Історія справи

Ухвала КАС ВП від 19.02.2019 року у справі №814/946/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

19 лютого 2019 року

справа №814/946/16

адміністративне провадження №К/9901/40699/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Ханової Р.Ф.,

суддів - Гончарової І.А., Олендера І.Я.

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної фіскальної служби України

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2016 року у складі суддів Гордієнко Т.О., Біоносенка В.В., Князєва В.С.

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2017 року у складі суддів Коваля М.П., Домусчі С.Д., Кравця О.О.

у справі № 814/946/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Диаман Юг»

до Головного управління ДФС у Миколаївській області, Державної фіскальної служби України

про скасування рішень про застосування фінансових санкцій та скасування анулювання ліцензії

У С Т А Н О В И В:

ПРОЦЕДУРА

У травні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Диаман Юг» (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося з позовом до Головного управління ДФС у Миколаївській області (далі - перший відповідач у справі) про скасування рішення про застосування фінансових санкцій від 29 грудня 2015 року №000136/02-21, який у подальшому доповнило вимогами до Державної фіскальної служби України (далі - другий відповідач у справі) про скасування рішення про застосування фінансових санкцій від 18 травня 2016 року №000559, скасування анулювання ліцензії АР № 664133.

03 жовтня 2016 року постановою Миколаївського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2017 року, адміністративний позов задоволено повністю, скасоване рішення від 29 грудня 2015 року № 000136/02-21, рішення № 000559 від 18 травня 2016 року та рішення про анулювання ліцензії АЕ № 664133 на право здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями.

03 травня 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга другого відповідача, за якою ухвалою від 13 червня 2017 року відкрите касаційне провадження, зупинено виконання постанови та витребувані матеріали справи № 814/946/16 з суду першої інстанції.

19 березня 2018 року справа № 814/946/16 разом з матеріалами касаційної скарги №К/9901/40699/18 передані з Вищого адміністративного суду України до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Касаційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з договором № 0005а/ДМЮ 01 жовтня 2015 року між ТОВ «КИП» (орендодавець) та позивачем (орендар) останній приймає в тимчасове володіння нежитлове приміщення за адресою: м. Миколаїв, вул. Горького 2/2, літ. К-2, що складається з офісного приміщення (25 кв.м.) та складського приміщення (4000 кв.м.) для розміщення офісу та магазину-складу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачеві передано в оренду приміщення площею 4000 кв.м. у будівлі за адресою: м. Миколаїв, вул. Горького 2/2, літ. К-2 (надалі - будівля), яка складається з підвалу та двох поверхів загальною площею 6 515,9 кв.м.

08 жовтня 2015 року позивач отримав довідку серії АП № 227499 про внесення до Єдиного державного реєстру місць зберігання (надалі - Єдиний реєстр) 08 жовтня 2015 року за № 14160114582 місця зберігання оптових партій алкогольних напоїв площею 4000 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Миколаїв, вул. Горького, 2/2 літ. «К-2».

04 грудня 2015 року першим відповідачем проведена фактична перевірка позивача, за результатами якої встановлений факт зберігання оптових партій алкогольних напоїв (пива в кількості 14839 пляшок на суму 155 573,90 грн.) на площі підвального приміщення, яка не зазначена у довідці про внесення місця зберігання до Єдиного державного реєстру від 08.10.2015 року № 14160114582. Також у акті відображений факт роздрібної торгівлі алкогольними напоями у невизначеному для цього місці торгівлі, що визнано порушенням вимог статей 15, 15-3 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів».

Таких висновків перший відповідач дійшов з урахуванням пояснень головного бухгалтера позивача від 27 листопада 2015 року, у яких зазначається про використання товариством приміщень площею 4000 кв.м., які знаходяться на 1 та 2 поверхах будівлі. На підставі цих пояснень контролюючий орган визначив, що приміщення, які орендує позивач, не знаходяться у підвалі, а тому не відносяться до приміщень площею 4000 кв.м., що включені до Єдиного державного реєстру місць зберігання.

Виходячи з цього першим відповідачем на підставі абзацу 9 частини 2 статті 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» прийнято рішення №000136/02-21 від 29 грудня 2015 року про застосування до позивача фінансових санкцій в сумі 6 800 грн. за продаж пива, алкогольних напоїв у невизначених для цього місцях торгівлі.

