Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2025 року

м. Київ

справа № 560/19039/24

адміністративне провадження № К/990/24096/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Блажівської Н.Є.,

суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області

на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 січня 2025 року (суддя Драновський Я.В.)

та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 7 травня 2025 року (судді: Капустинський М.М., Сапальова Т.В., Ватаманюк Р.В.)

у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Хмельницькій області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Короткий зміст позовних вимог

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі також - Позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернулась до суду з адміністративним позовом, у якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Хмельницькій області (далі також - Відповідач) від 30 вересня 2024 року №60/22-01-24-10 про виключення з реєстру платників єдиного податку ФОП ОСОБА_1 (далі також - Рішення);

- визнати протиправними дії щодо виключення ФОП ОСОБА_1 з реєстру платників єдиного податку з 30 вересня 2024 року;

- зобов`язати Відповідача поновити реєстрацію ФОП ОСОБА_1 платником єдиного податку з 30 вересня шляхом включення до реєстру платників єдиного податку Державної податкової служби України у 2024 році, про що внести запис до реєстру платників єдиного податку.

27 січня 2025 року Позивач подала до суду заяву про забезпечення позову. У заяві вона просила зупинити дію оскаржуваного рішення до набрання законної сили рішенням у цій справі.

Необхідність вжиття ініційованих заходів забезпечення позову Позивач обґрунтовувала тим, що анулювання реєстрації платником єдиного податку автоматично переводить її на загальну систему оподаткування. Це призведе до таких негативних наслідків:

невизначений податковий статус, оскільки облік і звітність на загальній та спрощеній системах кардинально відрізняються;

додаткове податкове навантаження у вигляді податку на прибуток та ПДВ;

істотний негативний вплив на господарську діяльність, що може призвести до звільнення працівників та розірвання договорів з контрагентами;

значні ускладнення у відновленні прав у разі задоволення позову, оскільки довелося б знову змінювати систему звітності та сплати податків.

1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

29 січня 2025 року Хмельницький окружний адміністративний суд задовольнив заяву ФОП ОСОБА_1 . Суд зупинив дію Рішення про виключення підприємця з Реєстру платників єдиного податку до набрання законної сили рішенням у справі.

7 травня 2025 року Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалив постанову, якою залишив апеляційну скаргу ДПС без задоволення, а ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 січня 2025 року - без змін.

Колегія суддів погодилася з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що:

- невжиття заходів забезпечення позову могло б істотно ускладнити або унеможливити виконання рішення суду та ефективний захист прав Позивача;

- обраний спосіб забезпечення позову (зупинення дії рішення) є співмірним із заявленими вимогами та спрямований на збереження існуючого становища до вирішення справи по суті;

- правомірність самого Рішення ще буде встановлюватися судом під час розгляду справи, а його виконання до цього моменту створює очевидну небезпеку для інтересів Позивача.

2. ПОЗИЦІЇ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

2.1. Позиція Відповідача, викладена у касаційній скарзі

У касаційній скарзі Відповідач стверджує про ухвалення судами попередніх інстанцій рішень з порушенням норм процесуального права, які просить скасувати та відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Зазначає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій, що невжиття заходів щодо зупинення дії оскаржуваного Позивачем рішення зумовить настання негативних та незворотних наслідків для його господарської діяльності не підтверджені оцінкою судом будь-яких доказів. Так само суди не зазначили, на підставі яких саме доказів визнано підтвердженими доводи Позивача, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективність захисту і унеможливити поновлення порушених прав Позивача.

Вжиття заходів забезпечення позову у запропонований Позивачем спосіб фактично вирішило спір по суті, що суперечить меті застосування статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України).

Аргументація оскаржуваних судових рішень ґрунтується на припущеннях Позивача та суду, а підстави забезпечення позову не можуть ґрунтуватися на ймовірних припущеннях і повинні підтверджуватись належними та допустимими доказами.

Так, посилання на можливий негативний фінансовий вплив на платника податків із зміною системи оподаткування зі спрощеної на загальну систему оподаткування не є підставою для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі, оскільки відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

3. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

3.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а також арґументи наведені у відзиві на касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування судами норм процесуального права, колегія суддів виходить з такого.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Рішенням Позивача виключено з Реєстру платників єдиного податку.

З посиланням на положення процесуального законодавства Позивач подав заяву про забезпечення позову, у якій просив зупинити дію Рішення до набрання законної сили рішенням суду у справі.

