Історія справи

Ухвала КАС ВП від 19.05.2020 року у справі №806/1890/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 травня 2020 року

Київ

справа №806/1890/17

адміністративне провадження №К/9901/33924/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Радишевської О.Р.,

суддів - Кашпур О.В., Шевцова Н.В.

розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу №806/1890/17

за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області, за участю третьої особи - Головного управління Державної казначейської служби України в Житомирській області - про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2017 року, ухвалену в складі: головуючого судді Попова О.Г., і ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2017 року, постановлену в складі колегії суддів: головуючого судді Шевчук С.М., суддів: Бучик А.Ю., Мацького Є.М.,

УСТАНОВИВ:

І. Обставини справи

1. У липні 2017 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області (далі - ТУ ДСА України в Житомирській області, відповідач), за участю третьої особи - Головного управління Державної казначейської служби України в Житомирській області (далі - третя особа, ГУ ДКС України в Житомирській області), із вимогами: визнати протиправною бездіяльність ТУ ДСА України в Житомирській області щодо не здійснення нарахування судді Брусилівського районного суду Житомирської області ОСОБА_1 суддівської винагороди в розмірі посадового окладу, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України від 21 грудня 2016 року №1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік» (далі - Закон №1801-VIII); визнати протиправною бездіяльність ТУ ДСА України в Житомирській області щодо не здійснення нарахування судді Брусилівського районного суду Житомирської області ОСОБА_1 суддівської винагороди - щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 20% від посадового окладу з січня 2017 року; стягнути на користь ОСОБА_1 з ТУ ДСА України в Житомирській області недоплачену суддівську винагороду в частині посадового окладу за січень - травень 2017 року в сумі 80000,00 грн (вісімдесят тисяч грн 00 коп); стягнути на користь ОСОБА_1 з ТУ ДСА України в Житомирській області недоплачену суддівську винагороду - щомісячну доплату за вислугу років в розмірі 20% від посадового окладу з січня 2017 року по травень 2017 року в сумі 16000,00 грн (шістнадцять тисяч грн 00 коп).

2. Також позивач просив допустити до негайного виконання постанову суду в частині стягнення на користь ОСОБА_1 суддівської винагороди за січень 2017 року в сумі 16000 грн відповідно до частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції, чинній до 15.12.2017).

3. На обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідно до Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом і не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Перехідними положеннями вказаного Закону встановлено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07 липня 2010 року №2453-VI «Про судоустрій та статус суддів» (далі - Закон №2453-VI). Так, згідно з частиною третьою статті 133 Закону №2453-VI посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. Отже, посадовий оклад судді місцевого суду, який не проходив кваліфікаційне оцінювання, має становити 32000,00 грн, виходячи з розрахунку мінімальної заробітної плати 3200,00 грн. Проте з 01 січня 2017 року відповідачем, у порушення зазначених норм, нараховано та виплачено йому суддівську винагороду з розрахунку посадового окладу у розмірі 16000,00 грн.

4. Також позивач указує, що відповідачем із січня 2017 року протиправно не нараховується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі 20% від посадового окладу, виходячи з посадового окладу в розмірі 32000,00 грн.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

5. Указом Президента України від 18.10.2013 №570/2013 «Про призначення суддів» ОСОБА_1 . призначено строком на п`ять років на посаду судді Старобещівського районного суду Донецької області.

6. Згідно з указом Президента України від 16.03.2016 №99/2016 «Про переведення суддів» ОСОБА_1 переведено з посади судді Старобещівського районного суду Донецької області в межах п`ятирічного строку на посаду судді Брусилівського районного суду Житомирської області.

7. Наказом в.о. голови Брусилівського районного суду Житомирської області від 23.03.2016 №7-к «Про призначення за переведенням ОСОБА_1 » позивача зараховано до штату Брусилівського районного суду Житомирської області. Станом на 23.03.2016 судді ОСОБА_1 встановлена доплата за вислугу років у розмірі 20 відсотків посадового окладу за стаж роботи 05 років 05 місяців 02 дні.

8. Відповідно до розрахункових листів суддівська винагорода ОСОБА_1 у період із 01.01.2017 по 31.08.2017 нараховувалася виходячи із посадового окладу в розмірі 16000,00 грн. Доплата за вислугу років позивачу нараховувалася виходячи із цього ж окладу в розмірі 20%.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

9. Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2017 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

10. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що з 01 січня 2017 року посадовий оклад позивача як судді місцевого загального суду, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання, має становити 16000,00 грн з огляду на положення Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №1774-VІІІ), згідно із якими мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів і заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600,00 грн.

11. Суд першої інстанції зазначив, що оскільки розмір мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для обчислення суддівської винагороди визначається не статтею 133 Закону №2453-VI, а Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік, положення пункту 3 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII необхідно розцінювати як запровадження змін (спеціального регулювання стосовно обчислення посадових окладів і заробітної плати працівників та інших виплат) щодо загального правового регулювання розміру мінімальної заробітної плати, установленого Законом №1801-VIII. Відсутність змін до бланкетної норми частини третьої статті 133 Закону №2453-VI не є перешкодою для застосування пункту 3 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII.

