ПОСТАНОВА

Іменем України

20 травня 2020 року

Київ

справа №817/69/18

касаційне провадження №К/9901/55381/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Єзерова А.А., Шарапи В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15.03.2018 (головуючий суддя: Недашківська К.М.) та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2018 (головуючий суддя: Кузьменко Л.В., судді: Іваненко Т.В., Франовська К.С.) у справі №817/69/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області, треті особи: ОСОБА_2 , Фермерське господарство «Ровіна» про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2018 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Рівненській області або відповідач), треті особи: ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ), Фермерське господарство «Ровіна» (далі - ФГ «Ровіна»), в якому просив:

визнати протиправним рішення відповідача щодо відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 4,0020 га у власність для ведення фермерського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Почапківської сільської ради Острозького району Рівненської області, викладеної у листі №Л-4673/0-6866/0/6-17 від 22.09.2017;

зобов`язати відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 4,0020 га у власність ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Почапківської сільської ради Острозького району Рівненської області, кадастровий номер 5624286900:03:002:0076.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ним в установленому законом порядку виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, які перебувають у постійному користуванні ФГ «Ровіна», на території Почапківської сільської ради Острозького району Рівненської області» кадастровий номер 5624286900:03:002:0076, проте відповідач відмовив у його затвердженні з підстав не передбачених земельним законодавством.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 15.03.2018, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2018, адміністративний позов задоволено.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач, як член ФГ «Ровіна», набув право на одержання безоплатно у власність земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю) за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, яка перебуває у постійному користуванні голови ФГ «Ровіна» ОСОБА_2., на території Почапківської сільської ради Острозького району Рівненської області. Суди попередніх інстанцій відзначили, що відмова у затвердженні проекту землеустрою можлива лише у випадку, якщо такий не погоджений в порядку статті 186-1 ЗК України. Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 ЗК України, норми статті 118 ЗК України не містять. Відтак, з огляду на те, що відповідач відмовив у затвердженні проекту землеустрою з інших на те підстав, адміністративний позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, у якій з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права просить суд скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій неповно з`ясовані обставини справи, що призвело до неправильного вирішення спору по суті. Скаржник зазначає, що суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Кодексом та іншими законами України, що регулюють земельні відносини. Земельний кодекс України (далі - ЗК України) встановлює підстави набуття право на землю шляхом передачі земельних ділянок у власність або у користування фізичним чи юридичним особам. Скаржник стверджує, що бажана земельна ділянка не перебуває у власності чи в оренді ФГ «Ровіна», а отже не може вважатися землею фермерського господарства, відтак не підлягає передачі її у приватну власність членам такого господарства на підставі статті 31 ЗК України.

Ухвалою Верховного Суду від 01.08.2018 відкрито касаційне провадження у справі.

В порядку статті 31 КАС України за результатами повторного автоматизованого розподілу від 19.06.2019 визначений новий склад суду.

На адресу суду касаційної інстанцій від позивача та ФГ «Ровіна» надійшли письмові відзиви на касаційну скаргу, у яких останні з посиланням на законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій просили суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 18.05.2020 справу прийнято до провадження та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 КАС України.

Верховний Суд переглянув оскаржувані судові рішення у межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог статті 341 КАС України з`ясував повноту фактичних обставин справи, встановлених судами, перевірив правильність застосування норм матеріального і процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій у межах спірних правовідносин встановлено, що позивач звернувся до ГУ Держгеокадастру у Рівненській області із заявою від 25.08.2016 про надання йому дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Почапківської сільської ради Острозького району Рівненської області.

27.09.2016 ГУ Держгеокадастру у Рівненській області прийнято наказ №17-4005/16-16-СГ, яким надано позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю) прощею 3,67 умовних кадастрових гектара, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, які перебувають у постійному користуванні голови ФГ «Ровіна» гр. ОСОБА_2 , на території Почапківської сільської ради Острозького району Рівненської області, а також вирішено погодити та затвердити відповідно до вимог чинного законодавства розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки; Управлінню Держгеокадастру в Острозькому районі Рівненської області при надходженні проекту землеустрою забезпечити в установленому законодавством порядку реєстрацію земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

На замовлення позивача Товариством з обмеженою відповідальністю фірмою «ВЧ» було розроблено проект землеустрою щодо відведення бажаної земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Почапківської сільської ради Острозького району Рівненської області. Земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 5624286900:03:002:0076.

Експертом державної експертизи Відділу Держгеокадастру у Полонському районі сформовано Висновок від 09.02.2017 про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яким проект землеустрою погоджено.

Першим заступником начальника Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області затверджено Висновок державної експертизи землевпорядної документації від 23.06.2017 №190, яким визначено, що проект землеустрою в цілому відповідає вимогам чинного законодавства України, встановленим нормам та правилам, оцінюється позитивно.

Листом від 22.09.2017 №4673/0-6866/0/6-17 ГУ Держгеокадастру у Рівненській області відмовило позивачу у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 4,0020 га у власність для ведення фермерського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Почапківської сільської ради Острозького району Рівненської області, з підстав, що згідно з поданими документами земельна ділянка площею 45,0000 га перебуває в постійному користуванні ОСОБА_2 (державний акт на право постійного користування землею серії РВ №00154, довідка Управління Держгеокадастру у Острозькому районі про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями №БП-13/0-12/0/6-16 від 23.08.2016).

Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить з такого.

