Історія справи

Ухвала КАС ВП від 03.04.2019 року у справі №0340/1725/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2020 року

м. Київ

справа №0340/1725/18

адміністративне провадження №К/9901/8213/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Яковенка М. М.,

суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,

розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 0340/1725/18

за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Луцького прикордонного загону (військова частина 9971 північного регіонального управління Державної прикордонної служби України) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,

за касаційною скаргою Луцького прикордонного загону (військова частина 9971 північного регіонального управління Державної прикордонної служби України) на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду (у складі колегії суддів: І. М. Обрізко, С. П. Нос, Т. В. Онишкевич) від 20 лютого 2019 року,

УСТАНОВИЛ:

І. РУХ СПРАВИ

1. ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позов до Луцького прикордонного загону (військова частина 9971 північного регіонального управління Державної прикордонної служби України), у якому просив:

- визнати протиправними дій відповідача в частині невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки;

- зобов'язати нарахувати та виплатити грошову компенсацію за 56 днів невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки.

2. Вимоги адміністративного позову мотивовано тим, що відповідачем у порушення норм Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" при звільненні позивача з військової служби не виплачено останньому грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2015-2018 роки.

3. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2018 року відмовлено у задоволенні позову.

4. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2019 року скасовано рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2018 року та ухвалено нову постанову, якою позов задоволено.

Визнано протиправними дії Луцького прикордонного загону (військова частина 9971 північного регіонального управління Державної прикордонної служби України) в частині не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015,2016,2017 та 2018 роки.

Зобов'язано Луцький прикордонний загін (військова частина 9971 північного регіонального управління Державної прикордонної служби України) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015,2016,2017 та 2018 роки.

5. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, 25 березня 2019 року відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2019 року, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2018 року залишити в силі.

6. Ухвалою Верховного Суду (склад колегії суддів: Бевзенко В. М., Данилевич Н.

А., Стрелець Т. Г. ) від 23 квітня 2019 року, після усунення недоліків касаційної скарги, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача та установлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 10 травня 2019 року.

7.08 травня 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

8. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду № 757/0/78-20 від 07 травня 2020 року призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи, у зв'язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Бевзенка В. М., що унеможливлює його участь у розгляді касаційної скарги.

9. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07 травня 2020 року, визначено склад колегії суддів: Яковенко М. М. - головуючий суддя, Дашутін І. В., Шишов О. О.

10. Ухвалою Верховного Суду справу прийнято до провадження, закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.

IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

11. Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом в Луцькому прикордонному загоні (військова частина 9971) Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України з 19 листопада 1997 року по 01 серпня 2018 року, що підтверджується довідкою від 01 серпня 2018 року № 460, виданою відповідачем та контрактом від 18 травня 2012 року.

12. Наказом начальника Північного регіонального управління від 02 липня 2018 року № 221-ос "По особовому складу" головного бухгалтера - начальника фінансово-економічного відділу підполковника позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом "а" (у зв'язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".

13. Згідно з наказом начальника 6 прикордонного загону від 31 липня 2018 року № 325-ос "По особовому складу" позивач був виключений зі списків особового складу Луцького прикордонного загону та всіх видів забезпечення.

14.25 липня 2018 року позивач звернувся до Луцького прикордонного загону (військова частина 9971) Північного регіонального управління ДПС України з рапортом про надання грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за період 2015-2018 роки.

15. Листом від 30 липня 2018 року № 30/8577 відповідач відмовив позивачу в отриманні грошової компенсації та вказав, що правових підстав для надання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік та виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку немає.

16. У вказаному листі відповідач також зазначив, що відповідно до Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303 "Про часткову мобілізацію" та Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" в Україні діє особливий період. Відповідно до пункту 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" під час дії особливого періоду додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів не передбачена. Відповідно до розділів І та ІІ Закону України "Про відпустки" додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни (статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до щорічних відпусток не відноситься. На протязі 2015 по 2017 років позивач до керівництва прикордонного загону з рапортами щодо надання додаткової відпустки, як учаснику бойових дій не звертався.

17. Вважаючи таку відмову протиправною, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

18. Відмовляючи в задоволенні позову, судом першої інстанції проаналізовано статтю 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", статтю 1 Закону України "Про оборону України", статтю 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та зроблено висновок, що в особливий період надання додаткових відпусток із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів було припинено (тобто у позивача не було права на отримання такої відпустки), тому вимоги безпідставні.

19. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог, дійшов протилежних висновків.

20. Апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки під час дії особливого періоду надання додаткових відпусток із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів було припинено (тобто у позивача не було права на отримання такої відпустки), то вимоги щодо виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку (які є похідними від права) до задоволення не підлягають, з огляду на те, що у разі звільнення працівника йому виплачується компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" та пунктом 12 частини першої статті 12 "Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту".

21. Судом апеляційної інстанції зазначено, що в абз. 2 пункту 56 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 № 114 (надалі - Положення № 114) йдеться про "невикористану в році звільнення відпустку" без вказівки на її вид (основна чи додаткова), а тому підстав для звуженого тлумачення цієї норми не має.

22. На підставі викладеного, апеляційний суд приходить до висновку, що в силу абз. 2 пункту 56 Положення № 114 при звільненні з військової служби у запас позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015-2018 роках додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 "Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту".

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

23. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджуються з висновками суду апеляційної інстанції, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення у справі.

24. Доводи касаційної скарги відповідача, гуртуються на тому, що судом апеляційної інстанції неправильно надано оцінку положенням Закону України "Про відпустки", Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в контексті правової природи надання учасникам бойових дій додаткових відпусток. На думку скаржника додаткова відпустка як учаснику бойових дій не є видом відпустки, які мають щорічний характер, а тому її невикористання не зумовлює обов'язку роботодавця виплачувати грошову компенсацію при звільненні особи.

25. Крім цього, скаржник у касаційній скарзі здійснює виклад обставин справи та надає їм відповідну оцінку, цитує норми процесуального та матеріального права, а також висловлює свою незгоду із оскаржуваним судовим рішенням.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

26. Враховуючи положення пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" ~law17~, а також те, що касаційна скарга на судові рішення у цій справі була подана до набрання чинності ~law18~ і розгляд їх не закінчено до набрання чинності ~law19~, Верховний Суд розглядає цю справу у порядку, що діяв до набрання чинності ~law20~. Отже, застосуванню підлягають положення КАС України у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року.

27. Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, у відповідності до частини 1 статті 341 КАС України, виходить з наступного.

28. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

29. Спірні правовідносини виникли з приводу реалізації позивачем права на соціальну відпустку, визначеного положеннями Закону України "Про відпустки" від 15 листопад 1996 року № 504/96-ВР (далі-Закон № 504/96-ВР), Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - ~law22~), Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі-Закон № 2232-XII), Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі-Закон № 2011-ХІІ).

30. Так, відповідно до ~law25~ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

31. Водночас, згідно з ~law26~ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

32. Положеннями статті 4 Закону № 504/96-ВР передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (~law27~); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (~law28~); додаткова відпустка за особливий характер праці (~law29~); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

33. Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений ~law30~, особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

34. Згідно з ~law32~ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

35. Абзацом третім ~law35~ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

36. Відповідно до ~law36~ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

37. Згідно з ~law37~ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

38. Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

39. При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII "Про оборону України" (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

40. За визначенням ~law38~ особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

41. ~law39~ визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

42. Крім того, в ~law40~ надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

43. Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової відпуски. Однак ~law41~ не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

44. Водночас, у разі невикористання додаткової відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 620/4218/18 ( № Пз/9901/4/19).

45. Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені ~law42~, ~law43~, статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР.

46. Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

47. Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та ~law44~.

48. Крім того, суд касаційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі "Тимошенко проти України" (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту "законності", передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

49. З огляду на зазначене Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що при звільненні з військової служби позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015-2018 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену ~law45~, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.

50. Мотиви касаційної скарги про те, що за своєю природою додаткова відпустка із збереженням заробітної плати, яка надається учасникам бойових дій не є видом відпустки який надається щорічно, Верховний Суд вважає їх помилковими, оскільки, з огляду на зміст ~law46~, відповідно до якого державою гарантується надання учасникам бойових дій пільг, зокрема, додаткової відпустки із збереженням заробітної плати, строком 14 календарних днів на рік. Тобто, зазначені норми фактично встановлюють право особи, яка є учасником бойових дій, на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів кожного року.

51. Отже, на переконання колегії суддів, в рамках правовідносин у справі, яка переглядається судом, пріоритетному застосуванню підлягають саме норми ~law47~, які не обмежують право особи-учасника бойових дій на отримання компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.

52. Враховуючи вищевикладене, Верховним Судом встановлено, що доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм та матеріального процесуального права не знайшли свого підтвердження та є безпідставними.

53. Відповідно до положень статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

54. Відтак, переглядаючи рішення в межах доводів касаційної скарги, за наслідками надання оцінки мотивуванням скаржника, Верховним Судом не встановлено неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

55. Положеннями статті 350 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статті 350 КАС України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Луцького прикордонного загону (військова частина 9971 північного регіонального управління Державної прикордонної служби України) залишити без задоволення, а постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2019 року у справі № 0340/1725/18 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. М. Яковенко

Судді І. В. Дашутін

О. О. Шишов