Історія справи

Ухвала КАС ВП від 16.12.2020 року у справі №821/996/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 821/996/16

адміністративне провадження № К/9901/28863/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С. С.,

суддів: Васильєвої І. А., Юрченко В. П.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Херсонської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області на постанову Херсонського окружного адміністративного суду у складі судді Бездрабка О. І. від 08 серпня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Вербицької Н. В., суддів Джабурія О. В., Крусяна А. В. від 16 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Херсонської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) звернулась до суду з позовом до Херсонської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області (далі - відповідач, Інспекція), в якому просила: 1) визнати протиправними дії Інспекції по включенню до акту опису майна від 25 березня 2016 року №121/21-03-23-01-12 у податкову заставу квартири АДРЕСА_1; 2) зобов'язати Інспекцію виключити з акту опису майна від 25 березня 2016 року №121/21-03-23-01-12 квартиру АДРЕСА_1, та вчинити дії по припиненню обтяжень і виключенню з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного реєстру обтяжень нерухомого майна запису про податкову заставу.

Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначала, що описане контролюючим органом 25 березня 2016 року в податкову заставу майно (квартира АДРЕСА_1) в силу вимог підпункту 87.3.1 пункту 87.3 статті 87 Податкового кодексу України (далі - ПК України) не може бути використано як джерело погашення податкового боргу ОСОБА_2 й, відповідно, бути предметом податкової застави, оскільки таке нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання за договором позики передано в іпотеку позивачу ще 25 грудня 2014 року, тому пріоритет на задоволення вимог за рахунок цього майна має іпотекодержатель.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року, позов задоволено частково; визнано протиправними дії Інспекції по включенню до акту опису майна від 25 березня 2016 року №121/21-03-23-01-12 у податкову заставу 1/4 частину квартири АДРЕСА_1; зобов'язано відповідача виключити з вказаного акту опису майна 1/4 частину квартири АДРЕСА_1, та вчинити дії по припиненню обтяження і виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного реєстру обтяжень нерухомого майна відповідного запису про податкову заставу; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що дії відповідача по включенню до акту опису майна у податкову заставу іпотечного майна є протиправними, адже такими діями порушенні законні права позивача на першочергове звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості. При цьому судом враховано, що до акту опису майна включена не вся квартира, а лише та її частина, яка належить ОСОБА_2, тобто 1/4, тому позов задоволено частково.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. По суті ж, як вбачається із змісту касаційної скарги, Інспекція не погоджується із рішеннями судів попередніх інстанцій лише в частині задоволених позовних вимог.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилається на помилковість позиції судів попередніх інстанцій, оскільки стаття 93 ПК України визначає вичерпний перелік підстав для звільнення майна з податкової застави, яким, однак, не передбачено можливості припинення податкової застави на підставі рішення суду. Крім того зазначає, що дії по опису майна у податкову заставу не порушують прав позивача, адже контролюючий орган є вторинним заставодержателем й, до того ж, не звертається до суду щодо реалізації такого майна; при цьому податковий борг ОСОБА_2 виник до укладення договору іпотеки.

Позивач у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечила, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними. На його думку рішення судів ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права й ухвалено у відповідності до процесуальних норм.

Справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання процесуальних норм, Верховний Суд виходить з наступного.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 25 грудня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, який посвідчено приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Черкашиною Н. І. та зареєстровано в реєстрі за №2849. Відповідно до умов договору іпотекодавці ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 передають в іпотеку іпотекодержателю ОСОБА_1 нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1; іпотекою забезпечується в повному обсязі виконання грошового зобов'язання за договором позики, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 від 25 грудня 2014 року, згідно якого позичальник ОСОБА_3 зобов'язана повернути в строк до 25 серпня 2015 року позикодавцю ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 21000 доларів США на день повернення.

При посвідченні договору іпотеки приватним нотаріусом накладено заборону на відчуження майна - квартиру, яка є предметом іпотеки, до виконання, припинення, розірвання договору. Заборона зареєстрована в реєстрі за №2850. Договір іпотеки зареєстровано в Державному реєстрі іпотек 25 грудня 2014 року за номером запису 8255354 й цього ж дня на вищевказане нерухоме майно зареєстровано обтяження за номером запису про обтяження 8255383.

Договором про внесення змін договору іпотеки від 25 серпня 2015 року пункт 1.3 договору викладено у наступній редакції: іпотекою забезпечується в повному обсязі виконання грошового зобов'язання за договором позики, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 від 25 серпня 2015 року, згідно якого позивальник ОСОБА_3 зобов'язана повернути в строк до 26 лютого 2016 року позикодавцю ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 19500 доларів США на день повернення.

Договір про внесення змін до договору іпотеки посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Черкашиною Н. І. та зареєстрований в реєстрі за №1729.

За ОСОБА_2 станом на 31 грудня 2015 року обліковувався податковий борг з єдиного податку з фізичних осіб у сумі 754,43 грн., у зв'язку з чим 25 березня 2016 року прийнято рішення №217 про опис майна у податкову заставу та цього ж дня податковим керуючим здійснено опис майна ОСОБА_2, який оформлений актом №121/21-03-23-01-12, а саме: 1/4 квартири АДРЕСА_1.

Інспекцією у відповідності до вимог пункту 89.8 статті 89 ПК України зареєстровано податкову заставу, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

В аспекті заявлених вимог Верховний Суд вказує на таке.

Згідно із частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 КАС України).

Пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Отже до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

У цій справі позивач, оспорюючи правомірність податкової застави, посилається на порушення нею її прав як іпотекодержателя на нерухоме майно (квартири АДРЕСА_1), яке передано ОСОБА_1 в іпотеку згідно укладеного 25 грудня 2014 року із ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договору, й на положення частини 1 статті 33 Закону України "Про іпотеку" від 05 червня 2003 року №898-IV, у відповідності до яких у разі невиконання або неналежного виконання боржником (ами) основного зобов'язання позивач вправі задовольнити свої вимоги за зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Слід зазначити, що реалізація контролюючим органом таких повноважень як опис майна у податкову заставу безумовно віднесено до владних управлінських функцій відповідача, але у спірному випадку такі повноваження ним реалізовано по відношенню до ОСОБА_2 й будь-яких владних рішень стосовно позивача Інспекцією не приймалось. Тобто спір у цій справі не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, а фактично спрямований на захист приватного (цивільного) права, яке позивач вважає порушеним.

Статтею 572 Цивільного кодексу України передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). А згідно Статтею 572 Цивільного кодексу України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

За змістом перших частин статей 1, 3 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент звернення позивача до суду із цим позовом; далі - ЦПК України) завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 статті 15 ЦПК України (у згаданій вище редакції) установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Таким чином в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

Враховуючи зміст позовних вимог та суб'єктний склад учасників справи, характер спірних правовідносин, обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що цей спір не є публічно-правовим, і відповідно до частини 1 статті 15 ЦПК України має вирішуватися судом за правилами цивільного судочинства.

Такий висновок узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 31 липня 2020 року у справі №821/774/17.

Згідно з абзацом 2 частини 1 статті 354 КАС України порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених частини 1 статті 354 КАС України, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 238, частиною 1 статті 239, статями 341, 345, 349, 354, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Херсонської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області задовольнити частково.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року скасувати.

Провадження у справі №821/996/16 за позовом ОСОБА_1 до Херсонської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії закрити.

Роз'яснити ОСОБА_1, що розгляд цієї справи віднесено до цивільної юрисдикції.

Позивач має право протягом десяти днів з дня отримання копії цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

СуддіС. С. Пасічник І. А. Васильєва В. П. Юрченко