Історія справи

Ухвала КАС ВП від 06.05.2018 року у справі №826/7334/16
Ухвала КАС ВП від 23.05.2018 року у справі №826/7334/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 липня 2019 року

Київ

справа №826/7334/16

адміністративне провадження №К/9901/49548/18

№ К/9901/49568/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Соколова В.М., Єресько Л.О., Загороднюка А.Г., розглянувши в порядку письмового провадження касаційні скарги Державної фіскальної служби України (далі - ДФС) та Львівської митниці ДФС на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2018 року (судді Степанюк А.Г., Кузьменко В.В., Шурко О.І.) у справі № 826/7334/16 за позовом ОСОБА_1 до ДФС, Львівської митниці ДФС про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

УСТАНОВИВ:

У травні 2016 року позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до ДФС, Львівської митниці ДФС, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ ДФС від 11 квітня 2016 року № 1314-о «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- визнати протиправним та скасувати наказ Львівської митниці ДФС від 12 квітня 2016 року № 358-о «Про оголошення наказу Державної фіскальної служби України»;

- поновити ОСОБА_1 на займаній до звільнення посаді;

- стягнути з Львівської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 39 860,92 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом ДФС від 11 квітня 2016 року № 1314-о ОСОБА_1 звільнено з посади першого заступника Львівської митниці ДФС у зв`язку із нез`явленням на роботі більше чотирьох місяців поспіль внаслідок тимчасової непрацездатності. Проте, під час видання зазначеного наказу відповідачем не враховано: терміни (дати, періоди) перебування позивача у стані тимчасової непрацездатності; типи листків непрацездатності (первинний, продовження листка) та як наслідок, строк безперервного перебування позивача в стані тимчасової непрацездатності; відсутність безперервного терміну перебування у стані тимчасової непрацездатності за певною хворобою більше як чотири місяці. Крім того, листки непрацездатності позивача охоплюють календарний період з 05 жовтня 2015 року по 15 лютого 2016 року, а наказ про звільнення виданий лише після спливу двох місяців з дати настання підстави для звільнення, що, на думку позивача, свідчить про упереджене ставлення до нього з боку відповідачів. Більше того, позивача звільнено без попередньої згоди первинної профспілкової організації, ним не отримано належним чином завіреної копії наказу про звільнення. Крім того, відповідач порушив період та терміни, за які має бути проведений розрахунок кількості днів невикористаної відпустки. Також позивач посилався на те, що 23 липня 2015 року Львівська митниця ДФС одночасно видала накази про надання йому відпустки та про відрядження.

У додатковій заяві про зміну підстав позову ОСОБА_1 наголошував на тому, що за нормами пункту 5 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) звільнення працівника можливо лише при певному захворюванні, тобто, працівник повинен хворіти безперервно однією хворобою більш як чотири місяці поспіль, а, отже, в листках непрацездатності має відображатися «продовжує хворіти» і всі листки повинні бути пов`язані між собою.

Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 24 січня 2018 року відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 03 квітня 2018 року скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове - про задоволення позову повністю. Визнав протиправним та скасував наказ ДФС від 11 квітня 2016 року №1314-о «Про звільнення ОСОБА_1 ». Визнав протиправним та скасував наказ Львівської митниці ДФС від 12 квітня 2016 року № 358-о «Про оголошення наказу Державної фіскальної служби України». Поновив ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Львівської митниці ДФС. Стягнув з Львівської митниці ДФС середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 83 772 (вісімдесят три тисячі сімсот сімдесят дві) гривні 52 копійки. Допустив негайне виконання постанови суду в частині поновлення на посаді та присудженої до виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць - 3 646 (три тисячі шістсот сорок шість) гривень 00 копійок.

Не погодившись з указаним рішенням апеляційного суду, ДФС звернулася з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2018 року та залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду від 24 січня 2018 року.

На обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог представник ДФС зазначив, що при вирішенні справи суд апеляційної інстанції помилково виходив з того, що матеріалами справи не підтверджено безперервність тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 протягом чотирьох місяців поспіль, що передували звільненню. Суд, із посиланням на табеля обліку використання робочого часу, дійшов висновку, що тимчасова непрацездатність позивача переривалася 21-22 листопада 2015 року, 12-13 грудня 2015 року, 01-03 січня 2016 року та 07-10 січня 2016 року. Однак, положення пункту 5 статті 40 КЗпП України не містить вимог про пов`язаність листків непрацездатності, як стверджує суд апеляційної інстанції, а передбачає дві умови для звільнення за цією підставою: нез`явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд і тимчасову непрацездатність. У зазначені судом апеляційної інстанції періоди позивач не з`являвся на роботу, оскільки ці дні були вихідними, а у робочі дні ОСОБА_1 на роботу не виходив, що свідчить про безперервність нез`явлення останнього на роботі протягом більш як чотирьох місяців.

Також до Верховного Суду з касаційною скаргою звернулася Львівська митниця ДФС, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2018 року та залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 січня 2018 року.

Касаційна скарга Львівської митниці ДФС обґрунтована тими ж підставами, що й касаційна скарга ДФС. Зокрема, представник відповідача зазначив, що при винесенні оскаржуваної постанови суд апеляційної інстанції виходив з необхідності наявності безперервної непрацездатності більше чотирьох місяців, проте суд повністю проігнорував порядок її встановлення, тобто обставини, які її переривають у контексті пункту 5 статті 40 КЗпП України, чим порушив частину 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач відзиву на касаційні скарги відповідачів не надіслав.

Ухвалами від 22 травня та 12 червня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л., Шарапи В.М. відкрив провадження справі за вказаними касаційними скаргами.

06 червня 2019 року відповідно до протоколів повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження від 05 червня 2019 року № 636/0/78-19, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Білоуса О.В. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 14), визначено новий склад суду: Соколов В.М. - головуючий суддя (суддя-доповідач), Єресько Л.О., Загороднюк А.Г.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для їх задоволення.

Суди попередніх інстанцій установили, що наказом Львівської митниці Міндоходів від 11 вересня 2014 року № 1046-о «По особовому складу» ОСОБА_1 з 12 вересня 2014 року призначено на посаду державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста «Стрий» Львівської митниці Міндоходів.

Наказом ДФС від 04 листопада 2014 року № 1211-о призначено у порядку переведення ОСОБА_1 на посаду першого заступника начальника Львівської митниці ДФС як такого, що успішно пройшов стажування.

05 квітня 2016 року начальником Львівської митниці ДФС скеровано голові ДФС подання про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника Львівської митниці ДФС відповідно до пункту 5 статті 40 КЗпП України.

У поданні зазначено, що станом на 05 квітня 2016 року у відділ персоналу Львівської митниці ДФС передано листки непрацездатності ОСОБА_1 , першого заступника начальника Львівської митниці ДФС, видані науково-медичною службою Управління СБУ у Львівській області, згідно з якими він перебував у стані тимчасової непрацездатності у наступні періоди: з 10.08.2015 року по 20.08.2015 року (серія АВХ №097531); з 21.08.2015 року по 26.08.2015 року (серія АВХ №097830); з 05.10.2015 року по 02.11.2015 року (серія АВХ №097895); з 03.11.2015 року по 20.11.2015 року (серія АВХ №097920); з 23.11.2015 року по 11.12.2015 року (серія АГЧ №898767); з 14.12.2015 року по 21.12.2015 року (серія АГЧ №90255); з 22.12.2015 року по 28.12.2015 року (серія АГЧ №874385); з 29.12.2015 року по 31.12.2015 року (серія АГЧ №827209); з 04.01.2016 року по 06.01.2016 року (серія АГС №468007); з 07.01.2016 року по 08.02.2016 року (серія АГС №468020); з 09.02.2016 року по 15.02.2016 року (серія АГС №97566).

