Історія справи

Ухвала КАС ВП від 21.01.2018 року у справі №816/4802/15

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 816/4802/15

адміністративне провадження № К/9901/4952/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Стародуба О. П.,

суддів - Єзерова А. А., Кравчука В. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Держсанепідслужби у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 19.02.2016р. (суддя - Канигіна Т. С. ) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2016р. (судді - Зеленський В. В., Чалий І. С., П'янова Я. В. ) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" до Головного управління Держсанепідслужби у Полтавській області, Департаменту екології та природних ресурсів Полтавської обласної державної адміністрації про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії,

встановив:

У грудні 2015 року ПАТ "Укртатнафта" звернулось до суду з позовом, в якому просило (з урахуванням уточнень позовних вимог - том ІІ а. с. 27-29; 101-104; 109-112):

визнати протиправними дії ГУ Держсанепідемслужби у Полтавській області, які виявилися у відмові погодження видачі дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами для ставка-випарника ПАТ "Укртатнафта" з підстав, викладених у листі від 05.09.2014р. №02/2732, у рішенні від 06.05.2015р. №06-01/984, у листі від 10.08.2015р. №01/1714, у рішенні від
24.09.2015р. №06-01/2065 та у рішенні від 18.11.2015р. №06-01/2497;

визнати протиправними дії Департаменту екології та природних ресурсів Полтавської ОДА, які виявилися у відмові видачі дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами для ставка-випарника ПАТ "Укртатнафта" з підстав, викладених у листі від 05.09.2014р. №02/2732, у рішенні від 06.05.2015р. №06-01/984, у листі від 10.08.2015р. №01/1714, у рішенні від
24.09.2015р. №06-01/2065 та у рішенні від 18.11.2015р. №06-01/2497;

зобов'язати Департамент екології та природних ресурсів Полтавської ОДА видати їм дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами (ставок-випарник) з необмеженим строком дії.

Просило поновити строк звернення до суду.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є власником та користувачем комплексу очисних споруд, кінцевою ланкою яких є складна гідротехнічна споруда з функцією очищення - "ставок-випарник".

Позивач протягом 2014-2015 років неодноразово звертався до відповідачів з метою отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин від ставка-випарника.

Листом від 05.09.2014р. №02/2732 ГУ Державної СЕС у Полтавській області повідомлено позивача про те, що розмір СЗЗ для ставка-випарника ПАТ "Укртатнафта" повинен становити 1000 метрів, та запропоновано звернутись до Державної санітарно-епідеміологічної служби України.

06.05.2015р. ГУ Державної СЕС у Полтавській області прийнято рішення №06-01/984 щодо неможливості видачі дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами для ПАТ "Укртатнафта", посилаючись на наявність житлової, громадської та іншої прирівняної до них забудови у межах санітарно-захисної зони підприємства, що не відповідає пункту 5.10 "Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів" (ДСП173-96)".

За результатами розгляду зауважень позивача, листом ГУ Державної СЕС у Полтавській області від 10.08.2015р. №01/1714 підприємству рекомендовано звернутись до Експертної комісії з питань встановлення та зміни розмірів санітарно-захисних зон при Головному державному санітарному лікарі України.

24.09.2015р. ГУ Державної СЕС у Полтавській області прийнято рішення №06-01/2065 щодо неможливості видачі дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами для позивача, посилаючись на наявність житлової, громадської та іншої прирівняної до них забудови у межах санітарно-захисної зони підприємства, що не відповідає пункту 5.10 "Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів" (ДСП173-96)".

18.11.2015р. ГУ Державної СЕС у Полтавській області прийнято рішення №06-01/2497 щодо неможливості видачі дозволу у зв'язку з наявністю житлової, громадської та іншої прирівняної до них забудови у межах санітарно-захисної зони підприємства, що не відповідає пункту 5.10 "Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів" (ДСП 173-96)".

Листом від 01.12.2015р. №4463/05-03-14 відповідач, посилаючись на вищевказане рішення ГУ Державної СЕС у Полтавській області, повернув подані позивачем документи на доопрацювання.

