Історія справи

Постанова КАС ВП від 17.12.2025 року у справі №240/21813/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2025 року

м. Київ

справа № 240/21813/25

адміністративне провадження № К/990/43294/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Кравчука В.М., суддів Єзерова А.А., Стародуба О.П.,

розглянув у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юні Люкс"

на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року (суддя Липа В.А.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року (колегія у складі суддів Мацького Є.М., Сушка О.О., Залімського І.Г.)

у справі № 240/21813/25

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юні Люкс"

до Міністерства юстиції України

про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії.

І. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

1. 11.09.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю "Юні Люкс" (далі - ТОВ "Юні Люкс", позивач, скаржник) звернулося до суду з позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач), в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України "Про задоволення скарги" від 20.05.2025 №1385/5;

- зобов`язати відповідача відновити правове становище в сфері державної реєстрації прав на об`єкти нерухомого майна, що існувало до видачі незаконного наказу від 20.05.2025 №1385/5.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

2. 26.12.2024 Компанія «Вестгрініт Холдінгс Лімітед» подала до Міністерства юстиції скаргу на рішення та дії державного реєстратора прав на нерухоме майно (приватних нотаріусів Рябикіної А.А., Радзієвської В.В., Бадахова Ю.Н.), в якій просило анулювати низку рішень вищезазначених державних реєстраторів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно (нежитлових будівель, земельних ділянок, об`єктів незавершеного будівництва).

3. Скаргу Компанія "Вестгрініт Холдінгс Лімітед" мотивувала тим, що оскаржувані реєстраційні дії та рішення було вчинено державним реєстратором всупереч Закону України «Про санкції», оскільки відповідно Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 12.03.2023 було заборонено здійснення будь-яких операцій з активами, які прямо чи опосередковано належать Калпі Елені та/або компанії Компанія «Вестгрініт Холдінгс Лімітед», в т.ч. з активами, якими вони володіють через ТОВ «Юнігран» та ТОВ «Юнігран- Сервіс», за участі яких і були вчинені оскаржувані реєстраційні дії та прийняті відповідні рішення.

4. Наказом Міністерства юстиції України «Про задоволення скарги» № 1385/5 від 20.05.2025 було задоволено скаргу Компанії «Вестгрініт Холдінгс Лімітед» від 26.12.2024 та визнано прийнятими з порушенням Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та анульовано всі оскаржувані рішення державних реєстраторів-приватних нотаріусів Рябикіної А.А., Радзієвської В.В., Бадахова Ю.Н.

5. На підставі одного ряду таких оскаржуваних рішень приватним нотаріусом Радзієвською В.В. в Державному реєстрі прав зареєстровано перехід права власності на об`єкти нерухомого майна від ТОВ "Мартен Локс" до ТОВ "Юні Люкс". Тобто ТОВ "Юні Люкс" є одним з кінцевих покупців об`єктів нерухомого майна, перехід права власності на які було зареєстровано на підставі анульованих рішень державних реєстраторів.

6. ТОВ "Юні Люкс" не погоджується з оскаржуваним наказом, оскільки такий стосується прав та інтересів зазначеного товариства як учасника реєстраційних дій, проведених державним реєстратором-приватним нотаріусом Радзієвською В.В. за результатом яких прийнято анульовані Мін`юстом рішення про державну реєстрацію прав за такими правочинами:

- договір купівлі-продажу нежитлової будівлі площею 1288,5 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 636999518234 (рішення про державну реєстрацію прав № 71270214 від 25.01.2024, нотаріус Радзієвська В.В.). Продавець ТОВ «Мартен Локс», покупець ТОВ «Юні Люкс»;

- договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 6,0403 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 972158718220 (рішення про державну реєстрацію прав № 71269011 від 24.01.2024, нотаріус Радзієвська В.В.). Продавець ТОВ «Мартен Локс», покупець ТОВ «Юні Люкс»;

- договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,4214 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1018420332224 (рішення про державну реєстрацію прав № 71313431 від 27.01.2024, нотаріус Радзієвська В.В.). Продавець ТОВ «Мартен Локс», покупець ТОВ «Юні Люкс»;

- договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,5786 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1018465732224 (рішення про державну реєстрацію прав № 71313407 від 27.01.2024, нотаріус Радзієвська В.В.). Продавець ТОВ «Мартен Локс», покупець ТОВ «Юні Люкс»;

- договір купівлі-продажу торгово-виробничого комплексу, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1844389018220 (рішення про державну реєстрацію прав № 71269059 від 25.01.2024, нотаріус Радзієвська В.В.). Продавець ТОВ «Мартен Локс», покупець ТОВ «Юні Люкс»;

- договір купівлі-продажу незавершеного будівництва, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1951389418220 (рішення про державну реєстрацію прав № 71269358 від 25.01.2024, нотаріус Радзієвська В.В.). Продавець ТОВ «Мартен Локс», покупець ТОВ «Юні Люкс»;

- договір купівлі-продажу каменокольної дільниці, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1664283118234 (рішення про державну реєстрацію прав № 71270824 від 25.01.2024, нотаріус Радзієвська В.В.). Продавець - ТОВ «Мартен Локс», покупець ТОВ «Юні Люкс».

ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

7. Ухвалою від 18.09.2025 Житомирський окружний адміністративний суд на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України відмовив у відкритті адміністративного провадження. Суд взяв до уваги, що позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваний наказ порушує право власності позивача, оскільки скасовує реєстраційну дію щодо реєстрації права власності позивача на об`єкти нерухомого майна, що унеможливлює реалізацію повного обсягу прав власності.

Отже, зміст заявлених позовних вимог у цій справі зводиться до захисту речового права позивача, з огляду на що, незважаючи на підстави позову - порушення процедури розгляду скарги, правовідносини у цьому спорі покликані на захист права цивільного, адже наслідком є дії щодо відновлення правового становища в сфері державної реєстрації прав на об`єкти нерухомого майна, що існувало до видачі оскаржуваного наказу.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи підприємці.

Тому, якщо порушення своїх прав особа вбачає в наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень, є способом захисту саме цивільних прав та інтересів.

Вказаний спір спрямований на захист права цивільного незалежно від того, чи здійснено відповідачем розгляд скарги третьої особи з дотриманням вимог законодавства/процедури чи ні.

Отже, спір у цій справі не є публічно-правовим. Оскарження наказу Міністерства юстиції України безпосередньо пов`язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо нерухомого майна. З огляду на суб`єктний склад сторін спору його слід вирішувати за правилами господарського судочинства.

8. Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 06.10.2025 залишив без задоволення апеляційну скаргу Товариства, а ухвалу суду першої інстанції від 18.09.2025 - без змін.

9. Суд дійшов висновку, що предмет спору пов`язаний із оскарженням наказів Мін`юсту стосовно скасування рішень суб`єктів державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 19.06.2019 у справі №802/385/18-а, від 18.09.2019 у справі №810/3711/18, від 12.02.2020 у справі №1840/3241/18 висловлено правову позицію стосовно непоширення юрисдикції адміністративних судів на спори, що виникають з подібних правовідносин, а саме правовідносин щодо визнання протиправними та скасування наказів Міністерства юстиції України, які є похідними при вирішенні судом питань, що можуть впливати на майнові права та інтереси цих осіб.

Позивач не погоджується з оскаржуваним наказом, оскільки такий стосується прав та інтересів зазначеного товариства як учасника реєстраційних дій, проведених державним реєстратором-приватним нотаріусом Радзієвською В.В. за результатом яких прийнято анульовані Мін`юстом рішення про державну реєстрацію прав за правочинами. Тобто, позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваний наказ порушує право власності позивача, оскільки скасовує реєстраційну дію щодо реєстрації права власності позивача на об`єкти нерухомого майна, що унеможливлює реалізацію повного обсягу прав власності.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

10. У касаційній скарзі ТОВ "ЮНІ ЛЮКС" просить скасувати ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 18.09.2025 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду постановою від 06.10.2025, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

11. Підставою касаційного оскарження судового рішення скаржник заявляє абз. 6 ч. 4 ст. 328 КАС України, мотивуючи його порушенням судами попередніх інстанцій приписів процесуальних норм п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України при вирішення питання щодо підсудності спору у справі №240/21813/25.

12. Скаржник вважає, що спір є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки причина спору пов`язана із рішенням Мінюсту про скасування державної реєстрації, спір виник внаслідок виконання Відповідачем владних управлінських функцій у сфері державної реєстрації; оскаржується безпосередньо рішення Мін`юсту (Наказ № 1385/5 від 20.05.2025) як акт державного управління, спрямований на забезпечення законності у сфері реєстрації, а не на вирішення приватноправових суперечок.

Між позивачем та іншими особами (включно із скаржником Компанія «Вестгрініт Холдінгс Лімітед») немає спору щодо права власності на майно. Позивач прагне захистити свої права виключно від протиправних дій Мін`юсту, а не від будь-якого суб`єкта приватного права.

Предметом спірних відносин є рішення Мін`юсту, прийняте з порушенням адміністративної процедури, а не вирішення питань щодо речового права.

Підставою позову є процедурні порушення, вчинені Мін`юстом при прийнятті оскаржуваного Наказу. Вимога про відновлення правового становища в сфері державної реєстрації є лише наслідком скасування неправомірного рішення Мін`юсту і не може розглядатися окремо.

