Історія справи

Ухвала КАС ВП від 20.07.2020 року у справі №280/2548/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2020 року

м. Київ

справа №280/2548/19

адміністративне провадження №К/9901/17221/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Желєзного І. В.,

суддів: Берназюка Я. О., Коваленко Н. В.,

розглянувши у порядку попереднього судового засідання

касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Запорізькій області

на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів:

Головко О. В., Суховарова А. В. Ясенової Т. І. від 09 червня 2019 року

у справі № 280/2548/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Південь-Буд"

до Головного управління Держпраці у Запорізькій області

про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу,

ВСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Південь -Буд" (далі також - позивач, ТОВ "Південь-Буд") звернулося до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держпраці у Запорізькій області (далі також - відповідач), в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу від 21 лютого 2019 року №ЗП 435/580/АВ/П/ТД-ФС, якою на позивача накладено штраф у розмірі 625 950,00 грн.

2. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2019 року позов задоволено.

3. Відповідач не погодившись з рішенням суду, звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою у даній справі.

4. Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року апеляційну скаргу відповідача залишено без руху з підстав порушення вимог, встановлених статтею 296 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки до апеляційної скарги не додано документ про сплату судового збору.

5. Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2020 року в задоволенні клопотання Головного управління Держпраці у Запорізькій області про відстрочення від сплати судового збору відмовлено, апеляційну скаргу повернуто особі, яка її подала.

6.27 квітня 2020 року відповідач повторно звернувся до суду із апеляційною скаргою на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 280/2548/19.

7. Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2020 року апеляційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом надання до суду клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням поважності причин його пропуску з підтвердженням таких обставин належними доказами.

8. На виконання вимог зазначеної ухвали, відповідачем надано до суду клопотання, в якому просить поновити строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. В обґрунтування поважності причин пропуску строку зазначив про відсутність коштів, передбачених на сплату судового збору.

9. Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2020 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження у справі № 280/2548/19.

10.09 липня 2020 року відповідачем направлено касаційну скаргу до Верховного Суду на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2020 року.

11. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи №280/2548/19 між суддями від 13 липня 2020 року визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Желєзний І. В., судді: Берназюк Я. О., Коваленко Н. В.

12. Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі №280/2548/19.

ІІ. ОЦІНКА СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

13. Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції виходив з того, що рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення суду першої інстанції набрало законної сили, поновлення строку на подання апеляційної скарги суперечить принципу правової визначеності, а тому причини, за яких такий строк може бути поновлений, мають бути достатньо вагомими та виключними. Суд апеляційної інстанції не вважає викладені апелянтом обставини як поважні причини пропуску процесуальних строків, оскільки дотримання вимог процесуального закону є обов'язковим для всіх учасників адміністративного процесу.

14. Крім того, апелянтом не зазначено жодних поважних причин пропуску процесуального строку на оскарження судового рішення з моменту отримання ухвали Третього апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2020 року про повернення апеляційної скарги, а тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для його поновлення.

ІІІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ НА НЕЇ

15. Відповідач у касаційній скарзі не погоджується із рішенням суду апеляційної інстанції, оскільки воно є необґрунтованим, незаконним та ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Касаційна скарга обґрунтована тим, що причини пропуску строку подання апеляційної скарги є поважними та такими, що не залежать від волі відповідача, оскільки такий строк пропущено через відсутність належного фінансування та можливості сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги.

16. Відзиву на касаційну скаргу від відповідача не надходило, що відповідно до статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) не перешкоджає перегляду рішення суду апеляційної інстанції у касаційному порядку.

IV. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

17. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України колегія суддів зазначає наступне.

18. Відповідно до частин 1, 2, 3, 4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

19. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

20. Згідно з частиною 3 статті 298 КАС України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених частиною 3 статті 298 КАС України, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

21. Пунктом 4 частини 1 статті 299 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження в разі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

22. Тобто, статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС Україниодавчою нормою встановлено дві обставини, за яких суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження: якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження та якщо наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

23. Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2020 року у справі № 420/5137/18 та від 27 лютого 2020 року у справі № 826/9915/18.

24. Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

25. Частиною 2 статті 295 КАС України передбачено, що учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

26. З оскаржуваної ухали суду апеляційної інстанції вбачається, що підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження стало саме те, що скаржником не виконано вимоги ухвали Третього апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2020 року та не усунуто недоліків апеляційної скарги, оскільки не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували поважність причин пропуску процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

26. Як встановлено судом апеляційної інстанції, 22 жовтня 2019 року Запорізьким окружним адміністративним судом ухвалено рішення, на яке подано апеляційну скаргу 02 грудня 2019 року, проте така повернута ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2020 року. Повторна апеляційна скарга подана 27 квітня 2020 року.

27. Відповідно до частини 2 статті 44 КАС України учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

28. Суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли частини 1 статті 121 КАС України встановлено неможливість такого поновлення.

29. Зокрема, причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

30. При цьому, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

31. Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. В свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та з обставин незалежних від позивача унеможливила звернення до суду з апеляційною скаргою.

32. З огляду на викладене, а також те, що повторно з апеляційною скаргою відповідач звернувся з пропуском строку, передбаченого статтею 295 КАС України, та на момент повторного подання апеляційної скарги рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2019 року набрало законної сили, судом апеляційної інстанції посилання скаржника на неможливість повторного подання апеляційної скарги у встановлений для оскарження строк визнано необґрунтованими, відтак особа, яка подала апеляційну скаргу, мала навести чіткі та обґрунтовані поважні причини пропуску нею строку на апеляційне оскарження рішення суду, які б виправдовували втручання у принцип res judicata (принцип остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами).

33. Отже, такі підстави (причини) для поновлення пропущеного строку апеляційного оскарження спірного судового рішення, як, зокрема, відсутність у суб'єкта владних повноважень коштів на сплату судового збору за подання апеляційної скарги не може бути безумовною підставою для поновлення пропущеного строку апеляційного оскарження.

34. Аналогічна правова позиція встановлена Верховним Судом в постанові від 15 липня 2020 року у справі № 140/2577/18.

35. Внутрішня організація роботи щодо підготовки апеляційної скарги (належна або неналежна) не може вважатись поважною причиною пропуску процесуального строку апеляційного оскарження та, відповідно, не є доказом того, що відповідач з об'єктивних причин був позбавлений можливості подати апеляційну скаргу у передбачений законодавством строк.

36. Відповідач у касаційній скарзі не наводить жодних доводів, які б дозволили вважати, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо відсутності поважних причин пропуску відповідачем строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції у цій справі.

37. Крім того, касаційна скарга не містить доводів щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, які регулюють порядок прийняття апеляційної скарги.

38. Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними.

39. Необхідно зауважити, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргами обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

40. Також, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

41. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 299 КАС України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

42. За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у відкритті апеляційного провадження у справі №280/2584/19.

43. Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки суду апеляційної інстанції.

44. Єдиним обґрунтуванням причин пропуску строку на апеляційне оскарження судового рішення є відсутність коштів на сплату судового збору. Проте відсутність коштів на сплату судового збору не є поважною причиною для поновлення строку апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції.

45. Крім того, апеляційну скаргу суб'єктом владних повноважень подано вдруге, а тому для поновлення строку на апеляційне оскарження відповідач повинен навести обґрунтовані та відповідно підтверджені доказам поважні причини пропуску строку.

46. Поряд з цим, Суд вважає за доцільне звернути увагу, що вчасна первинна подача апеляційної скарги не означає, що після її повернення повторне звернення до суду можливе у будь-який довільний строк, без дотримання часових рамок, встановлених процесуальним законом, оскільки в такому разі порушуватиметься принцип юридичної визначеності.

47. Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

48. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

49. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

50. У пункті 48 рішення Європейського суду з прав людини "Пономарьов проти України" ( № 3236/03) зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.

51. Водночас навіть наявність об'єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа "Олександр Шевченко проти України", заява № 8371/02, пункт 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.

52. Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у пункті 35 рішення Європейського суду з прав людини "Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії" визначено, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання ("Union Alimentaria Sаndеrs S.А. v. Spain" № 11681/85).

53. Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України", заяви № 17160/06 та № 35548/06; п. 33).

54. Суд у цій справі враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

55. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява №65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява №63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

56. З огляду на викладене, враховуючи положення статті 350 КАС України, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення, не допустивши порушень норм процесуального права, тому касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанцій - без змін.

57. Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду апеляційної інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Запорізькій області залишити без задоволення, ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Желєзний

Суддя Я. О. Берназюк

Суддя Н. В. Коваленко