Вважаючи вказані дії відповідачів протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що встановлення розміру СЗЗ для ставка-випарника ПАТ "Укртатнафта" в розмірі 200 м повністю відповідає вимогам санітарних норм 245-63 "Санитарные нормы проектирования промышленных предприятий". Введення в експлуатацію даної очисної споруди здійснювалося у 1968 році державною приймальною комісією відповідно до вимог Постанови Ради Міністрів СРСР від 22.01.1966р. №57 та розділу Х Будівельних норм та правил СНиП ІІІ-А.10-66, при цьому у комісії не виникало зауважень з приводу відповідності побудованого об'єкта санітарним нормам.

Крім того, посилається на те, що за період з 1968 по 2014 рік, тобто протягом 46 років, підприємство у встановленому законодавством порядку постійно оформляло дозвільні документи на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря для ставка-випарника. При цьому в документах, необхідних для отримання дозволу, розмір СЗЗ для ставка-випарника завжди обґрунтовувався на рівні 200 м, виходячи з функціонального призначення даної очисної споруди, складу та нормативних розрахунків розсіювання шкідливих речовин з його площини та результатів проб повітря в зоні впливу ставка-випарника.

Також посилається на те, що згідно висновку, наданого профільною науковою установою Міністерства екології та природних ресурсів України ТОВ "Науково-технічний центр "Промекологія" житлова забудова як в межах, так і на межі СЗЗ відсутня, і ставок-випарник не впливає на якість атмосферного повітря в районі його розміщення.

Натомість відповідачі безпідставно ухиляються від виконання покладених на них законодавством обов'язків: ГУ Держсанепідслужби у Полтавській області - від погодження документів, в яких обґрунтовуються обсяги викидів забруднюючих речовин для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря на ставок-випарник ПАТ "Укртатнафта", а Полтавська ОДА - від видачі дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря для вказаної очисної споруди.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 19.02.2016р. позов задоволено.

Визнано протиправними дії Головного управління Держсанепідемслужби у Полтавській області, які виявилися у відмові погодження видачі дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами для ставка-випарника ПАТ "Укртатнафта" з підстав, викладених у листі від
05.09.2014р. №02/2732, у рішенні від 06.05.2015р. №06-01/984, у листі від
10.08.2015р. №01/1714, у рішенні від 24.09.2015р. №06-01/2065 та у рішенні від
18.11.2015р. №06-01/2497.

Визнано протиправними дії Департаменту екології та природних ресурсів Полтавської обласної державної адміністрації, які виявилися у відмові видачі дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами для ставка-випарника ПАТ "Укртатнафта" з підстав, викладених у листах від 21.05.2015р. №2210/05-03-14, від 08.10.2015р. №3910/05-03-14 та від
01.12.2015р. №4463/05-03-14.

Зобов'язано Департамент екології та природних ресурсів Полтавської обласної державної адміністрації видати ПАТ "Укртатнафта" дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами (ставок-випарник) з необмеженим строком дії.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2016р. постанову суду першої інстанції змінено шляхом викладення четвертого абзацу резолютивної частини постанови у наступній редакції:

Зобов'язано Департамент екології та природних ресурсів Полтавської обласної державної адміністрації розглянути питання щодо видачі ПАТ "Укртатнафта" дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами (ставок-випарник) з необмеженим строком дії.

В іншій частині постанову Полтавського окружного адміністративного суду від
19.02.2016р. залишено без змін.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, з метою отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами для ставка-випарника подав відповідачу всі необхідні документи, передбачені чинним законодавством.

Натомість дії відповідачів, що полягають у відмові погодження видачі дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами для ставка-випарника та відмові у видачі цього дозволу є протиправними, такими, що вчинені зі зловживанням своїх повноважень та спрямовані на перешкоджання ведення господарської діяльності позивача.

Крім того, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до висновків профільної наукової установи Міністерства екології та природних ресурсів України ТОВ "Науково-технічний центр "Промекологія" у зв'язку з незначними обсягами викидів практично не буде здійснюватись їх вплив на рівень забруднення атмосферного повітря як на межі СЗЗ, так і на сельбищній території (житлової, громадської та іншої прирівняної до них забудови); перевищення встановлених ГДК речовин на межі СЗЗ не встановлено; розмір санітарно-захисної зони для ставка-випарника складає 200 м; достатність розмірів СЗЗ відповідно до вимог пункту 8.6 ОНД-86 повинні перевірятися розрахунком забруднення атмосфери з урахуванням фактичного забруднення атмосферного повітря; ставок-випарник не впливає на якість атмосферного повітря в районі його розміщення.