Позивач вважає, що суд апеляційної інстанції при застосуванні процесуальних норм мав врахувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо питання предметної підсудності спорів у справах про оскарження рішень Мін`юсту, прийнятих за результатами розгляду скарг на дії державного реєстратора, наведені у постанові від 11.04.2018 у справі № 910/8424/17 (в тій частині, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин), а також постанову Верховного Суду від 09.10.2025 у справі № 320/48137/23 (в частині висновків про те, що спори про законність рішень Мін`юсту, прийнятих за результатами розгляду скарг на реєстраційні дії, коли предметом спору є процедурні питання, належать до адміністративної юрисдикції).

Натомість справи, на які посилались суди (№ 815/4618/16 та № 814/2030/17), стосувалися оскарження саме рішення державного реєстратора про реєстрацію речових прав, а не оскарження наказу Мін`юсту про анулювання рішень реєстраторів за результатами розгляду скарги третьої особи, тому вони не є релевантними.

Позивач клопотав про розгляд справи за його участі, однак своєю ухвалою Суд відмовив в задоволенні такого клопотання.

13. Ухвалою Верховного Суду від 03.11.2025 відкрито касаційне провадження.

14. 09.12.2025 надійшли додаткові пояснення від відповідача, в яких Міністерство юстиції України покликається на правомірність оскаржуваних рішень з огляду на таке:

- спір не належить до публічно-правових, а має приватноправовий характер, оскільки позов спрямований на поновлення майнових та корпоративних прав позивача, пов`язаних зі зміною складу учасників та управління юридичною особою, а не на захист прав у сфері публічно-правових відносин. Позивач фактично оскаржує наслідки, які зачіпають його майнові права (право на частку, управління, реєстраційні записи), а тому це спір про право, який повинен вирішуватися за правилами господарського судочинства.

- усталена практика Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду визначає, що спори щодо скасування наказів Мін`юсту, ухвалених за результатами розгляду скарг у сфері державної реєстрації (юридичних осіб), розглядаються саме господарськими судами, зокрема такий висновок відображений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 826/9341/17, від 19.06.2019 у справі № 802/385/18-а, від 06.11.2019 у справі № 826/3731/18, від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, від 20.09.2018 у справі № 813/6286/15, від 06.02.2019 у справі №462/2646/17, а також у постановах Верховного Суду від 28.09.2023 у справі № 910/12545/20, від 11.10.2021 у справі №910/5971/20, від 14.01.2021 у справі № 910/838/20;

- Велика Палата Верховного Суду змінила підхід до юрисдикції у 2018- 2019 роках, і попередні позиції вже не є релевантними. Мін`юст наголошує, що постанова від 11.04.2018 у справі №910/8424/17, на яку посилається позивач, стосувалася інших правовідносин, регулювалися іншим законодавством та ґрунтувалися на підходах, які надалі була змінена. Натомість чинна й усталена практика однозначно відносить такі спори до господарської юрисдикції;

- Мін`юст не вступав із позивачем у публічно-правові відносини. Якщо позивач не був заявником реєстраційної дії, а оскаржуваний акт Мін`юсту вплинув на його майнові права, то публічно-правовий спір між ними відсутній, а є лише цивільно-правові наслідки.

VІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

15. Верховний Суд перевірив правильність застосування судами норм процесуального права у межах доводів касаційної скарги та дійшов такого висновку.

16. Спірні правовідносини у цій справі виникли внаслідок незгоди ТОВ «Юні Люкс» з наказом Мін`юсту, ухваленим за наслідками адміністративної процедури, а саме, розгляду скарги Компанії «Вестгрініт Холдінгс Лімітед» на рішення державних реєстраторів прав на нерухоме майно приватних нотаріусів Рябикіної А.А., Радзієвської В.В., Бадахова Ю.Н., внаслідок чого зареєстровано перехід права власності на об`єкти нерухомого майна, належні ТОВ «Юнігран» та ТОВ «Юнігран-Сервіс» (які перебувають під корпоративним контролем Компанії «Вестгрініт Холдінгс Лімітед»), до ТОВ "Юні Люкс".

17. Розглядаючи цей спір, суди попередніх інстанцій, з посиланням на правові позиції Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постановах від 19.06.2019 у справі № 802/385/18-а, від 18.09.2019 у справі № 810/3711/18, від 12.02.2020 у справі № 1840/3241/18 дійшли висновку, що справу належить розглядати в порядку господарського судочинства з огляду на приватно-правовий характер спору (наявність між сторонами спору про право).

18. Скаржник з таким висновком не згоден і вважає, що справу має бути розглянуто за правилами адміністративного судочинства. Отже, судове рішення оскаржується з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

19. Відповідно до ч. 6 ст. 346 КАС України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, крім випадків, якщо:

1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної юрисдикції;

2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах;

3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.