12. Суд першої інстанції також наголосив, що розмір мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів і заробітної плати та інших виплат у 2017 році у порівнянні із груднем 2016 року не зменшився, а, отже, утручання в розмір суддівської винагороди як гарантії незалежності суддів не відбулося.

IV. Провадження у суді касаційної інстанції

13. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2017 року і ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2017 року.

14. 15 грудня 2017 року, у зв`язку із початком роботи Верховного Суду, припинено процесуальну діяльність Вищого адміністративного суду України.

15. 05 березня 2018 року касаційну скаргу передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду.

16. За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Бевзенку В.М., суддям Шарапі В.М., Данилевич Н.А.

17. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду - від 28 квітня 2020 року №688/0/78-20, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача в цій справі, призначений повторний автоматизований розподіл указаної касаційної скарги.

18. За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 квітня 2020 року касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О.Р., суддям Кашпур О.В., Шевцовій Н.В.

19. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права та недотримання норм процесуального права, просить скасувати їхні рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

20. На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що обрахунок його суддівської винагороди протиправно здійснено із розрахункової величини в розмірі 1600,00 грн, визначеної пунктом 3 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII, а не із розміру мінімальної заробітної плати, як указано в статті 133 Закону №2453-VI.

21. Позивач наголошує на тому, що відповідно до статті 130 Конституції України розмір суддівської винагороди встановлюється законом про судоустрій.

22. Застосування до суддів такої розрахункової величина, яка суперечить Закону №2453-VI і визначена абсолютно довільно, без будь-яких фактичних чи нормативних обґрунтувань, створює ситуацію правової невизначеності.

23. Позивач також зазначає, що уважає дискримінаційною ситуацію, за якої судді, які пройшли кваліфікаційне оцінювання отримують більшу заробітну плату, ніж судді, які такого оцінювання не проходили.

24. Відповідач скористався своїм правом і надіслав до суду відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на висновки та установлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини, просив відмовити в задоволенні касаційної скарги, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

V. Джерела права й акти їхнього застосування

25. Статтею 327 КАС України, у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15.12.2017, обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

26. Згідно з частиною третьою третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

27. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VII «Прикінцеві і перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані й розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

28. 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15.01.2020 №460-XI «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон №460-XI), яким до окремих положень КАС України унесені зміни.

29. Водночас пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №460-XI передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

30. З урахуванням викладеного, розглядаючи цю справу, Суд керується положеннями КАС України, що діяли до набрання чинності змін, унесених Законом №460-IX.

31. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

32. Статтею 130 Конституції України встановлено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

33. Згідно з частиною першою статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

34. Пунктом 22 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

35. Відповідно до пункту 23 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону №2453-VІ.

36. Частиною третьою статті 133 Закону №2453-VI встановлено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

37. Відповідно до пункту 3 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VІІІ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та ухвалення судових рішень, які є предметом касаційного перегляду в цій справі) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів і заробітної плати працівників та інших виплат. До дати внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі 1600,00 грн.

VI. Позиція Верховного Суду

38. Судами попередніх інстанцій установлено, що позивач є суддею, якого на цю посаду було призначено до набрання чинності Законом №1402-VIII, і який (на момент звернення з цим позовом до суду) не проходив кваліфікаційного оцінювання.

39. Також судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що відповідач, з огляду на вимоги пункту 23 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII, суддівську винагороду позивачу нараховував відповідно до статті 133 Закону №2453-VI (у редакції Закону №192-VIII), але з урахуванням приписів пункту 3 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VІІІ (у наведеній редакції), тобто з розрахунку 10 мінімальних заробітних плат, розмір якої складає 1600,00 грн (отже, у сумі - 16000,00 грн).

40. Зі спірних правовідносин, що склались у цій справі, убачається, що позивач наголошує на безпідставному незастосуванні відповідачем приписів частини третьої статті 133 Закону №2453-VI, у якій обумовлено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

41. З цього приводу Суд зазначає, що наведена норма є бланкетною, оскільки визначає лише кількість мінімальних заробітних плат для встановлення розміру посадового окладу судді, але не встановлює розміру мінімальної заробітної плати, який необхідний для цього.

42. Нормативним доповненням до зазначеної статті є законодавчі приписи, зокрема, пункт 3 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VІІІ, яким установлено, що мінімальна заробітна плата (3200,00 грн) після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів і заробітної плати працівників та інших виплат.

43. Отже, у такий спосіб законодавець заборонив застосовування нового розміру мінімальної заробітної плати (3200,00 грн) як розрахункової величини для визначення посадових окладів, у тому числі суддів, і водночас передбачив, що «до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600,00 грн».

