ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 240/144/19

адміністративне провадження № К/9901/29116/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача: Блажівської Н. Є.,

суддів: Білоуса О. В., Гімона М. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2019 року (суддя Попова О. Г. )

та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2019 року (суддя-доповідач: Драчук Т. О., судді: Полотнянко Ю. П., Ватаманюк Р. В. )

у справі позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДФС у Житомирській області (правонаступник Головне управління ДПС у Житомирській області)

про визнання дій протиправними та скасування вимоги,

ВСТАНОВИВ

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1.Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 (надалі також - Позивач, ОСОБА_1, скаржник) звернулась до суду з позовом до Головного управління ДФС у Житомирській області (надалі також - Відповідач; правонаступник Головне управління ДПС у Житомирській області) про визнання протиправними дій Головного управління ДФС у Житомирській області по складанню вимоги по сплаті боргу (недоїмки) в сумі 15421,53 грн та скасування вимоги за № Ф-119569-54 від 08 листопада 2018 року як такої, що винесена з порушенням вимог закону.

Позивач вважає протиправним нарахування податковим органом суми недоїмки за єдиним внеском з огляду на те, що з 2011 року Позивач підприємницької діяльності не провадила, натомість перебувала у декретній відпустці по догляду за дитиною.

1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підтверджено державну реєстрацію припинення фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 29 листопада 2018 року, що свідчить про те, що обов'язок зі сплати єдиного внеску на час винесення спірної вимоги не припинився.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, вказав, що особа, яка перебуває на обліку у контролюючому органі в якості платника єдиного соціального внеску несе обов'язок за сплати єдиного внеску у розмірі, не меншому за розмір мінімального страхового внеску, який підлягає сплаті незалежно від факту провадження підприємницької діяльності та отримання доходу (прибутку).

При цьому суди зауважили, що право на звільнення від сплати єдиного внеску мають фізичні особи-підприємці, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Позивач до жодної із перелічених вище категорій осіб не належить, а відтак зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на загальних підставах.

1.3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву на неї

Не погоджуючись з рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, Позивач звернулась з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила їх скасувати та направити справу на новий судовий розгляд.

У відзиві на касаційну скаргу Відповідач просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

1.4. Вирішення питання щодо розгляду справи та процесуальної заміни сторони

Справу призначено до касаційного розгляду у судовому засіданні з повідомленням сторін на 21 жовтня 2020 року.

У судове сторони не з'явились. Про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи належне повідомлення сторін про дату, час і місце судового засідання та неприбуття представників сторін для участі у судовому засіданні, Верховний Суд вважає можливим розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.

Головним управлінням ДФС у Житомирській області подано клопотання про заміну Відповідача у справі правонаступником - Головним управлінням ДПС у Житомирській області, .

Статтею 52 КАС України визначено, що у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2018 року № 1200 "Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України" утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про утворення територіальних органів Державної податкової служби" від 19 червня 2019 року № 537 (далі - Постанова № 537) утворені як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби та реорганізовано деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної податкової служби.

Пунктами 3,4 Постанови № 537 встановлено, що територіальні органи Державної фіскальної служби, які реорганізуються, продовжують здійснювати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної податкової служби та центрального органу виконавчої влади, на який покладається обов'язок забезпечення запобігання, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, об'єктом яких є фінансові інтереси держави та/або місцевого самоврядування, що віднесені до його підслідності відповідно до Кримінального процесуального кодексу України. Територіальні органи Державної податкової служби визначені правонаступниками майна, прав та обов'язків територіальних органів Державної фіскальної служби, що реорганізуються.

Згідно з додатками 1,2 Постанови № 537 утворюється Головне управління ДПС у Житомирській області. Головне управління ДФС у Житомирській області реорганізується шляхом приєднання до Головного управління ДПС у Житомирській області.

Наказом Державної податкової служби України "Про початок діяльності Державної податкової служби України" від 28 серпня 2019 року № 36 розпочато виконання Державною податковою службою функцій і повноважень Державної фіскальної служби України.

Наказом Головного управління ДПС у Житомирській області "Про початок діяльності Головного управління ДПС у Житомирській області" від 29 серпня 2019 року № 6 розпочато виконання Головним управлінням ДПС у Житомирській області функцій і повноважень Головного управління ДФС у Житомирській області.

Функції та повноваження ДФС по реалізації державної податкової та державної митної політики припинені на підставі розпоряджень Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 682-р "Питання Державної податкової служби" та від 4 грудня 2019 року № 1217-р "Питання Державної митної служби".

З урахуванням наведеного, Суд допустив процесуальну заміну Відповідача правонаступником - Головним управлінням ДПС у Житомирській області.

2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа-підприємець з 05 березня 2010 року (номер запису про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця: 2 286 000 0000 001127 від 05 березня 2010 року) по 29 листопада 2018 року (номер запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем: 22860060002001127 від 29 листопада 2018 року). Види діяльності: код КВЕД 20.10.0 Лісопильне та стругальне виробництво; просочування деревини (основний). Стан суб'єкта: припинено.