20. Оцінюючи наявність винятків, передбачених п. 1 - 3 ч. 6 ст. 346 КАС, колегія суддів констатує, що:

- позивач, який оскаржує судове рішення, звернувся саме до адміністративного суду (вочевидь вважаючи, що справу має бути розглянуто за правилами адміністративного судочинства), брав участь у розгляді справи в суді першої та апеляційної інстанції, де як скаржник заявляв про порушення правил предметної юрисдикції;

- позивач обґрунтував порушення судом правил предметної юрисдикції наявністю судових рішень Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/8424/17 (постанова від 11.04.2018) та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 320/48137/23 (постанова від 09.10.2025) з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах (йдеться про оскарження наказу Мін`юсту, ухваленого за наслідками контролю за рішенням та діями державних реєстраторів). Однак позивач у касаційній скарзі не навів судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду;

- Велика Палата Верховного Суду не викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах, оскільки правове регулювання спірних правовідносин змінилося внаслідок прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Закону України «Про адміністративну процедуру» від 10.10.2024 № 4017-IX.

21. Суд бере до уваги усталену практику Великої Палати Верховного Суду, за якою лише одночасна відсутність усіх трьох випадків дозволяє передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Якщо наявний хоча б один з них - справа не підлягає передачі. Велика Палата Верховного Суду неодноразово застосовувала такий підхід при вирішенні питання щодо наявності підстав для передачі справи на її розгляд (зокрема, ухвали від 15.06.2022 у справі № 904/8573/21 (провадження № 12-11гс22), від 09.11.2023 у справі № 910/6925/22 (провадження № 12-61гс23), від 29.11.2023 у справі № 910/16249/19 (910/8818/21) (провадження № 12-67гс23), від 23.01.2024 у справі № 904/7464/21 (провадження № 12-75гс23), від 07.02.2024 у справі № 902/1159/22 (провадження № 12-78гс23), від 05.03.2024 у справі № 203/2729/20 (провадження №14-18цс24), від 16.04.2025 у справі № 359/8573/20 (провадження № 12-20гс25), від 30.04.2025 у справі № 910/15745/23 (провадження 12-25гс25) та інші).

22. Зважаючи на відсутність сукупності усіх трьох випадків, передбачених п. 1- 3 ч. 6 ст. 346 КАС України (відсутні випадки, передбачені п. 2), справа не підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду і має бути вирішена Касаційним адміністративним судом.

23. Суд не погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про непідсудність справи адміністративному суду.

24. Насамперед, Суд звертає увагу на те, що спірні правовідносини виникли 20.05.2025, коли Мін`юст видав наказ "Про задоволення скарги" №1385/5. Скаргу було подано 26.12.2024.

25. Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у відкритті провадження у справі, помилково послалися на правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 19.06.2019 у справі №802/385/18-а, від 18.09.2019 у справі №810/3711/18, від 12.02.2020 у справі №1840/3241/18, оскільки з прийняттям Закону України «Про адміністративну процедуру» від 17.02.2022 № 2073-IX (набрав чинності 15.12.2023) та інших законів на його виконання, зокрема Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Закону України «Про адміністративну процедуру» від 10.10.2024 № 4017-IX, правове регулювання спірних правовідносин суттєво змінилося, правову невизначеність щодо оскарження адміністративних актів, яка часто і породжувала юрисдикційні питання, було усунуто.

26. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц; пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

27. Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Однак актуальність (застосовність) висновків Верховного Суду залежить від чинності правової норми, якої вони стосуються.

28. Інше правове регулювання спірних правовідносин внаслідок змін законодавства робить їх неподібними до попередніх, хоч і схожих за предметом спору, підставами позову та змістом позовних вимог. Відтак правові висновки Верховного Суду, сформовані за наслідками тлумачення іншої, попередньої правової норми, судами не застосовуються.

29. Повертаючись до обставин цієї справи, Суд звертає увагу на те, що правові висновки, застосовані судами першої та апеляційної інстанцій, сформовані у 2019-2020 роках. Натомість спір виник у 2025 році, коли набрали чинності нові закони - Закон України «Про адміністративну процедуру», Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Закону України «Про адміністративну процедуру». Ці закони суди не застосували.

