Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 лютого 2018 року

Київ

справа №820/1629/15

адміністративне провадження №К/9901/5890/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Олендера І.Я.,

суддів: Гончарової І.А., Ханової Р.Ф.,

за участю секретаря судового засідання - Загороднього А.А.,

учасники справи:

представник позивача - Тереза Ю.О.,

представники третіх осіб - Василенко А.О., Зикін Д.Т.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Нововодолазької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21 травня 2015 року (суддя Панченко О.В.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2015 року (судді: Жигилій С.П. (головуючий), Перцова Т.С., Дюкарєва С.В.) у справі №820/1629/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Новоіванівський цукровий завод» до Нововодолазької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Укртрансгаз», Приватне акціонерне товариство «Харківгаз» про скасування податкового повідомлення - рішення,

У С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Новоіванівський цукровий завод» (далі - позивач, ТОВ «Новоіванівський цукровий завод») звернулось до суду з позовом до Нововодолазької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі - відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 9 жовтня 2014 року №0001712200 та №0001722200.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на відсутність порушень вимог податкового законодавства при формуванні витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з придбання природного газу у контрагента за спірний період.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 21 травня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2015 року, задоволено адміністративний позов. Скасовано податкові повідомлення - рішення від 9 жовтня 2014 року №0001712200 і №0001722200. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 487,20 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з думкою якого погодився суд апеляційної інстанції, виходили з реальності господарських операцій між позивачем та ТОВ «Українська нафто -газова компанія» у перевіряємий період, як таких, що повністю підтверджені належним чином оформленим первинними документами та підтвердження у повному обсязі придбання у вказаного контрагента та використання позивачем у власній господарській діяльності природного газу.

У доводах касаційної скарги відповідач посилається на порушення норм процесуального права, неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи зважаючи на неправомірность формування позивачем податкового кредиту спірного податкового періоду, оскільки суми ПДВ, сплачені у ціні придбаного у вказаного контрагента товару не підтверджуються належними первинними документами, а фінансово-господарська діяльність контрагента позивача здійснювалась поза межами правового поля, про що свідчить акт про неможливість проведення зустрічної звірки.

Позивачем надані заперечення на касаційну скаргу, в яких просить касаційну скаргу контролюючого органу залишити без задоволення, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій - без змін, з посиланням на необґрунтованість такої скарги, з огляду на відсутність у діях позивача протиправного діяння, що призвело до неналежного виконання вимог податкового законодавства.

Касаційний розгляд справи проведено у судовому засіданні, відповідно до статті 344 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року №2147-VІІІ, що діє з 15 грудня 2017 року).

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що уповноваженими особами контролюючого органу проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Новоіванівський цукровий завод» по взаємовідносинах з ТОВ «Українська нафто-газова компанія» за період з 1 жовтня 2012 року по 31 грудня 2012 року, про що складено акт №720/20-20-22-08/00373178 від 22 вересня 2014 року, яким встановлено порушення позивачем вимог пунктів 198.3 та 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, у результаті чого встановлено заниження позивачем податку на додану вартість на загальну суму 2 234 160,00 грн, у тому числі у жовтні 2012 року на суму 193 375,00 грн, у листопаді 2012 року на суму 1 557 452,00 грн, у грудні 2012 року на суму 483 333,00 грн; порушення вимог статті 134, підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України, у результаті чого встановлено заниження податку на прибуток за 2012 рік на загальну суму 3 827 063,00 грн.

За результатами перевірки контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 9 січня 2014 року №0001712200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3 351 240,00 грн, з яких 2 234 160,00 грн - основний платіж, 1 117 080,00 грн - штрафні (фінансові) санкції та №0001722200, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 5 740 594,50 грн, з яких 3 827 063,00 грн - основний платіж, 1 913 531,50 грн - штрафні (фінансові) санкції.

