Історія справи

Ухвала КАС ВП від 18.08.2019 року у справі №806/3098/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 серпня 2019 року

Київ

справа №806/3098/15

адміністративне провадження №К/9901/6865/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Єресько Л.О.,

суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Єресько Л.О.,

суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 806/3098/15

за позовом ОСОБА_1 до Овруцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання протиправними дій, стягнення невиплачених коштів при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку

за касаційною скаргою ОСОБА_1 , подану в її інтересах представником ОСОБА_2 ,

на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2016, ухвалену колегією у складі головуючого судді Жизневської А.В., Котік Т.С., Малахової Н.М.

У С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

У серпні 2015 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Овруцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області, в подальшому замінено відповідача Овруцьку об`єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Житомирській області на її правонаступника Овруцьку об`єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Житомирській області (надалі - відповідач, Овруцька ОДПІ), в якому з урахуванням змін та уточнень до позовних вимог просила визнати протиправними дії Овруцької ОДПІ щодо недонарахування та не виплати при звільненні посадового окладу, надбавки за спеціальне звання, винагороди за вислугу років та надбавки за вислугу років, стягнути з Овруцької ОДПІ суму у загальному розмірі 25755,20 грн., з яких: недонараховані та невиплачені при звільненні: посадовий оклад у сумі 34,70 грн., надбавка за спеціальне звання у сумі 1,89 грн. та винагорода за вислугу років у сумі 10,99 грн. та надбавка за вислугу років у сумі 15557,22 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 18 червня 2015 року (з наступного після пред`явлення до відповідача вимоги про розрахунок) до 12 жовтня 2015 року (до постановлення рішення у даній справі) в сумі 10150,40 грн. (а.с.91).

Позовні вимоги мотивовані тим, що при обчисленні посадового окладу, надбавки за спеціальне звання та винагороди за вислугу років бухгалтерією податкової інспекції були допущені арифметичні помилки. На думку позивача посадові особи податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби і має нараховуватися надбавка за вислугу років за нормами Закону України «Про державну службу».

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2015 року позов задоволено: визнано протиправними дії відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу при звільненні посадового окладу, надбавки за спеціальне звання, винагороди за вислугу років і надбавки за вислугу років та стягнуто на користь позивача не нарахованих та не виплачених при звільненні посадовий оклад в сумі 34,70 грн., надбавку за спеціальне звання в сумі 1,89 грн., винагороду за вислугу років в сумі 10,99 грн., надбавку за вислугу років в сумі 15557,22 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 18 червня 2015 року до 12 жовтня 2015 року у розмірі 10150,40 грн., а також судових витрат в сумі 4 397,60 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на виплати одночасно двох надбавок за вислугу років, передбачених Законом України «Про державну службу» і постановою Кабінету Міністрів України від 12 вересня 1997 року №1013. Також суд першої інстанції вважав доведеним, що при здійсненні розрахунку відповідачем внаслідок арифметичних помилок позивачу не донараховано та не виплачено посадового окладу та надбавки за спеціальне звання за спірний період також згідно із Законом України «Про державну службу».

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2016 року апеляційна скарга Овруцької ОДПІ задоволена, постанова Житомирського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2015 року у справі № 806/3098/15 скасована, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач не має права на одночасне отримання двох різновидів доплат до заробітної плати у вигляді надбавки за вислугу років за період роботи на різних посадах в Овруцькій МДПІ, а саме надбавки за вислугу років за Законом України «Про державну службу» та надбавки за вислугу років яку отримувала позивач як посадова особа органів державної податкової служби, що має спеціальне звання, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 12 вересня 1997 року №1013 «Про порядок виплати винагороди за вислугу років посадовим особам органів державної податкової служби, які мають спеціальні звання».

Також судом апеляційної інстанції в ході апеляційного розгляду встановлено, що ОСОБА_1 за період з 01.08.2001 по 24.01.2012 отримала в повному обсязі доплату за вислугу років як особа, що має спеціальне звання, а тому її право на отримання заробітної плати в повному обсязі не порушено і судовому захисту не підлягає. Проведення з нею розрахунку при звільненні в повному обсязі за висновком суду апеляції свідчить також про безпідставність позовних вимог щодо стягнення певних коштів за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції

08 лютого 2016 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_2 , що діє в інтересах ОСОБА_1 , якою він просив скасувати постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2016 року та залишити в силі постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2015 року.

В обґрунтування касаційної скарги зазначено, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права на підставі неповно з`ясованих обставин та неправильного тлумачення правових норм, без врахування висновків, викладених в рішеннях Верховного Суду України, що в свою чергу призвело до скасування законної та обґрунтованої постанови суду першої інстанції.

У касаційній скарзі скаржник вказує, що посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальне звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби (аналогічні правові позиції неодноразово викладена в рішеннях Вищого адміністративного суду України, зокрема, в ухвалах від 27.06.2014 у справі № К/9991/78855/11, від 29.10.2014 у справі № К/800/39422/13, від 21.04.2015 у справі № К/800/37341/13, від 14.05.2015 у справі № К/800/11639/13 та Верховного Суду України, зокрема, у постановах від 08.0.2013 у справі № 21-275а13, та від 22.10.2013 у справі № 21-34а13, який в свою чергу дає право на отримання надбавки за вислугу років згідно статті 33 Закону України «Про державну службу».

На переконання позивача правова позиція, викладена в оскаржуваній постанові, не узгоджується із правовою позицією, яку викладено в рішеннях Вищого адміністративного суду України, зокрема, в постанові від 29 січня 2009 року № к-36420/06, в ухвалах від 18 травня 2011 № К/9991/9018/11 від 27 травня 2014 року № К/9991/15277/12, в яких зазначено, що:

- терміни «надбавка за вислугу років» та «винагорода за вислугу років» є різними за юридичним змістом, рівнем правового регулювання тощо;

- за своєю правовою природою «надбавка за вислугу років» та «винагорода за вислугу років» у розумінні статті 33 Закону України «Про державну службу» є окремими складовими заробітної плати.

Щодо перенесення робочих днів та виникнення у зв`язку з цим помилок у нарахуванні заробітної плати арифметичних помилок скаржник вказувала, що оклад і надбавка за спеціальне звання не пов`язані з нормами тривалості робочого часу, які встановлюються Кодексом законів про працю України. Внаслідок арифметичних помилок за підрахунками позивача їй недонараховано та не виплачено посадовий оклад в сумі 34,70 грн., надбавку за спеціальне звання в сумі 1,89 грн., винагороду за вислугу років в сумі 10,99 грн.

Відмова у задоволенні позову ОСОБА_1 призведе до позбавлення права на справедливий розгляд її справи, чим буде порушено пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року (Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав то обов`язків цивільного характеру) та позбавлення її права мирно володіти своїм майном, тобто позбавлення її права на нарахування та отримання заробітної плати в повному обсязі, в т.ч. складових заробітної плати посадового окладу, надбавки за спеціальне звання, винагороди за вислугу років та надбавки за вислугу років, встановленої Законом України «Про державну службу», чим буде порушено статтю 1 Першого протоколу до Конвенції прав людини і основоположних свобод (Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права).

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10 лютого 2016 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2016 року.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон № 2147-VІІІ).

Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції вищевказаного Закону, обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпунктів 1, 7 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України матеріали справи №806/3098/15 передано до Верховного Суду.

22 січня 2018 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Желтобрюх І.Л., судді Бевзенко В.М., Білоус О.В.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 31 травня 2019 року №561/0/78-19 у зв`язку із зміною спеціалізації та введенням до іншої палати судді - доповідача Желтобрюх І.Л. (Рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20.05.2019 №14), що унеможливлює його участь у розгляді касаційних скарг, визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Єресько Л.О., судді Загороднюк А.Г., Соколов В.М.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

15 серпня 2019 року ухвалою Верховного Суду у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. прийнято до провадження справу за даною касаційною скаргою та призначено в попереднє судове засідання.

Позиція інших учасників справи

09 березня 2016 року Овруцькою ОДПІ направлено заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_1 , де просили касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2016 року без змін.

В обґрунтування поданих заперечень відповідач погоджується із висновками суду апеляційної інстанції щодо безпідставності позовних вимог ОСОБА_1 через відсутність права на одночасну виплату винагороди за вислугу років, як посадовій особі органів державної податкової служби, яка має спеціальне звання, та надбавки вислугу років, як державному службовцю. Одночасно, акцентує увагу, що позивачем при розрахунку не враховано вимог частини 3 статті 67 КЗпП України та розпоряджень Кабінету Міністрів України «Про перенесення робочих днів», у зв`язку з чим розрахунок позивача не міг бути взятий за основу при розрахунку посадового окладу, надбавки за спеціальне звання та винагороди за вислугу років.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.

ОСОБА_1 у період з 1 грудня 1995 року до 24 січня 2012 року працювала на різних посадах в Овруцькій МДПІ, що підтверджено копією трудової книжки (а.с.8-16).

1 грудня 1995 року позивач прийнята на посаду державного податкового інспектора сектору реєстрації та контролю застосування ЕККА за конкурсом ДПІ по Овруцькому району (а.с.9).

6 грудня 1995 року присвоєно спеціальне звання - "Інспектор податкової служби ІІІ рангу" відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 5 жовтня 1992 року № 559 "Питання державної податкової служби в Україні" (а.с.9).