30. Вирішуючи питання щодо предметної юрисдикції, Суд виходить з того, що відповідно до ч. 8 ст. 15 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17.03.2011 № 3166-VI (у редакції згідно із Законом № 4017-IX від 10.10.2024 - набрав чинності 15.11.2024) накази міністерства або їх окремі частини можуть бути оскаржені фізичними та юридичними особами до адміністративного суду в порядку, встановленому законом. Накази міністерства, які є адміністративними актами, оскаржуються в порядку, визначеному Законом України "Про адміністративну процедуру", до міністерства, яке прийняло такий адміністративний акт, якщо при ньому утворено комісію з розгляду скарг, крім випадків, якщо законами України визначено інший суб`єкт розгляду скарги, та/або до адміністративного суду. У разі якщо при міністерстві комісію з розгляду скарг не утворено, такі накази оскаржуються до адміністративного суду.

31. Таким чином, з 15.11.2024 спори, предметом яких є накази міністерств, належать до юрисдикції адміністративних судів в силу прямої норми закону.

32. Частина 8 ст. 15 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» застосовується до спірних правовідносин, оскільки вони виникли щодо наказу, прийнятого 20.05.2025, коли зазначена правова норма була чинною.

33. Суд також враховує, що попри однозначну норму закону, оскарження наказів Мін`юсту саме до адміністративного суду є фундаментальним елементом правопорядку, гарантією дотримання конституційних прав людини у сфері публічно-правових відносин.

34. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

35. Конституційний принцип верховенства права (стаття 8 Конституції України) у поєднанні з гарантією, встановленою ч. 2 ст. 55 Конституції України, передбачає право кожної особи на судовий контроль рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень. Конституційний Суд України наголошував, що доступ особи до суду з метою перевірки законності та правомірності актів публічної влади є складовим елементом верховенства права і спрямований як на ефективний захист прав, свобод та інтересів особи, так і на недопущення свавільного втручання держави у ці права (Рішення Конституційного Суду України від 24.06.2020 № 6-р(II)/2020).

36. Відповідно до ч. 5 ст. 125 Конституції України з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.

37. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

38. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ч. 3 ст. 19 КАС України адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

39. Оцінюючи доводи сторін, Суд виходить з того, звертаючись зі скаргою до Мін`юсту, Компанія «Вестгрініт Холдінгс Лімітед» мала на меті захист своїх майнових прав та інтересів, порушених, на її думку, рішеннями державних реєстраторів.

40. У ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

41. За захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу особа має право звернутися до суду (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

42. У випадках, встановлених Конституцією України та законом, особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади . Орган державної влади . здійснюють захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом. Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду (ч. 2-4 ст. 17 ЦК України).

43. Отже, вважаючи цивільні права та інтереси порушеними, особа на власний вибір може звернутися за захистом до суду або органу державної влади. Судовий та адміністративний захист, який забезпечується органами державної влади, відбувається за різними процедурами. Судовий - за правилами відповідних процесуальних кодексів, адміністративний - за Законом України «Про адміністративну процедуру» від 17.02.2022 № 2073-IX та спеціальним законодавством, що регулює діяльність відповідних органів державної влади.

44. За визначеннями Закону України «Про адміністративну процедуру» (ст. 2) державний реєстратор є адміністративним органом (суб`єктом, який відповідно до закону уповноважений здійснювати функції публічної адміністрації), а рішення державного реєстратора є адміністративним актом.

45. Відповідно до ст. 18 цього Закону особа має право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності адміністративного органу в порядку адміністративного оскарження відповідно до цього Закону та/або в судовому порядку. Це стосується і рішень державних реєстраторів.

46. Суд бере до уваги, що Компанія «Вестгрініт Холдінгс Лімітед», вважаючи, що її майнові права та інтереси порушено, мала право звернутися до суду з позовом до ТОВ «Юні Люкс» з відповідними вимогами речово-правового характеру. Зважаючи на склад учасників, така справа належить до юрисдикції господарського суду.

47. Відповідно до п. 13) ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності, зокрема вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами.

48. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги) (ч. 1 ст. 173 ГПК України).

49. Аналогічні за змістом правові норми щодо предметної юрисдикції похідних вимог містяться в ч. 1 ст. 19 та ч. 1 ст. 188 Цивільного процесуального кодексу України.

50. Відповідно до ч. 3 ст. 19 КАС України адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

51. Отже, в межах господарської справи за позовом Компанії «Вестгрініт Холдінгс Лімітед» можливим було оскарження рішень державних реєстраторів, як похідної вимоги до основної вимоги про захист речових прав на нерухоме майно.

52. Однак, маючи вибір між судовим та адміністративним порядком захисту порушених прав, Компанія оскаржила рішення та дії державних реєстраторів в порядку адміністративного оскарження до Мін`юсту.

53. З моменту надходження скарги до Мін`юсту між скаржником, Мін`юстом, державними реєстраторами, рішення яких оскаржуються, та власниками майна, яке, на думку скаржника, зареєстровано на них з порушенням закону, виникли адміністративні, публічно-правові відносини, пов`язані із розглядом скарги в порядку адміністративного оскарження.