В аспекті наведених у касаційній скарзі доводів Суд звертає увагу на таке.

Частинами першою та другою статті 150 КАС України встановлено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 КАС України).

В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 КАС України).

Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Згідно із Рекомендаціями №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів у конкретній справі з урахуванням, зокрема, розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Верховний Суд у постановах від 17 квітня 2019 року у справі №705/4587/17, від 16 квітня 2024 року у справі №120/15171/23 сформулював правову позицію, згідно з якою, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

За сталою правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, в постановах від 27 квітня 2023 року у справі №140/8127/22, від 16 квітня 2024 року у справі №120/15171/23, від 4 грудня 2024 року у справі №500/3027/24, від 4 лютого 2025 року у справі № 280/8758/24, 20 лютого 2025 року у справі № 280/9044/24, 15 січня 2025 року у справі № 520/20854/24, для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи й поведінку учасників переконатися, що загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини другої статті 150 КАС України.

В постанові від 13 березня 2025 року у справі № 160/23707/24 Верховним Судом зазначено, що при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позов та з`ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Так само суд повинен вказати підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.

Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

В постанові від 19 жовтня 2023 року у справі №440/9568/22 Верховний Суд вказав, що вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.

При вирішенні питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову суди попередніх інстанцій установили, що відповідно до оспорюваного рішення Відповідач виключив Позивача з Реєстру платників єдиного податку

Так, правові засади, на підставі яких здійснене відповідне виключення з Реєстру платників єдиного податку та відповідно анулювання реєстрації платником єдиного податку, визначаються положеннями ПК України.

Відповідно до пункту 299.11 статті 299 ПК України у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб`єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом.

Згідно з підпунктом 3 пункту 299.10 статті 299 ПК України реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у випадках, визначених підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 та підпунктом 298.8.6 пункту 298.8 статті 298 цього Кодексу.

Підпунктом 8 підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 198 ПК України встановлено, що платники єдиного податку зобов`язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, у таких випадках та в строки, зокрема, у разі наявності податкового боргу у розмірі, що перевищує суму, визначену абзацом третім пункту 59.1 статті 59 цього Кодексу, на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів - в останній день другого із двох послідовних кварталів.

Згідно з пунктом 183.4 статті 183 ПК України у разі переходу осіб із спрощеної системи оподаткування, що не передбачає сплати податку, на сплату інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом, у випадках, визначених главою 1 розділу XIV цього Кодексу, за умови, що такі особи відповідають вимогам, визначеним пунктом 181.1 статті 181 цього Кодексу, реєстраційна заява подається не пізніше 10 числа першого календарного місяця, в якому здійснено перехід на сплату інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом. Якщо такі особи відповідають вимогам, визначеним пунктом 182.1 статті 182 цього Кодексу, реєстраційна заява подається у строк, визначений пунктом 183.3 цієї статті.

Пунктом 181.1 статті 181 ПК України визначено, що у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі операцій з постачання товарів/послуг з використанням локальної або глобальної комп`ютерної мережі (зокрема, але не виключно шляхом встановлення спеціального застосунку або додатку на смартфонах, планшетах чи інших цифрових пристроях), нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 1000000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов`язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку першої - третьої групи.

Отже, анулювання реєстрації платником єдиного податку відбувається за чітко визначених та передбачених ПК України підстав й може бути реалізоване шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку.

Для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза ускладнення виконання рішення суду чи ефективного захисту такого права дійсно існує. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини другої статті 150 КАС України.

Позивач в заяві про забезпечення позову покликалась на те, що у випадку анулювання його реєстрації платником єдиного податку він буде зобов`язаний перейти на загальну систему оподаткування та сплачувати податок з доходів фізичних осіб за ставкою 18%, що значно перевищує рівень податків, які він має сплачує, як платник єдиного податку, що робить подальшу його діяльність збитковою та матиме своїм наслідком припинення здійснення ним господарської діяльності. А також вказувала, що метою вжиття заходів забезпечення позову є забезпечення можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь- яких труднощів при його виконанні у разі задоволення позову, оскільки відновлення його господарської діяльності у разі її зупинення потребуватиме значних зусиль.