Загальна кількість днів перебування ОСОБА_1 у стані тимчасової непрацездатності у період з 05 жовтня 2015 року по 15 лютого 2016 року згідно з листками непрацездатності становить 123 календарних дні підряд. За цей час ОСОБА_1 у приміщеннях Львівської митниці ДФС не перебував. У Львівській митниці ДФС відсутня інформація про захворювання ОСОБА_1 , яке б потребувало лікування понад чотири місяці.

На підставі зазначеного подання Львівської митниці ДФС та листків непрацездатності серії АВХ №№ 097895, 097920, 097566, серії АГЧ №№ 898767, 900255, 874385, серії АГС №№ 827209, 468007, 468020, наказом ДФС від 11 квітня 2016 року № 1314-о звільнено ОСОБА_1 з 12 квітня 2016 року з посади першого заступника начальника Львівської митниці ДФС у зв`язку з нез`явленням на роботі більше чотирьох місяців поспіль внаслідок тимчасової непрацездатності згідно пункту 5 статті 40 КЗпП України.

Згідно з наказом Львівської митниці ДФС від 12 квітня 2016 року № 358-о «Про оголошення наказу Державної фіскальної служби України» Управлінню фінансування, бухгалтерського обліку та звітності Львівської митниці ДФС доручено провести повний розрахунок з ОСОБА_1 відповідно до чинного законодавства України з урахуванням відпрацьованого часу відповідно до статті 24 Закону України «Про відпустки» та статті 116 КЗпП України.

Вважаючи зазначені вище накази відповідачів протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову Окружний адміністративний суд міста Києва виходив із системного аналізу приписів статей 40, 43-1, 116 КЗпП України, статті 9 Закону України «Про відпустки» та дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, оскільки матеріалами справи підтверджується нез`явлення позивача на роботу у робочі дні протягом більше чотирьох місяців підряд, а доводи останнього щодо порушення порядку звільнення з посади належними та допустимими доказами не підтверджено.

Натомість, Київський апеляційний адміністративний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги керувався тим, що зважаючи на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 16 січня 2018 року у справі № 367/6881/15-ц, висновки суду першої інстанції про обґрунтованість звільнення позивача за пунктом 5 статті 40 КЗпП України є передчасними, оскільки матеріалами справи не підтверджено безперервність тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 протягом чотирьох місяців підряд, що передували його звільненню з посади. Суд апеляційної інстанції зазначив, що допустивши сумарний облік часу відсутності працівника, ДФС прийняла оскаржуваний наказ від 11 квітня 2016 року № 1314-о «Про звільнення ОСОБА_1 » без достатніх на те правових підстав, що тягне за собою його скасування. Відтак, і наказ Львівської митниці ДФС від 12 квітня 2016 року № 358-о підлягає скасуванню, як такий, що є похідним від наказу ДФС.

Надаючи правову оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи, Верховний Суд виходить з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

За приписами частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку нез`явлення працівника на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні.

Отже, застосування зазначеної норми передбачає одночасну наявність двох складових її диспозиції, як установленого нею проміжку часу, протягом якого працівник не з`являвся на роботу, так і факту безперервної непрацездатності працівника упродовж зазначеного часу, та відсутність хоча б однієї із них виключає можливість застосування згаданої норми як підстави звільнення з роботи.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 16 травня 2018 року та від 20 червня 2018 року (справи № 809/763/14, № 824/2274/15-а відповідно).

У даному випадку спірним питанням є безперервність (непреривність) тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 як підстави його звільнення.

Згідно з пунктом 1.3 Положення про експертизу тимчасової непрацездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09 квітня 2008 року №189, непрацездатність (утрата працездатності) - це стан здоров`я (функцій організму) людини, обумовлений захворюванням, травмою тощо, який унеможливлює виконання роботи визначеного обсягу, професії без шкоди для здоров`я.

