Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 квітня 2018 року

Київ

справа №352/1918/17

адміністративне провадження №К/9901/39744/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку справу за позовом ОСОБА_2 до Тисменицького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області про визнання рішення протиправним та спонукання до вчинення дій за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Обрізко І.М., Іщук Л.П., Онишкевича Т.В. від 12 лютого 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Тисменицького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області про визнання рішення протиправним та спонукання до вчинення дій, в якому просив: зобов'язати відповідача здійснити перерахунок, нарахувати та виплачувати йому щомісячне довічне грошове утримання з врахуванням допомоги на оздоровлення на підставі довідки Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2017 року № 44 без обмеження граничного розміру, з урахуванням раніше виплачених сум; стягнути на його користь сплачений судовий збір в розмірі 640,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Тисменицького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 зазначив, що виходячи з системного аналізу Закону України «Про пенсійне забезпечення», Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», отримувані застрахованою особою суми виплат, з яких були фактично нараховані та сплачені страхові внески або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, враховуються в заробіток (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, незалежно від того, чи входять вони до структури заробітної плати.

Постановою Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 17 листопада 2017 року позов ОСОБА_2 задоволено повністю.

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що оскільки матеріальна допомога на оздоровлення має систематичний характер, і її виплата передбачена спеціальним Законом, яким регулюється забезпечення суддів, вона виплачується всім суддям, які використовують право на відпустку, тобто, матеріальна допомога на оздоровлення належить до інших заохочувальних і компенсаційних виплат та відповідно, входить до структури заробітної плати, а за нормами частини третьої статті 141 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (за нормами якого позивачу призначено щомісячне довічне грошове утримання судді) з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року № 4-рп/2016 у відсотковому відношенні саме до заробітної плати, а не тільки до суддівської винагороди, передбачено визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2018 року постанову Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 17 листопада 2017 року скасовано та ухвалено нову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Приймаючи рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що матеріальна допомога на оздоровлення не входить до складу суддівської винагороди, а тому правові підстави для її врахування при визначенні розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відсутні.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на допущені судом апеляційної інстанції порушення норм матеріального і процесуального права, ОСОБА_2 звернувся із касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2018 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Доводи касаційної скарги мотивовані тим, що зміст матеріальної допомоги полягає у виплаті грошових коштів. Виплата сум грошової допомоги здійснювалась позивачу систематично та включена в оподаткований дохід, а тому матеріальна допомога на оздоровлення є складовою системи оплати праці.

Від Тисменицького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_4, в якій вказується на необґрунтованість вимог касаційної скарги та законність рішення апеляційного суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення суду апеляційної інстанції відповідає, а викладені в касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, 06 жовтня 2016 року позивач перебуває на обліку у Тисменицькому об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Івано-Франківської області, як суддя у відставці та отримує щомісячне довічне грошове утримання у розмірі 90% заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді.

28 вересня 2017 року позивач звернувся до відповідача з заявою про перерахунок раніше призначеного йому щомісячного довічного грошового утримання з урахуванням отриманої ним допомоги на оздоровлення, в розмірі посадового окладу 14500,00 грн, долучивши довідку Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2017 року № 44.

Листом Тисменицького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області від 24 жовтня 2017 року № 3834/03.2 ОСОБА_4 повідомлено про відмову у проведенні перерахунку його щомісячного довічного грошового утримання з огляду на те, що матеріальна допомога не є складовою суддівської винагороди, тому врахувати її в суму заробітної плати для обчислення щомісячного довічного грошового утримання немає підстав.

Статтею 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI (у редакції, чинній на момент призначення позивачеві довічного грошового утримання) визначено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується пенсія або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання.

Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90% заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

Відповідно до статті 133 вказаного Закону № 2453-VI суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України «Про Конституційний Суд України» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Аналогічні правові норми закріплені у Законі України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII, який набрав чинності 30 вересня 2016 року і діяв на час звернення позивача до пенсійного органу із заявою про перерахунок призначеного йому довічного грошового утримання.

Спеціальними нормами закону, який регулює питання призначення щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, чітко визначено склад суддівської винагороди, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, до якого не входить матеріальна допомога на оздоровлення.

Суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що посилання на статтю 2 Закону України «Про оплату праці», пункт 2.3.3 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13 січня 2004 року № 5, згідно яких матеріальна допомога на оздоровлення повинна включатися до складу суддівської винагороди є безпідставним, оскільки спеціальним законом, яким в даному випадку є Закону України «Про судоустрій і статус суддів», визначено, що суддівська винагорода не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, ніж цей Закон.

Таким чином, матеріальна допомога на оздоровлення не входить до складу суддівської винагороди, з якої обчислюється щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, що вказує на правомірність дій відповідача та необґрунтованість позовних вимог про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді з урахуванням суми матеріальної допомоги на оздоровлення.

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 27 лютого в справі № 738/1343/17, від 20 березня 2018 року в справі № 749/951/17, від 20 березня 2018 року в справі № 736/964/17.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, дійшов до правильного висновку про те, що законні підстави для включення допомоги на оздоровлення у довічне грошове утримання відсутні.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд апеляційної інстанції, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судовому рішенні повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко