Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 березня 2018 року

Київ

справа №459/2058/17

адміністративне провадження №К/9901/3563/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Гімона М.М.,

суддів: Бучик А.Ю., Мороз Л.Л.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Сокальського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року (головуючий суддя - Гудим Л.Я., судді - Довгополов О.М., Святецький В.В.),

у адміністративній справі №459/2058/17 за позовом ОСОБА_1 до Сокальського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області (далі - Управління ПФУ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати незаконним рішення Управління ПФУ від 2 серпня 2017 року про відмову у поновлені їй виплати пенсії за віком та зобов'язати поновити, нарахувати та виплачувати їй пенсію за віком з 2 листопада 2009 року (з дня публікації Рішення Конституційного Суду України).

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що з 2 березня 1992 року їй призначено пенсію за віком. У зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, її знято з пенсійного обліку та припинено виплату пенсії. Оскільки Рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 (далі - Рішення № 25-рп/2009) визнано неконституційними положення Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV) щодо припинення виплати пенсії громадянам України, які постійно не проживають на її території, в черговий раз звернулась до Управління ПФУ про поновлення виплати пенсії, однак, рішенням від 2 серпня 2017 року їй відмовлено.

Постановою Червоноградського міського суду Львівської області від 18 вересня 2017 року позов задоволено частково. Визнано протиправним рішення Управління ПФУ від 2 серпня 2017 року про відмову у поновленні виплати пенсії за віком ОСОБА_1 та зобов'язано поновити, нарахувати та виплачувати пенсію за віком з 2 серпня 2017 року. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено частково. Визнано неправомірним рішення Управління ПФУ від 2 серпня 2017 року про відмову у поновленні виплати пенсії за віком ОСОБА_1 та зобов'язано поновити, нарахувати та виплачувати пенсію за віком з 8 лютого 2017 року. Позовні вимоги в частині поновлення, нарахування та виплати пенсії за період з 2 листопада 2009 року по 7 лютого 2017 року залишено без розгляду.

Не погоджуючись з рішенням апеляційного суду, відповідач посилаючись на порушення судами норм матеріального права, ставить питання про його скасування та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування касаційної скарги зазначив, що оскільки заява про поновлення пенсії подана не особисто ОСОБА_1, не було надано документів, що підтверджують її особу та громадянство, а також у зв'язку з тим, що вона постійно проживає на території Федеративної Республіки Німеччини, рішенням від 2 серпня 2017 року їй відмовлено в поновленні пенсії.

Позивач через свого представника направив відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, відзив на неї, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що вона задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні, оскільки держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами, а тому відповідач неправомірно відмовив позивачу у поновленні її виплати пенсії. При цьому, дійшов висновку, що право позивача на поновлення, нарахування та виплату пенсії за віком виникло з моменту відмови відповідача, тобто з 2 серпня 2017 року.

Апеляційний суд скасовуючи постанову суду першої інстанції дійшов висновку, що з дня набрання чинності Рішенням №25-рп/2009 виникли підстави для поновлення конституційного права ОСОБА_1 на виплату їй пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень Закону №1058-ІV. Оскільки Управлінням ПФУ не поновлено позивачу виплату пенсії з дати набрання чинності Рішенням №25-рп/2009, дійшов висновку про задоволення позовних вимог в межах передбаченого статтями 99, 100 КАС України шестимісячного строку звернення до суду, тобто з 8 лютого 2017 року.

Вирішуючи позов суди виходили з того, що з 2 березня 1992 року ОСОБА_1 призначено пенсію за віком, виплату якої припинено у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання до Німеччини. Відповідно до посвідчення особи з перекладом, ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 року, громадянство: німецьке. Відповідно до довідки з місця проживання, перебування та знаходження особи в живих від 15 грудня 2016 року з перекладом, ОСОБА_1 проживає на території комуни з 25 жовтня 2002 року до сьогодні за адресою: АДРЕСА_1

25 липня 2017 року ОСОБА_3 за дорученням ОСОБА_1 звернулась до Управління ПФУ із заявою встановленого зразка про поновлення виплати пенсії ОСОБА_1, однак Управління ПФУ відмовило у поновленні виплати пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», посилаючись на те, що ОСОБА_1 є громадянином Федеративної Республіки Німеччина і проживає на території цієї держави, а тому норми статті 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на неї не поширюються.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

З огляду на наведене, з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-ІV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу Управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що з дати прийняття рішення Конституційним Судом України № 25-рп/2009, яким визнано неконституційними положення Закону, на підставі яких позивачу було припинено виплату пенсії, у неї виникло право на відновлення виплати пенсії за віком.

В той же час, суди обґрунтовано не взяли до уваги доводи відповідача про те, що ОСОБА_1 є громадянином Федеративної Республіки Німеччина і проживає на території цієї держави, а тому положення статті 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на неї не поширюються, оскільки відповідно до статті 2 Закону України «Про громадянство України» якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.

Отже, набуття позивачем громадянства Федеративної Республіки Німеччини не позбавило її громадянства України, та відповідно, права на соціальний захист, а тому апеляційний суд обґрунтовано визнав рішення Управління ПФУ про відмову у поновленні виплати пенсії за віком позивачу неправомірним та зобов'язав поновити виплату пенсії, застосувавши положення статей 99, 100 КАС України.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновку апеляційного суду та не дають підстав вважати, що цим судом невірно застосовано норми матеріального права.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 345, 350, 356 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Сокальського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз

А.Ю. Бучик,

Судді Верховного Суду