Випадок тимчасової непрацездатності - тимчасова непрацездатність, яка триває безперервно від початку визначеного захворювання, травми тощо, підтверджується видачею листка непрацездатності з можливим продовженням лікування в одному або декількох закладах охорони здоров`я до відновлення працездатності, що підтверджується закриттям листка непрацездатності - «стати до роботи».

У разі, якщо особа стала непрацездатною з приводу того самого захворювання, травми до виходу на роботу або відпрацювала неповний робочий день, випадок тимчасової непрацездатності не переривається.

При виникненні іншого захворювання, травми, відпустки в зв`язку з вагітністю випадок тимчасової непрацездатності вважається новим.

Як слідує з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебував на лікарняному з 05.10.2015 по 02.11.2015, стати до роботи 03.11.2015; з 03.11.2015 по 20.11.2015, стати до роботи 21.11.2015; з 23.11.2015 по 11.12.2015, стати до роботи 12.12.2015; з 14.12.2015 по 28.12.2015, стати до роботи 29.12.2015; з 29.12.2015 по 31.12.2015, стати до роботи 01.01.2016; з 04.01.2016 по 06.01.2016, стати до роботи 07.01.2016; з 07.01.2016 по 08.02.2016, з 09.02.2016 по 15.02.2016, про що свідчать листки непрацездатності.

При цьому, 21-22.11.2015, 12-13.12.2015 були вихідними днями, 01.01.2016 був святковим днем згідно зі статтею 73 КЗпП України, 02-03.01.2016 були вихідними днями, 07.01.2016 був святковим днем згідно з статтею 73 КЗпП України, 08.01.2016 був неробочим днем на підставі розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 1155-р «Про перенесення робочих днів у 2016 році», 09-10.01.2016 були вихідними днями.

Зазначені обставини також підтверджуються табелями обліку робочого часу Львівської митниці ДФС, копії яких містяться в матеріалах справи.

Також з матеріалів слідує, що з 15 лютого 2016 року та станом на день видання наказу про звільнення ОСОБА_1 продовжував перебувати в стані тимчасової непрацездатності.

Отже, на день звільнення позивач був відсутній на роботі у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю більше чотирьох місяців підряд.

Пунктом 4.1 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України № 455 від 13 листопада 2001 року (далі - Інструкція № 455), обумовлено, що направлення хворого для огляду до МСЕК здійснюють ЛКК лікувально-профілактичних закладів за місцем проживання або лікування при наявності стійкого чи необоротного характеру захворювання, а також у тому разі, коли хворий був звільнений від роботи протягом чотирьох місяців безперервно з дня настання тимчасової непрацездатності чи протягом п`яти місяців у зв`язку з одним і тим самим захворюванням або його ускладненнями за останні дванадцять місяців, а при захворюванні на туберкульоз - протягом десяти місяців з дня настання непрацездатності.

Слід зазначити, що конкретний список захворювань, за яких роботодавець має зберігати за працівником місце роботи й посаду, відсутній, однак, зважаючи на вищенаведений пункт 4.1 Інструкції № 455, конкретний строк збереження місця роботи й посади, а саме 10 місяців з дня настання непрацездатності встановлено лише у випадку захворювання працівника на туберкульоз, що в свою чергу, узгоджується з приписами частини другої статті 25 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», у якій вказано, що особам працездатного віку, в яких уперше виявлено захворювання на туберкульоз або стався його рецидив, листок непрацездатності для проведення безперервного курсу лікування та оздоровлення може видаватися на строк до 10 місяців. За такими особами протягом цього строку зберігається місце роботи.

За такого правового врегулювання, звільнення працівника за пунктом 5 частини першої статті 40 КЗпП України з ініціативи керівництва підприємства можливе у разі нез`явлення працівника на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, якщо така непрацездатність не пов`язана: з вагітністю та пологами; із захворюванням на туберкульоз; із професійним захворюванням або трудовим каліцтвом.

Зазначені вище листки непрацездатності з перервами на вихідні та святкові підтверджують безперервний строк нез`явлення ОСОБА_1 , на роботі з причин тимчасової непрацездатності.

Також з матеріалів справи видно, що тимчасова непрацездатність ОСОБА_1 не була пов`язана із захворюванням на туберкульоз, трудовим каліцтвом або професійним захворюванням.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що тимчасова непрацездатність позивача переривалася вихідними та святковими днями та майже всі листки непрацездатності, за виключенням двох, були первинними, що само собою виключає безперервність тимчасової непрацездатності більш як чотирьох місяців підряд, оскільки норма пункту 5 частини 1 статті 40 КЗпП пов`язує переривання тимчасової непрацездатності працівника з його фактичним виходом на роботу та виконанням своїх посадових обов`язків. Однак, вказані дні не були робочими і позивач не виходив на роботу, що підтверджується табелями обліку робочого часу Львівської митниці ДФС.

Також колегія суддів критичного оцінює висновок апеляційного суду про те, що якщо тимчасова непрацездатність особи є безперервною, то в листку непрацездатності обов`язково ставиться відмітка «Продовжує хворіти», оскільки безперервна непрацездатність переривається у момент фактичного (фізичного) виходу працівника на роботу та не пов`язана з продовженням первинного чи заведенням нового листка непрацездатності. Більше того, положення пункту 5 статті 40 КЗпП України не містять вимог про пов`язаність між собою листків непрацездатності.

Твердження позивача про те, що всупереч частини 1 статті 43 КЗпП України його було звільнено без попередньої згоди профспілкового комітету, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки в силу пункту 7 частини 1 статті 43-1 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадках звільнення службових осіб органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання.

Оскільки ОСОБА_1 має спеціальне звання «радника податкової та митної справи І рангу», тому згода профспілкового комітету на його звільнення не потрібна.

Доводи позивача про те, що оскаржувані накази видані лише після спливу двох місяців з дати настання підстави для звільнення є необґрунтованими, оскільки нормами КЗпП України не встановлено конкретний період часу, коли повинен бути виданий наказ про звільнення особи на підставі пункту 5 статті 40 КЗпП України.

Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується з позицією Окружного адміністративного суду міста Києва, що звільнення ОСОБА_1 відбулося із дотриманням норм КЗпП України.

Як вірно встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, Львівська митниця ДФС листом від 12 квітня 2016 року № 5545/13-70-04/28 поінформувала позивача про звільнення та необхідність прибуття до відділу персоналу для ознайомлення з наказом. Однак, у зв`язку з неприбуттям позивача, примірник оскаржуваного наказу про звільнення було направлено йому засобами поштового зв`язку із рекомендованим повідомленням про вручення, проте поштове відправлення повернуто до митниці «за закінченням встановленого строку зберігання».

Також не знайшли свого підтвердження доводи позивача про порушення порядку розрахунку кількості невикористаної відпустки.

Беручи до уваги встановлені судами попередніх інстанцій обставини у взаємозв`язку з правовими нормами, які регулюють спірні правовідносини, колегія суддів приходить до висновку, що наказ ДФС від 11 квітня 2016 року № 1314-о «Про звільнення ОСОБА_1 » є правомірним, прийнятий з урахуванням усіх обставин, що мали значення для його прийняття, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відтак, наказ Львівської митниці ДФС від 12 квітня 2016 року № 358-о «Про оголошення наказу Державної фіскальної служби України» є також правомірним та скасуванню не підлягає.

Оскільки судом першої інстанції прийнято законне та обґрунтоване рішення, яке скасоване помилково, колегія суддів Верховного Суду вбачає наявність підстав для скасування постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2018 року та залишення в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 січня 2018 року.

На підставі пункту 4 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 341 345 349 352 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Державної фіскальної служби України та Львівської митниці ДФС задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2018 року скасувати, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 січня 2018 року - залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.М. Соколов

Л.О. Єресько

А.Г. Загороднюк ,

Судді Верховного Суду