Також другим відповідачем на підставі абзацу 11 частини 2 статті 17 того самого Закону прийняте рішення № 000559 від 18 травня 2016 року про застосування до позивача фінансових санкцій в сумі 155 573,90 грн. за зберігання алкогольних напоїв у місцях зберігання, не внесених до Єдиного реєстру.

Судами також встановлено, що листом від 30 грудня 2015 року Головне управління ДФС у Миколаївській області повідомило позивачеві про прийняття рішення про анулювання ліцензії АЕ № 664133 на право здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями. Наявність розпорядження про анулювання вказаної ліцензії сторонами не оспорюється.

ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Задовольняючи позовні вимоги суди першої та апеляційної інстанції висновувалися з того, що надані відповідачами докази не спростовують твердження позивача про правомірність використання ним підвалу будівлі для зберігання алкогольних напоїв. Першим відповідачем не встановлено перевищення площі, яка фактично використовується позивачем, над площею, яка наведена у довідці про внесення місця зберігання до Єдиного реєстру. Тому висновки відповідачів про зберігання позивачем алкогольних напоїв у місці, що відсутнє у Єдиному реєстрі оцінені судами як необґрунтовані.

Також суди вважали, що відповідачами не встановлений факт роздрібної торгівлі алкогольними напоями у невідведеному для цього місці. Тому застосування відповідних штрафних санкцій та анулювання ліцензії позивача визнано безпідставним.

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

У касаційній скарзі другий відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів та відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування касаційної скарги другий відповідач навів, що судами неправильно застосовані положення статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» при віднесенні підвального приміщення до місць зберігання, внесених до Єдиного реєстру. Згідно з цією нормою до заяви суб'єкта господарювання про включення до Єдиного реєстру додається копія документу, що підтверджує право користування приміщенням. Доданий до заяви позивача договір оренди не передбачає передання у користування підвалу будівлі. Акт приймання-передачі, що був наданий до суду апеляційної інстанції, суперечить поясненням посадової особи позивача, а тому має критично сприйматися судами.

Другий відповідач вважає доведеним факт здійснення позивачем продажу алкогольних напоїв у не відведеному для цього місці - офісному приміщенні, що є підставою для застосування до нього штрафних санкцій та анулювання ліцензії.

Позивач не надав заперечення (відзив) на касаційну скаргу відповідача, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги по суті.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Щодо застосування норм процесуального права

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, що була чинною на час ухвалення рішень судами першої та апеляційної інстанцій, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Щодо застосування норм матеріального права

а) стосовно штрафних санкцій в сумі 155 573,90 грн. згідно з рішенням № 000559 від 18 травня 2016 року за зберігання алкогольних напоїв у місцях зберігання, не внесених до Єдиного реєстру.

За приписами абзацу 11 частини 2 статті 17 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" до суб'єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі зберігання спирту, або алкогольних напоїв, або тютюнових виробів у місцях зберігання, не внесених до Єдиного реєстру, - 100 відсотків вартості товару, який знаходиться в такому місці зберігання, але не менше 17000 гривень.

Статтею 1 того самого Закону передбачено, що місце зберігання - місце, яке використовується для зберігання спирту, або приміщення, яке використовується для зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, відомості про місцезнаходження якого внесені до Єдиного державного реєстру місць зберігання; Єдиний державний реєстр місць зберігання (Єдиний реєстр) - перелік місць зберігання, який ведеться органами доходів і зборів і містить визначені цим Законом відомості про місцезнаходження місць зберігання та відомості про заявників.

Відповідно до статті 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" внесення даних до Єдиного реєстру проводиться на підставі заяви суб'єкта господарювання з обов'язковим зазначенням місцезнаходження місця зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів.

До заяви додаються копія виданої заявнику ліцензії на відповідний вид діяльності, засвідчена нотаріально або посадовою особою органу ліцензування, та документ, що підтверджує право користування цим приміщенням.

Додавання до заяви про внесення місця зберігання спирту до Єдиного реєстру документу, що підтверджує право користування цим приміщенням, передбачене також пунктом 2.2 Порядку ведення Єдиного державного реєстру місць зберігання, що затверджений наказом Державної податкової адміністрації України від 28.05.2002 N 251 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15 серпня 2002 р. за N 670/6958).