Суд дійшов висновку, що розмір санітарно-захисної зони для ставка-випарника ПАТ "Укртатнафта" на рівні 200 метрів належним чином обґрунтований профільними науковими та спеціалізованими установами, з використанням наукових методів, сучасної апаратури та натурних досліджень, а тому доводи відповідачів не є обґрунтованими та непідтверджені належними та допустимими доказами у розумінні статті 71 КАС України.

Крім того, суд першої інстанції виходив з того, що до внесення змін (доповнення) в статтю 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами видавався на відповідний термін, а тому оскільки термін дії дозволу на ставок-випарник ПАТ "Укртатнафта" №5322480701-2 закінчувався 01.01.2014р. (дозвіл виданий по
31.12.2013р. ), позивач, щоб не допустити порушення норм законодавства, почав оформляти повторно дозвіл на тій же самий ставок-випарник, проте відповідачі своїми діями перешкоджали у наданні цього дозволу.

Судом першої інстанції вирішено питання строку звернення до суду.

Змінюючи постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до наявних у матеріалах справи документів ставок-випарник ПАТ "Укртатнафта" був введений в експлуатацію в 1968 році, тобто не є новим видом виробництва, і не має технологічного обладнання, тобто не має нових технологій.

Розмір санітарно-захисної зони є обґрунтованим і зміни не потребує, оскільки ставок-випарник неможливо розглядати як нафтопереробне підприємство з огляду на його функціональне призначення, окреме розташування, відсутність на ньому технологічного обладнання та виробництва і віднесення його до третьої групи.

Крім того, Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів, на які посилається відповідач, не є нормативно-правовим актом, що встановлює порядок отримання дозволів на викиди забруднюючих речовин, а відповідно до преамбули є Державними санітарними правилами планування та забудови населених пунктів, що включають основні гігієнічні вимоги до планування і забудови як нових, так і існуючих міських та сільських поселень України, їх санітарного упорядкування та оздоровлення, тоді як дозвіл отримується на вже існуючу промислову очисну споруду, яка незмінно працює з 1968 року і ніякої забудови в межах її санітарно-захисної зони не відбувається.

Щодо посилань відповідача на те, що для ставка-випарника ПАТ "Укртатнафта" необхідно встановлювати розмір санітарно-захисної зони на рівні 1000 м., відповідно до Додатку № 4 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затв. наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19 червня 1996 року №17, як для нафтопереробних підприємств, тобто як для об'єкта першої групи, суд апеляційної інстанції виходив з того, що згідно ч. 7 ст. 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" та п. п. а п. 1.6 Інструкції про загальні вимоги до оформлення документів, у яких обґрунтовуються обсяги викидів, для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами для підприємств, установ, організацій та громадян-підприємців від 09.03.2006р. №108 до першої групи належать об'єкти, які взяті на державний облік і мають виробництва або технологічне устаткування, на яких повинні впроваджуватися екологічно безпечні технології та методи керування.

В даному ж випадку, функціональним призначенням ставка-випарника є біологічне доочищення та випаровування суміші стічних вод, він не має виробництв або технологічного обладнання, не задіяний в процесах переробки нафти та виготовлення товарної продукції (тобто не входить до складу цілісного майнового комплексу нафтопереробного виробництва) та розташований на відстані 11 км. від підприємства на окремій земельній ділянці. Вищевказаний висновок також підтверджується науковими роботами профільних установ - ОД-2008 та ОД-2015.

Розроблення вказаних документів, у яких обґрунтовуються обсяги викидів, здійснюють установи, організації та заклади, яким надано право на розробку таких документів та які занесені до відповідного переліку Мінприроди України.