Так, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Так, за змістом підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього кодексу.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 1 жовтня 2012 року по 31 грудня 2012 року позивач мав господарські відносини з ТОВ «Українська нафто-газова компанія» на підставі договору купівлі-продажу природного газу №П/12-156 від 20 серпня 2012 року, укладеного між позивачем (покупець) і ТОВ «Українська нафто-газова компанія» (постачальник), за умовами якого постачальник зобов'язався передати покупцю у власність природний газ, а покупець - прийняти та оплатити газ на умовах, передбачених договором.

Про фактичне виконання вказаних договірних відносин свідчать наявні у матеріалах справи копії актів приймання-передачі природного газу від 30 вересня 2012 року у сумі 7 904 749,75 грн (у тому числі ПДВ 1 317 458,29 грн); тристоронній з підписом газорозподільчого підприємства ПАТ «Харківгаз» за вересень 2012 року; від 31 жовтня 2012 року у сумі 10 504 963,82 грн (у тому числі ПДВ 1 750 827,30 грн); тристоронній з підписом газорозподільчого підприємства ПАТ «Харківгаз» за жовтень 2012 року; віл 30 листопада 2012 року у сумі 10 490 932,88 грн (у тому числі ПДВ 1 748 488,81 грн); тристоронній з підписом газорозподільчого підприємства ПАТ «Харківгаз» за листопад 2012 року; від 31 листопада 2012 року; тристоронній з підписом газорозподільчого підприємства ПАТ «Харківгаз» за грудень 2012 року та копії податкових накладних №1 від 1 жовтня 2012 року у сумі 160 250,25 грн (у тому числі ПДВ 26 708,37 грн), №241 від 11 жовтня 2012 року у сумі 1 000 000,00 грн (у тому числі ПДВ 166 666,67 грн), №444 від 18 жовтня 2012 року у сумі 1 880 000,00 грн. (у тому числі ПДВ 313 333,33 грн), №593 від 23 жовтня 2012 року у сумі 2 000 000,00 грн. (у тому числі ПДВ 333 333,33 грн), №640 від 24 жовтня 2012 року у сумі 4 700 000,00 грн (у тому числі ПДВ 783 333,33 грн), №1020 від 31 жовтня 2012 року у сумі 764 713,57 грн (у тому числі ПДВ 127 452,26 грн), №837 від 29 листопада 2012 року у сумі 2 900 000,00 грн (у тому числі ПДВ 483 333,33 грн).

Факт оплати одержаного за договором природного газу підтверджується платіжними дорученнями банку «Райффайзен банк Аваль» м.Полтава на загальну суму 29 773 682,82 грн.

Зважаючи на положення статті статі 16 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу», яка передбачає відокремлення функцій транспортування, розподілу та постачання природного газу та свідчить про обов'язковість залучення, до процесу постачання природного газу, декілька господарюючих суб'єктів, зокрема: постачальника природного газу; газотранспортного підприємства; газорозподільного підприємства.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз Україна» (газотранспортне підприємство) та позивачем - ТОВ «Новоіванівський цукровий завод», (замовник) укладено договір №ДІК/2012/0036 від 30 грудня 2011 року на транспортування природного газу магістральними трубопроводами, за умовами якого, одержаний від постачальника природний газ магістральними трубопроводами транспортувався від пунктів приймання-передачі газу в магістральні трубопроводи до пунктів призначення - газорозподільних станцій, про фактичне виконання якого свідчать наявні у матеріалах справи копії двосторонніх актів-рахунків про надання послуг з транспортування природного газу.

З метою одержання послуг з транспортування природного газу газорозподільними мережами безпосередньо до об'єктів, що належать позивачу, між ТОВ «Новоіванівський цукровий завод» (замовник) та Публічним акціонерним товариством «Харківгаз» (газорозподільне підприємство) укладено договір №12РГП-357 від 31 серпня 2012 року, за умовами якого, замовник замовляє у газорозподільного підприємства послуги з транспортування газу газорозподільними мережами до межі балансової належності об'єктів замовника або його споживача, за умовами якого газорозподільне підприємство зобов'язалось надати замовнику послугу з транспортування природного газу газорозподільними мережами до межі балансової належності об'єктів замовника або його споживачів відповідно до актів розмежування балансової належності газопроводів та експлуатаційної відповідальності сторін, а облік природного газу, який надходив до ТЕЦ позивача, здійснювався за допомогою комерційного вузлу обліку газу - комплексу вимірювального на базі обчислювача ОЕ-22ДМ, заводський №1543, придатність якого підтверджується свідоцтвом про перевірку робочого засобу вимірювальної техніки №0730Р/00 від 21 серпня 2012 року.

