Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

20.03.2018 Київ А/9901/107/18 800/593/16 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Смоковича М.І.,

суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання постановити рішення,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 на підставі статті 1711 Кодексу адміністративного судочинства України подав до Вищого адміністративного суду України позов до ВРЮ, у якому, з урахуванням заяви від 18 листопада 2016 року, просив:

визнати протиправним і незаконним рішення ВРЮ від 4 серпня 2016 року №1919/0/15-16 «Про відмову у внесенні подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Близнюківського районного суду Харківської області у зв'язку з поданням заяви про відставку»;

зобов'язати ВРЮ винести рішення, яким задовольнити заяву судді ОСОБА_1. про звільнення з посади судді Близнюківського районного суду Харківської області у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Вищий адміністративний суд України постановою від 28 листопада 2016 року позовні вимоги задовольнив частково.

Визнав протиправним та скасував рішення ВРЮ від 4 серпня 2016 року №1919/0/15-16 «Про відмову у внесенні подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Близнюківського районного суду Харківської області у зв'язку з поданням заяви про відставку».

Зобов'язав Вищу раду юстиції повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11 липня 2016 року про звільнення його з посади судді Близнюківського районного суду Харківської області у зв'язку з поданням заяви про відставку.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовив.

Ухвалюючи таке рішення, Вищий адміністративний суд України виходив з того, що при прийнятті оскарженого рішення ВРЮ не надала правової оцінки обставинам стосовно зарахування до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, періоду навчання позивача у військовому вищому навчальному закладі (Донецькому вищому військово-політичному училищі інженерних військ і військ зв'язку; далі - Вищий навчальний заклад), який, відповідно до статті 25 Закону України №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ), зараховується курсантам як строкова військова служба, а остання своєю чергою, зараховується до страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби (стаття 8 Закону №2232-ХІІ).

Також суд зазначив про те, що за аналогічних обставин стосовно іншого судді ВРЮ постановила рішення, яким зарахувала до стажу, який дає право судді на відставку, період проходження військової служби, в тому числі строкової служби, понадстрокової служби та служби на офіцерських посадах.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України ВРЮ, посилаючись на порушення Вищим адміністративним судом України норм матеріального права, просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 28 листопада 2016 року та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.

У цій справі встановлено, що Указом Президента України від 12 січня 2004 року № 32/2004 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Близнюківського районного суду Харківської області.

Постановою Верховної Ради України від 4 березня 2010 року №1943-VI ОСОБА_1 обрано на посаду судді Близнюківського районного суду Харківської області безстроково.

11 липня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до ВРЮ із заявою щодо внесення подання про звільнення його з посади судді Близнюківського районного суду Харківської області у зв'язку з поданням заяви про відставку.

За наслідками розгляду цієї заяви ВРЮ постановила рішення від 4 серпня 2016 року № 1919/0/15-16 (далі - Рішення) про відмову у внесенні подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Близнюківського районного суду Харківської області у зв'язку з поданням заяви про відставку.

За цим Рішенням, на підставі матеріалів справи, а саме актів про призначення і обрання на посаду судді, копій трудової книжки та військового квитка, ВРЮ з'ясувала, що ОСОБА_1 з серпня 1972 року по грудень 1992 року проходив військову службу в Збройних силах, а саме: з серпня 1972 року по липень 1976 року - у військовому вищому навчальному закладі (курсант Вищого навчального закладу); з липня 1976 року по грудень 1992 року - дійсна військова служба на офіцерських посадах. Отже, констатовано в Рішенні, безперервна вислуга на військовій службі ОСОБА_1 становить повних 20 років.

З лютого 1999 року по лютий 2004 року позивач працював на посаді начальника Близнюківського районного управління юстиції Харківської області; з січня 2004 року - суддя Близнюківського районного суду Харківської області, на дату розгляду заяви ВРЮ стаж роботи на посаді судді ОСОБА_1. становив 12 років 05 місяців.

З посиланням на положення статті 120 Закону України від 7 липня 2010 року №2453-VI Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі -Закон №2453-VI), статті 43 Закону України від 15 грудня 1992 року №2862-ХІІ «Про статус судів» (далі - Закон №2862-ХІІ), а також на положення Указу Президента України від 10 липня 1995 року №584/95 та постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року №865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» ВРЮ ствердила, що військова служба на офіцерських посадах не зараховується до стажу на посаді судді, який дає право на відставку.

Водночас ВРЮ констатувала, що п'ять років роботи на посаді начальника Близнюківського районного управління юстиції Харківської області ВРЮ зараховується до стажу, що дає право на відставку з посади судді. Однак навіть з урахуванням сукупного стажу, який є у судді ОСОБА_1., цього недостатньо для звільнення його з посади судді у відставку.

На дату звернення позивача до ВРЮ із заявою про звільнення з посади судді у відставку у липні 2016 року спірні правовідносини регулювалися Законом №2453-VI (у редакції, викладеній згідно із Законом України від 12 лютого 2015 року №192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд»; далі - Закон №2453-VI та Закон №192-VIII відповідно).

Згідно зі статтею 111 Закону №2453-VI суддя суду загальної юрисдикції може бути звільнений з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, визначених частиною п'ятою статті 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.

Відповідно до частини першої статті 120 Закону №2453-VI суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 135 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Згідно з частиною першою статті 135 Закону №2453-VI (у редакції, чинній з 29 березня 2015 року) до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України; 2) члена Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді у судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.

Водночас, за пунктом 11 Перехідних положень Закону №2453-VI (у його редакції, чинній до 28 березня 2015 року) судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.