Також суд апеляційної інстанції виходив з необґрунтованості доводів відповідача щодо того, що на ставок-випарник надходять неочищені води промислової каналізації, оскільки відповідно до ОД-2008, ОД-2015 та ОВНС ставок-випарник ПАТ "Укртатнафта" - це кінцева ланка очисних споруд, технологічна споруда (штучна водойма) з функціями доочищення та випаровування промислових стічних вод; санітарно-захисна зона в розмірі 200 м. визначена відповідно до ДСП №173-196 та коригуванню не підлягає; скиди на ставок здійснюються після попередньої очистки, а тому доводи щодо необхідності зміни розміру санітарно-захисної зони ставка-випарника ПАТ "Укртатнафта" з 200 метрів до 1000 метрів, отримання висновку санітарної експертизи та затвердження розміру санітарно-захисної зони ставка-випарника є необґрунтованими.

Крім того, апеляційний суд дійшов висновку, що посилання відповідача на висновки наукової роботи інституту ім. Марзєєва не можна вважати належним доказом, оскільки згідно ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Так, в даному випадку, вищевказана наукова установа не уповноважена давати висновки щодо класифікації об'єктів промисловості та промислових очисних споруд, спростовувати або підтверджувати обґрунтування розмірів їх санітарно-захисних зон, оскільки згідно наказу Міністерства охорони здоров'я України від 09.02.2004р. №70 на Інститут гігієни та медичної екології імені О. М. Марзєєва АМН України покладені функції наукової установи з наступних питань: 1) комунальна гігієна та гігієна навколишнього природного середовища; 2) гігієна фізичних, мікробіологічних, хімічних чинників; 3) гігієна дітей та підлітків; 4) біомоніторинг та екологічний моніторинг.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання відповідача видати ПАТ "Укртатнафта" дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами (ставок-випарник) з необмеженим строком дії, суд апеляційної інстанції виходив з того, що в даному випадку, задовольнивши дану вимогу, судом буде здійснено втручання у дискреційні повноваження відповідача (Департамент екології та природних ресурсів Полтавської ОДА), як суб'єкта владних повноважень.

З ухваленими у справі рішеннями не погодився відповідач - ГУ Держсанепідслужби у Полтавській області, звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, позовні вимоги в частині визнання протиправними дій щодо відмови у погодженні видачі дозволу з підстав, викладених у листі від
05.09.2014р. №02/2732, у рішенні від 06.05.2015р. №06-01/984, від 21.05.2015р. №2210/05-03-14 залишити без розгляду, в іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування касаційної скарги посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, а саме - ч. 5 ст. 51, ст. 137 КАС України щодо уточнення позовних вимог в порядку, передбаченому ч. 5 ст. 51, ст. 137 КАС України, а також на безпідставність визнання судом поважними причин пропуску строку звернення до суду і невірний розрахунок сплати судового збору.

Посилається на те, що позивачем заявлено передчасну вимогу на протиправність дій Департаменту екології та природних ресурсів Полтавської області, оскільки така вимога була б доцільна за умови відмови Департаменту у видачі позивачу дозволу за наявності погодження ГУ Держсанепідслужби в Полтавській області. В оскаржуваних постановах судами взагалі не обгрунтовано яким чином Департамент міг видати позивачу дозвіл на викиди за відсутності письмового погодження Держсанепідслужби і які саме норми закону Департамент порушив в даному випадку.

Вважає посилання позивача на те, що починаючи з 1968 року позивачем протягом 46 років неодноразово отримувалися дозволи на викиди і при цьому ним подавалось обґрунтування санітарно-захисної зони на рівні 200 метрів безпідставними, оскільки позивач не надав до суду жодного документа, яким було б зафіксовано встановлення у період часу з 1968 року по 2015 рік включно СЗЗ на рівні 200 метрів, а у період часу з 01.01.2003р. по 31.12.2008р. такого дозволу позивач не мав.

Також посилається на те, що отримання позивачем дозволів у 1996 році та у 2008 році не означає, що відповідач зобов'язаний автоматично з порушенням законодавства погодити видачу дозволу на викиди забруднюючих речовин стаціонарними джерелами для ставка-випарника.

Посилається на те, що ГУ Держсанепідслужби у Полтавській області, створене у 2012 році, не є правонаступником тих органів, які з 1968 року по 2008 рік видавали чи могли видати документи про можливість видачі дозволів на викиди забруднюючих речовин, а тому перевірити факт видачі таких документів установами санепіднагляду за вказаний період є неможливим.