Крім того, пунктом 1.1 цього Порядку визначено, що до Єдиного реєстру вносяться наступні відомості про місце зберігання - місцезнаходження (поштовий індекс, область, район, місто, вулиця, номер будинку), площа місця зберігання (місткість місця зберігання спирту), вид продукції, що зберігається.

Користування будівлею чи її частинами може відбуватися на підставі договору найму (оренди), правовідносини між сторонами якого підлягають регулюванню нормами Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною першою статті 760 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Статтею 184 Цивільного кодексу України також передбачено, що річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.

Спільне тлумачення наведених вище норм дозволяє дійти висновку про те, що до Єдиного реєстру вносяться відомості про місця зберігання алкогольних напоїв, якими є визначені у наданих заявником документах місцезнаходження (адреса) та площа приміщення.

Водночас, цивільне законодавство передбачає у якості предмета найму (оренди) майно, визначене саме індивідуальними ознаками. Площа приміщення не достатньо вирізняє його з-поміж інших однорідних речей, якими виступають інші приміщення, що розташовані за тією самою адресою.

Втім, Закон України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" та Порядок ведення Єдиного державного реєстру місць зберігання не містять вимог щодо зазначення поверхів, номерів чи інших індивідуалізуючих ознак приміщень.

Внаслідок таких недоліків правового регулювання не виключається утворення невизначеності щодо знаходження місця зберігання у будівлі. Однак заявник не повинен зазнавати несприятливих наслідків таких недоліків, якщо виконав усі дії, що вимагаються від нього Законом.

Як вже зазначалося, заявник для включення до Єдиного реєстру мав надати документи, що підтверджують право користування відповідним приміщенням.

У разі наявності в будівлі інших приміщень, вищевказані положення Цивільного кодексу України вимагають наявності у таких документах індивідуалізуючих ознак, які б вирізняли приміщення, що можуть бути використані арендатором. За відсутності таких ознак відповідні документи не можуть підтверджувати право користування конкретним місцем зберігання алкогольних напоїв.

Орган, який вніс до Єдиного реєстру відомості про місце зберігання за відсутності документів, які б підтверджували конкретне місце знаходження відповідних приміщень, не може посилатися на їх невизначеність, оскільки вона виникла у тому числі внаслідок його недбалості.

Такий висновок відповідає підходу Європейського суду з прав людини, що викладений у п. 71 рішення у справі «Рисовський проти України» (від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04). Згідно з ним ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

За таких обставин притягнення позивача до відповідальності у вигляді штрафних санкцій в сумі 155 573,90 грн. згідно з рішенням № 000559 від 18 травня 2016 року є неправомірним, але з інших підстав, ніж зазначені у судових рішеннях.

Суд касаційної інстанції у даному випадку не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, оскільки під час розгляду справи виявлено неправильне застосування норм матеріального права.

Зокрема, судами неправильно застосовані норми статті 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів", внаслідок чого помилково визначена наявність у Єдиному реєстрі невизначених приміщень 1, 2 поверхів та підвалу площею 4000 кв.м. у будівлі, загальною площею 6515,9 кв.м.

Також судами першої та апеляційної інстанції помилково визначені правові наслідки недотримання відповідачами положень пункту 58.1 статті 58 Податкового кодексу України. Зокрема, у судових рішеннях зазначене, що прийняття рішень про застосування фінансових санкцій замість податкових повідомлень-рішень суперечить наведеній нормі Податкового кодексу України.

Правовий висновок, що міститься у постанові Верховного Суду від 25 січня 2019 року у справі №812/1112/16 (адміністративне провадження №К/9901/40300/18), визначає, що окремі дефекти форми рішення контролюючого органу не повинні сприйматися як безумовні підстави для висновку щодо протиправності спірного рішення і, як наслідок, про його скасування.

Якщо спірне рішення прийняте контролюючим органом у межах своєї компетенції та з його змісту можна чітко встановити зміст цього рішення (зокрема, порушення законодавства, за які застосовуються відповідні санкції, та розмір останніх), таке рішення може бути визнане судом правомірним навіть у разі, коли не дотримано окремих елементів форми спірного рішення.

