Історія справи

Ухвала КАС ВП від 06.02.2018 року у справі №804/8019/14

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 грудня 2019 року

Київ

справа №804/8019/14

адміністративне провадження №К/9901/8984/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С. С.,

суддів: Васильєвої І. А., Юрченко В. П.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду у складі головуючого судді Коренева А. О. від 23.09.2014 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Дурасової Ю. В., суддів: Проценко О. А., Туркіної Л. П. від 23.04.2015 у справі №804/8019/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптімус Плюс" до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИЛ:

У червні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Оптімус Плюс" (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - відповідач, податковий орган), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28.05.2014 №0000802201 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 4259772,50 гривень, в тому числі за основним платежем 3407818,00 гривень та 851954,50 гривень за штрафними (фінансовими) санкціями.

Предметом перевірки судів у цій справі було рішення податкового органу щодо правильності визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за наслідками господарської діяльності позивача з ФГ "Новий Світ Н".

Товариство не погодилось із рішенням відповідача про заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість за господарськими операціями із зазначеним контрагентом і послалося на необгрунтованість висновків акту перевірки від 12.05.2014 №1064/04-62-22-1-9/36726843.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.09.2014, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2015, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області від
28.05.14 №0000802201.

Рішення судів мотивовано тим, що реальність операцій між позивачем та ФГ "Новий Світ Н" щодо придбання товару (насіння соняшника) підтверджується належними та допустимими доказами, які згідно умов даних договорів супроводжують фактичне виконання такого роду відносин, а тому, за висновками судів, такі операції створюють наслідки для податкового обліку й у позивача наявні усі підстави для формування податкового кредиту з ПДВ.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, податковий орган подав касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

У доводах касаційної скарги по суті зазначає про помилковість висновків судів попередніх інстанцій та прийняття ними рішення за неправильного застосування норм податкового і пов'язаного з ним законодавства, що регулюють підстави, умови, порядок, правильність і обґрунтованість обчислення, відображення і сплату сум ПДВ. Насамперед йдеться про нереальність господарських операцій, на підставі яких формувався податковий кредит, а також про непідтвердження платником податку товарності господарських операцій належними і допустимими доказами.

Позивач в запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанції, які просить залишити без змін, - обгрунтованими та законними.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про таке.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні операцій з придбання товарів, робіт (послуг) у ФГ "Новий Світ Н" за період з 01.11.2013 по 31.12.2013, за результатами якої складено акт від від 12.05.2014 №1064/04-62-22-1-9/36726843, у якому встановлено порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), внаслідок чого занижено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в розмірі 3407818,00 гривень.

У акті перевірки податковий орган дійшов висновку про формування позивачем податкового кредиту з ПДВ за операціями із ФГ "Новий Світ Н" без належних на те законодавчих підстав. На обґрунтування цього відповідач послався на те, що у складеному Верхньодніпровською ОДПІ акті від 24.04.2014 №422/04-16-22-02/34471809 "Про неможливість проведення позапланової документальної виїзної перевірки ФГ "Новий Світ Н" з питань правильності визначення податкових зообов'язань та податкового кредиту в податковій звітності з ПДВ за листопад, грудень 2013 року" встановлено відсутність необхідної кількості власних або орендованих земельних ділянок для здійснення сільськогосподарської діяльності, трудових ресурсів, виробничого обладнання та транспорту, складських та торгівельних приміщень. Крім того, вказував на встановлення під час перевірки невідповідності деяких товарно-транспортних накладних вимогам частини 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996-XIV від 16.07.1999 (далі - ~law21~), зокрема вказано лише область або пункт відвантаження, відсутні номер та дата довіреностей на прийняття товару, не вказано особу, яка приймала товар, а також про розбіжність щодо найменування товару, зазначеного в договорах (соняшник) та документах на зберігання товару (соняшник нестандартний, соняшник некласний, соняшник 2013р, соняшник 3 клас).

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд дійшов висновку про таке.

Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а).

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою Пункт 198.3 статті 198 ПК України, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пункту 198.6 статті 198 ПК України.

Пунктом 201.10 статті 201 ПК України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За визначенням ~law22~ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ~law23~ підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до ~law24~ господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування податкового кредиту з ПДВ виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування податкових вигод.

Як встановлено судами, між позивачем (Покупець) та ФГ "Новий Світ Н" (Продавець) укладено договори купівлі-продажу від 01.11.2013 №44410, №44399, №44409, від
20.12.2013 №44934, №44932, №44933, №44931, №44930, №44929, №44928, №44927, №44406, відповідно до умов яких Продавець зобов'язується передати у власність Покупця соняшник власного виробництва, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах, передбачених договором.

За висновком судів фактична поставка товару вказаним суб'єктом господарювання підтверджується залученими до матеріалів справи документами: видатковими та податковими накладними, товарно-транспортними накладними, складськими квитанціями, договорами послуг щодо зберігання насіння соняшника на зернових складах. Вказані документи, як зазначено судами, містять всі необхідні реквізити, відповідають вимогам ~law25~, тобто є первинними документами у розумінні ~law26~.

Встановлено, що виписані контрагентом податкові накладні містять усі обов'язкові реквізити, передбачені пунктом 201.1 статті 201 ПК України, й на момент їх складення контрагент позивача був зареєстрований як юридична особа та платник ПДВ.

Також установлено, що товар, отриманий позивачем за фінансово-господарськими взаємовідносинами з контрагентом був використаний у власній господарській діяльності, підтвердженням чого є залучені до матеріалів справи документи.

На підставі зазначених обставин та наведених доказів, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що господарські операції між позивачем та вказаним контрагентом документально підтверджені та фактично здійснені з метою використання в оподатковуваних операціях; відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б спростовували реальність здійснення таких операцій, свідчили б про відсутність у позивача відповідних розрахункових та інших первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, або ж невідповідності їх вимогам ~law27~.

Не надано й доказів невідповідності господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, їх збитковості тощо, які б окремо або в сукупності свідчили, що вчинення таких операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру); недостатності у контрагента трудових та інших ресурсів, які були йому необхідні, однак відсутні.

Загалом, як встановлено судами в ході розгляду справи, позиція податкового органу про порушення Товариством податкового законодавства ґрунтується на інформації, зазначеній в акті про неможливість проведення виїзної перевірки контрагента. Разом з тим судами правильно зазначено, що при неможливості проведення перевірки контролюючим органом не можуть формуватися висновки за аналогією акту документальної перевірки, яка проводиться у тому числі й на підставі первинних документів, що використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, а тому неможливість проведення перевірки контрагента не є самостійною та достатньою підставою для висновку про нездійснення господарських операцій платника податків та про порушення саме позивачем податкового законодавства.

Підсумовуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про помилковість тверджень відповідача щодо нереального характеру правовідносин позивача із згаданим контрагентом, підставою для яких стали лише припущення контролюючого органу та недоведені обставини.

Доводи ж касаційної скарги не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) в акті перевірки, та з урахуванням яких суди вже надавали оцінку встановленим обставинам справи, й по суті зводяться лише до їх переоцінки.

За правилами статті 341 КАС України (в редакції, чинній на момент ухвалення даної постанови) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Ураховуючи те, що обставини неправильного застосування судами норм матеріального права або ж порушення процесуальних норм, про які вказується у касаційній скарзі, не підтвердилися, тому підстави для задоволення касаційної скарги відповідача відсутні.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м.

Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2015 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.........................................

С. С. Пасічник

І. А. Васильєва

В. П. Юрченко,

Судді Верховного Суду