54. Цей порядок врегульовано ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV та прийнятим на її виконання Порядком розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1128 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24.12.2019 № 1150).

55. Під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації Мін`юст чи відповідний територіальний орган встановлює наявність обставин, якими обґрунтовано скаргу, та інших обставин, які мають значення для її об`єктивного розгляду, зокрема шляхом перевірки відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чи Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, у разі необхідності витребовує документи (інформацію) і вирішує:

1) чи мало місце рішення, дія або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіального органу Мін`юсту;

2) чи було оскаржуване рішення, дія або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіального органу Мін`юсту прийнято, вчинено на законних підставах;

3) чи належить задовольнити скаргу у сфері державної реєстрації або відмовити в її задоволенні;

4) чи можливо поновити порушені права або законні інтереси скаржника іншим способом, ніж визначено ним у скарзі у сфері державної реєстрації;

5) які рішення підлягають скасуванню або які дії, що випливають з факту скасування рішення або з факту визнання оскаржуваних дій або бездіяльності протиправними, підлягають вчиненню (пункт 9 Порядку № 1128).

56. Тобто під час розгляду скарги Мін`юст перевіряє:

- дотримання процедури державної реєстрації (зокрема дотримання строків подання документів для проведення реєстраційної дії; порядку їх подання у визначеній формі (в електронній чи паперовій); належності заявника до кола осіб, уповноважених на звернення щодо проведення державної реєстрації; відсутності судової заборони на вчинення реєстраційних дій, а також дотримання державним реєстратором послідовності дій);

- наявність і правильність оформлення документів, поданих для реєстрації (зокрема відповідність документів вимогам до форми та змісту, передбаченим законом; наявність документів, що підтверджують прийняття рішення уповноваженим органом управління юридичної особи; відповідність поданих документів раніше зареєстрованим відомостям у Єдиному державному реєстрі; відсутність підстав для відмови у державній реєстрації).

57. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.09.2025 у справі № 910/2546/22 зазначила, що Мін`юст у межах своїх повноважень здійснює контроль у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно; оцінює помилковість дій та рішень державного реєстратора, однак не досліджує помилки або протиправні дії скаржника, інші аспекти захисту прав на нерухоме майно (п. 9.9). Тобто Мін`юст оцінює законність проведеної державним реєстратором адміністративної процедури, а не вирішує по суті спір. При розгляді скарги на рішення державного реєстратора Мін`юст не вправі вирішувати спір між сторонами, зокрема робити висновки про права сторін на майно (п. 9.10).

58. У цій же справі Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що Мін`юст не може бути єдиним відповідачем у господарській справі незалежно від доводів та підстав позову, оскільки з ним у позивачів відсутній спір про речові права на земельні ділянки (п. 9.27).

59. Висновок про те, що Мін`юст не може бути єдиним відповідачем у господарській справі свідчить про те, що вимоги до Мін`юсту не можуть бути основними. Основним відповідачем має бути особа, яка перебуває у спорі про речові права.

60. Водночас Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на свої висновки, викладені у пункті 8.24 постанови 05.11.2023 у справі № 910/15792/20, про те, що у випадку звернення особи з позовом до державного реєстратора про притягнення до відповідальності чи відшкодування шкоди, заподіяної ним внаслідок неналежного виконання покладених на нього обов`язків, що не пов`язана з діями інших суб`єктів цивільних правовідносин, така особа може бути відповідачем у суді (п. 9.28).

Наведений висновок є застосовним, зокрема і до правовідносин, у яких позивач звертається до Мін`юсту з позовом про відшкодування збитків, заподіяних ним через неналежне виконання обов`язків під час розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав. Саме така участь Мін`юсту як відповідача за вимогами про відшкодування збитків можлива в контексті висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 802/385/18-а, від 27.11.2019 у справі № 815/1915/18, від 12.02.2020 у справі № 1840/3241/18, від 17.02.2021 у справі № 821/669/17 та від 04.02.2020 у справі № 910/7781/19 (п. 9.29).

61. Цей правовий висновок Великої Палати Верховного Суду узгоджується з чинною редакцією ч. 8 ст. 15 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», за якою накази міністерства можуть бути оскаржені саме до адміністративного суду, що не виключає можливості подання позову про відшкодування шкоди, завданої протиправним рішенням (дією, бездіяльністю), в порядку господарського судочинства.

62. Оскаржуваний наказ Мін`юсту ухвалено за результатами розгляду скарги Компанії «Вестгрініт Холдінгс Лімітед» та є індивідуальним адміністративним актом суб`єкта владних повноважень, прийнятим у межах реалізації владно-управлінських функцій у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

63. Правові відносини як з приводу державної реєстрації, так і щодо адміністративного оскарження рішень та дій державних реєстраторів, розгляду та вирішення скарг є публічно-правовими.