Відповідно до свідоцтва про сплату єдиного податку серії Ж від 01 квітня 2010 року, ОСОБА_1 як суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа станом на 2010 рік мала статус платника єдиного податку.

Згідно із свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 28 лютого 2013 року, ОСОБА_2 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1, про що 28 лютого 2013 року складено відповідний актовий запис № 1. Батьки: ОСОБА_3, ОСОБА_1

08 листопада 2018 року контролюючим органом винесено спірну вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-119569-54, відповідно до якої ОСОБА_1 повідомлено, що станом на 31 жовтня 2018 року заборгованість зі сплати єдиного внеску складає 15421,53 грн та підлягає сплаті протягом 10 календарних днів з дня одержання цієї вимоги.

ОСОБА_1 зверталась до Головного управління ДФС у Житомирській області із заявою щодо надання роз'яснень з приводу нарахованої заборгованості, визначеної у вимозі про сплату боргу (недоїмки) від 08 листопада 2018 року № Ф-119569-54.

Головне управління ДФС України листом вих. № 6336/14/06-30-54-13-21 від 17 грудня 2018 року роз'яснило Позивачу, що громадянин, який зареєстрований як ФОП на загальній системі оподаткування або як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність та не отримує дохід (прибуток) від такої діяльності, з 01 січня 2017 року має своїм обов'язком визначити базу нарахування ЄСВ у звітному кварталі або в окремому місяці звітного кварталу, при цьому сума ЄСВ не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску та більшою максимальної величини бази нарахування ЄСВ на місяць. Не отримання доходу (прибутку) від підприємницької або незалежної професійної діяльності не звільняє такого ФОП або самозайняту особу від обов'язку сплачувати ЄСВ та не є законною підставою для скасування проведених на центральному рівні ДФС України обов'язкових щоквартальних нарахувань із ЄСВ в картках особових рахунків АІС "Податковий блок"

3. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

3.1. Доводи Позивача (особи, яка подала касаційну скаргу)

Свої вимоги Позивач обґрунтовує тим, що з 2011 року підприємницька діяльність нею фактично не здійснювалась з огляду на перебування у декретній відпустці. Як наслідок, вважає, що у неї як у фізичної особи-підприємця, яка не отримувала дохід (не здійснювала підприємницьку діяльність) протягом спірного періоду, обов'язок сплачувати єдиний соціальний внесок не виникає.

У касаційній скарзі Позивач зазначає, що контролюючим органом не було проведено перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують виплату доходу.

Контролюючий орган не мав у своєму розпорядженні звітності, що має подаватись платниками податків до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів Позивача, що підтверджують виплату доходу, на суму якого нараховується єдиний внесок, а обчислення боргу (недоїмки) здійснено ним на підставі даних інформаційної системи контролюючого органу.

Позивач стверджувала, що з 2012 року фактично припинила підприємницьку діяльність та з того часу не подавала жодних звітів та інших документів до контролюючого органу.

На думку Позивача, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували в повному обсязі доводи Позивача та здійснили вибіркову/недостатню оцінку фактів, викладених у позові.

3.2. Доводи Відповідача (особи, яка подала відзив на касаційну скаргу)

У відзиві на касаційну скаргу Відповідач, покликаючись до норм Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", стверджує про виникнення з дати державної реєстрації суб'єктом підприємницької діяльності обов'язку зі сплати єдиного внеску. При цьому, неотримання підприємцем доходу від провадження підприємницької діяльності зумовлює обов'язок зі сплати єдиного внеску у мінімальному розмірі, встановленому законом.

Вважає рішення судів попередніх інстанцій такими, що відповідають дійсним обставинам справи та вимогам чинного законодавства та ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до змісту частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 1 статті 6 КАС України закріплено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визначаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до статті 2 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (надалі - ~law14~, який підлягає до застосування у редакції на час виникнення спірних правовідносин) його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених ~law15~, або в частині, що не суперечить ~law16~. Виключно ~law17~ визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з ~law18~ єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - як консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Як визначено ~law19~ платниками єдиного внеску, є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

В силу ~law20~ особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини 1 цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

~law22~ передбачено, що для платників, зазначених у ~law23~, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої ~law24~. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до абзацу третього ~law25~ (в редакції, яка діяла до 31.12.2017), платники єдиного внеску, зазначені у ~law26~, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

У редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2148-VIII, яка діє з 1 січня 2018 року, вищевказана стаття передбачає, що платники єдиного внеску, зазначені у ~law27~, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Згідно з ~law28~ орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Таким чином, підставою для формування та надіслання органом доходів і зборів платнику вимоги про сплату боргу є наявність недоїмки у платника єдиного внеску.

