Історія справи

Ухвала КАС ВП від 30.10.2018 року у справі №520/607/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 вересня 2019 року

Київ

справа №520/607/17

адміністративне провадження №К/9901/45861/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мороз Л. Л.,

суддів: Бучик А. Ю., Рибачука А. І.,

розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу № 520/607/17

за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м.

Одеса про зобов'язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі на постанову Київського районного суду м. Одеси, прийняту 03 травня 2017 року у складі судді Васильків О. В. та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду, прийняту 05 липня 2017 року у складі колегії суддів: головуючого Осіпова Ю. В., суддів Золотнікова О. С., Скрипченка В. О.,

встановив:

ОСОБА_1 звернулась до Київського районного суду м. Одеси із адміністративним позовом до Управління ПФУ у Київському районі м. Одеси (правонаступник Центральне об'єднане управління ПФУ в м. Одесі), в якому просила суд зобов'язати відповідача призначити та виплатити їй пенсію за віком, починаючи з 22 січня 2011 року, як вказано в постанові ВАС України від 13 березня 2014 року.

Постановою Київського районного суду м. Одеси від 03 травня 2017 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним рішення Управління ПФУ в Київському районі м. Одеси від 19.12.2014р. за №7644 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії. Зобов'язано Управління ПФУ в Київському районі м. Одеси призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком з грудня 2014 року.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2017 року постанову Київського районного суду м. Одеси від 03 травня 2017 року - змінено, викладено 3 абзац її резолютивної частини в такій редакції:

"Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Одесі призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком з 22 січня 2011 року".

В іншій частині постанову Київського районного суду м. Одеси від 03 травня 2017 року - залишено без змін.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, мешкала у м. Одесі та протягом 1966-1991 р. р. працювала у різних установах міста, має трудовий стаж 25 років.

У 1992 році виїхала до США на постійне місце проживання.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 13 березня 2014 року визнано протиправною бездіяльність Пенсійного Фонду України щодо не пересилання уповноваженому територіальному органу заяви ОСОБА_1 про призначення та виплату пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення"; зобов'язано Управління ПФУ в Київському районі м. Одеси у встановленому законом порядку, розглянути заяву позивачки від 22 січня 2011 року про призначення та виплату пенсії за віком, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення".

Проте, рішенням Управління Пенсійного Фонду України в Київському районі м. Одеси від 19 грудня 2014 року було відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії, так як вона не є застрахованою громадянкою України та не проживає на території України

У касаційній скарзі позивач заявив вимогу про скасування рішення судів першої та апеляційної інстанції та відмовити у позові.

В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Суд, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін, оскільки відсутні підстави для їх скасування.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Тобто, право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.

Частиною 3 статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Згідно з частиною 2 статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав. Позивач, як громадянин України, незалежно від країни свого проживання, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі, і на пенсійне забезпечення, а тому за відсутності законодавчих перешкод для призначення пенсії відповідачі зобов'язані призначити та здійснювати виплату пенсії позивачу.

Частиною 3 статті 22 Конституції України передбачено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до пункту 3.3 Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 року, вказаними нормами Закону (статті 51) конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору.

Отже, право громадянина на призначення та одержання пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава, відповідно до конституційних принципів, зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Згідно з частиною 2 статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, з 07 жовтня 2009 року відсутні норми, які унеможливлювали призначення та виплату пенсії громадянам України, які проживають за кордоном.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність вищенаведених висновків апеляційного суду.

Відповідно до частини 2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

Касаційну скаргу Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі залишити без задоволення.

Постанову Київського районного суду м. Одеси від 03 травня 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2017 року у справі № 520/607/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.........................................

Л. Л. Мороз

А. Ю. Бучик

А. І. Рибачук,

Судді Верховного Суду