64. Відповідно до ст. 27 Закону «Про адміністративну процедуру» учасником адміністративного провадження є, зокрема особа, на право, свободу чи законний інтерес якої негативно впливає або може вплинути адміністративний акт (заінтересована особа). З урахуванням наведеного, нарівні зі скаржником та державними реєстраторами, рішення яких оскаржено, ТОВ «Юні Люкс» є учасником адміністративного провадження.

65. Скасування Мін`юстом рішення про державну реєстрацію права власності ТОВ «Юні Люкс» є втручанням у його право власності, оскільки в разі відсутності відповідного запису в Державному реєстрі прав Товариство не може вільно та на власний розсуд розпоряджатися своєю власністю. Крім того, ухвалення Мінюстом такого рішення припиняє офіційне визнання і підтвердження державою наявності в Товариства права власності на нерухоме майно та юридичного факту набуття цього права, унаслідок чого сама наявність у Товариства права власності є сумнівною (п. 4.10. Рішення Конституційного Суду України від 16.11.2022 № 9-р(II)/2022).

6. Безперечно, наказ Мін`юсту має майнові наслідки, але він є актом, яким завершено процедуру адміністративного оскарження іншого адміністративного акта (рішення державного реєстратора). Його правова природа як адміністративного акта не залежить від змісту правових наслідків.

67. У позовній заяві позивач покликається на порушення Мін`юстом процедури розгляду скарги, а саме:

- в оскаржуваному наказі відповідача від 20.05.2025 чи у Висновку центральної Колегії Мін`юсту з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін`юсту від 10.04.2025 немає висновку про те як саме право Компанії «Вестгрініт Холдінгс Лімітед» було порушено та потребувало захисту внаслідок прийняття державним реєстратором спірних рішень;

- Компанія «Вестгрініт Холдінгс Лімітед» не мала права від свого імені звертатися до відповідача зі скаргою на рішення державних реєстраторів та просити анулювати реєстраційні дії, учасником яких була не вона, а ТОВ «Юнігран» та ТОВ «Юнігран-Сервіс», що свідчить про порушення відповідачем п. 9 Порядку;

- не встановивши факту штучного поновлення Компанією «Вестгрініт Холдінгс Лімітед» пропущеного строку звернення зі скаргою на дії державних реєстраторів; відповідач порушив ст. 34 Закону та п. 5 Порядку;

- відповідач порушив п. 5 ч. 6 ст. 37 Закону коли не залишив без розгляду скаргу, подану особою, яка не має на це повноважень, з огляду на застосування Рішенням Ради національної безпеки і оборони України 12.05.2023 спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій);

- неправильне застосування відповідачем Закону України «Про санкції» в частині оцінки правомірності дій державного реєстратора.

68. Оскаржуючи наказ Мін`юсту, позивач не оспорює права власності Компанії «Вестгрініт Холдінгс Лімітед» чи інших її майнових прав чи третіх осіб, а захищає право на належну правову процедуру у публічно-правових відносинах. Предметом спору є виключно дотримання Мін`юстом визначеної законодавством адміністративної процедури при розгляді скарги та прийнятті відповідного рішення за наслідками адміністративного провадження, в якому позивач брав участь.

69. З огляду на вище наведене, спір, пов`язаний з оскарженням наказу Мін`юсту за наслідком розгляду скарг на дії державного реєстратора, є публічно-правовим.

70. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про адміністративну процедуру» особа має право на оскарження рішень адміністративного органу в судовому порядку.

71. Відповідно до абз. 3 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення Міністерства юстиції України можуть бути оскаржені до суду.

72. Відповідно до п. 17 Порядку № 1128 рішення, дії або бездіяльність Мін`юсту [за результатами розгляду скарги у сфері державної реєстрації] можуть бути оскаржені до суду.

73. Жоден з цих чи інших нормативних актів не передбачає, що вимоги про визнання протиправним та скасування рішення адміністративного органу повинні об`єднуватися з іншими вимогами (наприклад, майновими) чи вимогами до інших осіб-відповідачів (наприклад, учасників майнового спору). Такі вимоги суперечили б ч. 2 ст. 55 Конституції України, за якою кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади без будь-яких додаткових умов.

74. Перевірка дотримання процедури прийняття індивідуального акта суб`єктом владних повноважень належить до виключної компетенції адміністративних судів відповідно до статей 2 5 19 КАС України. Адміністративний суд надає оцінку процедурі його прийняття та межам повноважень органу, який його прийняв, а істотне порушення процедури прийняття адміністративного акта є самостійною та достатньою підставою для його скасування.