Разом з тим, вирішуючи справи даної категорії суди повинні враховувати, що метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного вище можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності фізичних осіб-підприємців, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

У ході судового розгляду даної справи судами попередніх інстанцій було встановлено, що підставою для прийняття оскаржуваної вимоги, за позицією податкового органу, слугувала наявність в інформаційній системі органу доходів і зборів інформації про заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 15421,53 грн станом на 31 жовтня 2018 року, на суму якої оформлено спірну вимогу.

Оцінюючи правомірність оскаржуваної вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що факт перебування Позивача у декретній відпустці не є обставиною, яка у відповідності до ~law29~ звільняє її від сплати єдиного внеску.

Верховний Суд зазначає, що такий підхід судів є формальним та не враховує того, що у випадку отримання застрахованою особою у встановленому порядку щомісячної соціальної допомоги (в тому числі по догляду за дитиною), на яку нараховується та з якої сплачується єдиний внесок у мінімальному розмірі, обов'язок сплати єдиного внеску такою особою, що зареєстрована як фізична особа-підприємець, не виникає.

Аналогічна правова позиція щодо подвійної сплати єдиного соціального внеску викладена у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року (справа № 160/3114/19) та від 5 грудня 2019 року (справа № 260/358/19).

Всупереч доводам Позивача, що починаючи з 2011 року вона не здійснювала підприємницької діяльності у зв'язку з перебуванням у декретній відпустці, судами попередніх інстанцій не витребувано жодних доказів щодо отримуваного Позивачем доходу у вигляді соціальних виплат за відповідним призначенням протягом періоду, охопленого спірною вимогою про нарахування суми недоїмки за єдиним внеском у розмірі 15421,53 грн.

Отже, перевірка судом правомірності нарахування Позивачу єдиного соціального внеску за спірною вимогою про сплату недоїмки потребує з'ясування розміру отримуваного Позивачем доходу для визначення бази нарахування єдиного соціального внеску.

Суди жодним чином не проаналізували та не дослідили, які саме виплати у спірний період Позивач отримувала як застрахована особа (у тому числі соціальна допомога по догляду за дитиною), та чи здійснювались у такому випадку страхувальником відрахування єдиного внеску на загальнообов'язкове страхування і в якому розмірі, обмежившись констатацією наявності заборгованості Позивача згідно з даними АІС "Податковий блок" станом на 31 жовтня 2018 року.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду виключає можливість перевірити Верховним Судом правильність висновків судів попередніх інстанцій.

Таким чином, судами попередніх інстанцій не встановлено всіх обставин, які впливають на права та обов'язки платника єдиного внеску, а саме, чи несе Позивач обов'язок зі сплати єдиного внеску перебуваючи на обліку як фізична особа-підприємець протягом періоду перебування у відпустці по догляду за дитиною, при умові отримання належних соціальних виплат (доходу).

Наведене є порушенням норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та свідчить про недотримання судами попередніх інстанцій вимог процесуального закону щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

За наведеного Суд доходить висновку, що обставини справи досліджені не у повному обсязі, а тому для повного, об'єктивного та всебічного з'ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які містяться в матеріалах справи або витребовуються, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Враховуючи суть спору та предмет спірних правовідносин у справі Верховний Суд також вважає за необхідне окремо звернути увагу на те, що 03 червня 2020 року набрав чинності пункт 5 розділу 1 Закону України від 13 травня 2020 року № 592-IX "Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації за колом платників" (далі -~law31~), відповідно до положень якого розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" ~law32~ доповнено пунктом 9-15.

Так, згідно з абзацами першим та другим ~law33~ (у редакції ~law34~) підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному ~law35~, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у ~law36~, за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності ~law37~, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання протягом 90 календарних днів з дня набрання чинності ~law38~, зокрема платниками, зазначеними у ~law39~ (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог ~law40~ за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності ~law41~. Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше.

В контексті викладеного, у разі встановлення неотримання Позивачем доходу протягом періоду, охопленого спірною вимогою за № Ф-119569-54 від 08 листопада 2018 року, судам слід врахувати викладені законодавчі нововведення та перевірити чи зверталась Позивач до контролюючого органу з відповідною заявою про списання несплаченої станом на день набрання чинності ~law42~ (03 червня 2020 року) суми недоїмки за спірною вимогою за встановлених у нормі ~law43~ (у редакції ~law44~) умов.

4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною 4 статті 328 КАС України визначено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 , 2 та 3 статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій вказаним вимогам не відповідають, оскільки ухвалені з порушенням процесуальних норм, що унеможливило встановлення обставин, необхідних для вирішення спору.

У цій справі порушення допущені судом першої інстанції, а судом апеляційної інстанції такі не виправлені, а тому справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.

З урахуванням наведеного, касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати з передачею справи на новий судовий розгляд.

Керуючись статтями 3, 344, 353, 355, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2019 року скасувати.

Справу № 240/144/19 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н. Є. Блажівська

Судді О. В. Білоус

М. М. Гімон