У такому разі рішення контролюючого органу про застосування фінансових санкцій за порушення вимог законодавства з регулювання обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, прийняте не за формою, передбаченою для податкових повідомлень-рішень, варто розцінювати як податкове повідомлення-рішення з окремими дефектами, які не змінюють суті спірного рішення.

У даній справі суд касаційної інстанції не вбачає підстав для відступлення від цієї правової позиції, а тому протилежні висновки судів першої та апеляційної інстанцій підлягають виключенню з мотивувальної частини судових рішень.

б) стосовно фінансових санкцій в сумі 6 800 грн за рішенням першого відповідача №000136/02-21 від 29 грудня 2015 року та анулювання ліцензії позивача на право здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями.

За приписами абзацу 9 частини 2 статті 17 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" до суб'єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі порушення вимог статті 15-3 цього Закону - 6800 гривень.

Пунктом 11 частини 1 статті 15-3 того самого Закону передбачена заборона продажу пива (крім безалкогольного), алкогольних, слабоалкогольних напоїв, вин столових та тютюнових виробів у невизначених для цього місцях торгівлі.

Стаття 1 Закону визначає місце торгівлі як місце реалізації товарів, у тому числі на розлив, в одному торговому приміщенні (будівлі) за місцем його фактичного розташування, для тютюнових виробів та пива - без обмеження площі, для алкогольних напоїв, крім пива, - торговельною площею не менше 20 кв. метрів, обладнане реєстраторами розрахункових операцій (незалежно від їх кількості) або де є книги обліку розрахункових операцій (незалежно від їх кількості), в яких фіксується виручка від продажу алкогольних напоїв та тютюнових виробів незалежно від того, чи оформляється через них продаж інших товарів.

Згідно з положеннями частини 22 статті 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" у заяві про видачу ліцензії на роздрібну торгівлю алкогольними напоями додатково зазначаються адреса місця торгівлі, перелік реєстраторів розрахункових операцій (книг обліку розрахункових операцій), які знаходяться у місці торгівлі, а також інформація про них: модель, модифікація, заводський номер, виробник, дата виготовлення; реєстраційні номери посвідчень реєстраторів розрахункових операцій (книг обліку розрахункових операцій), які знаходяться у місці торгівлі, та дата початку їх обліку в органах державної фіскальної служби.

Судами першої та апеляційної інстанцій правильно застосовані положення наведених норм у сукупності з встановленими обставинами наявності у додатку до ліцензії позивача №143569 на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями реєстратора розрахункових операцій Mini ФП, реєстраційне посвідчення №3000150101, згідно з повним звітом фіскальної пам'яті якого загальний підсумок операцій за період з 24 липня 2015 року по 31 грудня 2015 року складає "0" грн.

Визначальним для застосування санкцій за порушення статті 15-3 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" є продаж алкогольних напоїв (а не торгівля ними), факт чого судами не встановлений.

в) Оцінка доводів касаційної скарги

Таким чином, суд касаційної інстанції частково погоджується з доводами другого відповідача про неправильне застосування судами окремих положень Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», однак не вважає їх достатніми для скасування судових рішень з відмовою у задоволенні позову.

Щодо здійснення позивачем продажу алкогольних напоїв у не відведеному для цього місці, доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів у цій частині спору.

г) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частинами 1-4 статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Як вже зазначалося, суди припустили неправильне тлумачення статті 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" та правових наслідків недотримання відповідачами положень пункту 58.1 статті 58 Податкового кодексу України.

У зв'язку з цим з мотивувальної частини судових рішень підлягають виключенню відповідні підстави для задоволення позову та включенню - наведені у даній постанові доводи.

У іншій частині судові рішення постановлені з правильним застосуванням норм матеріального права, що обумовлює відсутність підстав для їх зміни чи скасування з прийняттям іншого рішення у справі.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної фіскальної служби України задовольнити частково.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2017 року у справі №814/946/16 змінити в їх мотивувальних частинах, виклавши їх у редакції, наведеній у мотивувальній частині цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Р.Ф. Ханова

Судді І.А. Гончарова

І.Я. Олендер