До набрання чинності Законом №2453-VI вказані правовідносини були врегульовані Законом України від 15 грудня 1992 року №2862-XII «Про статус суддів» (далі - Закон №2862-XII).

Відповідно до частини першої статті 43 Закону №2862-XII кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов'язків за власним бажанням або у зв'язку з закінченням строку повноважень.

Абзацом другим частини четвертої цієї статті встановлено, що до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

Статтею 1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року №584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів», виданим відповідно до статті 25 Конституційного Договору між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України, було встановлено, що до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби (стаття 1 втратила чинність на підставі Указу Президента від 20 березня 2008року № 248/2008).

У той же час, постановою Кабінету Міністрів України від 11 червня 2008 року №545, яка набрала чинності з 1 березня 2008 року, було внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року №865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» (далі - Постанова №865) шляхом доповнення її пункту 3-1 новим абзацом такого змісту: «До стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби».

Однак, час навчання у військовому Вищому навчальному закладі не може бути зараховано до стажу, який дає право на відставку, з огляду на таке.

Зі змісту положення пункту 3.1 Постанови №865 вбачається, що зарахуванню до стажу, який дає право на відставку, підлягає лише календарний період проходження строкової військової служби. Законом СРСР від 12 жовтня 1967 року № 42 «Про загальний військовий обов'язок», чинним на період навчання позивача у Вищому навчальному закладі, було розділено навчання у військово-навчальних закладах та строкову військову службу, встановлено, як виняток, можливість зарахування навчання до періоду строкової військової служби у певних випадках лише при відрахуванні особи із військово-навчального закладу і подальшому проходженні строкової військової служби (стаття 12 вказаного Закону).

За частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У цій справі встановлено, що із заявою про відставку позивач звернувся до ВРЮ у липні 2016 року. На той час Закон №2453-VI діяв у редакції, викладеній згідно із Законом №192-VIII.

Стосовно того, робота на якій посаді зараховується стажу роботи на посаді судді, то відповідні положення поміщено у вже згаданій вище частині першій статті 135 цього Закону. Аналогічного змісту положення Закон №2453-VI містив й у редакції, у якій він діяв до 29 березня 2015 року, тобто до набрання чинності Законом №192-VIII (частина перша статті 131 Закону №2453-VI).

Так, з набранням чинності Законом №192-VIII (з 29 березня 2015 року) Закон №2453-VI викладено в новій редакції, утім нова редакція охопила основну частину цього Закону, тобто ту, яка безпосередньо стосується організації судової влади та здійснення правосуддя. Йдеться про те, що структура Закону №2453-VI у новій редакції (саме цього Закону) складається з одинадцяти розділів і не передбачає такої структурної частини (частин) як прикінцеві та перехідні положення, які, однак, містив Закон №2453-VI у первинній його редакції і які стосувалися окремих питань, пов'язаних зі змінами у правовому регулюванні суспільних правовідносин у сфері правосуддя і організації судової влади.

Так, Закон №192-VIII теж включає такий розділ як Прикінцеві та перехідні положення (розділ ІІ цього Закону), але норми цього розділу обумовлюють застосування положень саме Закону №192-VIII, яким поряд з викладенням в новій редакції Закону №2453-VI, внесено низку змін і доповнень до інших законодавчих актів у сфері правосуддя. Звідси робимо висновок, що норми розділу ХІІ Прикінцеві положення та розділу ХІІІ Перехідні положення Закону №2453-VI, позаяк такі не зазнали змін і нова редакція цього Закону їх не зачепила, але які були та залишаються невід'ємною частиною вказаного законодавчого акта, є застосовними також і до правовідносин, сферу правового регулювання яких охоплює Закон №2453-VI і які виникли після того, як він почав діяти у новій редакції.

ВРЮ при прийнятті спірного Рішення виходила з того, що норми пункту 11 розділу ХІІІ Перехідні положення Закону №2453-VI дозволяють при вирішенні питання щодо визначення стажу роботи на посаді судді керуватися законодавством, яке діяло до набрання чинності Законом №2453-VI. Власне цим і зумовлено покликання в спірному Рішенні на норми Закону №2862-XII та названих вище Указів Президента України та Кабінету Міністрів України в цій сфері правовідносин.

Аналізуючи зазначені вище норми законодавства та встановивши фактичні обставини справи, колегія суддів вважає, що висновок ВРЮ про відсутність підстав для зарахування позивачеві до стажу роботи судді періоду його навчання у військовому Вищому навчальному закладі та проходження військової служби на офіцерських посадах, ґрунтується на правильному застосуванні норм законодавства.

До такого ж висновку дійшов Верховний Суд України, переглядаючи судове рішення Вищого адміністративного суду України з підстави, встановленої пунктом 4 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України у справі №800/463/15.

Відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини другої статті 243 КАС у разі неправильного застосування судом (судами) норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, Верховний Суд України має право скасувати судове рішення (судові рішення) та ухвалити нове судове рішення чи змінити судове рішення.

Аналіз наведених норм процесуального права, юридична оцінка обставин справи дають підстави вважати, що суд касаційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, тому прийняте ним рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового - про відмову у задоволенні позовних вимог.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 241, 242, 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Верховного Суду

п о с т а н о в и л а:

заяву Вищої ради юстиції задовольнити.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 28 листопада 2016 року скасувати та ухвалити нову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити повністю.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя М.І. Смокович

Судді О.В. Білоус

Т.Г. Стрелець