30 жовтня 1998 року присвоєно спеціальне звання - "Інспектор податкової служби ІІ рангу" відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 5 жовтня 1992 року № 559 "Питання державної податкової служби в Україні" (а.с.12).

1 листопада 2002 року присвоєно чергове спеціальне звання - "Інспектор податкової служби І рангу" відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 5 жовтня 1992 року № 559 "Питання державної податкової служби в Україні" (а.с.13).

24 січня 2012 року відповідно до наказу №3-в від 19 січня 2012 року позивач була звільнена із посади головного державного податкового інспектора з питань організаційно-розпорядчої роботи Овруцької ОДПІ за власним бажанням у зв`язку із досягненням пенсійного віку за ст.38 Кодексу законів про працю України.

Посада, на якій перебувала позивач в період з 01.12.1995 по 24.01.2012, ні положеннями статті 25 Закону України "Про державну службу", ні положеннями розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.09.97 N 503-р до жодної категорії державних службовців не відносилася, а тому їй жодний ранг державного службовця на час перебування на вказаній посаді не присвоювався.

У період з 01.08.2001 по 24.01.2012 позивач отримувала надбавку за вислугу років, передбачену для осіб, що мають спеціальні звання, встановлену постановою КМУ від 12.09.1997 року №1013. Розмір надбавки за вислугу років яку отримувала позивач як посадова особа органів державної податкової служби, що має спеціальне звання, передбаченої постановою №1013, є значно вищим від розміру надбавки, передбаченої ст.33 Закону України «Про державну службу».

У довідці, виданій податковим органом (а.сп.22) помилково зазначено робочі дні у березні, травні 2009 року, квітні 2010 року у зв`язку із перенесенням робочих днів згідно постанов КМУ.

За період з 01.08.2001 по 24.01.2012 ОСОБА_1 отримала в повному обсязі доплату за вислугу років як особа, що має спеціальне звання.

Позиція Верховного Суду

Релевантні джерела права й акти їх застосування

У спірному періоді загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті, визначалися Законом України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; надалі - Закон № 3723-XII).

Відповідно до статті 1 цього Закону державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

Відповідно до частини другої статті 9 зазначеного Закону регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України.

Спеціальним законом, що визначав статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності, у період, коли позивач працювала в органах податкової служби (з 1 грудня 1995 року до 24 січня 2012 року), був Закон України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 № 509-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), який втратив чинність 19.11.2012 (надалі -Закон № 509-XII).

Статтею 15 Закону № 509-XII встановлено, що посадовим особам органів державної податкової служби присвоюються спеціальні звання. Положення про спеціальні звання та порядок їх присвоєння, розмір надбавок за звання затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Щодо державних службовців, то класифікація їх посад та категорій визначені в статті 25 Закону № 3723-ХІІ. У частині четвертій вказаної статті прямо зазначено, що віднесення існуючих посад державних службовців, не перелічених у цій статті, а також віднесення до відповідної категорії нових посад державних службовців проводиться Кабінетом Міністрів України.

Тобто на законодавчому рівні чітко розмежовані працівники державної податкової служби, яким присвоєні спеціальні звання в силу вимог статті 15 Закону № 509-XII, та працівники, посади яких віднесені до відповідної категорії державних службовців із присвоєнням відповідного рангу державного службовця.

Посади всіх інших працівників, які не мають спеціальних звань, віднесені до відповідних категорій посад державних службовців. Таким державним службовцям присвоюються ранги державних службовців відповідно до статті 26 Закону № 3723-ХІІ.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 вересня 1997 року № 503-р «Про віднесення посад працівників місцевих державних податкових адміністрацій до відповідних категорій посад державних службовців» (чинним на час виникнення спірних відносин; надалі - розпорядження № 503-р) посади працівників державних податкових інспекцій, які не мають спеціальних звань, віднесені від четвертої до сьомої категорій посад державних службовців.

У межах законодавчо закріплених повноважень Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 12 вересня 1997 року № 1013, якою затвердив Порядок виплати винагороди за вислугу років посадовим особам органів державної податкової служби, які мають спеціальні звання , у пункті 2 якого визначив розміри винагороди за вислугу років посадовим особам державної податкової служби, які мають спеціальні звання, а у пункті 3 Порядку встановив, що розмір цієї винагороди визначається залежно від стажу роботи і обчислюється виходячи з посадового окладу та надбавки за спеціальне звання (чинний на час виникнення спірних відносин; надалі - Порядок № 1013).

Водночас статтею 33 Закону № 3723-XII передбачено виплату щомісячно державним службовцям надбавки за вислугу років (як складової їх заробітної плати) у відсотках до посадового окладу з урахуванням доплати за ранг і залежно від стажу державної служби.

