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника податків негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту. При цьому, суди повинні перевірити відповідність рішення контролюючого органу вимогам, зокрема, принципу обґрунтованості, справедливості та співрозмірності заподіяної платником шкоди державним інтересам та настання відповідальності останнього за такі дії.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового кодексу України. Так, згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

В силу приписів статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи, в тому числі договори, податкові накладні, рахунки тощо, мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондується з нормами Податкового кодексу України.

Так, згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За змістом пункту 198.3 цієї ж статті Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Дані положення врегульовані частиною другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Наведені законодавчі положення свідчать на користь висновку про те, що податкові наслідки у вигляді формування податкового кредиту з податку на додану вартість у податковому обліку є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності належним чином оформлених первинних документів, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Аналізуючи дотримання платником наведених правил оподаткування, суди послалися на те, що подані платником первинні документи, які складені за наслідками розглядуваних операції, а саме - копії укладених договорів, податкових та видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, платіжних доручень. підтверджують обґрунтованість дій позивача щодо формування податкового кредиту із спірними контрагентами. Факт оприбуткування нафтопродуктів та їх подальша реалізація з АЗС підтверджується оборотно-сальдовими відомостями по рахунку 281, що також свідчить про зміну в активах ТОВ «Запоріжнафтопродуктгруп»

Однак, при оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників поставок, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

При цьому, суд повинен надати належну правову оцінку доводам позивача та відповідача, якими вони мотивують свою правову позицію у справі, оцінити представлені учасниками провадження докази у сукупності й взаємозв`язку та надати належне обґрунтування щодо причин відхилення певних доказів, надання переваги тим чи іншим доводам або доказам.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити також підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність первинних документів обліку.

Положення статей 11, 71, 86 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення справи судами попередніх інстанцій) зобов`язують суд вжити заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, запропонувати сторонам подати докази на підтвердження своєї правової позиції, у разі необхідності витребувати докази з власної ініціативи, всебічно, повно та об`єктивно оцінити наявні у справі докази тощо.

Суд не може обмежити право платника довести в судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки.

Право надавати заперечення щодо висновків органу державної фіскальної служби та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів.

Оцінка правовідносин позивача та його контрагентів у даному разі вимагає й ретельної перевірки обставин виконання розглядуваних поставок із встановленням, де саме навантажувався та розвантажувався товар, хто безпосередньо здійснював його транспортування, здійснював прийняття нафтопродуктів за кількістю та якістю тощо. Установлення наведених обставин є необхідним для перевірки того, чи відображають представлені платником первинні документи реальні факти господарської діяльності.

Зокрема, судами не з`ясовано наявність журналів реєстрації проведення вимірювань нафтопродуктів (нафти) у резервуарах, актів приймання нафтопродуктів з наявністю підпису водіїв та представника одержувача чи відправника із зазначенням прізвищ та посад, в яких би зазначалося наявність і цілісність пломб, технічний стан автоцистерни, журналів обліку надходження нафтопродуктів на АЗС, акти матеріально-відповідальної особи про прийняті нафтопродукти, товарні книги кількісного руху нафтопродуктів (нафти), довіреності, що видаються уповноваженій особі для прийманні нафти та/або нафтопродуктів, актів приймання нафти та/або нафтопродукту за якістю, які є обов`язковими при операціях з поставки нафтопродуктів згідно з вимогами Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказ Мінпаливенерго України, Мінтрансзв`язку України, Мінекономіки України, Держспоживстандарту України від 20.05.2008 №281/171/578/155, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.09.2008 за №805/15496, а також Інструкції з контролювання якості нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 04.06.2007 № 271/121.

Відтак, з урахуванням наведеного, для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій позивача з вищезазначеними контрагентами судам слід: з`ясувати реальність задекларованих господарських операцій; встановити наявність ділової мети у розглядуваних операціях; підтвердити або спростувати добросовісність позивача; оцінити дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції.

Отже, вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Верховним Судом правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

В світлі висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України", суд зобов`язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення "Бендерський проти України", відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Вказані вимоги зобов`язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з`ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з`ясування об`єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника податків негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.

В свою чергу, вимоги частин четвертої та п`ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в попередніх судових інстанціях), які кореспондують правилам частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (чинного з 15.12.2017), зобов`язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з`ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

Принцип всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017). Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

Таким чином, судами не досліджено комплекс доказів, необхідний для доведення реальності та правомірності укладення й виконання угод, з якими пов`язане донарахування податкового зобов`язання.

Доказами в адміністративному судочинстві, відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017) є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (частина друга цієї статті).

Відповідно до частини третьої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017) докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частин другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд постановляє ухвалу про закінчення з`ясування обставин у справі та перевірки їх доказами тільки після того, як проведено всі дії, необхідні для повного та всебічного з`ясування обставин справи, перевірено всі вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, та вичерпано всі можливості збирання й оцінки доказів.

Отже, під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, повно та об`єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Виходячи з положень частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною другою статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

постановив:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби - задовольнити частково.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 24.06.2015 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2015 - скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна ,

Судді Верховного Суду