Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 лютого 2018 року

Київ

справа №813/1576/17

адміністративне провадження №К/9901/1541/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в попередньому судовому засіданні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Міністерства оборони України (за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Львівського обласного військового комісаріату, третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Адміністрації Державної прикордонної служби України) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії за касаційною скаргою Міністерства оборони України на постанову Львівського окружного адміністративного суду в складі колегії суддів: Сакалоша В.М., Гулика А.Г., Кедик М.В. від 25 липня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Кухтея Р.В., Носа С.П., Яворського І.О. від 12 жовтня 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, просив визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України, яка полягає у неприйнятті рішення протягом місячного строку після надходження його документів про призначення одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку «Про призначення і виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобовязаних та резервістів, які призвані на навчальні (або періодичні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 975 (далі - Порядок № 975), дії Міністерства оборони України, які полягають в надсиланні йому документів без їх розгляду та зобов'язати відповідача повторно розглянути питання щодо призначення йому одноразової грошової допомоги у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII), Порядку № 975.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що відповідачем не розглянуто питання щодо призначення ОСОБА_3 одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку № 975.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 25 липня 2017 року, яку залишено без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суд від 25 жовтня 2017 року, позовні вимоги задоволено.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що обов'язок для призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби в країнах, де велись бойові дії, покладений саме на Міністерство оборони України.

Не погоджуючись з рішенням суду першої та апеляційної інстанції, посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального і процесуального права, Міністерство оборони України звернулось із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25 липня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року та відмовити у задоволенні позовних вимог.

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що витрати, пов'язані з виплатою позивачеві одноразової грошової допомоги, повинна нести Державна прикордонна служба України, а не Міністерство оборони України, оскільки позивач проходив строкову військову службу у прикордонних військах колишнього СРСР.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення суду першої та апеляційної інстанції відповідають, а викладені в касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_3 у період з 28 жовтня 1982 року по 16 лютого 1985 року проходив військову службу в лавах Збройних Сил, у тому числі в період з 23 липня 1983 року по 09 лютого1985 року в складі в/ч 2066 брав участь у бойових діях в Афганістані.

За час проходження служби позивач отримав контузію, пов'язану з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країні, де велись бойові дії, внаслідок чого в подальшому отримав інвалідність.

У листі Департаменту фінансів Міністерства оборони України № 248/3/6/724 від 01 березня 2017 вказано, що витрати пов'язані з виплатою одноразової грошової допомоги особам, які проходили службу в Прикордонних військах мають здійснюватися Державною прикордонною службою України.

Відповідно до статті 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно статей 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Згідно з частиною першою статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Частиною другою статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) передбачено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

З аналізу наведених норм Закону вбачається, що право на отримання вказаної допомоги після звільнення з військової служби мають особи, які отримали інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби незалежно від часу настання інвалідності.

Зазначена позиція судів першої та апеляційної інстанцій узгоджується з висновками, викладеними у рішенні Верховного Суду України від 18 листопада 2014 року по справі № 21-466а14.

Судами встановлено, що згідно пункту 1 частини першої Указу Президії Верховної Ради СРСР від 21 березня 1989 року № 10224-ХІ "Про виведення із складу Збройних Сил СРСР прикордонних, внутрішніх і залізничних військ" прикордонні, внутрішні і залізничні війська виведені зі складу Збройних Сил СРСР.

У відповідності до пункту 1, 2 Постанови Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року "Про військові формування на Україні", Верховна Рада України постановила підпорядкувати всі військові формування, дислоковані на території республіки, Верховній Раді України; утворити Міністерство оборони України.

Згідно з статтею 4 Закону України "Про правонаступництво України", органи держави влади і управління, органи прокуратури, суди та арбітражні суди, сформовані на підставі Конституції (Основного Закону) Української РСР, діють в Україні до створення органів державної влади і управління, органів прокуратури, судів та арбітражних судів на підставі нової Конституції України.

З огляду на вищевикладене, приймаючи до уваги, що позивач проходив службу саме у збройних силах СРСР, які на той час були підпорядковані та знаходились на фінансовому забезпеченні Міністерства оборони СРСР, правонаступником якого в подальшому стало Міністерство оборони України, то в силу статті 16 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" і Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" від 25 грудня 2013 року № 975, суди дійшли висновку про те, що обов'язок для призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги, у зв'язку із встановленням йому інвалідності, пов'язаною з виконанням обов'язків військової служби, покладений саме на Міністерство оборони України.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі "Стреч проти Сполучного Королівства" ("STRETCH v. THE UNITED KINGDOM" № 44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY " № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення судів у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в них повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

З огляду на відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25 липня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суд від 25 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М. І. Гриців

Н.В. Коваленко