Крім того, позивач, посилаючись на наявність науково-дослідних, технічних та нормативних документів, у яких розмір СЗЗ для ставка-випарника визначений та обґрунтований на рівні 200 метрів, не взяв до уваги, що в даному випадку ставок-випарник є технологічною водоймою, а не біологічним ставком, про що вказано самим підприємством у листі від 07.07.2015р. №57-178.

Відповідач посилається на те, що у даному випадку ставок-випарник не є біологічним ставком, в які скидаються господарсько-побутові стічні води, а є складовою частиною технологічного циклу нафтопереробного заводу, призначений для приймання та накопичення неочищених виробничих (технологічних) стічних вод, відповідно до додатку №4 ДСП №173-96, підприємства по переробці нафти належать до виробництва І класу небезпеки і потребують нормативної СЗЗ в розмірі 1000 метрів.

В цьому випадку, як вказує відповідач, позивач в порядку Інструкції від
09.03.2006р. №108 з метою отримання дозволу на викиди та з метою обґрунтування розміру СЗЗ повинен був подати висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи про зміну СЗЗ. При цьому отриманий позивачем висновок ВАТ "Український інститут по проектуванню нафтопереробних і нафтохімічних підприємств" не затверджено Головним державним санітарним лікарем України, як це передбачено санітарним законодавством України.

Крім того, посилання судів на наукові роботи спеціалізованих профільних наукових установ Міністерства екології та природних ресурсів України та інших закладів, в яких наведений лише розрахунок та обґрунтування можливої дії факторів на навколишнє середовище, є не коректним до МОЗ України, як головного органу влади, що формує та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я.

Посилається на те, що позивачем не надано жодного документу щодо розміру санітарно-захисної зони для ставка-випарника 200 м від моменту проектування, будівництва, прийняття в експлуатацію і до теперішнього часу.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Так, відповідно до статті 11 Закону України "Про атмосферне повітря" (в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон N2707-XII) для забезпечення екологічної безпеки, створення сприятливого середовища життєдіяльності, запобігання шкідливому впливу атмосферного повітря на здоров'я людей та навколишнє природне середовище здійснюється регулювання викидів найбільш поширених і небезпечних забруднюючих речовин, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися після отримання дозволу, виданого суб'єкту господарювання, об'єкт якого належить до другої або третьої групи, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися на підставі дозволу, виданого суб'єкту господарювання, об'єкт якого належить до першої групи, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

До першої групи належать об'єкти, які взяті на державний облік і мають виробництва або технологічне устаткування, на яких повинні впроваджуватися екологічно безпечні технології та методи керування. До другої групи належать об'єкти, які взяті на державний облік і не мають виробництв або технологічного устаткування, на яких повинні впроваджуватися екологічно безпечні технології та методи керування. До третьої групи належать об'єкти, які не належать до першої і другої груп.

Відповідно до статті 242 КАС України (в редакції чинній з 15.12.2017р. ) рішення має бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Ключові доводи касаційної скарги і в цілому заперечень відповідача проти позову зводяться до того, що спірний ставок є технологічною водоймою та складовою частиною технологічного циклу нафтопереробного заводу для експлуатації якого необхідно 1000 метрів санітарно-захисної зони.

Задовольняючи позовні вимоги суди виходили з того, що спірний об'єкт віднесено до третьої групи, для якого санітарна захисна зона становить 200 метрів, в межах такої зони не розташовані житлові будинки, а тому непогодження відповідачем дозволу на викиди є протиправною.

До таких висновків суди дійшли виходячи з того, що ставок позивача є біологічним, а не технологічним, він не має ні виробництв, ні технологічного устаткування, а тому за правилами частини 7 статті 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" (далі-Закон №2707-XII) відноситься до об'єктів третьої групи.

Водночас за правилами ~law14~ об'єкти, які справляють або можуть справити шкідливий вплив на здоров'я людей та на стан атмосферного повітря підлягають Державному обліку в галузі охорони атмосферного повітря, який здійснюється за єдиною системою у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до цієї статті Кабінетом Міністрів України затверджено Порядок ведення державного обліку в галузі охорони атмосферного повітря (постанова Кабінету Міністрів України від 13.12.2001р. №1655) (далі - Порядок №1655).

