Історія справи

Ухвала КАС ВП від 19.02.2018 року у справі №819/953/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 лютого 2018 року

Київ

справа №819/953/16

касаційне провадження №К/9901/13377/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Тернопільської митниці ДФС (далі - Митниця) на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 08.09.2016 (суддя - Осташ А.В.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2016 (головуючий суддя - Улицький В.З., судді - Гулид Р.М., Кузьмич С.М.) у справі за позовом Представництва «Сайнтіфік Рісьйоч Консерн «Хевіа» ЛТД» (далі - Представництво) до Тернопільської митниці ДФС про визнання протиправним та скасування рішення,

УСТАНОВИВ:

17.08.2016 Представництво звернулось до суду із позовом до Митниці, у якому з урахуванням уточнень просило: визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №40304000/2016/00005; визнати протиправною бездіяльність Митниці щодо неприйняття протягом строків, встановлених статтею 255 Митного кодексу України для завершення митного оформлення, рішення про визнання митної вартості оцінюваних товарів за митною декларацією № 403040003/2016/000619 від 01 липня 2016 року.

На обґрунтування зазначених позовних вимог Представництво послалося на те, що Митниці були надані документи, необхідні для митного оформлення товарів, що надійшли до України на підставі зовнішньоекономічного контракту. Митниця витребувала додаткові документи, відмовила у митному оформленні (випуску) товарів, проте прийняла рішення про коригування митної вартості товару. Вважаючи картку відмови Митниці такою, що не відповідає чинному законодавству, позивач просив її скасувати та визнати протиправною бездіяльність Митниці щодо визнання митної вартості товарів.

Тернопільський окружний адміністративний суд постановою від 08.09.2016 позов задовольнив частково: визнав протиправною та скасував картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №40304000/2016/00005. В задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 15.11.2017 рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Суди встановили, що 01.07.2016 декларант Представництва подав до Митниці митну декларацію типу ІМ40АА, якій Митницею присвоєно №403040003/2016/000619 та згідно якої митна вартість товару, виготовленого в межах контракту № 4 про надання послуг з переробки сировини на митній території України у зовнішньоекономічних відносинах від 04.12.2012 (з урахуванням додаткових угод № 4.28 від 24.06.2016 та № 23/2 від 24.06.2016), укладеного між «Сайнтіфік Рісьйоч Консерн «Хевіа» ЛТД» (замовником) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ремонтно-механічний завод «ГЕФЕСТ» (виконавцем), була визначена позивачем за першим методом - ціною договору. До митної декларації були додані наступні документи: рахунки-фактури (інвойси), контракт, додаткові угоди до контракту, декларація про походження товару, акт здачі-приймання, паспорт якості та висновок експерта. За результатом проведеного митного контролю Митниця витребувала у Представництва додаткові документи та склала картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №40304000/2016/00005 згідно якої повідомила Представництво про відмову у митному оформленні (випуску) товарів з підстав того, що в графі 43 митної декларації невірно зазначено метод визначення митної вартості, а саме 1, а згідно поданих Представництвом документів відсутній договір купівлі-продажу, а також у зв'язку з недотриманням декларантом своїх обов'язків, встановлених статтею 266 Митного кодексу України. Також, у картці відмови Митниця роз'яснила, що з врахуванням статті 263 Митного кодексу України Представництву необхідно подати нову митну декларацію та вірно вказати в графі 43 митної декларації метод визначення митної вартості.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суди виходили з того, що позивач для оформлення товару за першим методом (за ціною контракту) надав усі передбачені чинним законодавством документи для підтвердження ціни товару в режимі імпорту, у тому числі контракт, а Митниця не довела неможливість визначення митної вартості товару за ціною контракту. Також суди виходили з того, що у разі відсутності обґрунтувань Митниці про те, що продавець і покупець пов'язані між собою особи і ці відносини вплинули на ціну оцінюваних товарів, необхідно вважати, що такі взаємовідносини не вплинули на ціну оцінюваних товарів.

Митниця оскаржила рішення судів першої та апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 09.12.2016 відкрив касаційне провадження у справі. В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, частини 1 статті 55, часин четвертої-п'ятої статті 58 Митного кодексу України, статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки картка відмови була прийнята Митницею у зв'язку з неправильним заповненням декларантом граф митної декларації, а не у зв'язку з неправильним визначенням Представництвом митної вартості товарів. Також Митниця посилається на те, що документи, подані декларантом Представництва, не підтверджували факт продажу на експорт в Україну товару «гумова суміш» і, відповідно, не містили відомостей про ціну, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за даний товар.

Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 № 1401-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, статтю 125 Конституції України викладено в редакції, згідно з якою Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.

Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку.

Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, постановою Пленуму Верховного Суду від 30.11.2017 № 2 «Про визначення дня початку роботи Верховного Суду» днем початку роботи Верховного Суду визначено 15.12.2017.

Законом України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 01.02.2018, Кодекс адміністративного судочинства викладено в новій редакції.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.12.2017 у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Шипуліна Т.М.

Відповідно до підпункту 12 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання ним чинності, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 15.02.2018 прийняв касаційну скаргу Митниці до провадження, визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи та призначив попередній розгляд справи на 20.02.2018.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 53 Митного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

У частині другій цієї статті наведений перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів.

Частиною четвертою вказаної статті встановлено, що у разі якщо орган доходів і зборів має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів, крім документів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, подає (за наявності) визначені в ній документи.

Згідно з частиною п'ятою цієї статті забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті. При цьому, положеннями частини 6 цієї статті передбачено, що декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.

Відповідно до частини першої статті 54 Митного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Згідно з положеннями статті 57 Митного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Частиною другою статті 57 Митного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Відповідно до частини першої статті 58 Митного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Частиною другою статті 58 Митного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.

Положеннями частин дванадцятої - чотирнадцятої статті 58 Митного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що той факт, що продавець і покупець пов'язані між собою особи, сам по собі не може бути підставою для розгляду вартості операції як неприйнятної. У таких випадках необхідно розглянути обставини продажу та прийняти вартість операції за умови, що взаємовідносини покупця і продавця не вплинули на ціну оцінюваних товарів. За наявності достатніх підстав вважати, що відносини, зазначені у частині дванадцятій цієї статті, вплинули на ціну оцінюваних товарів, орган доходів і зборів повинен надати декларанту або уповноваженій ним особі свої письмові обґрунтування, що такий вплив мав місце. У разі відсутності обґрунтувань з боку органу доходів і зборів необхідно вважати, що взаємовідносини, зазначені у частині дванадцятій цієї статті, не вплинули на ціну оцінюваних товарів.

Згідно з частиною одинадцятою статті 264 Митного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) орган доходів і зборів відмовляє у прийнятті митної декларації виключно з таких підстав: 1) митна декларація не містить усіх відомостей або подана без документів, передбачених статтею 335 цього Кодексу; 2) електронна митна декларація не містить встановлених законодавством обов'язкових реквізитів; 3) митну декларацію подано з порушенням інших вимог, встановлених цим Кодексом.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог в частині скасування картки відмови у митному оформленні (випуску) товарів, суди попередніх інстанцій встановили, що декларант Представництва одночасно з митною декларацією в повному обсязі надав до Митниці документи, які підтверджують митну вартість товару, згідно з частиною 2 статті 53 Митного кодексу України, зокрема, контракт та інвойси, які містять інформацію про ціну, яка підлягає сплаті за даний товар, тоді як Митниця не довела, що подані Представництвом документи для визначення митної вартості товару містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значенні складових вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. При цьому Митниця не обґрунтувала та не довела неможливість визначення митної вартості за ціною контракту (методом № 1), а також не надала декларанту Представництва письмових обґрунтувань того, що на ціну оцінюваного товару мав вплив той факт, що продавець і покупець є пов'язаними між собою особами.

Таким чином, доводи Митниці, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків, наведених у постанові Тернопільського окружного адміністративного суду від 08.09.2016 та ухвалі Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2016, оскільки суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права до встановлених у справі правовідносин, а тому у задоволенні її касаційної скарги слід відмовити. При цьому, посилання Митниці на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права щодо помилкової оцінки підстав складення картки відмови у митному оформленні (випуску) товарів, а саме - з підстав неправильного заповнення декларантом граф митної декларації, є необґрунтованими, оскільки графа 43 митної декларації призначена для заповнення декларантом обраного ним методу визначення митної вартості товару.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга Митниці підлягає залишенню без задоволення, а постанова Тернопільського окружного адміністративного суду від 08.09.2016 та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2016 - без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359, підпунктом 12 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Тернопільської митниці ДФС залишити без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 08.09.2016 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2016 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк

Т.М. Шипуліна