Оцінка Верховного Суду висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи.

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно частини 3 статті 211 КАС України (в редакції чинній до 15.12.2017) підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права, що кореспондує нормі частини 4 статті 328 КАС України (в редакції чинній після 15.12.2017).

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень на момент їх ухвалення визначалися статтею 159 КАС України (в редакції чинній до 15.12.2017), відповідно до якої судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, що викладена в оскаржуваній постанові позиція, не узгоджується із правовою позицією, яку викладено в рішеннях Вищого адміністративного суду України, зокрема, в постанові від 29 січня 2009 року № к-36420/06, в ухвалах від 18 травня 2011 № К/9991/9018/11 від 27 травня 2014 року № К/9991/15277/12, колегія суддів виходить із такого.

Неоднаковий підхід у практиці Вищого адміністративного суду України того періоду при вирішенні аналогічних справ був предметом розгляду Верховного Суду України у процедурі перегляду судових рішень в адміністративних справах після їх перегляду в касаційному порядку за нормами глави 3 розділу ІV Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції до 15.12.2017).

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у правозастосуванні судом касаційної інстанції Верховний Суд України прийшов до таких висновків.

Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що законодавець розрізняє два види доплат за вислугу років до заробітної плати: «надбавка за вислугу років», передбачена статтею 33 Закону № 3723-XII, і «винагорода за вислугу років», передбачена пунктом 2 Порядку № 1013.

Хоча у положеннях Закону № 3723-ХІІ та Порядку є певні термінологічні розбіжності у визначенні назви цієї складової заробітної плати для державних службовців, які мають відповідно загальний і спеціальний статус, це не змінює суті та природи цієї виплати саме як відповідної додаткової доплати за рахунок коштів державного бюджету до посадового окладу для відзнаки тривалого виконання особою трудових обов`язків на державній службі (стажу роботи) та не робить їх окремими (самостійними) складовими заробітної плати, зокрема для посадових осіб державної податкової служби, які мають спеціальні звання.

Отже, Порядок № 1013 є спеціальним порівняно зі статтею 33 Закону № 3723-ХІІ підзаконним нормативно-правовим актом, виданим на розвиток Закону № 509-ХІІ, який визначає умови і розміри виплати такої складової заробітної плати посадових осіб державної податкової служби, які мають спеціальні звання, залежно від їхнього стажу роботи, як винагорода (по суті надбавка) за вислугу років.

Тому положення частини п`ятої статті 33 Закону № 3723-ХІІ для здійснення цих виплат для посадових осіб названих органів як державних службовців, що мають спеціальний статус та звання, а не ранги, застосуванню при вирішенні спірних правовідносин не підлягають.

Таким чином, на підставі аналізу наведених вище норм права колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що посадова особа державної податкової служби, якій відповідно до Закону № 509-ХІІ присвоєно спеціальне звання, має право на отримання лише однієї доплати за вислугу років до заробітної плати, а саме «винагороди за вислугу років», передбаченої пунктом 2 Порядку.

Такий підхід сформовано Верховним судом України, зокрема, у постанові від 22 березня 2017 року у справі № 806/3060/15 та у постанові від 07.06.2017 у справі № 806/3489/15.

Колегія суддів Верховного Суду не знаходить підстав для відступу від цієї правової позиції, а тому приходить до висновку, що судом апеляційної інстанції в цій частині правильно застосовані норми матеріального права.

Доводи скаржника, що внаслідок арифметичних помилок за підрахунками позивача їй недонараховано та не виплачено посадовий оклад в сумі 34,70 грн., надбавку за спеціальне звання в сумі 1,89 грн., винагороду за вислугу років в сумі 10,99 грн. були предметом оцінки суду апеляційної інстанції, якою в ході дослідження порівняльного розрахунку, з`ясовано, що відповідачем дійсно були допущені помилки, пов`язані із перенесенням робочих днів у спірному періоді, але вони призвели лише до невеликої переплати коштів позивачу при звільненні.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що за період з 01.08.2001 по 24.01.2012 позивач отримала в повному обсязі доплату за вислугу років як особа, що має спеціальне звання, а тому її право на отримання заробітної плати в повному обсязі не порушено і судовому захисту не підлягає. Проведення з нею розрахунку при звільненні в повному обсязі свідчить також про безпідставність позовних вимог щодо стягнення певних коштів за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Доводи ж касаційної скарги в цій частині не спростовують висновки судів попередніх інстанцій і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Аналізуючи встановлені судами обставини справ, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги.

З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні

Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Висновки щодо розподілу судових витрат.

З огляду на результат касаційного розгляду, витрати понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Л.О. Єресько

А.Г. Загороднюк

В.М. Соколов ,

Судді Верховного Суду