Частиною першою статті 3 ЗК України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Набуття права на землю громадянами врегульовано главою 19 ЗК України, яка, зокрема, визначає підстави набуття права на землю із земель державної та комунальної власності (стаття 116), порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами (стаття 118), норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам (стаття 121 ЗК України), повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування (стаття 122 ЗК України).

Так, відповідно до частини четвертої статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно із частиною восьмою статті 118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується у порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини першої статті 186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно з частиною четвертою статті 186-1 ЗК України розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту, а щодо земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, розробник подає оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на погодження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а до органів, зазначених у частині третій цієї статті, - завірені ним копії проекту.

Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері (частина п`ята статті 186-1 ЗК України).

Згідно із частиною шостою статті 186-1 ЗК України підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Частиною сьомою статті 186-1 ЗК України встановлено, що органам, зазначеним у частинах першій - третій цієї статті, при погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки забороняється вимагати: додаткові матеріали та документи, не включені до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідно до статті 50 Закону України «Про землеустрій»; надання погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки будь-якими іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями; проведення будь-яких обстежень, експертиз та робіт.

Кожен орган здійснює розгляд та погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки самостійно та незалежно від погодження проекту іншими органами, зазначеними у частинах першій - третій цієї статті, у визначений законом строк.

Відповідно до частини дев`ятої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що розроблений проект землеустрою підлягає погодженню та затвердженню відповідним органом виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. У разі прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність одночасно вирішується питання про надання земельної ділянки у власність.

При цьому, статтею 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Частиною другою статті 116 ЗК України визначено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом (частини четверта та п`ята статті 116 ЗК України).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач звернувся до відповідача із заявою в порядку визначеному статтями 118, 121 ЗК України та статті 13 Закону України від 19.06.2003 № 973-IV «Про фермерське господарство» (далі - Закон № 973-IV) з метою реалізації права на одержання безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної власності для ведення фермерського господарства.

Так, згідно із частиною першою статті 13 Закону № 973-IV члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Водночас, відповідно до статті 7 Закону №973-IV надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому ЗК України.

Положеннями статті 32 ЗК України також передбачено право членів фермерських господарств на приватизацію земельних ділянок шляхом передачі безоплатно у приватну власність наданих їм у користування земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

Землі фермерського господарства можуть складатися із:

а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;

б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;

в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди (частина перша статті 31 ЗК України та частина перша статті 12 Закону №973-IV).

Зміст наведених норм права свідчить про те, що члени фермерського господарства наділені правом на одержання безоплатно у власність із земель державної або комунальної власності земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю) в загальному порядку, передбаченому ЗК України. Натомість, члени фермерського господарства, які володіють земельними ділянкам на праві користування, мають право на одержання безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельних ділянок у розмірі земельної ділянки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

Фермерське господарство може володіти та користуватися землями своїх членів лише у разі, якщо такі земельні ділянки перебувають у власності (а не користуванні) члена фермерського господарства. При цьому, статтею 13 Закону №973-IV передбачено право члена фермерського господарства отримати безоплатно у власність земельну ділянку, яка раніше була надана йому у користування.

Виділення членам фермерського господарства земельної ділянки у власність із земель, що перебувають у власності чи користуванні фермерського господарства чинним законодавством не передбачено.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ГУ Держгеокадастру у Рівненській області, розглянувши клопотання позивача про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 4,0020 га у власність для ведення фермерського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Почапківської сільської ради Острозького району Рівненської області відмовило у його задоволенні з огляду на те, що згідно з поданими документами земельна ділянка площею 45 га перебуває в постійному користуванні ОСОБА_2 (державний акт на право постійного користування землею серії РВ №00154, довідка Управління Держгеокадастру у Острозькому районі про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями від 23.08.2016 №БП-13/0-12/0/6-16).

Порядок добровільної відмови від права постійного користування земельною ділянкою визначений у статті 142 ЗК України, згідно із частинами третьою та четвертою якої, припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.

Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Колегія суддів звертає увагу на те, що заява ОСОБА_2 , адресована Управлінню Держгеокадастру в Острозькому районі Рівненської області, за якою він надав згоду члену ФГ «Ровіна» ОСОБА_1 на виділення землі в розмірі середньої частки паю на території Почапківської сільської ради Острозького району Рівненської області, не є відмовою від права постійного користування земельною ділянкою в розумінні положень статті 142 ЗК України.

За таких обставин, на думку колегії суддів, затвердження проекту землеустрою щодо надання земельної ділянки у власність іншій особі з подальшим наданням цієї ділянки у власність, суперечить положенням частини п`ятої статті 116 ЗК України, якою передбачено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Відтак, вказані обставини є підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою.

У справі, яка розглядається судами не встановлено, що право постійного користування земельною ділянкою ОСОБА_2 було припинено в порядку, визначеному законом.

За наведеного правового регулювання та встановлених у справі обставин, колегія суддів не погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що у відповідача не було правових підстав для затвердження позивачу проекту землеустрою щодо відведення бажаної земельної ділянки у власність.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права висловлена Верховним Судом у постанові від 15.04.2020 у справі №817/72/18.

Відповідно до частини першої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною третьою вказаної статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

За таких обставин, коли суди повно і правильно встановили обставини справи, проте неправильно тлумачили закон, який підлягав застосуванню, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 345, 349, 351, 355, 356 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області задовольнити.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15.03.2018 та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2018 у справі №817/69/18 скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

А. А. Єзеров

В. М. Шарапа