З огляду на викладене за наслідками оцінки наведених Позивачем доводів суди попередніх інстанцій обґрунтовано вказали на існування підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 150 КАС України, для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки метою вжиття заходів забезпечення позову у цій справі є уникнення порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів Позивача, а також забезпечення можливості реального виконання рішення суду й уникнення будь-яких труднощів при його виконанні у разі задоволення позову. Так, при анулюванні реєстрації платником єдиного податку Позивачу буде змінено систему оподаткування, що зумовить покладення на нього додаткового податкового навантаження у вигляді ставки податку на прибуток. При цьому судами попередніх інстанцій обґрунтовано прийнято до уваги покликання Позивача на те, що не вжиття заходів забезпечення адміністративного позову в цьому випадку може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду та матиме наслідком заподіяння також шкоди правам, свободам та інтересам третіх осіб.

Суди попередніх інстанцій також обґрунтовано вважали, що обраний заявником спосіб забезпечення адміністративного позову відповідає його предмету та вжиття таких заходів спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог.

Колегія суддів зазначає, що в цьому випадку вжиття заходів забезпечення позову є тимчасовим заходом, спрямованим на забезпечення виконання судового рішення.

Правомірність вжиття судами заходів забезпечення позову у цій категорії спорів вже була предметом розгляду Верховного Суду, який у постановах від 04 лютого 2025 року у справі №280/8758/24, від 06 березня 2025 року у справі № 420/25688/24, від 22 травня 2025 року у справі № 320/61562/24, від 02 липня 2025 року у справі №380/23580/24, від 22 липня 2025 року у справі № 380/22351/24, від 23 липня 2025 року у справі № 280/8706/24, від 28 липня 2025 року у справі № 480/816/25, від 8 серпня 2025 року у справі № 520/6648/25, від 21 серпня 2025 року у справі № 480/1450/25 дійшов висновків, аналогічних до викладених колегією суддів у справі, що розглядається.

А отже, аргументація оскаржуваних судових рішень ґрунтується не на припущеннях Позивача а підтверджується, зокрема, усталеними підходами Верховного Суду.

Сукупність доказів, які були у справі на час розгляду заяви про забезпечення позову, давали як законодавчі так і фактичні підстави для ухвалення рішення про забезпечення позову.

Верховний Суд в постанові від 15 березня 2024 року у справі №500/5854/23 зауважив, що у кожних окремих правовідносинах при застосуванні судом одних й тих самих норм права в залежності від фактичних обставин справи, оцінки судами доказів або відсутності певних доказів, висновки судів можуть бути відмінними від тих, що здійснені судом в цій справі, проте це не свідчить про неправильне застосування норми матеріального права, а вказує на відмінність фактичних обставин та доказової бази. Різниця у встановлених обставинах у сукупності з наданими сторонами доказами об`єктивно впливає на умови застосування правових норм.

Підсумовуючи викладене, суд касаційної інстанції зазначає, що аргументи касаційної скарги про неправильність зробленого судами попередніх інстанцій висновку є безпідставними.

Суд касаційної інстанції наголошує, що інститут забезпечення адміністративного позову є складним та специфічним інструментом, призначення якого полягає у створенні можливості реального й ефективного захисту прав, свобод і законних інтересів, зокрема фізичних та юридичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, що реалізується в залежності від індивідуальних фактичних обставин конкретної справи, що й зумовлюють різні висновки щодо наявності підстав для його застосування.

Відтак Суд звертає увагу, що висновки в цій справі сформовані виходячи індивідуальних особливостях фактичних обставин саме цієї конкретної справи.

Суд акцентує увагу на тому, що забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення лише тимчасово забороняє застосування передбачених цим актом заходів до вирішення спору по суті.

Касаційна скарга не містить інших відомостей про обставини, які б свідчили про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права при ухваленні судових рішень, а тому колегія суддів вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Варто зазначити й те, що рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року, адміністративний позов задоволено, визнано протиправним та скасовано Рішення про виключення Позивача з реєстру платників єдиного податку.

21 травня 2025 року Верховний Суд постановив ухвалу, якою відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Отже, рішеннями по суті позовних вимог, які набрали законної сили підтверджено невідповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України Рішення про виключення Позивача з реєстру платників єдиного податку.

3.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 345 350 355 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області залишити без задоволення.

Ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 січня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 7 травня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.Є. Блажівська

Судді О.В. Білоус

І.Л. Желтобрюх