Про фактичне виконання вказаних договірних відносин свідчить звіт про виконання робіт по розподілу природного газу від 30 листопада 2012 року та акти надання послуг з розподілу природного газу, копії яких наявні у матеріалах справи. Крім того, на виконання умов договору №12РГП-357 позивачем щодоби за формою ОГ-04 роздруковувалися та у телефонному режимі погоджувалися з ПАТ «Харківгаз» погодинні покази ОЕ-22ДМ, заводський №1543. Оплата за вищевказаним договором здійснена у повному обсязі, що підтверджується виписками банку та не заперечується відповідачем.

Крім того, природний газ, що обліковувався за допомогою ОЕ-22ДМ, надходив до ТЕЦ позивача, яка забезпечує роботу цукрового виробництва, а незначна частина газу, одержаного позивачем від ТОВ «Українська нафто-газова компанія», надходила до топочної гуртожитку, право власності позивача на який підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, реєстраційний номер об'єкта нерухомості - 399052563232.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що придбаний у ТОВ «Українська нафто-газова компанія» природний газ використаний позивачем при здійсненні своєї фінансово-господарської діяльності, основний об'єм якого використовувався безпосередньо для виробництва цукру.

Про подальше використання придбаного товару у власній господарській діяльності свідчать копії договорів переробки цукрових буряків та первинних документів з контрагентами позивача: СТОВ «Агроном», СВК «Батьківщина», ПАТ «Ватал», ТОВ «Агропромислова компанія Докучаєвські чорноземи», СТОВ «Жовтневе», ПСП «Кисівське», СФГ «Ковальчуківське», ТОВ «Лан», ПСП «Маяк», СФГ «Меркурій», ТОВ АПО «Мрія», СТОВ «Нива», СФГ «Онищенко», ТОВ «Спецагротранс», СТОВ «Ніка», СТОВ «Агрофірма ім. Довженка», а також копії договорів та первинної документації щодо реалізації цукру з ТОВ фірма «Астарта Київ», ТОВ «Цукорагропром», ТОВ СІУП «Бегленд», ТОВ «Агро-Трейдекс».

Судами попередніх інстанцій встановлено, що надані первинні бухгалтерські документи відповідають вимогам встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а податкові накладні, виписані контрагентами містять всі необхідні реквізити, передбачені чинним на момент їх виписки законодавством.

Відтак, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що на момент проведення перевірки у позивача були наявні всі необхідні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, для віднесення до витрат та податкового кредиту сум, сплачених позивачем контрагенту, а аналіз наданих позивачем первинних податкових документів свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження формування витрат та податкового кредиту по операціях з ТОВ «Українська нафто-газова компанія», які були предметом перевірки, що спростовує доводи контролюючого органу відносно відсутності доказів фактичного виконання господарських відносин між позивачем та контрагентом.

Колегія суддів також погоджується з висновком судів попередніх інстанцій відносно того, що неможливість проведення зустрічної звірки господарської діяльності контрагента позивача, не може свідчити про відсутність у нього права на формування витрат та включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту, з огляду на відсутність дослідження та аналізу господарських операцій за результатами здійснення яких, сформовано позивачем витрати та податковий кредит.

Крім того, податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

У ході розгляду даної справи судами першої та апеляційної інстанцій було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та іншим обставинами, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства.

За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статі 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статі 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу Нововодолазької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21 травня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2015 року слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359, пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Нововодолазької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2014 року у справі №817/743/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

І.Я.Олендер

І.А. Гончарова

Р.Ф. Ханова,

Судді Верховного Суду