75. Вплив наказу Мін`юсту на майнові права та інтереси позивача не перетворює спір у господарський (приватно-правовий), оскільки предметом спору є правомірність владно-управлінського рішення, а не законність (дійсність) правочинів, на підставі яких виникли або припинилися речові права.

76. Спір між юридичними особами щодо речових прав належить до юрисдикції господарських судів, але наявність такого спору не позбавляє учасника адміністративного провадження права на звернення до адміністративного суду, а адміністративний суд - обов`язку перевірити законність адміністративного акта (у цій справі - наказу Мін`юсту) за критеріями, які передбачено у ст. 2 КАС України.

77. Господарський суд такої перевірки забезпечити не може, оскільки вимоги про скасування реєстраційних дій (рішень державних реєстраторів) у господарському судочинстві можуть були лише похідними і їх вирішення цілком залежить від вирішення основних вимог (ч. 1 ст. 173 ГПК України). Тобто, відмовляючи у задоволенні позову за основною вимогою, господарський суд повинен залишити в силі адміністративний акт (в нашому випадку наказ Мін`юсту), навіть не перевіряючи його законність. За чинного правового регулювання ситуація, коли господарський суд відмовляє в основній вимозі, але задовольняє похідну - скасовує адміністративний акт, завідомо є неможливою.

78. За таких обставин віднесення спору, що виник у цій справі, до господарської юрисдикції призведе до неможливості здійснення судового контролю за законністю наказу Мін`юсту повноважним адміністративним судом, який має здійснювати такий судовий контроль за Конституцією України (ч. 5 ст. 125) КАС України (ст. 19), Законом України «Про центральні органи виконавчої влади» (ч. 8 ст. 15) та Законом України «Про адміністративну процедуру» (ст. 17). Інші суди, господарські та загальні, розглядаючи вимоги щодо реєстраційних дій та інших адміністративних актів як похідні, повноцінний судовий контроль на предмет дотримання вимог ст. 2 КАС України здійснювати не можуть.

79. Зважаючи на те, що Компанія «Вестгрініт Холдінгс Лімітед» обрала не судовий, а адміністративний порядок захисту своїх прав та звернулася до Мін`юсту зі скаргою на дії державних реєстраторів, усі рішення, дії чи бездіяльність в цій адміністративній процедурі та за наслідками адміністративного провадження, як акти з приводу одних і тих же публічно-правових відносин, підлягають судовому контролю саме в порядку адміністративного судочинства.

80. Адміністративні акти, ухвалені на різних стадіях адміністративної процедури (провадження), в тому числі за наслідками адміністративного оскарження (як-от наказ Мін`юсту у цій справі), оскаржуються в порядку адміністративного судочинства.

Відмова у доступі до адміністративного суду (відмова у відкритті провадження у справі, закриття провадження) з мотивів існування між сторонами приватно-правового спору унеможливлює реалізацію конституційного права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (ст. 55 Конституції України).

81. Особа, яка є учасником адміністративної процедури, не може бути позбавлена доступу до адміністративного суду: наданню суб`єкту владних повноважень дискреції щодо вирішення скарги кореспондують повноваження адміністративного суду перевірити, чи здійснено цю дискрецію відповідно до закону, принципів адміністративної процедури та із дотриманням прав усіх учасників провадження. Позбавлення такої особи можливості оскаржити рішення адміністративного органу саме в адміністративному суді суперечить конституційній ролі адміністративного суду (ст. ст. 55 та 125 Конституції України).

82. Крім того, оскарження наказу Мін`юсту в порядку адміністративного судочинства не перешкоджає зверненню зацікавлених осіб до господарського суду для вирішення спору щодо речових прав на нерухоме майно.

83. Відмова у відкритті провадження у цій справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України (позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства) унеможливлює судовий захист прав позивача, оскільки позбавляє його можливості оскаржити адміністративний акт Мін`юсту, ухвалений, на думку позивача, з порушенням адміністративної процедури та його прав.

84. Згідно з ч. 1 ст. 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

85. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, порушив норми ст. 4 19 КАС України, ч. 8 ст. 15 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», внаслідок чого безпідставно відмовив у відкритті провадження у справі, чим позбавив позивача гарантованого ст. 55 Конституції України права на судовий захист його прав та інтересів у визначеному законом порядку.

86. Враховуючи викладене, касаційну скаргу слід задовольнити, ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 18.09.2025 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06.10.2025, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

87. Оскільки Верховний Суд не ухвалює нового рішення та повертає справу для продовження розгляду, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись ст. 243 341 345 349 350 356 359 КАС України, Суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНІ ЛЮКС" задовольнити.

Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року у справі №240/21813/25 скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.

Суддя В.М. Кравчук

Суддя А.А. Єзеров

Суддя О.П. Стародуб