44. Аналіз указаного правового регулювання дає підстави зробити висновок, що законодавець установив: по-перше, два види (розміри) мінімальної заробітної плати; по-друге, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів розмір мінімальної заробітної плати в сумі 3200,00 грн; по-третє, чітко передбачив, що для визначення посадових окладів суддів застосовується розмір мінімальної заробітної плати в сумі 1600,00 грн.

45. Отож таким регулюванням не порушено гарантії суддів щодо розміру суддівської винагороди, оскільки для визначення окладу судді підлягає застосуванню розмір мінімальної заробітної плати, який не є меншим від того, що застосовувався раніше до такого регулювання.

46. Аналогічний правовий висновок у подібних правовідносинах висловлено Верховним Судом у постановах від 26 червня 2019 року в справі №804/3789/17, від 21 лютого 2020 року в справі №819/622/17, від 27 лютого 2020 року в справі №815/3907/17, від 05 березня 2020 року в справі №820/2567/17 і Суд не вбачає підстав відступу від нього у цій справі.

47. Таким чином, з 01 січня 2017 року розмір посадового окладу суддів, як тих, що пройшли кваліфікаційне оцінювання, так і тих, що не пройшли його, визначається відповідачем із розрахункової величини в розмірі 1600,00 грн.

48. Розмір доплати за вислугу років також визначається відповідачем, виходячи з указаного розміру посадового окладу (16000,00 грн).

49. Стосовно посилань скаржника на дискримінацію у виплаті суддівської винагороди, Суд зазначає таке.

50. Організаційно-правові засади запобігання та протидії дискримінації з метою забезпечення рівних можливостей щодо реалізації прав і свобод людини та громадянина визначені Законом від 06.09.2012 №5207-VI «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» (далі - Закон №5207-VI).

51. Згідно із частиною другою статті 1 Закону №5207-VI дискримінація - це ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

52. Частинами першою та другою статті 6 Закону №5207-VI передбачено, що відповідно до Конституції України, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та міжнародних договорів України всі особи незалежно від їх певних ознак мають рівні права і свободи, а також рівні можливості для їхньої реалізації. Форми дискримінації з боку державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, юридичних осіб публічного та приватного права, а також фізичних осіб, визначені статтею 5 цього Закону, забороняються.

53. Відповідно до частини третьої статті 6 Закону №5207-VI не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, а саме: спеціальний захист з боку держави окремих категорій осіб, які потребують такого захисту; здійснення заходів, спрямованих на збереження ідентичності окремих груп осіб, якщо такі заходи є необхідними; надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом; встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян; особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб.

54. Таким чином, отримання суддями, які пройшли кваліфікаційне оцінювання суддівської винагороди у розмірі, передбаченому пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII, є результатом виконання ними умов, установлених пунктом 22 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII, а тому не може вважатися дискримінацією.

55. Стосовно посилань скаржника щодо можливості визначення розміру винагороди судді виключно законом про судоустрій, то Суд наголошує, що Законом №1774-VIIІ лише змінено підходи до визначення розміру мінімальної заробітної плати, однак ним не вносилися зміни до Закону №2453-VI і розмір суддівської винагороди залишився на рівні 10 мінімальних заробітних плат.

56. Твердження скаржника щодо неправильного цитування судом апеляційної інстанції змісту пункту 3 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VІІІ та безпідставного посилання судів попередніх інстанцій на відсутність бюджетних асигнувань не впливають на правильність висновків.

57. За таких обставин і правового регулювання Суд уважає, що рішення судів попередніх інстанцій, які є предметом касаційного перегляду в цій справі, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального і процесуального права, підстави для їхнього скасування чи зміни відсутні. Доводи касаційної скарги висновків судів та обставин справи не спростовують.

58. Водночас Суд звертає увагу на те, що Рішенням від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним), зокрема положення частини третьої статті 133 Закону №2453-VI (у редакції Закону №192-VIII).

59. Це положення, за висновком Конституційного Суду України, підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: із 01 січня 2011 року - 06 мінімальних заробітних плат; із 01 січня 2012 року - 08 мінімальних заробітних плат; із 01 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; із 01 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; із 01 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат».

60. Відповідно до пункту 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 положення частин третьої, десятої статті 133 Закону №2453-VI (у редакції Закону №192-VIII), які визнані неконституційними пунктами 1, 2 резолютивної частини цього Рішення, втрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

61. Зважаючи на особливості касаційного розгляду та ураховуючи, що рішення Конституційного Суду України мають лише дію «на майбутнє», за винятком питань щодо притягнення особи до відповідальності, його Рішення від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 не може бути враховано Судом при розгляді цієї касаційної скарги.

62. Положеннями частини першої статті 341 КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020) визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

63. Відповідно до частини другої статті 341 КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020) суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

64. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

65. За таких обставин Суд уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

VІI. Судові витрати

66. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасником справи, на користь якого ухвалено судове рішення, у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

67. Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

68. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

69. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2017 року і ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2017 року залишити без змін.

70. Судові витрати розподілу не підлягають.

71. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська

Судді: О.В. Кашпур

Н.В. Шевцова