Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 вересня 2018 року

Київ

справа №826/3799/16

адміністративне провадження №К/9901/9942/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Мороз Л.Л.,

суддів: Бучик А.Ю., Гімона М.М.,

розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу № 826/3799/16

за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною бездіяльності, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва, прийняту 01 червня 2016 року у складі у складі колегії суддів: головуючого - Літвінової А.В., суддів Аблова Є.В., Мазур А.С. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду, прийняту 01 серпня 2016 року у складі колегії суддів: головуючого - Ісаєнко Ю.А., суддів Губської Л.В., Федотова І.В.,

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України, в якому просив суд визнати протиправною бездіяльність, що виразилася у не приведенні положень постанови Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 «Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у відповідність до вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Позовні вимоги мотивовано тим, що Кабінетом Міністрів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протиправно не внесено зміни до Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868, оскільки у тексті останнього відсутня згадка про вказаний Закон, про встановлені останнім обмеження, додаткові гарантії позичальників за кредитами в іноземній валюті, заборону стягнення на належне їм нерухоме майно, якщо воно відповідає певним критеріям.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 червня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року № 1304-VII (надалі - Закон № 1304) постановлено, що протягом дії цього Закону: 1) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку; 2) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) інше майно (майнові права), яке відповідно до законодавства або кредитного договору підлягає стягненню з позичальника, зазначеного у підпункті 1 цього пункту, при недостатності коштів, одержаних стягувачем від реалізації (переоцінки) предмета застави (іпотеки); 3) кредитна установа не може уступити (продати, передати) заборгованість або борг, визначений у підпункті 1 цього пункту, на користь (у власність) іншої особи (пункт 1 Закону № 1304).

У свою чергу, позивачем вказано, що на виконання вимог вказаного Закону відповідачем не внесено зміни до Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868. Зазначене позивач пов'язує з державною реєстрацією у 2015 році права власності на квартиру, яка попередньо належала йому на праві приватної власності, за третьою особою у позасудовому порядку на підставі положень договору іпотеки та договору про відступлення прав за іпотечним договором, у зв'язку з невиконанням умов кредитного договору (кредит в іноземній валюті).

Нормативно-правовим актом, який станом на момент виникнення спірних правовідносин визначав процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, є Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 (надалі - Порядок № 868).

У відповідності до пункту 46 Порядку № 868, для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає: 1) завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов'язання, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги; 2) документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 3) заставну (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Вважаючи положення Порядку № 868 такими, що не відповідають акту вищої юридичної сили, а саме: приписам Закону № 1304, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що положеннями Закону №1304, у зв'язку з прийняттям останнього, на Кабінет Міністрів України не покладено обов'язку з приведення у відповідність нормативно-правових актів, у тому числі Порядку № 868. При цьому, інших доводів, крім безпосереднє прийняття Закону № 1304, якими б позивач обґрунтовував заявлені позовні вимоги, останнім не зазначено.

Отже позивачем не доведено наявність протиправної бездіяльності відповідача в межах спірних правовідносин.

У поданій касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій у даній справі та задовольнити позовні вимоги повністю.

В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Заявник вважає, що Порядок № 868 суперечить Закону № 1304, а тому Кабінет Міністрів України зобов'язаний внести необхідні зміни, щоб усунути суперечності.

Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, враховуючи межі касаційного перегляду, визначені статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з такого.

Завданням адміністративного судочинства згідно зі статтею 2 КАС (у редакції, чинній на час звернення з позовом) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади.

Відповідно частини першої статті 6 КАС (у редакції, чинній на час звернення з позовом) кожна особа має право в порядку, встановленому ним Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

З аналізу зазначених норм належить зробити висновок, що право на захист виникає у випадку порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод та інтересів особи, яка звертається за захистом порушеного її права.

При цьому, протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень має місце у тому випадку, коли існує обов'язок вчинити конкретні дії, але він не виконаний і це порушує права позивача.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Повноваження Кабінету Міністрів України визначені Конституцією України та Законом України «Про Кабінет Міністрів України».

За загальним правилом повноваження трактується як сукупність прав і обов'язків державних органів, а також посадових та інших осіб, закріплених за ними у встановленому законодавством порядку для здійснення покладених на них функцій.

Так, за своєю суттю поняття обов'язку включає вимогу дотримання певної поведінки, зокрема, виконання дій, утримання від вчинення дій тощо. Проте, Конституція України та Закон України «Про Кабінет Міністрів України» не встановлює повноважень Кабінету Міністрів України щодо приведення нормативно-правових у відповідність законам.

Натомість, вказаний обов'язок може покладатись на Кабінет Міністрів України окремим законом.

Проте, і в Законі України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», як і в будь-якому іншому, не встановлено обов'язку Кабінету Міністрів України привести у відповідність його нормативно-правові акти у відповідність до цього закону.

Таким чином, у даному випадку, немає обов'язку Кабінету Міністрів України щодо приведення положень постанови Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 «Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у відповідність до вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Отже, оскільки відсутній невиконаний відповідачем обов'язок, то відсутня і протиправна бездіяльність.

З огляду на викладене, суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про необґрунтованість позовних вимог.

Суд звертає увагу, що подолання суперечностей між законом та нормативно-правовим актом, виданим Урядом (ієрархічна колізія) за загальним правилом відбувається шляхом застосування норм, що закріплюються в нормативно-правових актах, які мають більш високу юридичну силу. Тобто, подолання колізії нормативно-правових актів можливо не лише шляхом приведення нормативно-правового акта нижчого рівня у відповідність акту вищого рівня.

Зокрема, Кодекс адміністративного судочинства України передбачає, що у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України (частина 3 статті 7).

Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів не спростовують.

Суди ухвалили судові рішення, правильно застосувавши норми матеріального права та не допустили порушень норм процесуального права, тому касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 червня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2016 року у справі № 826/3799/16 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

Л.Л. Мороз

А.Ю. Бучик

М.М. Гімон

Судді Верховного Суду