Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 січня 2019 року

Київ

справа №820/1360/16

адміністративне провадження №К/9901/6903/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,

суддів: Бевзенка В. М.,

Шарапи В.М.,

розглянувши у письмовому провадженні

касаційну скаргу Апеляційного суду Харківської області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2016 року (суддя - Бондар В.О.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2016 року (головуючий суддя - Бондар В.О., судді - Кононенко З.О., Калитка О.М.) у справі № 820/1360/16 за позовом ОСОБА_3 до Апеляційного суду Харківської області, треті особи: Державна казначейська служба України, Державна судова адміністрація України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-

в с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ.

Короткий зміст позовних вимог.

ОСОБА_3 (далі - позивач) звернулася з адміністративним позовом до Апеляційного суду Харківської області (далі - відповідач), в якому просила :

- визнати відмову у розрахунку та виплаті вихідної допомоги при виході у відставку неправомірною;

- зобов'язати Апеляційний суд Харківської області нарахувати та виплатити їй вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2016 року, яку залишено без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2016 року, адміністративний позов задоволено частково:

- зобов'язано Апеляційний суд Харківської області нарахувати та виплатити позивачу вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

- в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що реалізація права судді на відставку за наявності підстав, встановлених ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», є підставою для виплати такому судді вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. Також, реалізація права позивача на відставку, яка здійснювалася шляхом подання останньою заяви до Вищої ради юстиції з подальшим направленням подання про звільнення до Верховної Ради України, мали місце до набрання чинності ЗУ «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», яким із ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» було виключено ст.136, що гарантувало виплату вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень).

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає їх незаконним та необґрунтованим, а тому просить рішення судів скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволені позову.

Зокрема, скаржник вказує, що підстави для нарахування та виплату позивачу вихідної допомоги при виході у відставку відсутні, позаяк реалізація права на відставку відбулася 12.11.2015 - дата прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача, а не на дату набуття стажу, що дає право їй на відставку. Також скаржником зазначено, що рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2013 від 19.11.2013, вихідна допомога визначена разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. А тому, як стверджує відповідач, не може бути віднесена до соціальних гарантій судді і її невиплата не звужує дані гарантії, що зазначено у рішеннях судів попередніх інстанцій.

Позивач скористався своїм правом та надіслав до суду заперечення на касаційну скаргу в яких зазначив, що рішення суду першої та апеляційної інстанцій винесені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваних судових рішень.

Клопотання про розгляд справи за участі скаржників не заявлено.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

ОСОБА_3 з 21.06.1982 по 29.07.1985 працювала на посаді народного судді Чугуївського районного народного суду Харківської області, а з 19.01.1993 - суддею Апеляційного суду Харківської області.

08 грудня 2014 року позивач подала до Вищої ради юстиції заяву про відставку.

12 листопада 2015 року Верховною радою України прийнято постанову № 788-VIII "Про звільнення суддів", якою відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України, у зв'язку з поданням заяви про відставку ОСОБА_3 звільнено з посади судді Апеляційного суду Харківської області.

На підставі постанови Верховної Ради України № 788-VIII від 12.11.2015 року, наказом голови Апеляційного суду Харківської області № 04-03/91-ос від 17.11.2015 ОСОБА_3 відраховано зі штату Апеляційного суду Харківської області 17.11.2015 у зв'язку з поданням заяви про відставку та наданням відставки.

У зв'язку з фактичною невиплатою їй передбаченої законом вихідної допомоги при виході у відставку, позивач листом від 17.02.2016 звернулась до Апеляційного суду Харківської області з вимогою нарахування та виплати вихідної допомоги, відповідно до вимог ст. 136 Закону України «Про судоустрій та статус суддів».

17 лютого 2016 року Апеляційний суд Харківської області листом за вих. № 03-54/3025 відмовив позивачу у проведенні виплати вихідної допомоги, мотивуючи тим, що визначальною умовою для отримання суддею вихідної допомоги є дата виходу у відставку. А стаття 136 ЗУ "Про судоустрій і статус суддів", яка діяла до 01.04.2014, була виключена Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання".

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ.

Частиною 2 статті 19 Конституції України, в редакції на час прийняття Верховною Радою України постанови №59-VIІІ встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України в редакції на час прийняття Верховною Радою України постанови №788-VIІІ, закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з пунктом 9 частини 5 статті 126 Конституції України в редакції на час прийняття Верховною Радою України постанови №788-VIІІ, суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив у разі подання суддею заяви про відставку або звільнення з посади за власним бажанням.

Частина 1 статті 120 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI (далі - Закон № 2453-VI), в редакції на час прийняття Верховною Радою України постанови № 1515-VIII: суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 135 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Відповідно до частин 3,4 статті 120 Закону №2453-VI, в редакції на час прийняття Верховною Радою України постанови № 788-VIII, заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. Суддя здійснює свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

Згідно з частинами 2,3 статті 122 Закону №2453-VI, в редакції на час прийняття Верховною Радою України постанови № 788-VIII, питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок. Повноваження судді припиняються з дня прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді.

Частиною 1 ст. 136 Закону №2453-VI, в редакції до 01.04.2014, визначено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Відповідно до підпункту 1 пункт 28 розділу ІІ Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року № 1166-VII (далі - Закон № 1166-VII), у Законі України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529 із наступними змінами): статтю 136 виключити.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ.

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що відповідно до частини 1 статті 341 КАС України, Суд переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).

Аналіз вищенаведеної норми Конституції України, із застосуванням Рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, дає розуміння про дію нормативно - правового акта в часі як момент початку набрання цим актом чинності та припинення - як момент втрати ним чинності. Тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно - правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Враховуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно - правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача з посади судді.

Суд зауважує, що позивача було звільнено з посади судді 12 листопада 2015 року, тобто у той час, коли право на вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, передбачене статтею 136 Закону №2453-VI не існувало, оскільки дана норма виключена положенням Закону № 1166-VII.

Крім того, Суд зазначає, що приписами абзацу 6 п. 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, передбачено: "&?н;за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю&?и;".

З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли хибного висновку щодо задоволення позовних вимог. Позаяк, підстави для виплати вихідної допомоги позивачу, станом на дату її виходу у відставку - 12 листопада 2015 року, що є датою прийняття Верховною Радою України постанови № № 788-VIII - відсутні.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до ч. 1, 3 статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального права, колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до помилкового висновку про підставність виплати позивачу вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Керуючись статтями 341, 345, п.3 ч.1.ст.349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Апеляційного суду Харківської області - задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2016 року - скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_3 до Апеляційного суду Харківської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Державна казначейська служба України, Державна судова адміністрація України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.

Головуючий суддя Н.А. Данилевич

Судді В. М. Бевзенко

В.М. Шарапа