Відповідно до пункту 8 цього Порядку №1655 збирання, оброблення та узагальнення матеріалів інвентаризації об'єктів, які належать до першої групи, здійснює Мінприроди, а об'єктів, які належать до другої або третьої групи, здійснюють обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації, орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища.

Крім того, на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 13.12.2001р. №1655 та ~law15~ Міністерством екології та природних ресурсів України наказом від 10.05.2002р. №177 затверджено Інструкцію про порядок та критерії взяття на державний облік об'єктів, які справляють або можуть справити шкідливий вплив на здоров'я людей і стан атмосферного повітря, видів та обсягів забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря (далі - Інструкція №177)

Відповідно до підпункту 1.2 ця Інструкція встановлює критерії взяття на державний облік об'єктів у залежності від видів і обсягів забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря, та обов'язкові вимоги щодо єдиного на території України порядку подання матеріалів для взяття на державний облік підприємств, установ, організацій та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності, що здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря із стаціонарних джерел.

Відповідно до пункту 2 цієї Інструкції узяття на державний облік об'єктів здійснюється якщо забруднююча речовина (або група речовин), потенційний викид якої рівний або перевищує величину, зазначену в Переліку забруднюючих речовин та порогових значень потенційних викидів, за якими здійснюється державний облік

Таким чином, для з'ясування питання погодження позивачу дозволу на викиди забруднюючих речовин необхідно в першу чергу встановити чи взято у встановленому законодавством порядку спірний об'єкт на державний облік в галузі охорони атмосферного повітря.

Також необхідно з'ясувати правовий статус ставка-випарника, підлягає він самостійному державному обліку в галузі охорони атмосферного повітря чи в складі основних виробничих потужностей позивача, за якими критеріями здійснюється його облік та до якої групи об'єктів віднесено.

Підтвердження або ж спростування таких фактичних обставин можливе на підставі доказів отриманих від органів, уповноважених на здійснення державного обліку в галузі охорони атмосферного повітря, а встановлення таких обставин судом на підставі інших доказів, в т. ч. розробленої спеціалізованими установами науково-технічної документації, буде суперечити правилам, закріпленим у статті 74 КАС України щодо допустимості доказів.

Крім того, вважаючи, що ставок-випарник не містить виробництв та технологічного обладнання суди керувались наданою позивачем документацією ТОВ "НТЦ "Промекологія". Висновки щодо відсутності житлової забудови у санітарно-захисній зоні обґрунтовані виходячи з її розмірів у 200 м.

З наявної в матеріалах справи та дослідженої судами попередніх інстанцій частини таких документів вбачається, що генеральний план ставка випарника включає також споруди і майданчики виробничих процесів. (т. І а. с. 53 на звороті)

Однак така документація надана суду першої інстанції частково, не містить усіх розділів, додатків, схем та генерального плану, а тому для правильного та повного з? ясування фактичних обставин справи у цій частині судам також необхідно було дослідити таку документацію у повному обсязі та на її підставі у сукупності з іншими доказами у справі з? ясувати фактичну наявність чи відсутність виробництв та технологічного обладнання на спірному об'єкті.

Крім того, за змістом ~law16~ дозволи на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами для об'єктів першої групи та другої - третьої групи видаються різними суб'єктами, а тому правильне встановлення належності ставка-випарника до тієї чи іншої групи має значення для правильного встановлення суб'єкта, уповноваженого на видачу дозволу.

В порушення вимог статті 242 КАС України щодо законності та обґрунтованості судового рішення судами попередніх інстанцій наведені вище істотні фактичні обставини справи, які мають значення для правильного вирішення справи не з? ясовано і докази на їх підтвердження або ж спростування не досліджено.

В свою чергу в силу приписів частини 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

Неповне з'ясування судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи, не дослідження всіх наявних в справі доказів, ненадання їм належної правової оцінки є ознакою недотримання судами в процесі ухвалення рішення норм процесуального права, що є підставою для їх скасування та направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

постановив:

Касаційну скаргу Головного управління Держсанепідслужби у Полтавській області задовольнити частково.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 19.02.2016р. та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2016р. скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

О. П. Стародуб

А. А. Єзеров

В. М. Кравчук